Підвідомчість справ господарським судам 7 часть

Інститут судових витрат у господарському процесі складається не тільки з норм господарського процесуального права, а й містить також норми фінансового права.

Зокрема, норми фінансового права регулюють порядок сплати державного мита (судового збору), звернення до фінансових органів тощо. Ціна позову, звільнення від сплати судових витрат, відстрочка, розстрочка їхньої сплати і багато інших відносин, що виникають між судом, та іншими учасниками процесу, регулюються нормами господарського процесуального права.1

§ 2

Судовий збір

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Питання розміру та порядку сплати судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір» від 28 липня 2011 р. (далі - Закон).

Судовий збір справляється з первісних та зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови та про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами1.

Стаття 2 Закону визначає об’єкти справляння судового збору при зверненні до господарського суду: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Судовий збір не справляється за подання:

— заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом;

— заяви про скасування судового наказу;

— заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення;

— заяви про поворот виконання судового рішення;

— заяви про винесення додаткового судового рішення.

Судовий збір стягується у твердих ставках і відсотках від ціни

позову - із позовних заяв майнового характеру;

в розмірі, кратному мінімальній заробітній платі - із позовних заяв немайнового характеру, із заяв про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову;

у відсотках - із заяв про перегляд рішень і постанов у апеляційному та касаційному порядку, перегляд заяв Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами.

Так, розмір ставок судового збору встановлено у ст. 4 Закону, згідно з якою судовий збір стягується в наступних розмірах:

із заяв майнового характеру - 2 відсотка ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати;

із заяв про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати;

із апеляційної скарги на рішення суду - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання

позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

із касаційної скарги на рішення суду - 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

із заяв про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

із заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України - 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

із апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду - 0,5 розміру мінімальної заробітної плати;

із заяв про скасування рішення третейського суду - 2 розміри мінімальної заробітної плати;

із заяв про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати;

із заяв про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду - 2 розміри мінімальної заробітної плати.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв’язку. За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред’явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

У разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немай- новий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

За повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах. У разі якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв’язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору.

За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах.

У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступиком, якщо збір не був сплачений. А у разі роз’єднання судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається і перерахунок не здійснюється. Після роз’єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується.

У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі подання позову одним позивачем до кількох відповідачів; об’єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.

Слід зазначити, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп’ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп’ютерної і копіювально- розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису та ін.

Постановою Судової палати у господарських справах ВСУ від 28.01.2003 р. розглянуто та задоволено скаргу АК агропромбанку «Україна» на постанову ВГСУ у справі за позовом АК АПБ «Україна» до Херсонського обласного ДП ДАК «Хліб України» про стягнення 11548057,30 грн.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 11 червня 2002 р. позовну заяву повернуто без розгляду на підставі п.4ч. 1 ст. 63 ГПК із посиланням на те, що до позовної заяви не додано доказів сплати державного мита у встановленому порядку. Це рішення було підтверджено апеляційною та касаційною інстанцією з огляду на те, що «спланував державне мито за місцезнаходженням платника, а не господарських судів».

У постанові ВСУ заперечений цей висновок. Відповідно до статті 6 Декрету КМУ «Про державне мито» державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарських судів та скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, а також за дії, пов'язані з одержанням охоронних документів (патентів і свідоцтв ) на об'єкти інтелектуальної власності, яке зараховується до державного бюджету України.

Таким чином, законом закріплено, що державне мито сплачується до державного бюджету України незалежно від місцезнаходження господарського суду та платника.

Згідно зі ст. 5 Закону від сплати судового збору звільняються: органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування - за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з відчуженням земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

позивачі - за подання позовів про відшкодування збитків, завданих внаслідок неповернення у строки, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, залучених до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян;

всеукраїнські та міжнародні об’єднання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне громадське об’єднання «Організація солдатських матерів України» - за позовами до господарського суду;

Генеральна прокуратура України та її органи - за позовами в інтересах громадян і держави;

Пенсійний фонд України та його органи; органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального захисту інвалідів і його відділення;

Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у справах, що вирішуються на підставі законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства про здійснення державних закупівель.

У разі, коли заявник звільнений від сплати судового збору, останнє при задоволенні позову справляється з відповідача (якщо він не звільнений від його сплати), виходячи з розмірів задоволених позовних вимог. Якщо позов залишено без задоволення, судовий збір не сплачується.

Коли позивач, звільнений від сплати судового збору, вибуває із справи у зв’язку з реорганізацією (ліквідацією) організації і арбітр змінює цього позивача правонаступником, платником судового збору є правонаступник, якщо він не має права на пільгу.

Платіжні документи, що є доказами сплати судового збору подаються до господарського суду тільки в оригіналі. Якщо стороною не подано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі або документів, що свідчать про звільнення від його сплати, заява до розгляду не приймається, і господарський суд з посиланням на п.4 ч. 1 ст. 63 ГПК України зобов’язаний повернути її заявникові без розгляду. Про повернення позовної заяви виноситься ухвала.

