ХАРАКТЕРИСТИКА УПРАВЛІННЯ В ОР­ГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЗА ОСОБЛИ­ВИХ УМОВ

Здійснення процесу управління в органах внутріш­ніх справ за особливих умов залежить від причин їх виник­нення, розповсюдженості, наслідків і завдань, які необхід­но виконати. МВС України постійно вживає заходи щодо удосконалення діяльності органів внутрішніх справ в особ­ливих умовах. Проводяться навчання з керівним складом УМВС в областях і великих містах, науково-практичні конференції та семінари з проблем охорони громадського порядку і вдосконалення законодавства, розроблено реко­мендації щодо організації підготовки особового складу до дій в особливих умовах, видано відповідний наказ МВС. Але ця проблема залишається актуальною, оскільки на практиці постійно відбуваються зміни в керівному складі, оновлюється особовий склад органів внутрішніх справ, а в процесі виконання типових планів діяльності органів внут­рішніх справ за особливих умов залишається багато недо­ліків, змінюються й самі причини, що можуть викликати особливі умови служби.

•'51

<<>>
До діяльності в особливих умовах орган внутрішніх справ готується заздалегідь. З урахуванням оперативної об­становки, наявної інформації, політичних, економічних, соціальних умов, географічного положення, інших обста­вин наперед визначаються місця і час можливого виник­нення подій і явищ, які можуть викликати особливі умови. Якщо можна спрогнозувати настання і розвиток особливих умов, або вони є очікуваними, розробляються типові спеці­альні плани, відповідно до яких здійснюється підготовка особового складу і необхідного матеріально-технічного за­безпечення органу внутрішніх справ. Для того, щоб типові плани по управлінню органами внутрішніх справ за особ­ливих умов відповідали своєму призначенню, слід розроб­ляти їх під конкретні цілі, наприклад: типовий план «По­вінь» - для місцевостей, де вони регулярно мають місце;

«Пожежа» - для населених пунктів із вогненебезпечними об'єктами; «Визволення» - на випадок захоплення залож­ників чи захоплення особливо важливого об'єкту; «Роз­шук» - з метою розшуку і затримання озброєних, особливо небезпечних злочинців, що можуть з'явитись на території обслуговування. Суміщення різних завдань в одному типо­вому плані не є доцільним. Можуть бути розроблені також інші цільові плани. У таких планах визначаються наявні сили та засоби, склад зведеного загону, додаткові сили та засоби, резерви, варіанти посиленого несення служби, строки підвищеної або бойової готовності особового скла­ду, схема зв'язку, конкретні виконавці та їх обов'язки, ка­лендарний графік виконання заходів на той чи інший варі­ант розвитку надзвичайних подій. До плану додаються опе­ративні карти, схеми збору особового складу по тривозі, основні та запасні місця дислокації, порядок взаємодії з іншими правоохоронними органами. У плані вказуються також підстави й порядок введення плану в дію. Заздале­гідь розроблені у вигляді планів-проектів управлінські рі­шення, випробувані на практичних заняттях з особовим складом і максимально наближені до реальної оперативної обстановки, є запорукою ефективної діяльності органів внутрішніх справ за особливих умов. Типові плани багато­разового використання дають можливість економити час при розробці управлінських рішень, виборі оптимальних варіантів і порядку дій, проведенні попередніх розрахунків

сил і засобів, при підготовці особового складу до діяльнос­ті в особливих умовах.

Особлива увага приділяється психологічній підго­товці особового складу, спеціальній фізичній і професійній натренованості та загартованості. При високій загальній підготовленості особового складу до дій в особливих умо­вах навіть їх раптове, непрогнозоване виникнення не поставить орган внутрішніх справ у складне становище. Підготовка типового плану на випадок особливих умов, на­приклад, організація розшукових заходів при появі озброє­ної злочинної групи, вимагає від керівника певного досві­ду, знання особливостей місцевості, аналізу оперативної обстановки та інших обставин.

Як правило, розробка типового плану проходить у чотири етапи: 1) підготовчий; 2) безпосередньої розробки плану; 3) його узгодження, корегування і затвердження; 4) доведення до виконавців.

