Підвідомчість справ господарським судам 3 часть

8 справи в земельних спорах розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об’єктів земельних відносин або основної їх частини (за винятком наведених вище справ, у яких відповідачем є орган державної влади чи місцевого самоврядування, чи справи, матеріали яких містять державну таємницю).

Стаття 17 ГПК України встановлює порядок дій господарського суду, якщо до нього надійшла справа, яка йому не підсудна. Йдеться про справи, які підвідомчі господарським судам, але при поданні позовної заяви чи заяви про порушення справи про банкрутство порушено правила територіальної підсудності справ господарським судам. Якщо справа не підлягає розгляду в господарських судах, суд, до якого надійшла справа, повинен відмовити у прийнятті позовної заяви відповідно до ст. 62 ГПК України, не пересилаючи її до іншого господарського суду.

Якщо порушення правил підсудності виявлено суддею при вирішенні питання про прийняття позовної заяви, суд, не порушуючи провадження у справі, має надіслати матеріали справи до господарського суду, якому за правилами підсудності належить розглядати цю справу.

Якщо виявилося, що справа непідсудна господарському суду після прийняття позовної заяви до розгляду, суд, не припиняючи провадження у справі, пересилає матеріали справи за встановленою підсудністю.

Про передачу справи за підсудністю суд виносить ухвалу. Ухвала про передачу справи за підсудністю виноситься як до порушення провадження у справі, так само і після порушення провадження у справі. Справа має бути надіслана за підсудністю не пізніше п’яти днів після надходження справи до суду. Такий саме строк встановлено для передачі матеріалів справи у випадку, коли суд порушив провадження у справі. В таких випадках початок перебігу строку визначений датою винесення ухвали про передачу справи за підсудністю.

У п. 16 інформаційного листа від 20 жовтня 2006 р. № 01-8/2351 ВГСУ визначив наслідки ситуації, коли господарські суди не дійшли взаємної згоди стосовно визначення підсудності справи. Відповідно до ч. 1ст. 17 ГПК України, якщо справа не підсудна цьому господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів

із дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Чинним законодавством не передбачено існування спору між господарськими судами з приводу підсудності справи, а ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути змінено чи скасовано виключно за результатами її перегляду в апеляційному або касаційному порядку. Тому господарський суд, який одержав справу на підставі винесеної в порядку ст. 17 ГПК України ухвали, і в разі незгоди з останньою має розглянути справу по суті, якщо відповідну ухвалу не було змінено чи скасовано.

Ухвала про передачу справи за підсудністю може бути оскаржена в апеляційному чи касаційному порядку. Якщо в результаті апеляційного чи касаційного перегляду ухвалу скасовано, справа підлягає розгляду в тому суді, який виніс ухвалу про передачу за підсудністю.

Якщо в процесі розгляду справи її територіальна підсудність змінилася, то господарський суд не вправі пересилати матеріали справи за підсудністю на підставі ст. 17 ГПК України, а повинен розглянути справу по суті. Наприклад, у таких випадках: змінилося місцезнаходження чи місце проживання відповідача; позивач змінив предмет позову (ст. 22 ГПК України); судом залучено іншого відповідача (ст. 24 ГПК України); судом допущено заміну неналежного відповідача (ст. 24 ГПК України); судом здійснено заміну сторони її правонаступником (ст. 25 ГПК України).

У п. 27 рекомендацій президії ВГСУ від 27 червня 2007 р. № 04- 5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» зазначається: якщо господарський суд, який узяв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача й у зв’язку з цим справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом ч. 3 ст. 17 ГПК України, за винятком випадків, коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи.

Може статися, що після задоволення відводів (самовідводів) усього складу господарського суду, який узяв справу до свого провадження, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, що унеможливлює розгляд справи відповідно до правил підсудності. У цьому випадку для розв’язання питання про підсудність такої справи голова ВГСУ або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду.

Контрольні запитання:

Що таке підвідомчість справ господарському суду?

Які основні критерії визначення справ, які підвідомчі господарським судам?

У яких випадках до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів можуть звертатися фізичні особи - негосподарюючі суб’єкти?

У яких випадках до господарського суду можуть звертатися державні органи й органи місцевого самоврядування?

Визначте виключну підвідомчість справ господарським судам?

Дайте визначення підсудності справ господарським судам.

Які види підсудності справ господарським судам?

1) Який основний принцип територіальної підсудності?

Наведіть перелік випадків виключної підсудності.

Який порядок передання справи щодо підсудності з одного господарського суду до іншого?