Якщо позивач збільшує розмір позовних вимог, він повинен надати суду докази, що підтверджують сплату судового збору у визначеному порядку і розмірі.

Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Законодавством передбачено повернення судового збору. Так, згідно зі ст. 7 Закону сплачений судовий збір підлягає поверненню у наступних випадках:

8, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

9, повернення заяви або скарги;

10, відмови у відкритті провадження у справі;

11, залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

12, закриття провадження у справі.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Повернення судового збору провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє судовий збір, протягом року з дня зарахування його до бюджету. Також, окремі положення щодо повернення державного мита (судового збору) містяться в Роз’ясненні Вищого арбітражного суду України № 02-5/78

«Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України»1.

Згідно зі ст. 17 ГПК України, якщо справа непідсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Отже, виникає проблема неспівпадіння реквізитів при

зарахуванні судового збору[71], яка має загалом вирішуватися із вра- хуванням того, чи були реально зараховані кошти до державного бюджету.

Так, Господарський суд м. Кити підмовився розглядати та повернув позивачеві позовну заяву, надіслану до цього суду Господарським судом Київської області. Повернення позовної заяви Господарський суд м. Києва мотивував тим, що сплата державного мита відбулася згідно з реквізитами, встановленими для Господарського суду Київської області. Але ця позиція не знайшла підтримки у Вищому господарсько му суді України.

У своїй Постанові від 26.06.2007 р. у справі №05-5-48/4672 Вищий господарський суд України зазначив таке: «Місцевий господарський суд не врахував, що при вирішенні питання щодо дотримання скаржником вимог пункту третього частини першої статті 57 ГПК України юридичне значення має факт зарахування державного мита до державного бюджету, а не те, за місцезнаходженням якого суду здійснено таке зарахування.

За наявності сумнівів у надходженні та зарахуванні державного мита до Державного бюджету України місцевий господарський суд не позбавлений був права, прийнявши позов до провадження, на підставі статті 38 ГПК України витребувати у позивача до даткові докази такого зарахування, зокрема, відповідне підтвердження територіального органу державного казначейства, якому мито перераховано».

З 1 листопада 2011 р. замість державного мита та збору на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сплачується судовий збір.

Державне мито - обов’язковий платіж, що сплачується за розгляд і вирішення спорів у господарському суді та стягується в дохід держави.

Питання розміру та порядку сплати державного мита регулювалось Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р.[72] зі змінами і доповненнями (далі - Декрет).

Розмір ставок державного мита встановлено у ст. З Декрету, згідно з якою державне мито стягується в наступних розмірах:

із заяв майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів, - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми.

При справлянні державного мита з позовних заяв, що подаються до господарського суду слід ураховувати положення Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15.

Вартість позову, з якого обчислюється мито, визначає позивач та контролює господарський суд. У випадку, якщо позивач вимагає стягнення штрафних санкцій, розмір яких обраховується на момент винесення рішення суду, сума мита має бути переглянута. Розмір мита визначається господарським судом у цьому разі на день винесення рішення.

Окремі автори витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу назвали «податком на правосуддя», яке, окрім державного мита, мають оплачувати особи для звернення до суду[73].

Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21 грудня 2005 р. «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційнотехнічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»[74] (із змінами і доповненнями від 5 серпня 2009 року).

Так, згідно з цією Постановою, розмір витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу становить:

для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, - за нульовою ставкою;

для всіх інших позивачів - за ставкою 236 гривень.

Документ про оплату витрат додається до позовної заяви.

За зустрічну позовну заяву, а також за заяву про вступ у справу третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги стосовно предмета спору, витрати на ІТЗ оплачуються у розмірі, передбаченому для подання позовної заяви до суду першої інстанції.

У разі об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог або їх роз’єднання перерахунок витрат на ІТЗ не проводиться.

§3

Витрати, пов’язані із розглядом справи

Витрати, пов’язані із розглядом справи - це витрати, що піднімають сплаті за:

проведення судової експертизи;

огляд і дослідження доказів у місці їх знаходження;

послуги перекладача, адвоката;

інші затрати, пов’язані із розглядом справи.

Розмір витрат, пов’язаних із розглядом справи, на відміну від судового збору, не залежить від характеру спору та ціни позову, а визначається окремо по кожній конкретній справі залежно від фактично здійснених витрат.

Витрати, що підлягають сплаті судовому експерту і перекладачу, визначаються господарським судом. Розмір суми, яку наперед має внести сторона (сторони), визначається судом орієнтовно. Остаточний розрахунок провадиться після виконання викликаними особами своїх завдань.

Якщо суми, наперед внесені сторонами, виявилися недостатніми для розрахунків із експертами, виплати провадяться з коштів суду, незалежно від часу надходження додаткових платежів сторін. Якщо сторона звільнена від сплати судових витрат, зазначені виплати провадяться з коштів суду. З цих же коштів виплачується винагорода перекладачеві[75].