На підготовчому етапі начальник органу внутріш­ніх справ з'ясовує цілі й завдання планування, вивчає зако­нодавчі й нормативні акти, вказівки й рекомендації Мініс­терства внутрішніх справ з даної проблеми, досвід інших органів (збирає інформацію про подібні події та явища, які мали місце раніше, наслідки, реагування на них в минуло­му та способи запобігання таким ситуаціям). Начальник ор­гану (суб'єкт управління) дає доручення зібрати пропозиції керівників підлеглих підрозділів щодо конкретних заходів, маршрутів, контрольних пунктів, місць розташування опе­ративних груп, закріплення транспорту, виконавців. З'ясовуються форми участі інших органів, якщо план зачі­пає їх компетенцію, наприклад, порядок евакуації населення.

На другому етапі визначається структура плану, перелік його позицій, склад оперативного штабу, його фун­кціональні обов'язки, склад оперативних груп, порядок їх дій, організація контролю, зв'язку, матеріально-технічного постачання, готується схема розташування особливо важ­ливих об'єктів, які підлягають охороні, визначається склад і місце розташування резерву.

На третьому етапі проект плану узгоджується з органами влади, іншими правоохоронними структурами, зокрема, - з прокуратурою. Службою безпеки. Національ­ною гвардією, митними і прикордонними підрозділами,

<<>>
військовим гарнізоном, з сусідніми органами внутрішніх справ і вищим керівництвом. У проект плану вносяться не­обхідні зміни і доповнення, проводиться його корегування, уточнюються спільні дії. Після цього проект плану доопра­цьовується, в остаточному варіанті подається старшому на­чальнику (начальнику УМВС в області, в місті) для затвер­дження, якщо це не входить у компетенцію самого розроб­ника типового плану.

На четвертому, заключному етапі план доводиться до виконавців. Начальник на оперативній нараді, на занят­тях, інструктажі чи в іншій формі оголошує типовий план як управлінське рішення, знайомить виконавців з їх функ­ціональними обов'язками, що наступлять при введенні плану в дію, ставить додаткові завдання щодо організації виконання планових заходів. План тиражується, якщо це необхідно, висипається вищому суб'єкту управління, ін­шим органам, що мають причетність до його виконання. При цьому зберігається режим таємності, якщо планові за­ходи того вимагають.

Таким чином, типовий план становить собою управлінське рішеним, призначене для багаторазового за­стосування в аналогічних ситуаціях, включаючи система­тизований перелік невідкладних послідовних дій суб'єкта управління щодо мобілізації особового складу та ефектив­ного використання сил і засобів у зв'язку з виникненням особливих умов.

При настанні особливих умов начальник органу внутрішніх справ повинен зібрати якнайбільше інформації про подію, явище, що стали причиною їх виникнення. З ці­єю метою на місце події направляються: патрульна група, найближчі до місця пригоди працівники міліції, уточнюю­ться обставини події по каналах зв'язку, через місцеві ор­гани влади чи окремих посадових осіб. В окремих випадках на місці події може проводитись спеціальна розвідка. Од­ночасно здійснюється оповіщення особового складу органу внутрішніх справ і ставляться завдання відповідно до типо­вого плану з урахуванням оперативної ситуації.

Як приклад, розглянемо особливості організації управління органами внутрішніх справ щодо забезпечення громадського порядку в екстремальних екологічних ситуа­ціях, які виникали останніми роками досить часто. Екстре-

мальні екологічні ситуації виникають здебільшого внаслі­док великих виробничих аварій і становлять собою значну потенційну небезпеку для населення та об'єктів народного господарства. Такі виробничі аварії можуть статися з тех­нологічних причин або як результат стихійного лиха. По­тенційна небезпека у таких ситуаціях полягає у можливості масових викидів токсичних або сильноотруйних речовин та розповсюдження хмар, їх випадів на великі відстані, у мо­жливостях вибуху та пожежі на виробництві. Перш за все це стосується підприємств хімічної, нафтохімічної, нафто-та газопереробної промисловості. До хімічно небезпечних об'єктів можна віднести підприємства лакофарбової, фар­мацевтичної, харчової промисловості, на яких використо­вуються аміак, хлор, кислота й інші агресивні сполуки, ве­ликі залізничні вантажні вузли, вантажні порти, сховища та продуктопроводи із сильно діючими отруйними речовина­ми (СДОР), очисні споруди та ін. Територія України пере­насичена екологічно небезпечними об'єктами.