Розділ 4

УЧАСНИКИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ

§ 1

Поняття і класифікація учасників господарського процесу

Поняття «учасник господарського процесу» не визначене законом, натомість дослідники висловлюють різні погляди щодо цього питання.

Зокрема, Д.М.Притика, М.І.Титов, В.С.Щербина вважають суб’єктами процесуальних відносин осіб (громадян, організації, а також їх посадових осіб), які здійснюють передбачені законом процесуальні дії[40]. Більш доречним, на нашу думку, є визначення суб’єктів не через дії, що вони вчиняють, а через права (якими вони наділені процесуальним законом і які вони можуть реалізовувати на свій розсуд згідно з принципом диспозитивності) і обов’язки (які вони згідно з процесуальним законом мають виконувати).

Ураховуючи це, можна зазначити, що учасник господарського процесу - це особа, яку господарський процесуальний закон наділяє процесуальними правами та обов’язками і яка вступає в процес для всебічного, повного та об’єктивного розгляду господарської справи та розв’язання спору.

У ст. 18 ГПК України зазначено, що до складу учасників процесу входять сторони, треті особи, прокурор та інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК.

Також у розділі IV ГПК України «Учасники судового процесу» містяться ст.ст. 18 та 19, присвячені правовому статусу судді та порядку його відводу. Це дозволяє говорити, що у широкому значенні до суб’єктів процесу можна віднести й суд.

У спеціальному значенні повний склад учасників судового процесу визначено розділом IV ГПК України, з урахуванням положень якого учасниками господарського процесу є:

9 сторони (позивач і відповідач);

10 треті особи (поділяються на осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору й осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору);

-представники сторін і третіх осіб;

-прокурор;

- судові експерти; перекладачі;

-посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для надання пояснень із питань, що виникають під час розгляду справи.

Цей склад учасників передбачений процесуальним законом для позовного провадження в господарських справах.

У провадженні у справах про банкрутство беруть участь (згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»):

сторони (боржник і кредитори);

арбітражний керуючий (який має процесуальний статус розпорядника майна, керуючого санацією або ліквідатора);

власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;

Фонд державного майна України;

державний орган із питань банкрутства, а саме Державний департамент з питань банкрутства Міністерства економіки України;

представник органу місцевого самоврядування;

представник працівників боржника;

уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

У зв’язку з істотними особливостями провадження у справах про банкрутство, особливості правового статусу учасників такого провадження розглядаються в розділі 14 підручника.

Класифікація учасників господарського процесу. Учасники господарського процесу істотно відрізняються один від одного за своїм правовим статусом, що зумовлює наявність багатьох класифікацій з цього питання.

Д.М. Притика, М.І. Титов, B.C. Щербина поділяють учасників на такі групи згідно з метою вступу, або залучення до процесу і функцій, які вони виконують у процесі:

10) особи, що безпосередньо вирішують справи;

11) особи, які вступають у процес для захисту своїх прав та охо- ронюваних законом інтересів (сторони, треті особи);

12) особи, які вступають у процес із метою захисту державних і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші органи);

13) особи, які залучаються до процесу для надання пояснень і висновків (посадові особи й інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, експерт)[41].

І.Г. Побірченко пропонує поділ учасників на такі категорії:

- особи, що беруть участь у справі;

- особи, що сприяють вирішенню справи[42].

М.О. Абрамов передбачає два види учасників: активні та пасивні. Активними є, на його думку, ті учасники, з ініціативи яких виникає, розвивається і припиняється процес (суддя, сторони, треті особи, прокурор, державні і громадські організації, уповноважені законом виступати на захист прав та інтересів інших осіб)2. Такі учасники мають широке коло прав, зокрема: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти відводи, клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, оскаржувати судові акти й ін.

Але в процесі також беруть участь інші особи, які лише сприяють установленню істини щодо спірного відношення, винесення законного справедливого рішення. До них М.О. Абрамов відносить експертів, перекладачів, посадових осіб та інших працівників підприємств і організацій, які мають відомості про обставини справи. Він називає їх пасивними учасниками процесу, оскільки від них не залежить виникнення, розвиток, припинення процесу, але вони відіграють важливе значення і в деяких випадках без їх участі неможливо прийняти правильне, зважене рішення. Пасивні учасники не володіють правами, наданими активним учасникам процесу.

