Характеристика нової соціально-культурній ситуації в період так званої перебудови, її особливості

Культура України в роки Перебудови - у культурі у 90-ті рр. зміни з'явилися внаслідок відмовлення від державного регулювання цієї сфери суспільного

життя. Позитивними моментами цього процесу стала відмова від державної ідеології, цензури, набуття справжньої свободи творчості. Але водночас різко скоротилося державне фінансування освіти, науки, установ культури, частково – театрів, музичних колективів, бібліотек. Фактично відбулась втрата державної літератури, образотворчого мистецтва, кіно.

Також діяв так званий «залишковий принцип» фінансування, коли діяла програма «Збереження та розвитку культури й мистецтв». У ньому головну увагу приділялося порятунку найважливіших об'єктів культури. Десятиліття дії «залишкового принципу» сприяли глибокої кризи культури, ускладненому стрімким розвитком ринкових взаємин у 90-ті роки. Будинку культури, бібліотеки, театри, кінотеатри стали змушені шукати небюджетні джерела фінансування, займатися пошуком спонсорів, здавати свої приміщення у найм комерційним організаціям. Тим самим було створено економічні передумови для руйнації інфраструктури сфери культури та поступового перетворення традиційних установ у особливий вид комерційних підприємств, орієнтованих не так на рішення власне культурних завдань, але в отриманні прибутку.

Реформи, розпочаті партійним керівництвом на чолі з М.С. Горбачовим в 1985 р., надалі дуже впливає попри всі галузі культури. Вирішальне значення мала політика гласності, і навіть пом'якшення чи частковий перегляд деяких постулатів офіційної ідеології. Класовий підхід з його ідейній непримиренністю поступово витіснявся пріоритетом її загальнолюдських цінностей і «соціалістичного плюралізму» думок. Послаблення цензури викликало бурхливий потік публікацій на раніше заборонені теми. На першому плані висунулися обговорення осуд «деформацій соціалізму», яких було чимало за 70 років існування радянської влади. Швидко росли тиражі журналів і газет. Періодика надавала величезне впливом геть суспільну свідомість. Поступово процесу розширення гласності став виходити з берегів, заданих партійними реформаторами.Антисталинский критичний заряд публіцистики переростав в антикомуністичний. Ідеології перебудови був нанесений серйозного політико-психологічного удару.

Стався поворот у політиці у сфері літератури і мистецтва. У цьому плані помітним подією став V з'їзд Спілки кінематографістів кінотеатрів, який відбувся у травні 1986 р., у якому вперше пролунала публічна критика державного втручання у творчий процес і завдяки якому вона скасували практика затвердження сценаріїв й отримання санкції Держкіно на випуск фільмів у прокат, а два наступних роки державне управління кіновиробництвом і кінопрокатом був майже повністю згорнуто.Культурно-информационное простір розсувалися. Масовий читач отримав доступом до літературі, яка роками лежить у «спецсховах». За дватри роки «товсті» літературно-художні журнали повернули читачам десятки творів раніше заборонених авторів. Перебудова принесла великі зміни у міжнародні контакти СРСР. Протистояння двох систем поступово йшло у минуле, падіння Берлінського муру в1989г. символізувало кінець «холодної громадянської війни». «Залізна завіса»,отделявший країну від зовнішнього світу, зник, як і ідеологічні фільтри, що контролювали інформацію ззовні. Масова західна культура потоком заюшила у СРСР, освоюючи новий ринок.Расширялся культурний обмін.Налагожувалися відносини з російським зарубіжжям, хоча цей процес відбувався нелегко. На відміну від західної громадськості, колишні радянські громадяни, емігранти «третьої хвилі», насторожено сприйняли перебудову. Нестабільність політичної та економічної ситуації та спрощена процедура виїзду із країни сприяли нову хвилю еміграції із країни, що мала переважно національного характеру (єврейська і німецька еміграція). Протягом років перебудови заглибився процес розмежування інтелігенції. Багато її підтримали реформаторський курс партії. Володарями дум стали журналісти й вчені, автори яскравих публіцистичних статей Р. Попов, І.Клямкин, У.Селюнин, М. Шмельов. Великий суспільний резонансу мав публіцистичний збірник «Іншого просто немає», що вийшов 1988 р. під редакцієюЮ.Н. Афанасьєва. З наукового середовища вийшло чимало політичних діячів. Інша ж частина інтелігенції була у опозиції курсу Горбачова. Маніфестом ортодоксально-коммуністичної течії пролунала стаття викладача ленінградського вузу М. Андрєєвої «Мені важко поступитися принципами», опублікований у газеті «Радянська Росія» у березні 1988 р. Серед лідерів національно-патріотичної течії виявилися відомі письменники У.Солоухин, У. Бєлов, У. Распутін, Ю. Бондарєв. Вони виступали проти «вестернізації» країни й констатували наявність «громадянської війни» в літературі.