У випадку аварії на таких об'єктах утворюється зо­на хімічного забруднення, площа якої залежить від ряду факторів (фізико-хімічних властивостей СДОР, умов їх зберігання, метеоумов тощо). У такій ситуації виникає не­обхідність організації та проведення оповіщення населен­ня, евакозаходів, рятувальних та інших невідкладних робіт. Зазначені дії проводяться комплексно силами підрозділів цивільної оборони, органів внутрішніх справ. Національної гвардії України, санітарно-медичних установ. При особли­во тяжких наслідках за рішенням центральних органів вла­ди залучаються військові підрозділи.

Основним завданням органів внутрішніх справ у таких надзвичайних умовах є забезпечення громадського порядку, ефективна боротьба із злочинністю, зокрема, з мародерством, попередження паніки, безладдя. Особовий склад органів внутрішніх справ бере також активну участь у рятувальних, ремонтно-відновлювальних, інженерно-технічних роботах, допомагаючи службам, для яких ці види робіт є профілюючими. Пожежна охорона, державтоінспе-кція, дорожня міліція, патрульно-постова служба, інші під­розділи органів внутрішніх справ виконують в таких умо­вах також свої суто специфічні завдання.

<<>>
При управлінні підрозділами органів внутрішніх справ в екстремальних екологічних ситуаціях виникає низ­ка завдань, що вимагають швидкого та точного вирішення. До таких завдань належать: уточнення параметрів можли­вої зони забруднення, визначення місць виставлення постів оточення, встановлення контрольно-пропускних пунктів, забезпечення руху формувань цивільної оборони до місця аварії, розміщення техніки та транспорту, виділення необ­хідної кількості сил та засобів для охорони майна громадян та матеріальних цінностей, підтримання громадського по­рядку на місці аварії, в місцях евакуації, захист особового складу від ураження, забезпечення життєдіяльності органу внутрішніх справ, постійна хімічна радіаційна розвідка, збір інформації та інші завдання. Зрозуміло, що вони бу­дуть успішно виконуватись тільки за умови попередньої підготовки органу внутрішніх справ до діяльності в таких чи подібних надзвичайних ситуаціях.

Але найбільш складним і майже постійним завдан­ням для органів внутрішніх справ є знешкодження особли­во небезпечних озброєних злочинних угруповань, охорона громадського порядку при масових заворушеннях і безпо­рядках, припиненні фактів громадської непокори, коли правопорядок порушується значною кількістю людей.

При виникненні особливих умов необхідно вивчити їх причини, розповсюдженість, наслідки, визначитись у ви­борі найбільш оптимальних форм реагування. Здійснюючи охорону громадського правопорядку за особливих умов, органи внутрішніх справ використовують такі методи соці­ального врегулювання, як переконання і примус, зокрема, адміністративне припинення.

Раз 'яснювальна робота, як основний метод переко­нання громадян у необхідності свідомого й добровільного виконання правових вимог, припинення антигромадської по­ведінки, поряд з профілактичною роботою в трудових колек­тивах і з окремими особами є необхідною умовою послаб­лення соціальної напруги при масових порушеннях громад­ського порядку, блокуванні транспортних магістралей, по­рушеннях порядку при організації й проведенні мітингів, ву­личних походів і демонстрацій, злісної непокори вимогам адміністрації в установах виконання покарань. Механізм пе­реконання передбачає сукупність різних засобів, форм і ме-

тодів впливу на свідомість і поведінку людей. Це й безпосе­реднє звертання до натовпу з пропозиціями розійтись, при­пинити протиправну поведінку, не допустити тяжких наслід­ків, і звернення до лідерів, організаторів правопорушення, і виступи через засоби масової інформації, підготовка й роз­повсюдження текстів листівок і прокламацій, усунення при­чин, які спонукали масові порушення громадського порядку, та інформування про це населення, роз'яснення неминучої відповідальності за допущені або заплановані правопору­шення. Правовим переконанням повинні займатись праців­ники органів внутрішніх справ, які самі добре знають зако­нодавство, відомі учасникам правопорушення, користуються авторитетом і повагою серед населення.

Роз'яснювальна робота може поєднуватися з при­мусом, коли необхідно взяти під охорону окремі важливі об'єкти, перекрити шляхи можливого пересування учасни­ків правопорушення, блокувати їх місцезнаходження, за­тримати злісних правопорушників, задокументувати їх протиправну діяльність, встановити їх особистість. Якщо «переконання - це ціла система прийомів та способів з ме­тою втілення у свідомості та реалізації в житті правової та моральної ідеології, принципів правових і моральних норм нашого суспільства», то «примус - це такий метод впливу, при якому на передній план виступає примусове нав'язування волі держави, це зовнішній вплив на поведін­ку в межах закону і моральних вимог, що грунтується на організованій силі і відзначається безперечністю та катего­ричністю» .

