Взаємодія з іншими гілкам влади

Оберіть зручний розмір тексту:

Розвиток наукових поглядів на цю проблематику свідчить про прагнення вчених і практиків «прив’язати» прокуратуру до однієї з визначених у тріаді гілок влади. Так, В. Ломовський [5, с. 34] вважає, що прокурорський нагляд є продовженням законодавчої функції держави. Він посилається на відомий вислів Ш. Монтеск’є про те, що у вільній державі влада має право і повинна розглядати, як саме виконуються створені нею закони. Таким уповноваженим повіреним влади, на думку В. Долежана, є прокурор, який не є самостійним владним органом, а діє за її дорученням та під контролем [2, с. 44]. В. Клочков та В. Рябцев стверджують, що прокуратура діє від імені вищого органу державної влади і це «має бути закріплено в Конституції та організаційно оформлено» [3, с. 41]. Проте ці погляди надалі не було підтримано.

Багато правників вважають, що прокуратура має увійти до складу судової влади, повернутися туди, звідки вона вийшла, тобто до суду. Ця ідея не нова, оскільки під час проведення судової реформи 1864 року прокуратура отримала статус, який М. Муравйов охарактеризував як «постійне державне управління, що складається з ієрархічної системи одноособово діючих посадових осіб, покликаних за службовим обов’язком бути у відведеній їм переважно судовій галузі представниками публічних інтересів та органами уряду. Діючи у такий спосіб, прокуратура займалася переслідуванням публічних злочинів...» [6, с. 2].

Важливо звернути увагу на те, що спроби віднести прокуратуру до судової влади робилися і на законодавчому рівні. Так, у проекті Конституції України, винесеному на всенародне обговорення постановою Верховної Ради від 1 червня 1992 року, розділ про прокуратуру навіть було вже віднесено до глави 21 «Судова влада». Але згодом законодавець відмовився від такого позиціонування прокуратури.

Доцільно ознайомитися з досвідом інших країн, зокрема Російської Федерації. У главі 7 Конституції 1993 року «Судова влада» вміщено статтю 129, відповідно до якої прокуратура РФ становить єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчих прокурорів вищим та Генеральному прокурору РФ.

Висловлювалися пропозиції зробити прокуратуру органом президентської влади, бо її наглядові функції дуже близькі до функцій Президента, а повноваження прокуратури мають допомагати Президенту реалізовувати свої права. Така позиція вочевидь ускладнює додержання принципу розподілу влади, спрямована на концентрацію в руках Президента, по суті, необмеженої контрольно-наглядової влади. До того ж місце Президента в системі розподілу державної влади також залишається невизначеним.

Майже не дискутується питання про приналежність прокуратури до виконавчої гілки влади. І це є безперечним, оскільки підпорядкування прокуратури виконавчій, так само як і судовій владі, може зруйнувати систему стримувань і противаг, що склалася в державі.

Існує також концепція визнання прокурорсько-наглядової діяльності самостійним видом державної діяльності, «четвертою владою». Як зазначає С. Березовська, вперше з обґрунтуванням цієї точки зору виступив 1940 року Г. Петров, який розглядав діяльність держави як єдність чотирьох самостійних форм: законодавчої, виконавчо-розпорядчої, судової та прокурорського нагляду [1, с. 15]. Отже, очевидну розбіжність у кількості форм державної діяльності та видів влади цілком можна подолати за рахунок визнання прокурорської діяльності відповідною (четвертою) гілкою державної влади. Спробуймо розібратися, наскільки переконливими є такі твердження.

У цьому контексті нині науковці виокремлюють такі ознаки гілки державної влади:

1) кожна гілка влади передбачає існування особливих спеціальних та однорідних державних органів, що мають своє місце у цілісному державному апараті та виконують певну роботу з управління державою;

2) державні органи кожної гілки влади є самостійними, виконуючи свої специфічні завдання, вони не підпорядковуються жодним іншим органам;

3) важлива ознака гілки влади – її структурування: це не просто сукупність органів, а структура у державному механізмі;

4) гілка влади – організаційно-юридична трансформація певної функції державного апарату щодо управління в суспільстві;

5) кожній гілці влади притаманні специфічні форми, методи та процедури діяльності. У підсумкові, гілка державної влади визначається як уособлена організаційно-функціональна структура у цілісному механізмі здійснення державної влади.

Наведені ознаки притаманні прокурорській владі, яка за функціональними ознаками уособлює в собі державну владу, складається з централізованої ієрархічної системи спеціалізованих однорідних органів з підпорядкуванням Генеральному прокурору; органи прокуратури діють самостійно та незалежно від інших гілок державної влади; вони структуровані у державному механізмі і є одним із чинників забезпечення системи стримувань та противаг; прокурорська діяльність має специфічні форми, методи та процедури, визначені законом.