При цьому необхідним мінімальним складом учасників господарської справи у позовному провадженні є сторони (один позивач і один відповідач) і суд. Решта учасників не є обов’язковими, в тому розумінні, що суто технічно справа може бути розглянута і без їх залучення. Інша річ, що в разі незалучення особи, яку слід було залучити до участі у справі, рішення може бути скасоване судом апеляційної або касаційної інстанцій (наприклад, якщо не було залучено судового експерта для здійснення експертизи, або третю особу, на права якої впливає рішення суду).

§2

Суддя як головний учасник господарського процесу

Суддя є учасником господарського процесу з особливим статусом - це головний учасник, який розв’язує спір, отже, його права і положення є повністю відмітними від прав і положення інших учасників.

ГПК України у ст. 19 «Суддя» встановлює, що суддею є посадова особа господарського суду і містить бланкетну норму про визначен- ми статусу судді Законом України «Про господарські суди» та положеннями ГПК України. Слід зазначити, що цей Закон утратив чинність. Правовий статус судді господарського суду встановлено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р.

Згідно зі ст. 51 цього Закону суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції та законодавства України призначений чи обраний суддею, обіймає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Всі судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Стаття 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» декларує незалежність суддів від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання у їх діяльності щодо здійснення правосуддя. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права і не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебу- вають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Утручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом, у тому числі - кримінальну згідно зі ст.ст. 377-379 КК України.

Згідно з ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.

Усе це є реалізацією положень ст. 126 Конституції України, яка гарантує незалежність і недоторканність суддів і забороняє впливати на суддів у будь-який спосіб.

Особливий статус судді втілено також у тому, що законодавство встановлює відповідальність за неповагу до судді з боку осіб, які є учасниками процесу або присутні в судовому засіданні.

Згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України, учасники судового процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов’язані беззаперечно виконувати розпорядження судді, або, при колегіальному розгляді справи - головуючого судді, додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку й утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. За неповагу до суду винні особи притягуються до відповідальності, встановленої законом. Така відповідальність передбачена ст. 185-3 КАП України у вигляді адміністративного штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У контексті положень ст.1853 КАП України неповагою до суду може бути також визнане злісне ухилення позивача, відповідача або експерта від явки в суд для участі у судовому засіданні, призначеному у господарській справі. Питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується господарським судом негайно після вчинення порушення, у зв’язку з чим у судовому засіданні із розгляду господарської справи оголошується перерва.

Основне право і, водночас, обов’язок судді, його соціальна функція передбачена в ст. 127 Конституції України, п. 1 ч. 4 ст. 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - це своєчасний, справедливий та безсторонній розгляд і вирішення судових справ відповідно до закону, з дотриманням засад і правил судочинства, тобто - правосуддя.

У позовному провадженні господарських судів це виявляється, перш за все в розгляді суддею питання щодо позовної заяви, яка надійшла до суду: чи прийняти заяву до провадження і порушити справу (ст.ст. 61, 64 ГПК України), або ж повернути її (ст. 63 ГПК України) чи відмовити у її прийнятті (ст. 62 ГПК України). У господарському суді апеляційної чи касаційної інстанції аналогічні дії колегія суддів учиняє щодо апеляційної чи, відповідно, касаційної скарги.

У разі прийняття позовної заяви до провадження суддя має право забезпечити позов одним із передбачених законом заходів (п. 10 ст. 65, ст.ст. 66-67 ГПК України), призначає судове засідання у справі, які сам і проводить, при цьому, як уже було зазначено, учасники судового процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов’язані беззаперечно виконувати його розпорядження (ст. 74 ГПК України).

Суддя може відкладати судове засідання та оголошувати в ньому перерви (ст. 77 ГПК України), продовжувати строк розгляду справи за клопотанням сторони (ч. 3 ст. 69 ГПК України), визнавати підставу пропуску встановленого законом процесуального строку поважною та відновлювати пропущений строк (ст. 53 ГПК України), вирішувати питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов’язковою (п.7 ст. 65 ГПК України), зупиняти і згодом поновлювати провадження у справі (ст. 79 ГПК України), витребувати докази, уповноважувати заінтересовану сторону на їх одержання (ст. 38, п. 4 ст. 65 ГПК України), проводити огляд та дослідження письмових та речових доказів у місті їх знаходження (ст. 39, п. 6 ст. 65 ГПК України), залучати до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог (ст. 27 ГПК України), залучати до участі у справі іншого відповідача (ст. 24, п. 1 ст. 65 ГПК України), здійснювати заміну сторони її процесуальним правонаступником (ст. 25 ГПК України), викликати для давання пояснень посадових осіб та інших працівників підприємств та організацій (ст. 30, п. 8 ст. 65 ГПК України), вимагати пояснень, у тому числі - письмових від усіх учасників справи (ч. 4 ст. 32 ПІК України), зобов’язувати сторони, інші підприємства, установи, організації, державні й інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії, зокрема звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо (п. 4 ст. 65 ГПК України), призначати судову експертизу (ст. 41, п. 5 ст. 65 ГПК України), вирішує питання щодо прийняття до провадження зустрічного позову відповідача (ст. 60 ГПК України) і позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору (ч. 2 ст. 26 ГПК України), управнений провести розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації (п.9 ст.65 ГПК України), може не прийняти відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси (ч. 6 ст. 22 ГПК України).