Заходи адміністративного припинення - найпоши­реніша група адміністративного примусу. Вони можуть за­стосовуватись як для припинення кримінальне караних ді­янь, так і у випадках скоєння адміністративних правопору­шень. Надаючи міліції право на використання таких захо­дів адміністративного припинення, як застосування зброї, заходів фізичного впливу, спеціальних засобів чинним за­конодавством передбачено, що вони використовуються ви­ключно для забезпечення громадського порядку, громадсь-

Лихолоб В.Г. Органи внутрішніх справ у боротьбі із злочинністю. К., 1991. С. 106.

<<>>
кої безпеки і боротьби із злочинністю . Аналіз практики свідчить, що ці заходи в багатьох випадках використовую­ться також для припинення кримінальне караних дій в осо­бливих умовах.

Заходи припинення, що їх здійснюють органи внут­рішніх справ за особливих умов, можна розділити на дві групи. Перша - заходи загального призначення, до яких відносяться: вимога працівників міліції припинити проти­правні дії, адміністративне затримання, вилучення речей та документів, огляд та ін. До другої належать спеціальні за­ходи припинення. Рішення про їх застосування приймається у виняткових випадках, коли інакше припинити протипра­вну поведінку неможливо, тобто коли не дали бажаних на­слідків інші засоби адміністративного примусового харак­теру. Систему цих заходів складають заходи фізичного впливу, використання спеціальних засобів і застосування зброї, тобто вони поєднуються із силовими примусовими діями. Такі заходи можуть застосовуватися, як правило, тільки після попередження про їх використання, при суво­рому дотриманні вимог законодавства.

Навіть якщо органи внутрішніх справ здійснюють охорону громадського правопорядку за особливих умов, дотримання законності є необхідною умовою їх діяльності. Дотримання законності забезпечується систематичним кон­тролем збоку вищих органів управління, прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження, контролем громадськості та засобів масової інформації.

Зважаючи на те, що органи внутрішніх справ діють постійно в складній ситуації, а особливі умови стають майже повсякденною реальністю, кожний працівник пови­нен чітко знати свої функціональні обов'язки на випадок виникнення надзвичайної ситуації та ретельно їх виконува­ти. Так, наприклад, черговий відділу органів внутрішніх справ при повідомленні про розбійний груповий напад із застосуванням вогнепальної зброї на касу підприємства, виконує наступні дії:

' Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (Зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. 1991.№4.Ст.20.

- попередньо з ясовує у потерпілих чи свідків точне місце нападу, кому потрібна медична допомога, чи є при­кмети злочинців, зброї, інші обставини або дані, що можуть бути використані для розшуку злочинців по «гарячих» слі­дах, чи охоронялось приміщення каси, попереджає про не­обхідність збереження обстановки на місці до прибуття працівників міліції;

- направляє на місце пригоди слідчо-оперативну групу в складі слідчого органу внутрішніх справ, працівни­ків карного розшуку, спеціаліста-криміналіста, дільничного інспектора, на території якого скоєно злочин, кінолога із службовою собакою;

- дає завдання про охорону місця пригоди і розшук злочинців найближчим до нього постовим і патрульним мі­ліціонерам, патрульному екіпажу, або направляє на місце сво­го помічника, міліціонера із резерву чи іншого працівника;

- інформує про появу озброєної злочинної групи, прикмети злочинців і зброї патрульних і постових, співро­бітників служби охорони і державтоінспеції, оперативну службу і службу охорони громадського порядку, дорожньої міліції, транспортних органів і сусідніх органів внутрішніх справ. Службу безпеки, підрозділи Національної гвардії, прикордонного контролю;

- викликає на місце пригоди медичних працівників, якщо в цьому є потреба;

- доповідає про отриману інформацію і вжиті захо­ди керівництву відділу внутрішніх справ, черговому УМВС в області чи місті, інформує прокурора, місцеву владу;

- з'ясовує в працівників, що прибули на місце при­годи, наслідки злочину, суму та ознаки викрадених грошей, чи мають злочинці транспорт, їх додаткові прикмети, мож­ливі напрямки пересування;