Важливим аспектом дослідження місця та особливостей прокуратури серед органів державної влади є проблема взаємовідносин органів прокуратури з іншими гілками влади.

Відносини прокуратури з Президентом і найвищим представницьким органом України характеризуються за критеріями підзвітності й підконтрольності прокуратури. Після внесення 12 липня 2001 року змін і доповнень до Закону «Про прокуратуру» це питання залишилося невирішеним, оскільки про можливість здійснення контролю за прокуратурою з боку парламенту не зазначено ні в нормах Конституції, ні в положеннях цього закону. Не покладено такі обов’язки й на Президента. Певний контрольний вплив на прокуратуру уможливлюється спільним рішенням Президента та Верховної Ради про призначення Генерального прокурора й можливість висловлення йому недовіри парламентом, що тягне за собою відставку Генерального прокурора. Проте запроваджене згаданим законом інформування Генеральним прокурором Верховної Ради про стан законності не може розглядатися як вияв такої підконтрольності. Чинне законодавство виключає також будь-які форми контролю за діяльністю прокуратури з боку народних депутатів, що, зокрема, випливає з рішення Конституційного Суду від 14 квітня 2000 року. На думку М. Косюти, можливість розгляду звернень депутатів із конкретних справ залежно від важливості інформації, яка в них міститься, доцільно залишити на розсуд прокурорів.

Косюта [4] аргументує запровадження «одноканальної» системи контролю за прокуратурою та підзвітність Генерального прокурора. З огляду на унікальний правовий статус Президента як гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини та громадянина саме на нього доцільно покласти цей контроль. Пропонуємо закріпити в майбутньому законі про прокуратуру таку норму: «Генеральний прокурор України є підзвітним і підконтрольним лише Президентові України. Він зобов’язаний щороку подавати Президентові України звіт про стан правопорядку та вжиті прокуратурою заходи щодо його зміцнення». У цьому сенсі необхідно підтримати наведені в юридичній літературі пропозиції про покладення на прокуратуру обов’язку здійснювати нагляд за додержанням нормативних указів Президента.

Актуальним є питання про вдосконалення порядку призначення й звільнення Генерального прокурора. Він має призначатися Президентом на строк повноважень останнього. Право дострокового звільнення також має належати Президентові, але за згодою Верховної Ради, що слугувало б додатковою гарантією незалежності Генпрокурора під час реалізації його повноважень. Верховну Раду доцільно позбавити права відправляти Генерального прокурора у відставку шляхом висловлення йому недовіри через відсутність її критеріїв. Правом порушувати щодо нього кримінальну справу доцільно наділити Вищу раду юстиції, а розслідування справи довірити призначеному нею спеціальному слідчому (або слідчим), який не працює на відповідній посаді у правоохоронних органах. Слід надати Президентові право зупиняти повноваження Генерального прокурора у зв’язку з порушенням проти нього кримінальної справи.

Водночас взаємодія прокуратури з органами виконавчої влади здійснюється шляхом участі прокурорів у пленарних засіданнях рад, засіданнях постійних комісій. Чинна редакція Закону про прокуратуру не передбачає права прокурора брати участь в опрацюванні органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням і в роботі з роз’яснення законодавства. Це не треба розцінювати як заборону прокурорам займатися цією діяльністю, оскільки вона природно вписується у взаємодію з органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування та сприяє реалізації прокуратурою її конституційних функцій.

Особливою формою взаємодії є координація прокуратурою діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, що дістала правову основу в чинній редакції (від 12 липня 2000 року) ст. 10 Закону про прокуратуру. У зв’язку з цим пропонується вилучити із закону ч. 3 ст. 29, де йдеться про узгодження прокуратурою дій правоохоронних органів. Правовідносини у цій сфері визначаються як «організаційно-правоохоронні, багатосторонні відносини з участю прокуратури та інших правоохоронних органів, змістом яких є вироблення і реалізація спільних заходів у межах компетенції кожного з учасників, спрямованих на усунення й попередження злочинних проявів».

У відносинах між прокуратурою та судами потрібно виокремити такі напрями: 1) вплив судів на наглядову та іншу діяльність прокуратури; 2) вплив прокуратури на діяльність судів із здійснення правосуддя; 3) взаємодія прокуратури й судів під час реалізації спільних завдань зміцнення правопорядку. Стосунки судів і прокуратури мають будуватися за універсальною системою стримування й противаг.

Водночас не можуть бути предметом судового контролю процесуальні акти й дії, спрямовані на всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин правопорушень, якщо ними прямо не обмежуються законні права чи інтереси, зокрема, постанови про порушення кримінальних справ. Необґрунтованим втручанням у компетенцію прокуратури є надання суду права скасовувати постанови про відмову в порушенні й закритті кримінальних справ (статті 2361 та 2365 КПК), коли діяльність суду наближається до функції кримінального переслідування.

