Методика вивчення пейзажної лірики

Методика розвитку усного і писемного мовлення

З метою розвитку в учнів відтворюючої уяви у молодших і середніх класах практикують так зване «усне малювання», яке ще називають уявним малюванням.Для усного (словесного) малювання доцільно брати невелике

оповідання чи певний епізод твору. Спочатку учні вичленовують взаємно пов'язані між собою картини і придумують до них заголовки, потім міркують над тим, як би вони намалювали ці картини, на які б деталі звернули увагу, що показали б на першому і що на другому плані, як би розкрили психічний стан героїв.

Так, наприклад, друга частина оповідання М.Коцюбинського «Ялинка» складається з шести основних картин:

1. Василько вирушив у дорогу.

2. У лісі.

3. Неприємна пригода.

4. «Василько постеріг, що збився з дороги».

5. «Настав вечір».

6. На узліссі.

Першу картину можна було б намалювати так:

«Зима. Скільки видно оком, поля вкриті снігом, немов білою скатертиною. Стверділий синявий сніг виграє на сонці самоцвітами. З краю неба білі, неначе молочні хмари. Зграї вороння кружляють над полями, деякі птахи сидять на снігу. Вдалині чорною стіною стоїть ліс. На передньому плані двоє запряжених у сани коней біжать по дорозі. Спереду на санях сидить одягнений у кожушок хлопчик і цупко держить у руках віжки. Ззаду на санях — ялинка».

Так поступово перед учнями вимальовуються всі шість створених пись­менником картин. Важливо, щоб діти привчались контролювати свої читацькі образи на основі тексту художнього твору.

Коли необхідно здійснити переклад художніх образів у площину зорового сприймання, репродуктивна уява у багатьох випадках доповнюватиметься творчою уявою. Іноді виникає потреба вийти за рамки картини, епізоду, домислити багато таких деталей, про які не згадує письменник, але які оправ­дані логікою побудови твору, його ідейним спрямуванням. В оповіданні «Ялинка» немає опису одягу Василька, та діти можуть уявити собі, як був одягнений бідний селянський хлопчик.

Змальовуючи життя, письменник створює не лише зорові, а й слухові образи. Відзначаються своєрідністю сприймання образи-символи, алегорії. Вибираючи уривок для усного малювання, слід зважити на зміст і структуру художніх образів, врахувати, якою мірою ці образи піддаються внутрішньому баченню. А тому не слід на уроках універсалізувати словесне малювання, бо така універсалізація так чи інакше зміцнюватиме в учнів інформативний погляд на літературу. Застосування цього прийому повинно бути глибоко продуманим і доповнюватися іншими видами робіт, які допомагають розкри­ти специфіку художнього мислення.

Усне малювання як вид роботи вимагає певних навичок і вмінь. Діти не відразу опановують способи перекладу різноманітних картин, змальованих письменником, у площину зорового сприймання. Цьому їх треба вчити. Корисно практикувати такі види роботи: колективне складання уявних словесних ілюстрацій до змальованих письменником епізодів, картин, розгляд учнями ілюстрацій різних художників до одного і того ж епізоду, створення учнями малюнків на основі тексту й аналіз їх.

методика вивчення пейзажної лірики

У школі вивчаються ліричні вірші різного характеру. За тематикою, про­відними мотивами лірику поділяють на громадянську,або політичну, філо­софську, інтимну,або особисту, пейзажну.Такий поділ дещо умовний. Інтим­на чи, скажімо, пейзажна лірика може також мати політичний характер. Зміст, тематичне спрямування художнього твору певною мірою визначають особ­ливості його вивчення. Але не менш важливою стороною ліричного твору, яку повинен виховувати вчитель, є його структура. За структурою і спосо­бом організації матеріалу лірику поділяють на рефлексійно-виражальну, роз­повідну, описову. Крім цього, є такі структури ліричних творів, що мають ознаки всіх типів, їх називають змішаними структурами.Рефлексійно-виражальна лірика— це сповідь поета перед читачем, своєрідні монологи, в яких він висловлює своє кредо і почуття, це певні звернення, послання, заклики.У центрі уваги розповідної лірикиті почуття й враження, що зумовлені якоюсь подією, епізодом чи спогадом з життя поета. Ліричні твори розповід­ного плану часто містять автобіографічні відомості.