Ідейні і політичні розбіжності розкололи колись єдині творчі спілки. З парадних казенних заходів з'їзди творчої інтелігенції перетворилися на особливу гостроту. З'являлися нові творчі о6'єднання і колективи. Курс на демократизацію передбачав розширення самостійності трудових колективів. Наукові лабораторії й інститути, вузівські кафедри, театральні колективи отримали право вибирати керівників. Протягом років перебудови кардинально змінилося ставлення держави до релігії і церкви. Ситуація переломилася в 1988 р., коли Російська Православна Церква відзначала 1000-річчя хрещення Русі. Почалося відновлення закритих упродовж тоталітарного режиму монастирів і церков. Були зняті заборони на релігійне навчання, поширення релігійної літератури та предметів культу.

Перебудова внесла деякі корективи до шкільної реформу, реалізація якої почалася 1984 р. У дусі гасла на «прискорення» було висунуто завдання загального комп'ютерного навчання школярів. Проте, як і з починання минулих років, комп'ютеризація залишилася гарним закликом. Насправді реформа звелася до впровадження 11-річного терміну навчання, часткового перегляду навчальних програм і підвищенню зарплати вчителям.

У 1988 р. узяли новий курс у розвитку школи: відмови від тотальної уніфікації і професіоналізації загальноосвітньої школи, всебічна демократизація і гуманізація освіти. Суть нової реформи полягала у зміні статичної моделі освіти, яка орієнтована на відтворення існуючої структури, на динамічну, націлену на майбутнє. Передбачалося запровадження обов'язкового освітнього мінімуму обсягом дев'ятирічного навчання. Середнє 11-річне навчання оголошувалося не обов'язковим, як раніше, а загальним, тобто держава не гарантувала його доступність. Зниження обов'язкового освітнього мінімуму мало підвищити якість навчання дітей і позбавити школи і ПТУ від «баласту».

Розпочата реформа змінила образ радянської школи. З'явилися нові типи навчальних закладів (ліцеї, гімназії), ослабла регламентація шкільного життя, по-новому стали викладатись предмети гуманітарного циклу. Як уже відзначалося вище, у 90-ті рр. відбувався перехід до нової схеми функціонування культури: освіта, наука мали пристосуватися до ринкових відносин, мистецтво – шукати меценатів для свого існування. Відбувається глобальна комерціалізація культури, повна її залежність від рекламодавців. Попри всі труднощі, досить рівні перебуває російська система освіти. Зберігається певний державний контроль у цій сфері (обов'язкові державні освітні стандарти, єдину форму атестата, диплома). Середня і вища школа пристосовувалися до нових умов роботи, вводячи додаткові платні навчальні курси, відкриваючи приватні освітні установи. Але це гальмується низькою купівельною спроможністю населення. [2, з. 728] Багато різноманітних змін довелося зазнати шкільнії системі освіти. На початку 90-х рр. школа отримала можливість відмовитися від обов'язкового державного мінімуму предметів, з'явилося багато стрімко складених підручників, що спричинило порушення наступності середньої і вищої школи, знизило загальний рівень підготовки школярів. Обов'язковою і безплатною залишилася тільки дев'ятирічна освіта, безкоштовність повної середньої освіти не гарантувалася.