Особливий статус суддів як представників незалежної судової влади зумовлює певні особливості їх участі в координації діяльності правоохоронних органів. Не будучи ординарними учасниками координації, судді можуть взаємодіяти з прокуратурою та іншими правоохоронними органами у формах, що не обмежують їх незалежності, зокрема шляхом спільного обговорення актуальних проблем застосування законодавства.

Елемент упорядкованості у вирішення пов’язаних із цим питань було внесено змінами до ст. 122 Конституції відповідно до Закону України від 8 грудня 2004 року: установленням порядку, за яким Президент України не лише призначає Генерального прокурора на посаду за згодою парламенту, а й звільняє з посади в такому само порядку.

Ситуація, коли Генеральний прокурор змушений постійно балансувати між Президентом та парламентом і, по суті, перетворюється на заручника різних політичних сил, є неприпустимою. Адже доходить до того, що посаду Генерального прокурора дехто з політиків розглядає як розмінну монету під час розподілу урядових портфелів, попри ту істину, що Генеральний прокурор ніколи не належав і не належить до виконавчої влади.

Насамперед потрібно чітко вирішити, якщо не в Конституції, то у Законі «Про прокуратуру» питання про підзвітність і підконтрольність Генерального прокурора. Таку спробу зроблено в опрацьованому в Генеральній прокуратурі проекті закону «Про прокуратуру» в новій редакції. Відповідно до ст. 15 цього проекту система контролю за діяльністю прокуратури складається з парламентського, президентського і судового контролю. Зауважмо, що про останній можна було б окремо не згадувати, оскільки сфера його застосування досить чітко визначена в спеціальному законодавстві та стосується не лише прокуратури.

Формами парламентського контролю у ст. 16 проекту закону визначено: а) надання парламентом згоди на призначення та звільнення Генпрокурора Президентом; б) висловлення йому недовіри і, як наслідок, відставка з посади; в) щорічне заслуховування інформації про діяльність прокуратури, а також г) створення тимчасових спеціальних комісій і тимчасових слідчих комісій. А президентський контроль за діяльністю прокуратури має обмежуватися призначенням на посаду й звільненням Генерального прокурора та щорічним заслуховуванням його доповіді про діяльність прокуратури.

Слід зауважити, що призначення на посаду навряд чи можна розглядати як елемент контролю. Інша річ – звільнення Генерального прокурора з посади, в тому числі у формі його вимушеної відставки через ухвалення резолюції недовіри. Інформування парламенту і Президента про діяльність прокуратури також можна розглядати як контроль, оскільки ці процедури, пов’язані з різними формами відстежування стану справ у прокурорській системі і можуть бути підставою для певних організаційних висновків. Те саме стосується й діяльності тимчасових депутатських комісій. Та водночас неприпустимим є давання доручень і рекомендацій та висунення вимог щодо розслідування справ, прийняття наглядових та інших рішень процесуального характеру.

Конституційна доктрина деяких країн Латинської Америки (Нікарагуа, 1987 р.; Бразилії, 1988 р.; Колумбії, 1991 р. тощо) ґрунтується на існуванні чотирьох влад: додатково названо четверту владу, яка виходить від громадян і знаходить своє організаційне вираження у створенні спеціальних виборчих трибуналів (судів). Вони розглядають спори стосовно прямих виборів і діяльності особливих органів «виборчого регістру», що ведуть облік виборців. Є положення про контрольну владу (у деяких країнах Латинської Америки, Азії), за яким запроваджено посаду генерального контролера (генерального державного аудитора) й створено підпорядковані йому органи, а також так зване публічне міністерство (на зразок прокуратури в інших країнах) тощо.

Конституція Венесуели поділяє державну владу на п’ять гілок: законодавчу, виконавчу, судову, виборчу та громадянську. До останньої належить і Публічне міністерство, яке діє на зразок прокуратури і входить до складу Моральної республіканської ради. Моральна республіканська рада та її органи відповідно до Конституції й законів запобігають, розслідують і карають у разі зазіхання на «публічну етику й адміністративну мораль».

Конституція Сполучених Штатів Америки покладає на вищий законодавчий орган – Конгрес – повноваження щодо прийняття федеральних законів, у тому числі й тих, що регулюють організацію й діяльність прокуратури на федеральному рівні.

В англійському законодавстві нині чинними є понад 60 норм, що визначають критерії злочинів, для початку переслідування за якими обов’язково необхідна згода директора Державної служби кримінального переслідування. Скарги на діяльність співробітників служби кримінального переслідування зазвичай розглядає старший співробітник відповідного офісу. Термін розгляду таких скарг має становити не більш як десять робочих днів.

Штат Державної (королівської) служби кримінального переслідування нині нараховує близько шести тисяч співробітників, які працюють у 98 офісах Англії та Уельсу. Понад дві тисячі з них мають звання баристерів та солісіторів. Щороку ця служба розглядає до 1,5 мільйона судових справ.