- проводить збір особового складу, видає зброю, за­соби індивідуального захисту;

- вводить у дію самостійно або за розпорядженнями начальника спеціальний план розшуку і затримання злочи­нців, дає додаткову інформацію працівникам, задіяним для виконання цього плану, контролює своєчасність і повноту його виконання, зокрема, в питаннях блокування території, перекриття шляхів пересування, надходження орієнтировок за призначенням;

<<>>
- викликає на місце пригоди керівників підприємства, матеріально-відповідальних осіб для встановлення збитків;

- дає завдання на перевірку конкретних осіб, адрес, місць можливого укриття злочинців, якщо для цього є підстави;

- якщо потерпілі особи перебувають у лікарні, од­ночасно з виїздом слідчо-оперативної групи направляє до медичного закладу працівника міліції для з'ясування об­ставин нападу і отримання інформації, необхідної для роз­шуку злочинців;

- дає завдання на перевірку в оперативно-інформаційних системах органів внутрішніх справ прикмет злочинців, ознак зброї, автотранспорту, способу дії та ін.;

- постійно підтримує зворотній зв'язок з працівни­ками, що перебувають на місці пригоди та задіяні до роз­шуку злочинців;

- у невідкладних випадках може сам виїхати на пе­ревірку оперативної інформації чи перевірку виконання розшукових заходів.

Таким є далеко не повний перелік обов'язків відпо­відального чергового за особливих умов, викликаних діями озброєної злочинної групи.

Під час дії особливих умов працівники органів вну­трішніх справ можуть вживати заходи адміністративного припинення спеціального, екстраординарного призначення. Їх застосування є переважно прерогативою міліції, що від­різняє їх від заходів 'припинення загального призначення, які використовуються в діяльності багатьох суб'єктів адмі­ністративно-правової охорони. Особливі умови, які викли­кають необхідність застосування спеціальних засобів - це, як правило, невідкладні випадки, коли необхідно припини­ти протиправні дії, небезпечні для життя й здоров'я людей. Крім того, заходи спеціального призначення застосовують­ся тоді, коли були використані і не дали бажаних результа­тів усі інші можливі в даній ситуації форми попереднього впливу на правопорушників. Застосуванню сили, спеціаль­них засобів і зброї повинно передувати попередження про намір їх застосування, якщо це дозволяє обстановка. У тих випадках, коли є реальна небезпека для життя та здоров'я людей, міліція може застосовувати спеціальні заходи без попередження. Особливості діяльності органів внутрішніх справ за особливих умов передбачають необхідність орга-

нізаційного виділення спеціальних підрозділів, груп чи окремих працівників, які мають підвищену професійну, фі­зичну чи спеціальну підготовку і здатні успішно виконува­ти окремі види адміністративної діяльності. Це загони спе­ціального призначення «Беркут», «Титан», «Кобра», групи застосування спеціальних хімічних речовин типу «Черему­ха», снайпери, спеціалісти з кіно-фото-відеодокументу-вання, зв'язкові та інші. Вогнепальну зброю та спеціальні засоби дозволяється використовувати не усім, а тільки тим працівникам, які пройшли відповідну професійну підготов­ку, обізнані з нормативними актами, здали заліки і за своїм посадовим становищем мають право на їх застосування. Спеціальними ці заходи називаються ще й тому, що всі во­ни спрямовані безпосередньо на особу правопорушника, здатні завдати фізичної шкоди і навіть позбавити його жит­тя. Працівники органів внутрішніх справ, насамперед, мілі­цейських підрозділів, в необхідних випадках можуть засто­сувати для виконання покладених на них обов'язків будь-які засоби фізичного впливу, включаючи прийоми рукопа­шного бою, різних видів єдиноборств (самбо, карате, дзю­до, кунг-фу, таекван-до тощо), залежно від ситуації, що склалася, а також від рівня фізичної підготовки працівника. Заходи фізичного впливу можуть застосовуватись для захи­сту від нападу, що загрожує життю й здоров'ю громадян або працівника міліції, для затримання правопорушника, який чинить опір, для подолання фізичного опору особи, яка доставляється до органу внутрішніх справ, фізичного опору при законному здійсненні обшуку, огляду, або під час вилучення речових доказів. Цей перелік не є повним, можуть виникнути й інші ситуації. Застосування заходів фізичного впливу не оформлюється якимось спеціальним документом. У разі завдання тілесних ушкоджень необхід­но надати невідкладну медичну допомогу і доповісти пи­сьмово начальнику.