Вищий господарський суд України у п. 2 інформаційного листа під 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зауважив, що витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона. Це правило стосується й тих випадків, коли судову експертизу призначено за ініціативою господарського суду. Після закінчення розгляду справи такі витрати підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК України. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати витрат, пов’язаних з проведенням судової експертизи, господарський суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

§4 Розподіл судових витрат

Стаття 49 ГПК України закріплює правила розподілу судових нитрат. Так, судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд мас право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Наприклад, якщо позивач звертався до відповідача у досудовому порядку із претензією про врегулювання спору, але останній на неї не відповів всупереч ст. 222 Господарського кодексу України, він вважатиметься таким, що діяв неправомірно. У цьому разі на відповідача має бути покладено судовий збір, навіть якщо у позові позивачу було відмовлено.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена віл сплати судового збору.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:

17 при задоволенні позову - на відповідача;

18 при відмові в позові - на позивача;

19 при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з роз’ясненням Вищого арбітражного суду України від

04.03.1998 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову у повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов’язані із сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судових витрат застосовуються як у майнових спорах, так і у спорах немайнового характеру.

У разі винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди між сторонами, в якій сторони дійшли згоди, у тому числі і стосовно розподілу судових витрат, суд має право затвердити цю угоду, якщо вона не суперечить законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. У таких випадках суд у своєму рішенні повинен навести зміст цієї угоди.

У разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов’язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарский суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Контрольпі запитання:

1. Визначте склад судових витрат.

2. Визначте ставки судового збору.

3. Яким чином сплачується судовий збір?

4. Яким чином відшкодовуються витрати на правові послуги юриста, юридичної фірми, адвоката?

5. Визначте випадки звільнення від сплати судового збору.

6. Визначте випадки повернення судового збору.

7. Визначте механізм розподілу судових витрат між сторонами при вирішенні спору.

Розділ 6 ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

§ 1

Поняття та види строків у господарському процесі

Суб’єктивні права та обов’язки, що складають зміст правовідносин, завжди існують у часі. При цьому, як зазначають теоретики, для правовідносин має значення не сам час як соціальне явище, а закінчення його періоду[76]. Тому строки у правовідносинах мають суттєве значення, оскільки вони впорядковують і стабілізують будь-які правовідносини.

Проводячи наукове дослідження, В. Луць визначив строк як час, із настанням або закінченням якого пов’язані певні події або дії (бездіяльність), що мають юридичне значення[77]. Правовий строк, на його думку, - це час, із настанням або зі спливом якого пов’язана та чи інша подія або дія, що має юридичне значення[78].

Процесуальний строк - це визначений період, протягом якого господарський суд, сторони й інші учасники процесу мають здійснити відповідні процесуальні дії.

Відповідно до ст. 50 ГПК України можна визначити два види процесуальних строків:

1) строки, встановлені ГПК України.

2) строки, що призначаються господарським судом.

Зокрема, у ГПК України встановлені такі процесуальні строки:

20 не пізніше п’яти днів із дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи, якщо справа не підсудна цьому господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю (ч. 1 ст. 17 ГПК України);

21 не пізніше трьох днів із дня надходження позовної заяви суддя або відмовляє у прийнятті позовної заяви, або повертає її без розгляду, або приймає позовну заяву і порушує провадження у справі (ст.ст. 62, 63, 64 ГПК України);

22 у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви господарським судом має бути вирішено спір (ч. 1 ст. 69 ГПК України);

23 не більше як на п’ятнадцять днів, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору (ч. 3 ст. 69 ГПК України);

24 не пізніше трьох днів із дня прийняття повне рішення й ухвали надсилаються рекомендованим листом із повідомленням про вручення сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь у судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді (ст. 87 ГПК України);

25 протягом десяти днів подається апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду та протягом п’яти днів на ухвалу місцевого господарського суду (ч. 1 ст. 93 ГПК України);

26 у триденний строк місцевий господарський суд надсилає одержану апеляційну скаргу разом зі справою, а у випадках, передбачених ч. 3 ст. 106 Кодексу, - копіями матеріалів справи відповідному апеляційному господарському суду (ч. З ст. 91 ГПК України);

27 не пізніше трьох днів із дня надходження апеляційної скарги апеляційний господарський суд вирішує питання про прий- няття апеляційної скарги до провадження або про відмову у прийнятті до провадження (ч. 1 ст. 98 ГПК України); у двомісячний строк із дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження розглядається апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду та протягом п’ятнадцяти днів - апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду (ст. 102 ГПК України); у триденний строк із дня прийняття надсилається сторонам у справі постанова апеляційної інстанції (ч. 4 ст. 105 ГПК України);

протягом двадцяти днів із дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили може бути подана касаційна скарга (ст. 110 ГПК України);

28 протягом одного місяця з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження Вищим господарським судом України розглядається касаційна скарга на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та відповідні постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду, та протягом п’ятнадцяти днів - касаційні скарги на ухвали місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та відповідні постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду (ст. 1118 ГПК України);

29 протягом одного місяця подається заява про перегляд судових рішень господарських судів Верховним Судом України (ст. 111-17 ГПК України);

30 строк розгляду справи Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 111-23 ГПК України);