У Шотландії, на відміну від Англії та Уельсу, вже давно функціонує система органів публічного кримінального переслідування. Її очолюють лорд-адвокат і генеральний солісітор Шотландії, який є і його заступником, а на місцях їх представляють прокуратори-фіскали. Органи публічного кримінального переслідування на свій розсуд приймають рішення щодо доцільності направлення справи до суду й підтримання обвинувачення у справі, розслідування у якій було проведене поліцією. Найскладніші кримінальні справи розслідують прокуратори-фіскали. Обвинувачення у Верховному Суді підтримує генеральний солісітор Шотландії або помічники лорда-адвоката, а інколи в судах округів обвинувачення підтримують прокуратори-фіскали, які діють самостійно під час вирішення багатьох питань. Лорди-адвокати, генеральний солісітор та прокуратори-фіскали можуть брати участь і в процесах із цивільних справ, виступаючи на судових засіданнях.

Принципи

Варто зазначити, що жодна галузь законодавства України, тим паче прокурорсько-наглядова, не містить визначення поняття "принцип" або "засада". У спеціальній літературі, що відображає концептуальні погляди науковців-правників на ті чи інші явища, процеси, категорії містяться різні позиції також і щодо поняття прин­ципів взагалі, і щодо принципів прокуратури зокрема.

Не будемо аналізувати ці доволі чисельні наявні підходи до ро­зуміння принципів у праві, а виходячи із найбільш загальних ознак, яким вони повинні відповідати, будемо вважати, що принципи про­куратури - це керівні ідеї, що знайшли своє закріплення в нормах права і якими узагальнюються відповідні прокурорсько-наглядові суспільні явища як відображення об'єктивної реальності та діючих у ній закономірностей.

Юридичні ознаки принципів (тобто їх спільне та відмінне від звичайних правових норм):

1. Принципи законодавчо закріплені в нормах права (в одній чи кількох).

2. Об'єктивність змісту, тобто принципи відображають об'єктивні закономірності суспільних відносин та представляють взаємообумовлений об'єктивний вираз волі держави, її політики щодо того чи іншого державно-суспільного явища.

3. Суб'єктивність форми, тобто вони виступають продуктом усві­домленої діяльності законодавця, який враховує наявні соціаль­но-історичні умови.

4. Специфічні наслідки їх недотримання або порушення, тобто наявність гарантій щодо них: юридичних, процедурних, мате­ріальних.

Система принципів організації та діяльності прокуратури України:

А. Законність.

Б. Принцип рівності у захисті прокуратурою прав та інтересів всіх суб'єктів незалежно від демографічних, антропологічних, соці­альних та інших ознак. По-іншому цей принцип називають "Прин­ципом демократизму".

В. Гласність.

Г. Публічність, тобто обов'язкове реагування наявними у прокура­тури засобами на будь-які порушення закону, незалежно від суб'єк­тів їх вчинення.

Ґ. Єдність і централізація прокуратури.

Д. Єдиноначальництво і колегіальність.

Е. Незалежність органів прокуратури.

Є. Принцип деполітизації.

Ж. Принцип заборони сумісництва у трудовій діяльності працівни­кам органів прокуратури. Аналогічно іншим юридичним наукам принципи прокуратури

можна поділяти за певними критеріями на види.

1. За первинним джерелом закріплення принципи прокуратури по­діляються на:

А. Конституційні або загальноправові (законність, демократизм).

Б. Галузеві, тобто безпосередньо передбачені Законом "Про про­куратуру" (єдність і централізація органів прокуратури, єди­ноначальництво і колегіальність, незалежність прокуратури).

В. Міжгалузеві, тобто закріплені і в Конституції, і в Законі чи інших нормативно-правових актах, що регламентують функціону­вання органів прокуратури (гласність, публічність, деполіти­зація, принцип заборони сумісництва в трудовій діяльності працівникам прокуратури).

2. За напрямом правового регулювання або за метою:

А. Організаційні (принцип централізації прокуратури). Б. Функціональні (демократизм, публічність, єдність прокурор­ської системи, єдиноначальність і колегіальність, принцип заборони сумісництва трудової діяльності, гласність). В. Комплексні або змішані (законність, незалежність, деполіти­зація).

Видається, що принципи прокуратури можна класифікувати ще й за такими підставами, зокрема, як за об'єктом чи предметом спря­мування, за суб'єктом реалізації, за способом забезпечення (тобто залежно від виду гарантій забезпечення принципів) тощо.

Однак, найрозповсюдженішою є класифікація принципів про­куратури залежно від мети їх дії:

ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ - норми щодо законодавчого закріплен­ня цієї засади містяться в Конституції України (ст. 6, ч.2) і в Законі (ст.З, ч.1 ст.4, ст.5, п.2; ст.6 та ін.). Зокрема в Конституції закріплено положення, згідно з яким органи влади (а прокуратура виступає різновидом таких) здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і у відповідності до законів України.