Нова редакція закону «Про освіту» у грудні 1996 р. закріпила повну середню освіту у ролі загальнодоступного і безплатного. Проте, внаслідок надміру низькою оплати вчителям, що й виплачується невчасно, в 1990-ті рр. почався, й тривав масовий відтік педагогічних кадрів з шкіл. Ідуть, зазвичай, найталановитіші вчителя середнього віку. Молоді випускники педагогічних вузів теж прагнуть піти у школу. У результаті російська школа на початку XXI ст. відчуває величезний кадровий голод, що особливо відчутний в глибинці та в регіонах, де місцева влада що неспроможні доплачувати освітянам. Попри скрутне становище системі освіти наприкінці 1990-х рр. виріс престиж вищої освіти, збільшилися конкурси до вузів, старші класи престижних шкіл. Багато середніх навчальних закладах з'явилися профільні класи, з поглибленим вивченням окремих дисциплін. У багатьох державних вузів було створено комерційні відділення, зокрема й у бажаючих одержати друге вищу освіту, аспірантура частково як і стала платній. У вузи ролі вступних іспитів проводиться проведений експеримент із єдиним державним іспитом, що передбачає зараховувати випускні іспити у школах як вступних до вузів. І тут потенційний абітурієнт може подавати свої документи відразу на кілька навчальних установ і бути зарахованим на той, де його документи пройшли конкурсну комісію. У Росії її в 1990-ті рр. з'явилося багато приватні навчальні закладів, розрахованих досить заможних людей. Приватні середні навчальними закладами відрізняються невеличкий наповнюваністю класів, розмаїттям навчальних предметів, але завжди вирізняються високою якістю освіти. З серпня 1996 р. приватних вузів передбачена система державної акредитації. Приватні вузи, які мають її, закриваються. З іншого боку, наприкінці 1990-х рр. почалася розробка 12-річного шкільного навчання, що має були свої прихильники й супротивники. У разі розширення інформаційного простору й обсягу знань і водночас збільшення навантаження учнів, існувала потреба у 12-річному освіті. З іншого боку, останніми роками у Росії отримує стала вельми поширеною дистанційне навчання перебуває, можливе із сучасних комп'ютерів, підключенням до міжнародних системам інформації - інтернет.

Для природничих і точних наук роки перебудови стали часом великих кадрових втрат. Перед вченими відкрилися легальні одержати роботу у зарубіжних університетах і наукових інститутах. Високий авторитет радянською науковою зі школи і низька оплата науково-дослідного праці СРСР сприяли помітної «відплив мізків», особливо у фізиці, математиці, хімії і біології.