Утім, у суді апеляційної інстанції суддя не може змінювати склад сторін і третіх осіб у справі (за винятком випадку процесуального право наступництва), у суді касаційної інстанції - вчиняти будь-які дії, пов’язані з оцінкою доказів.

Саме суддя приймає судові акти - ухвали з усіх важливих процесуальних питань (у тому числі окремі ухвали щодо виявлених порушень закону), а також рішення, якими розв’язується спір у господарському суді першої інстанції при позовному провадженні та постанови, якими оформлюються результати перегляду цих рішень в апеляційній і касаційній інстанції.

Отже, саме суд (суддя або колегія суддів) розв’язує спір, приймаючи, оголошуючи і оформлюючи рішення у справі (ст.ст. 82-85 ГПК України), або завершує розгляд справи припиненням провадження (ст. 80 ГПК України), у тому числі - через затвердження мирової угоди між сторонами, чи залишенням позовної заяви без розгляду (ст. 81 ГПК України).

Приймаючи рішення, суддя визначає розподіл судових витрат між сторонами, вирішує питання щодо повернення державного мита (ч. 6 ст. 84 ГПК України).

Також суддя може прийняти додаткове рішення, роз’яснити чи виправити рішення або ухвалу (ст.ст. 88-89 ГПК України).

Слід зауважити, що ці права є водночас і обов’язками судді: суддя не може довільно реалізовувати або не реалізовувати ці права: застосування судом певних владних повноважень може і повинно здійснюватися лише за наявності певних підстав. Зокрема, розглядаючи позовну заяву, яка надійшла, суддя не вправі на свій розсуд повернути її позивачеві, якщо наявні підстави для її прийняття. Аналогічно, суддя не може не залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог за наявності відповідних підстав.

Склад суду. Ч. 1 ст. 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлює як загальну норму, що справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних.

ГПК України не передбачає участі народних засідателів і присяжних у господарському процесі, тобто всі справи у господарських судах розглядаються виключно суддями. Щодо співвідношення колегіального й одноособового розгляду справ ст. 4-6 ГПК України встановлює такі правила:

у судах першої інстанції (місцевих господарських судах) справи розглядаються суддею одноособово, утім, будь-яку таку справу, залежно від її категорії і складності, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів;

судах апеляційної інстанції (апеляційних господарських судах) справи розглядаються колегією суддів у складі трьох суддів;

у суді касаційної інстанції (ВГСУ) справи розглядаються колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів;

Верховний Суд України також завжди здійснює перегляд судових рішень господарських судів колегіально.

При колегіальному розгляді справи головуючий суддя визначає порядок ведення засідання і веде його. Ч. 2 ст. 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.

Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів (позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги) за принципом вірогідності, який ураховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.

Відвід судді. Слід погодитися з В.Е. Беляневичем, який називає право подавати заяву про відвід судді однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об’єктивності та неупередженості розгляду справи1. У ст. 20 ГПК України передбачено можливість відводу судді за наявності таких підстав, які виключають його участь у розгляді справи:

суддя є родичем осіб, які беруть участь у процесі.

Тобто йдеться про відносини спорідненості, незалежно, на нашу думку, від того, чи врегульовані вони Сімейним кодексом України. Отже, відводу підлягають не лише брати, сестри, батьки, діти, онуки, діди й бабки, а також тітки, дядьки, племінники, двоюрідні брати осіб, що беруть участь у справі;

- суддя не може брати участі в новому розгляді справи в разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.

Найбільш поширеним прикладом такої ситуації є випадок, коли справа повертається на новий розгляд до місцевого господарського суду після скасування судом касаційної інстанції прийнятого у справі рішення по суті справи;

- було порушено порядок визначення судді для розгляду справи (через автоматизовану систему документообігу);

- встановлено інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості судді.