Цей принцип є комплексним, загальноправовим і стосовно про­куратури засвідчує той факт, що її діяльність має підзаконний ха­рактер і визначається законом.

Здійснюючи свої повноваження, функції, кожний прокурор, по­чинаючи від Генерального, застосовуючи закон до його порушників, діє на підставі закону. А це означає:

- відповідність законові приводів і підстав прокурорського на­гляду;

- відповідність закону форм, методів та актів прокурорського нагляду;

- у ході здійснення наглядових та інших функцій неприпустимо діяти, керуючись "особистим наглядом", обумовленим "інтере­сами справи", "доцільністю або недоцільністю" застосування того чи іншого закону.

Принцип законності в організації та діяльності органів проку­ратури також вимагає, щоб видання Генеральним прокурором на­казів, розпоряджень та інших нормативних актів відбувалось без жодних відступів від Конституції та законів держави.

Цей принцип є "мірою мір" всіх інших принципів, адже пору­шення будь-якого з них означає порушення принципу законності.

ПРИНЦИП ГЛАСНОСТІ закріплений у п.5 ст. 6 Закону. Це функ­ціональний міжгалузевий принцип, згідно з яким органи прокуратури діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Реалізація цього принципу характерна для здійснення нагляду майже у всіх його напрямах, хіба що за винятком нагляду за додер­жанням законів органами, діяльність яких є переважно негласною. Прокурорські перевірки, їх результати, у тому числі заходи щодо усунення виявлених порушень закону і притягнення винних до відпо­відальності, як правило, стають відомими усій громадськості. У ба­гатьох випадках прокурори використовують засоби масової інфор­мації, виступаючи у них з повідомленнями про виявлення порушень закону і вжиті у зв'язку з цим заходи або, надаючи відповідні мате­ріали кореспондентам.

Принцип гласності орієнтує прокурорів на те, щоб інформувати органи державної влади та населення про стан законності, привер­тати увагу до її проблем, вирішення яких вимагає зусиль не лише від органів прокуратури, а й від всього українського суспільства.

Для реалізації принципу гласності ч.1 ст.2 Закону передбачає щорічне інформування Верховної Ради України Генеральним про­курором про стан законності та правопорядку у державі та про ви­конану роботу щодо її зміцнення.

У Генеральній прокуратурі, для більш ефективної реалізації прин­ципу гласності, наказом Генерального прокурора № 1 від 5.01.2000 р. створено на правах самостійного відділу прес-центр. А ще раніше, наказом № 6 від 6.10.1998 р. "Про заходи щодо поглиблення ділових зв'язків із засобами масової інформації1" зобов'язано прокурорів усіх рівнів періодично і систематично аналізувати та здійснювати прак­тичні заходи, спрямовані на розширення та підтримання тісних діло­вих зв'язків із засобами масової інформації, домагатись регулярного висвітлення в них питань, пов'язаних з неухильним виконанням про­куратурою обов'язків, покладених на неї Конституцією України.

Принцип гласності не є абсолютним, оскільки, як це передба­чено ч.4 ст.7 Закону, має певні обмеження. Вони пов'язані з потре­бою дотримання конституційного права громадян на особисту і сі­мейну таємницю (ст.ст.29, ЗО, 32 Конституції), а також вимог законів, що охороняють військову, комерційну, лікарську, слідчу таємницю та таємницю сповіді тощо.

ПРИНЦИП ДЕМОКРАТИЗМУ означає захист прокуратурою прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом.

Демократизм - загальноправовий принцип держави, закріпле­ний у ст.ст. 1, 24 та ін. статтях Конституції, за якими Україна є де­мократичною і правовою державою, у якій всі її громадяни мають перед законом рівні конституційні права і свободи, які не можуть ніким обмежуватись за ознаками раси, кольору шкіри, статі, по­літичних чи релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Природно, що прокуратура України, одним із завдань діяльності якої є захист від посягань на права і свободи громадян, сприяє ре­альній реалізації згаданої демократичної рівності у повсякденному житті суспільства.

Демократизм прокурорської діяльності - це здійснення цієї діяль­ності в інтересах народу України, від його імені і на засадах рівності всіх перед законом.

ПРИНЦИП ПУБЛІЧНОСТІ прокурорської діяльності є галузевим функціональним принципом. Буквально він сформульований у п. 4 ст. 6 Закону "Про прокуратуру" як принцип вжиття заходів до усу­нення порушень закону, від кого б вони не виходили.