До спеціальних засобів віднесено різноманітні тех­нічні засоби впливу на правопорушника, а також на транс­портні засоби та інші речі з метою усунення протиправної ситуації. Підстави, порядок застосування, а також види спеціальних засобів встановлено, крім Закону України «Про міліцію», Правилами застосування спеціальних засо­бів при охороні громадського порядку в Україні, затвер-

<<>>
дженими Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про міліцію» спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли були використані і не дали бажаних результатів усі інші форми попереднього впливу на правопорушників:

- для захисту громадян і самозахисту працівників міліції від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю;

- для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку;

- для відбиття нападу на будівлі, приміщення, спо­руди і транспортні засоби, незалежно від їх приналежності, або для їх звільнення у разі захоплення;

- для затримання і доставлення до міліції або іншо­го службового приміщення осіб, які вчинили правопору­шення, а також для конвоювання і утримання осіб, затри­маних і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені особи чинять опір працівникам міліції або є підстави вва­жати, що вони можуть вдатися до втечі чи завдати шкоди оточуючим або собі;

- для припинення масового захоплення землі та ін­ших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населен­ня, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, жит­тєдіяльність населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров'я людей;

- для припинення опору працівникам міліції та ін­шим особам, які виконують службові або громадські обов'язки по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю;

- для звільнення заложників.

Наведений перелік підстав застосування спеціаль­них засобів є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Всі спеціальні засоби, які застосовуються органами внутрішніх справ за особливих умов, можна поділити на дві групи: засоби активної оборони і засоби забезпечення спеціальних операцій. Засобами активної оборони визнаю­ться гумові кийки, наручники, засоби фіксування, ручні га-

' Див.: Збірник Постанов Ради Міністрів УРСР. 1991. № 3. С. 18. 362

зові гранати, а також патрони з газовими зарядами, балон­чики та легка зброя із сльозоточивим газом (газові пістоле­ти і револьвери). До засобів забезпечення спеціальних опе­рацій належать ранцеві апарати «Хмара», світло-шумові пристрої відволікаючої дії, патрони з гумовою кулею, во­домети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засо­би, пристрої для примусової зупинки автотранспорту, при­строї для відкриття приміщень, захоплених правопорушни­ками. Крім цього, при охороні громадського порядку мо­жуть використовуватись службові собаки. Відомчі норма­тивні акти та вищезгадані Правила встановлюють особли­вості застосування названих спеціальних засобів.

Вогнепальна зброя може застосовуватись працівни­ками органів внутрішніх справ як крайній захід за чітко ви­значених особливих умов. Закон України «Про міліцію» (ст. 15) встановив детально і вичерпно такі підстави для за­стосування зброї:

- для захисту громадян від нападу, який загрожує їх життю і здоров'ю, а також для звільнення заложників;

- для відбиття збройного нападу на працівника мі­ліції або членів його сім'ї чи іншого нападу, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека;

- для відбиття нападу на об'єкти охорони, конвою, житлові приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

- для затримання особи, яку застали під час скоєння тяжкого злочину і яка намагається втекти;

- для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також затримання озброє­ної особи, котра погрожує застосуванням зброї та інших предметів, які становлять небезпеку для життя і здоров'я працівника міліції;

- для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу для життя чи здоров'я громадян або працівника міліції.

На завершення розгляду питання про підстави і по­рядок застосування органами внутрішніх справ примусових заходів можна виділити такі цілі їх застосування:

<<>>
- з метою попередження правопорушень (офіційне попередження, адміністративний нагляд, перевірка доку­ментів, конфіскація, реквізиція, виселення тощо);

- з метою запобігання правопорушень (особисте за­тримання, вилучення підготовлених для вчинення злочину різних знарядь і предметів, карантин, виселення);

- з метою припинення правопорушень (застосуван­ня, відповідно до закону, зброї та інших спеціальних засо­бів, закриття підприємств або окремих цехів через пору­шення вимог дозвільної системи, правил пожежної безпеки, санітарних норм);

- з метою забезпечення матеріальних правовідносин (утримання під вартою, обшук, арешти на майно, вилучен­ня, підписка про невиїзд).