Наприклад, слід погодитися з В.Е.Беляневичем, який відносить до обставин, що викликають сумнів у неупередженості судді: перебування судді в особливих стосунках з особою, яка бере участь у справі, які можуть свідчити про упереджене ставлення судді щодо результату розгляду справи, зокрема - службова залежність (у тому числі - в минулому) судді, чи його близького родича від особи, яка бере участь у справі, або її представника, а також інша належність судді від такої особи; публічні заяви судді по суті даної справи, в яких викладено оцінку судді по суті конкретної справи1.

За наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід.

Як зазначено у ч. З ст. 20 ГПК України, з цих же підстав відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь у судовому процесі.

ВГСУ дотримується точки зору, згідно з якою ч. З ст. 26 ГПК України надає третім особам, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору всі права позивача, а за приписами ч. 4 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторін - за деякими винятками, зазначеними в цій нормі, причому право заявляти відвід судді до числа таких винятків не віднесено2.

Частиною 4 ст. 20 ГПК України встановлено, що відвід повинен бути мотивованим, заявлятися в письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише в разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті.

Питання про відвід судді вирішується в нарадчій кімнаті судом у тому складі, який розглядає справу, про що виноситься ухвала. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

У разі задоволення відводу (самовідводу) одному з суддів або всьому складу суду справа розглядається в тому самому господарському суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, визначеним із використанням автоматизованої системи документообігу.

§ 3

Права і обов’язки учасників господарського процесу. Зловживання процесуальними правами

Передбачена процесуальним законом сукупність прав і обов’язків певного учасника справи визначає зміст його правового статусут і можливості його виливу на хід справи.

Права учасників господарського процесу. Як уже було зазначено вище, учасників можна поділити на суд, який розв’язує спір, та інших учасників. У цьому пункті розглядаються права і обов’язки учасників, які не розв’язують спір, тобто всіх учасників, крім суду.

З технічної точки зору процесуальний закон визначає права цих учасників таким чином: ст. 22 ГПК України встановлює права і обов’язки сторін, які є своєрідним еталоном, чи максимумом прав учасника, а права інших учасників визначаються негативно - через посилання на права сторін із застереженням про те, яких прав сторони відповідний учасник не має.

Утім, перелік прав сторін, наведений у ст. 22 ГПК України не є вичерпним, оскільки деякі важливі повноваження містять інші статті ГПК (наприклад, право сторін на відвід судді, експерта, перекладача).

Отже, в чинному ГПК України повноваження кожного учасника визначаються через ст. 22 ГПК України, деякі інші положення, які закріпили права та обов’язки сторін господарського процесу і спеціальну норму, що регулює правовий статус відповідного учасника у порівнянні з правовим статусом сторін.

Крім того, права прокурора і судового експерта визначаються також Законом України «Про прокуратуру» і Законом України «Про судову експертизу», відповідно. Також слід зауважити, що процесуальний закон узагалі не визначає прав перекладача у господарському процесі.

Законодавчим мінімумом прав учасників господарського процесу, тобто загальними правами, що їх мають усі учасники, є:

право знайомитися з матеріалами справи (ст.ст. 22, 26, 27, 29-31 ГПК України);

право брати участь в огляді та дослідженні доказів (ст.ст. 22, 26, 27, 29-31, 39 ГПК України).

Ознайомлення з матеріалами справи може відбуватися як безпосередньо в судовому засіданні (щодо окремих матеріалів, наданих суду іншими учасниками щойно, у тому самому судовому засіданні), так і поза засіданням (ознайомлення зі справою в цілому).

Учасник справи має право ознайомитися з усіма матеріалами справи, крім документа, в якому викладено окрему думку судді. Така заборона прямо викладена у ст. 4-7 ГПК України. Порядок ознайомлення зі справою поза засіданням установлений п. 3.7. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. № 751. Справа для ознайомлення видається з дозволу судді, у провадженні якого вона перебуває, у разі його відсутності - за резолюцією керівництва суду, а після закінчення про- вадження у справі - за резолюцією голови суду після перевірки повноважень представника.

Ознайомлення здійснюється в службовому приміщенні, в присутності працівника суду, який безпосередньо отримує справу і несе відповідальність за її збереження. Факт ознайомлення з матеріалами справи фіксується вчиненням на третій сторінці обкладинки справи запису, хто і коли ознайомився зі справою.

Право учасника справи брати участь в огляді та дослідженні доказів реалізується й у ході спеціальної процесуальної дії у місці їх знаходження у разі, коли джерела доказування, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін у справі, досліджуються судом, але не долучаються до справи (ст. 39 ГПК України).

Крім уже зазначених, усі учасники мають також інші права, обсяг яких є неоднаковим.