Прокуратура України як державний публічний орган, виходячи з обов'язку, а не бажання окремих осіб чи організацій, завжди і не­ухильно повинна вживати усі передбачені законом, можливі за кон­кретних умов, заходи щодо виявлення і своєчасного усунення по­рушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

ПРИНЦИП ЄДНОСТІ ПРОКУРОРСЬКОЇ СИСТЕМИ І ПРОКУРОР­СЬКОГО НАГЛЯДУ. Закріплений п.1 ст.6 Закону - комплексний галу­зевий (організаційно-функціональний) принцип, сутність якого по­лягає в тому, що кожна ланка прокурорської системи, кожен прокурор діє в межах своєї компетенції, виступає як представник єдиної сис­теми прокурорських органів, зберігаючи передбачену законом са­мостійність у прийнятті рішень.

Українська прокуратура єдина, тобто не поділяється (за ана­логією до більшості державних органів) на вищі, центральні, місцеві. Наглядова діяльність кожного прокурора становить органічну час­тину діяльності всієї прокуратури.

Принцип єдності прокурорського нагляду діє у всіх сферах і на всіх рівнях його організації. У відповідності з ним:

1) перед усіма прокурорами стоять спільні та єдині завдання щодо нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів усіма піднаглядними об'єктами і суб'єктами;

2) усі прокурори, незалежно від рівня ланки прокурорської системи, в якій вони перебувають, наділені, в основному, однаковими за характером повноваженнями. Характер цих повноважень зале­жить не від рангу прокурора, а від сфери їх використання;

3) наявна єдність принципів в організації та діяльності всіх органів прокуратури;

4) єдині засоби прокурорського нагляду та діяльності;

5) єдине законодавство;

6) єдине керівництво органами прокуратури.

Із принципом єдності тісно пов'язаний ПРИНЦИП ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ, який означає, що підпорядкованість органів прокуратури відбувається тільки по вертикалі - кожен ниж­чий за рангом прокурор підпорядкований вищому, а всі прокурори - Генеральному прокурору України. Подвійного підпорядкування, тоб­то і по горизонталі, а також місцевим чи центральним органам вла­ди, немає.

Цей принцип визначає:

1) систему органів прокуратури, їх ланок;

2) компетенцію прокурорів у здійсненні нагляду за додержанням законів;

3) верховенство Генерального прокурора стосовно підпорядкованих йому прокурорів кожної ланки прокурорської системи у здійсненні нагляду за законністю і на певній території, і щодо кола орга­нізацій та осіб;

4) порядок призначення прокурорів та дострокового їх звільнення із займаної посади. Усі прокурори (районів, міст, областей, спе­ціалізованих прокуратур тощо) призначаються і звільняються з посади Генеральним прокурором;

5) порядок притягнення прокурорських працівників до дисциплінар­ної відповідальності, присвоєння класних чинів чи військових звань (для оперативних працівників військової прокуратури) тощо.

Принцип централізації прокурорської системи дозволяє:

1) забезпечити оперативне керівництво всією законоохоронною ді­яльністю всіх ланок прокурорської системи і конкретизувати орга­нізацію роботи та відповідальність за неї підпорядкованих про­курорів;

2) всім підлеглим прокурорам звертатися в необхідних випадках до вищих за рангом прокурорів, аж до Генерального прокурора.

Окрім іншого зв'язок принципу централізації з попередньо роз­глянутим принципом єдності прокурорської системи та нагляду про­являється ще в тому, що кожен вищий за рангом прокурор має пра­во прийняти на себе прокурорські повноваження, якими наділені підлеглі йому прокурори. Підпорядкований прокурор зобов'язаний діяти в межах встановленої компетенції. Вийти за ці межі він може лише за дорученням керівництва у випадках, визначених законом.

ПРИНЦИП ЄДИНОНАЧАЛЬНОСТІ та КОЛЕГІАЛЬНОСТІ в проку­рорській діяльності означає таке становище, коли прокурор: А. Одноособово вирішує всі питання прокурорської діяльності свого рівня (компетенції).

В. Коли всі одноособові накази і розпорядження вищого за рангом є обов'язковими для підпорядкованих прокурорів. С. Коли вищий за рангом може одноособово змінити і скасувати (п.1 ст.6; ст.40 Закону) відповідні рішення підпорядкованих. 0. Призначення прокурора на посаду здійснюється одноособово наказом Генерального прокурора (з певною особливістю щодо призначення прокурора Автономної Республіки Крим, оскільки там це відбувається за погодженням з Верховною Радою Ав­тономної Республіки Крим).

Оцінюючи значення цього принципу, який є відносним, доречно зазначити, що єдиноначальність в прокурорській діяльності суттєво корегується наявністю у вищих ланках прокурорської системи ко­легій (ч.З ст.14; ч.З ст.16; ст.18 Закону), судження та рішення яких не тільки мають дорадчо-інформаційний характер, але й служать, певною мірою, гарантом проти можливих помилок суб'єктивного по­рядку в діях і актах прокурора, насамперед, вищих рівнів прокурор­ської системи. Так, колегії прокуратур розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопо­рядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генераль­ного прокурора, кадрових питань, заслуховують звіти підпорядко­ваних прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших пра­цівників прокуратури. Рішення колегій доводяться до відома праців­ників органів прокуратури. В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє рішення, але зобов'язаний до­повісти про це Генеральному прокурору. Члени колегії можуть по­відомити свою думку Генеральному прокурору, що може бути під­ставою для розгляду цих розбіжностей на колегії Генеральної про­куратури України.