Працівники органів внутрішніх справ, які викону­ють обов'язки по охороні громадського порядку за особли­вих умов, повинні знати організацію й тактику органів вну­трішніх справ щодо забезпечення правопорядку за особли­вих умов, завдання, функції, форми і методи адміністрати­вних служб міліції, рішення місцевих рад з питань охорони правопорядку, діюче законодавство, зокрема те, яке регла­ментує діяльність органів внутрішніх справ та інших пра­воохоронних структур в особливих умовах. Працівники ор­ганів внутрішніх справ повинні уміти проводити індивіду­альну профілактичну роботу з правопорушниками, знати технологію застосування заходів адміністративного припи­нення, взаємодіяти з громадськими організаціями, прово­дити дізнання і вести довірливі бесіди з громадянами, вста­новлювати з ними психологічний контакт.

Дії органів внутрішніх справ за особливих умов по­винні бути юридичне грамотними, сприйматись учасника­ми порушень і громадянами, чиї права й свободи обмежую­ться, як справедливі та законні. Незаконні дії працівників органів внутрішніх справ можуть завдати значної шкоди, викликати соціальну напругу, прояви масової непокори, інші більш складні правопорушення.

Надзвичайна складність забезпечення громадського порядку за особливих умов вимагає високої професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ.

Дії учасників групових правопорушень часто від­значаються жорстокістю, нахабством і цинізмом, безконт-

рольністю поведінки й безвідповідальністю. У такій ситуа­ції дуже важливо своєчасно затримати організаторів і акти­вних учасників правопорушення. Від цього акту залежить і подальший розвиток подій та якість розслідування. Затри­мання таких осіб проводиться відповідно до вимог Кримі­нально-процесуального кодексу України, або Кодексу про адміністративні правопорушення як першочергове і безпо­середньо на місці пригоди чи невідкладно після правопо­рушення. Якщо правопорушників затримують працівники міліції громадської безпеки, вони, як правило, оформлю­ють затримання рапортом, в якому повинні відзначити ха­рактер поведінки правопорушника в момент затримання, хто є свідком, чи є потерпілі, які речові докази вилучено, які особисті документи виявлено.

Практика показує, що зловмисники діють агресив­но, чинять спротив і непокору, якщо вони разом апелюють до натовпу, роблять провокаційні заяви. Тому вибір такти­ки і моменту затримання дуже важливий. Він залежить та­кож від того, чи намагається правопорушник зникнути, чи має при собі зброю, яким є його фізичний стан та від інших ситуативних обставин. Бажано, щоб на місце правопору­шення негайно виїжджала слідчо-оперативна група в пов­ному складі, яка підтримувала б зв'язок з патрульно-постовими нарядами, з черговою частиною відділу внутрі­шніх справ, з іншими підрозділами, які задіяні в локалізації та ліквідації групового порушення громадського порядку. Якщо затримати правопорушників безпосередньо немож­ливо, то вживаються заходи щодо встановлення свідків, по­терпілих, другорядних учасників правопорушення, щоб від них отримати інформацію, необхідну для встановлення особи, розшуку й затримання підозрілих.

При затриманні підозрілих необхідно провести об­шук, запобігти намаганням правопорушників звільнитися від зброї, документів, інших доказів. Необхідно також об­стежити місцевість, щоб виявити слід злочинців, відшукати докази. При їх виявленні складається протокол відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України чи Кодексу про адміністративні правопорушення. Лідери про­типравної групи відокремлюються від інших учасників, за­безпечується їх ізоляція та охорона. На місці пригоди мо­жуть використовуватись мегафони для звернення до учас-

<<>>
ників правопорушень із закликами заспокоїтись, припини­ти антигромадські дії з роз'ясненнями наслідків і відпові­дальності.

Бажано, щоб після закінчення режиму особливих умов було проведено аналіз діяльності органу внутрішніх справ у цілому, розглянуто помилки в діях окремих праців­ників і недоліки в планах і рішеннях при забезпеченні гро­мадського порядку на різних стадіях: під час інструктажу, виїзду на місце пригоди, в процесі безпосередніх дій на мі­сці, при застосуванні спеціальних засобів, при затриманні порушників, організації взаємодії з іншими органами. Ре­зультати аналізу повинні бути враховані при подальшій ор­ганізації службової діяльності. Вивчаються причини і умо­ви, що сприяли виникненню надзвичайної ситуації, про які інформуються органи виконавчої влади, господарчі струк­тури, громадські організації та населення.