Значні зміни відбулися у системі громадських наук. Ідеологізація змінилася пожвавленням в суспільствознавстві, науковим пошуком, частковим відкриттям архівів. В таких умовах визначальне значення має історична освіта. Історична освіта, на думку дослідників, допомагає вийти далеко за межі вузького професіоналізму, суперечить технократизму і однобічності. За сучасних умов важливим чинником став інтерес до «білих плям» вітчизняної історії. Значними тиражами стали перевидаватися праці корифеїв історичної науки – М.М. Карамзіна,С.М. Соловйова, В.О. Ключевського,С.Ф. Платонова. У 1989-1997 рр. були опубліковані праці послідовника Г.В. Вернадського, історика, гуманіста і мислителя Л. В. Гумільова: «Ентогенез і біосфера Землі», «Давня Русь і велика Степ», «Від Русі до Росії» та інших. Обгрунтовуючи свою теорію (вплив ентогенетичного чинника), він, подібно до М.К. Реріха, підтверджує єдність Людини і Природи, закликаючи до національної та духовної терпимості. У науково-технічному плані Росія продовжує відставати від провідних світових держав. Криза фундаментальної і прикладної науки 1990-х рр. обумовлена двома причинами. По-перше, різким скороченням фінансування науки – приблизно у 20 раз проти 80-ми рр. У середньому витрати на науку передбачені в розмірі 2,6 – 2,7% від видаткової частини бюджету. У середньому у 14 раз скоротився обсяг державних замовлень на військові науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки. Очевидна тенденція до згортання інноваційного потенціалу. Конкурси отримання грантів не виправляють становища, а підгодовують лише деяких науковців, насамперед із Москви. Лише одиниці наукових колективів змогли пристосуватися до ринкових умов, організувавши власне виробництво технічних новинок чи знаходячи покупців закордоном. По-друге, відсутність державної стратегії європейської науки, що призвело до збереження застарілої системі організації. З'явилася маса академій, зокрема і на громадських засадах, які присуджують звання академіків за встановлений ними грошовий внесок практично кожному охочому, і навіть діячі вищої школи могли отримати звання академіка свого відділення РАН (передусім, це керівний склад регіональних вузів).

Відсутність управління і функцію контролю науки призвело до значної розтрати наукового потенціалу: «відплив мізків» до інших держав і у комерційні структури. Кількість працюючих вчених у сфері науки скоротилося за 1990-ті рр. з 4,2% до 2,5% від загальної кількості зайнятих у Раді національної економіки. Дослідницька і приладова база російської науки, що відповідає за оснащеністю 26% від оснащення наукових установ. У результаті лише приблизно 10% російських наукових робіт є конкурентоспроможними на світовому ринку наукової продукції.

Упродовж років перебудови сталися принципові зміни у відносинах художньої культури з владою та суспільством. З одного боку, література і мистецтво позбулися ідеологічного диктату, з іншого – художні твори перестали займати позицію єдиного «клапана» для виходу соціальних настроїв. У перші перебудовні роки роль літератури була надзвичайно великою.[3, з. 450]

До вітчизняної культури поверталися раніше заборонені твори. Із середини 80-х рр. почали друкувати вірші М. Гумільова, У. Ходасевича, Р. Іванова, проза і вірші У. Набокова. Широко видавалися твори М. Цвєтаєвої, М. Булгакова, А. Ахматової, А. Платонова, А. Солженіцина. У 1987 р. було опубліковано роман Б. Пастернака «Доктор Живаго», за який автор отримав Нобелівську премію, 1988 р. – роман У. Гроссмана «Життя невпинно й доля», вилучений на початку 60-х рр. органами держбезпеки, 1989 р. – «Архіпелаг ГУЛАГ» А. Солженіцина, за який автор розплатився висилкою із країни. Крок по кроку журналісти розширювали простір гласності. Відкривши свої запасники, література зовсім на вичерпалася – змінилася роль, яку вона традиційно грала у суспільстві. Художня література перестала бути єдиним способом висловлення громадянської позицієї, єдиним джерелом слів правди. Загострення політичних змагань, погіршення економічної ситуації, конкуренція з телебаченням переключали увагу громадськості з книжкових новинок на поточні новини.[3, з. 451]

Ці процеси впливали і на театральну аудиторію. Театр, який в доперебудовні роки і на початку перебудови був рупором громадських ідей, змушений був поступитися драмі життя. Театральний репертуар став найрізноманітнішим, з'явилося багато нових театрів і студій, але глядацькі зали порожніли. Перебудова у кіно почалося з виходу екран «поличкових» фільмів: «Чи тугий вузол» (режисер М. Швейцер), «Перевірка на дорогах» і «Мій друг Іван Лапшин» (режисер А. Герман), «Агонія» (режисер Еге. Климов), «Комісар» (режисер А. Аскольдів). Отримала розвиток кінодокументалістика, тематичний діапазон якої розширився – від висвітлення «білих плям» історії до постановки гострих соціальних проблем. Принаймні ослаблення ідеологічного диктату в кіномистецтві дедалі помітнішим ставав диктат ринку. Фільми Ф. Фелліні, І. Бергмана, А. Тарковського, котрі вийшли великими тиражами на екрани, нас дуже швидко витіснила масової американської кінопродукцією.