Діяльність колегій прокуратур, щоденні, щотижневі планові чи позапланові оперативні наради працівників конкретних прокуратур тощо - все це становить зміст ПРИНЦИПУ КОЛЕГІАЛЬНОСТІ в ді­яльності прокуратури.

ПРИНЦИП НЕЗАЛЕЖНОСТІ є галузевим функціональним прин­ципом, суть якого полягає в тому, що органи прокуратури, здійсню­ючи свої повноваження, є незалежними від будь-яких органів управ­ління, місцевих органів влади та місцевого самоврядування і суду, а також від будь-якого впливу з боку об'єднань чи окремих громадян.

Кожен прокурор у своїй наглядовій діяльності вільний від будь-якого стороннього впливу, і під час виконання покладених на нього функцій керується тільки законом і вказівками Генерального прокурора. У цьому полягає, так званий, зовнішній прояв прокурорської незалежності.

Внутрішня незалежність на відміну, наприклад, від внутрішньої суддівської, яка є майже абсолютною, має свою специфіку.

Прокурор у питаннях:

1) прийняття оперативних заходів забезпечення законності;

2) організації роботи прокуратури;

3) додержання строків подання звітності;

4) систематизації законодавства;

5) гласності - повинен виконувати вказівки вищого за рангом прокурора.

У деяких сферах наглядової діяльності, зокрема в процесуальній, де прокурор згідно з визначеною законом компетенцією повинен діяти на свій розсуд, закон охороняє внутрішнє переконання підпорядко­ваного прокурора, оскільки він самостійно приймає відповідні про­цесуальні рішення, керуючись виключно законом.

Із принципом незалежності тісно пов'язаний ПРИНЦИП ДЕПО­ЛІТИЗАЦІЇ, тобто політичної незалежності прокурорської системи (позапартійність прокуратури та її працівників). Він сформульований у ч.2 ст. 6 Закону і передбачає, що працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій та рухів. Окрім цього, у відповідності із Законами "Про об'єднання громадян" (ч.2 ст.4) та "Про політичні партії" (ч.8 ст.6) створення і діяльність осередків політичних партій в органах прокуратури забороняється. Про­курори і слідчі у своїй професійній діяльності не зв'язані жодними рішеннями будь-яких політичних об'єднань.

В умовах активного політичного життя, коли керівниками ор­ганів державної влади і місцевого самоврядування часто стають представники певних політичних партій, реально виникає мож­ливість втягування прокурорських працівників у відстоювання тих чи інших партійних інтересів у сфері їх службової діяльності.

Часто прокурори і слідчі змушені вирішувати питання про пору­шення та розслідування кримінальних справ щодо депутатів Рад усіх можливих рівнів та інших виборних осіб, і власне принцип незалеж­ності слугує правовою перепоною, що захищає працівників проку­ратури від можливого тиску на них з боку "співпартійців" цих осіб, виступаючи гарантією забезпечення об'єктивності та можливості ке­руватись прокурорському працівнику виключно законом і залишатись чесним виконавцем свого державницького обов'язку.

Практично, аналогічну мету переслідує і ПРИНЦИП ЗАБОРОНИ СУМІСНИЦТВА у трудовій діяльності, який, у відповідності з ч.З ст.46

Закону, забороняє працівникам прокуратури працювати за сумісниц­твом на підприємствах, установах, організаціях, займатись будь-яким видом підприємництва, за винятком наукової і педагогічної діяльності. Отже, можемо, підводячи підсумок, сформулювати значення принципів організації та діяльності прокуратури України:

1. Принципи виражають сутність прокурорського нагляду зокрема, і всієї діяльності прокуратури в Україні взагалі.

2. Вони є системою юридичних норм найбільш загального харак­теру, яка виступає основою прокурорського законодавства.

3. Порушення норм, принципів виступає безумовною підставою для визнання прокурорської діяльності або неможливою або неза­конною.

4. Чітка уява про принципи дає реальну і об'єктивно-обґрунтовану можливість зрозуміти суть демократичної діяльності органів про­куратури щодо виконання ними своїх функцій та завдань, яка служить підставою для правильного вирішення питання про перс­пективи подальшого розвитку і вдосконалення норм, які регу­люють прокурорську діяльність.

5. Принципи мають практичне значення для визначення змісту і об'є­му прав і свобод учасників прокурорсько-наглядової діяльності тощо.

Система органів прокуратури

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна

прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим,

областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські,

районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також

військові прокуратури.