Описова лірика— це малюнки природи, портрети людей. Через описи поет висловлює свої почуття і роздуми. Вивчаючи такі вірші, учні усвідом­люють, що є об'єктом зображення автора, як з'єднані між собою описові моменти в єдине ціле.

Сприймання і розуміння учнями ліричних творів зумовлюється багатьма факторами: особливостями ліричної поезії, своєрідністю художньої манери поета, характером ідейного змісту творів, загальним розвитком дітей, їх життєвим досвідом. Глибина сприймання читачем ліричного твору залежить від широти, культури його почуттів, емоційної чуйності, здатності проникати у внутрішній світ людини, відгукуватися на її радощі і болі. А між тим ці важливі якості є не в усіх учнів, тому ліричні твори, не знайшовши опори в їх емоційному досвіді, можуть не викликати в них належного інтересу.

Ліричні вірші відзначаються і особливостями художньої мови, розуміння якої вимагає добре розвиненої уяви, мислення образами, тонкого чуття, вразливості, загального розвитку людини.

Аналізувати ліричний вірш — це значить вчити дітей заглиблюватися в його поетичні образи, спостерігати, як вимальовуються одна за одною карти­ни або як змінюються почуття, настрої ліричного героя

Аналіз ліричного вірша не слід зводити до простого переказу його змісту, примітивного перекладу мови поезії на мову прози, в результаті чого руйнуються образи, втрачається поетичність.

Ліричні твори — це згустки художніх образів. Тут кожне слово, кожна фраза набуває вагомого звучання і майже не піддається розчленуванню, перекладу на мову понять. В них синтезується не лише смисловий, а й емоційний зміст. Підміна образів ліричних творів логічними міркуваннями, поняттями, констатацією фактів спотворює їх зміст, бо простий переказ ліричного вірша вже сприймається як звичайна інформація, і вимоги до словесного оформлення думки підпорядковуються іншим законам. Художній логіці властиві свої особливості мислення, способи моделювання дійсності.

Прочитаємо перші шість рядків вірша В.Сосюри «Осінь»:

Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні. В далечінь холодну без жалю за літом синьоока осінь їде навмання.

Спробуємо переказати їх, не вдаючись до образності: вітер обриває з квітів пелюстки; опустіли сади, все пожовтіло; літо минуло, настала осінь, наближається холод; всюди тихо. В результаті цього зникла поезія, емоційно-образне сприймання автора, яким пронизаний твір.

У процесі аналізу ліричного твору необхідно, щоб учні добре усвідомили ту художню логіку, завдяки якій він набуває своєї поетичної сили. Образ вітру, печальних пелюстків, синьої тиші викликає багато асоціацій. Осінь змальовується як жива істота, вона жовтокоса, синьоока. Такі епітети не випадкові. Жовтий колір найхарактерніший для цієї пори року. Восени золотяться берізки, покриваються золотом листя, жовтіє все навколо. У багатьох осінь викликає почуття жалю. Повіє холодом — і затихає щебе­тання птахів, сюрчання коників у полі, пустіють сади, ліси і гаї. Ми прощаємось з літом. І в цьому прощанні певний сум. Осінь ще й синьоока. Синіють зорані поля, синіє безлистий ліс. Навколо синя тишина. Поет не каже: "Осінь викликає зміни в лісах, на полях, на городах". Він передає ту ж думку образно: осінь "їде гордовито... на баскім коні".

Інтерес учнів до ліричних творів необхідно постійно розвивати. Якщо у школі організовуються вечори поезії, зустрічі з поетами, конкурси на краще читання, колективне прослуховування віршів у виконанні визначних майст­рів художнього слова, а уроки відзначаються високою емоційністю, учні не можуть бути байдужими до ліричних творів.