У мистецтві 1990-ті рр. породили кілька нових тенденцій. По-перше, російська культура виявилася вільної до творення, відкрита для світу. Результатом стало включення до неї всіх художніх форм і стилів. У театрі продовжували працювати старійшини радянського театру Про. Єфремов, У.Плучек, М. Захаров.Режиссерами нової хвилі може бути У. Фокіна, П. Фоменка, До. Райкіна, Р. Віктюка, в музичному театрі – У. Гергієва. Світову популярність здобули співаки Д.Хворостовский, М. Басков. На західний ринок став проникати російські стрічки М. Михалкова, З. Бодрова, Є. Сокурова. У 1995р. фільм М.С. Михалкова «Стомлені сонцем» отримав премію «Оскар» американської академії кіномистецтва як найкращий зарубіжний фільм року.

По-друге, розпалися творчі спілки (крім Союзу театральних діячів). Творче спілкування й матеріальне заохочення митців здійснювалося у 1990-ті рр. під час організованих за власний кошт спонсорів численних фестивалів, конкурсів, виставок. Так було в літературі присуджується премія молодих, талановитих авторів «Малий Букер», проводяться щорічні кінофестивалі «Кінотавр» і «Кіношок», фестиваль телевізійних програм «Оксамитовий сезон» (з 1993). З 1995 р.проводитяс всеросійський театральний конкурс «Золота маска», визначальний переможців по 21 номінації, і інші. По-третє, у царині художньої культури найповніше заробили ринкові механізми регулювання. Дотримуючись за масовим споживачем, російське мистецтво різко знизило свій художній рівень, переорієнтувавшись найбільш низькі в естетичному рівні західних стандартів: серіали, різноманітні шоу, бойовики, містику, насильство, порнографію. Особливо у цьому домоглася успіхів телебачення. І це широкої хвилею охопило і книжковий ринок. У скрутне становище виявилися музеї, особливо провінційні, фінансування яких неможливо булопрекращено.

Держава підтримує мистецтво переважно тоді, коли йдеться про організацію масових, ювілейних урочистостей (50-річчя Перемоги, 300-ліття Російського флоту, 300-ліття міста Санкт-Петербурга).Виділялись вартість відновлення храму Христа Спасителя, монументальну скульптуру. Можна виділити обеліск Перемоги, і багатофігурну композицію в «Трагедія народів» на Поклонній горі у Москві, пам'ятникГ.К. Жукову на Манежній площі й монумент Миколі ІІ підмосковному селіТайнинское (висаджений у повітря 1 квітня1977года невідомими). Проте, художні достоїнства низки скульптурних композицій, зокрема таких визначних акторів і фінансованих авторів як М. Шемякін і З.Церетелли цікавить більшості цінителів скульптури сумніви.

Втішною чинником в 1990-ті рр. стала діяльність Російської православній церкві відновлення храмів імонастирей-оплотов духовності країни. Особливо у невеликих найбільших містах і селищах, де у цілому більше втратили, ніж отримали що-небудь у роки реформ. З 1996 року у адміністрації президента працює ініціативна спеціальну групу створювали для розробки нової загальнонаціональної ідеології, яка б всіх російського, і культура грає не останню роль.

Культура радянських часів – складна, багатоаспектний явище. По російської традиції, поставивши людини у центр своїх пошуків та надій, вона зробила, попри суперечливе розвиток, багато яскравого і неповторного у світову культуру.