До органів військових прокуратур належать військові

прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських

Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів

(на правах міських).

Штатна чисельність органів прокуратури України в межах фонду

заробітної плати затверджується Генеральним прокурором України.

Структура ГПУ

Структура Генеральної прокуратури України затверджена Наказом Генерального прокурора України № 69 від 16 грудня 2003 р. і має такий вигляд:

Генеральний прокурор України.

Перший заступник Генерального прокурора України.

Заступник Генерального прокурора України – 4.

Заступник Генерального прокурора України – начальник головного управління військових прокуратур – 1.

Апарат Генерального прокурора України (на правах управління).

Радник Генеральної прокуратури України – 1.

Головне управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

Управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства:

• відділ нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового слідства;
• відділ нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності та дізнання.

Управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами й іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю:

• відділ нагляду за виконанням законів спецпідрозділами й іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю при провадженні досудового слідства;
• відділ нагляду за додержанням законів спецпідрозділами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю при провадженні оперативно-розшукової діяльності та дізнання.

Управління нагляду за додержанням законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства:

• відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;
• відділ нагляду за додержанням законів про державний кордон і митну справу.

Відділ нагляду за додержанням законів органами податкової міліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.

Організаційно-методичний відділ.

Головне управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави.

Управління захисту прав і свобод громадян:

• відділ нагляду за додержанням законів у соціальній сфері;
• відділ захисту прав і свобод неповнолітніх;
• відділ нагляду за додержанням законів про адміністративні правопорушення.

Управління захисту інтересів держави:

• відділ захисту фінансово-економічних інтересів держави;
• відділ нагляду за додержанням природоохоронного законодавства;
• другий відділ.

Управління представництва інтересів громадян і держави в суді:

• відділ представництва інтересів громадян і держави у цивільному судочинстві;
• відділ представництва інтересів громадян і держави в господарському судочинстві;
• відділ захисту інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень.

Організаційно-методичний відділ.

Головне управління військових прокуратур.

Слідче управління:

• відділ нагляду за розслідуванням кримінальних справ, додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності та дізнання;
• слідчий відділ.

Відділ нагляду за додержанням законів у Збройних силах України та інших військових формуваннях.

Відділ підтримання державного обвинувачення, представництва в судах і нагляду за виконанням судових рішень у кримінальних справах.

Організаційно-методичний відділ та контролю виконання.

Відділ роботи з кадрами.

Секретаріат (на правах відділу).

Управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури:

• відділ нагляду при проведенні слідства органами прокуратури;
• відділ криміналістики та методичної роботи.

Управління з розслідування особливо важливих справ:

• перший слідчий відділ;
• другий слідчий відділ;
• третій слідчий відділ.

Відділ нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури України.

Управління нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті:

• відділ захисту прав і свобод громадян та інтересів держави на транспорті;
• відділ нагляду за додержанням законів на транспорті при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.

Управління підтримання державного обвинувачення в судах:

• відділ організації підтримання державного обвинувачення;
• відділ участі прокурорів у розгляді Верховним Судом України кримінальних справ;
• організаційно-методичний відділ.

Управління кадрів:

• відділ роботи з кадрами;
• відділ підготовки кадрів і роботи з навчальними закладами.

Організаційно-контрольне управління:

• відділ організації роботи і контролю виконання;
• відділ статистичної інформації та аналітичної роботи.

Міжнародно-правове управління:

• відділ міжнародного співробітництва;
• відділ правової допомоги.

Виділ нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Відділ правового забезпечення.

Відділ прийому громадян, розгляду звернень і запитів народних депутатів України.

Перший відділ.

Прес-служба (на правах відділу).

Управління справами:

• секретаріат (на правах відділу);
• відділ програмного та технічного забезпечення;
• відділ перекладів;
• відділ матеріально-технічного забезпечення;
• відділ капітального будівництва;
• експлуатаційно-господарський відділ;
• їдальня;
• запасний пункт управління.

Відділ фінансування та бухгалтерського обліку.

Академія прокуратури України при Генеральній прокуратурі України (на правах управління).

Керівники управлінь і відділів призначаються на посади Генеральним прокурором України. Генеральний прокурор має також старших помічників з особливих доручень. Генеральна прокуратура разом з Міністерством внутрішніх справ та іншими заінтересованими міністерствами й відомствами за погодженням з Міністерством статистики України розробляє систему та методику єдиного обліку і статистичної звітності про злочинність, розкриття та розслідування злочинів (ст. 14 Закону "Про прокуратуру").

Генеральний прокурор України має широкі повноваження з керівництва органами прокуратури (ст. 15 Закону "Про прокуратуру"):

· спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

· призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

· затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

· призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора АРК;

· призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

· відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом України "Про прокуратуру";

· відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;

· присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2, 3 класів.