Законспектувати одну із нижче наведених статей. Березницька І. М. Геоморфологія палеолітичних пам’яток долини річки Бакшала // Археологія

Березницька І. М. Геоморфологія палеолітичних пам’яток долини річки Бакшала // Археологія. – 2003. - №1. – С.21-27.

Брелік О. Ф. , Виборний В. Ю. Просторовий аналіз фінально-палеолітичної стоянки Передільське-І (басейн Сіверського Дінця) // Археологія. – 2001. – №3. – С. 24-35.

Гладких М. І. Соціально-економічна інтерпретація пізньопалеолітичних жител та поселень // Археологія. – 1989. – №4. – С. 17-26.

Демиденко Ю. Е. Сюрель-І (Крим): загальний археологічний контекст і специфіка поселень носіїв індустрії раннього оріньяку типу кремс-дюфур // Археологія. – 2002. – №2. – С. 3-10.

Залізняк Л. Л. Спроби життя мисливських суспільств України на межі плейстоцену та голоцену // Археологія. – 1997. – №1. – С. 17-28.

Залізняк Л. Л. Періодизація та культура диференціація верхнього палеоліту України // Археологія. – 2010. – №4. – С. 3.

Залізняк Л. Л. Полісько-дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології // Археологія. – 2008. - №3, С. 5-10.

Кротова О. О. Виробництво та суспільні відносини населення Північного Причорномор’я в добу пізнього палеоліту // Археологія. – 1994. - №1. – С. 19-31.

Мацкевий Л. Г. Захід України: критерії визначення кінця палеоліту і початку мезоліту // Археологія. – 2001. - №3. – С. 17-24.

Матвіїшина Ж. М., Лисенко С. Д., Пархоменко О. Г. Результати палеопедагогічного дослідження пам’яток Малополовецького археологічного комплексу в 2007 р. // Археологія. – 2008. - №4. – С. 18-27.

Нужний Д. Ю. Проблема сезонної адаптації фінальнопалеолітичних мисливців на мамонтів Середнього Подніпров’я і нові епіграветські пам’ятки у басейні Трубежу // Археологія. – 1997. - №2. – С. 3-23.

Оленковський М. П. Північноприазовська пізньопалеолітична культура // Археологія. – 2001. - №3. – С. 3-17.

Оленковський М. П. Долотоподібні знаряддя у відтворенні деяких аспектів пізньопалеолітичного господарського укладу // Археологія. – 2002. – №2. – С. 31-37.

Сапожников І. В., Секерська О. П. Археозоологія поселення Велика Акаржа ( матеріали до реконструкції господарсько-культурного типу пізньопалеолітичних степових мисливців) // Археологія. – 2001. – №2. – С. 103-110.

Контроль знань з теми

5. Співбесіда

6. Підсумкова контрольна

7. Конспект статті

8. Виступ з рефератом

Тема 3.

„Епоха енеолiту-бронзи”

Методичні вказівки щодо роботи над темою.Студенти повинні засвоїти особливості розвитку історії України в епоху енеоліту-бронзи. Сформувати у студентів навички самостійної роботи з монографіями та статтями на археологічну тематику: конспектування текстів, рецензування та стислий переказ основних висновків авторів. Навчитися писати реферати та рецензувати відповіді своїх одногрупників.

Робота над темою передбачає засвоєння лекційного матеріалу, участь у обговоренні питань під час семінарських занять, написання реферату (окремими студентами), самостійну роботу над окремими питаннями теми, модульний контроль у формі тестування.

Лекція 1

Тема: „Культурно-історична спільнота Кукутені-Трипілля”

План

1. Загальна характеристика енеолітичної доби України

2. Походження, міграції та розвиток Кукутені-Трипілля

3. Керамічне виробництво

4. Базові галузі виробництва

Основна література

Археологія Української РСР. - К., 1971. - Т.1

Археология Украинской ССР. - К., 1985. - Т.1

Бобринский А.А. Гончарство Восточной Украины. – М.,1978.

Бунятян К.П. Давнє населення України. – К.,1999. – Розділ І.

Видейко М.Ю. Путешествие в трипольский мир. – Николаев,2005.

Давня історія України / За ред. П.П.Толочко. – К., 1994. – Кн.1.

Д’яченко О. В. Проблем історичних інтерпретацій трипільської культури // Археологія. – 2007. - №2. - С. 83-92.

Круц В. О., Рижов С. М. Верхньодніпровська локальна група пам’яток трипільської культури та нові дні про зв’язки трипільців з населенням полгарської і лендельської культур // Археологія. – 1997. - №2, С. 23-32.

Корвін-Піотровський О. Г., Гусєв С. О. Багатошарове трипільське поселення Березова, урочище Берег // Археологія. – 2000. - №4. - С. 35-40

Овчинников Е. В. Модель печі з трипільського поселення Березівка // Археологія. – 1994. - №3.- С.149-156.

Ранние земледельцы: этнографические очерки. – Л.,1980

Рычков Н.А. Триполье – катализатор перемен в степях Украины // Проблеми археології Подніпров’я. – Дніпропетровськ, 2002. – С.23-37.

Етнічна історія давньої України. – К.,2000.

Стислий зміст лекції

Мідний вік, або енеоліт, у межах території України датується IV— III тисячоліттями до н.е. У країнах Стародавнього Сходу він розпочався понад 5 тис. років тому, а окремі мідні вироби знаходять тут ще раніше, навіть у шарах середини VI тисячоліття до н.е. (Яримтепе в Іраку, Чатал-Гуюк в Туреччині) чи кінця VIII тисячоліття до н.е. (Алі-Кош в Ірані).

З енеолітом пов'язана велика кількість відкриттів і нововведень. Люд­ство опанувало перші метали — мідь і золото. Перша мідь була самородна, знаряддя з неї ковані. Але скоро люди навчилися плавити цей метал з руди. Виникають копальні. Одну з них, що датується IV тисячоліттям до н.е., досліджено, наприклад, в урочищі Аї-Бунар у Болгарії. Тут відкрито великі виробітки мідної руди, виявлено знаряддя праці — рогові кайла, мідні сокири, а також кераміку. З самородного золота в мідному віці виготовляли прикраси.

Виникає орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Доказом цього є знайдена на одному з поселень культури лійчастого посуду у Польщі (Кржниця Яра) глиняна статуетка — бики в ярмі. Румунські па-леозоологи встановили деяку деформацію шийних хребців у биків, що ходили в ярмі.

З'являється колесо, а відтак — гарба, в яку запрягали також бика. Зо­браження таких двоколісних гарб є, наприклад, на плитах Кам'яної Могили поблизу Мелітополя. У курганах ямної культури виявлено рештки дерев 'яних гарб. Вперше на території України їх знайдено в кургані Сторожова Могила поблизу Дніпропетровська. Тепер таких знахідок відомо багато. Лише однією Каховською експедицією у 1973 р. було виявлено 29 коліс від возів.

У мідному віці коня привчають до верхової їзди. Важливу роль у при­рученні коня відіграли племена середньостогівської і ранньоямної культур степової зони Східної Європи.

Удосконалюється керамічне виробництво, з'являються гончарні печі, залишки яких виявлено, зокрема, у трипільців. Поширюється і роз­вивається прядіння і ткацтво. Входить у практику циліндричне свердлення кам'яних порід за допомогою порожнистого свердла, що застосовувалося найчастіше при виготовленні бойових сокир-молотів.

У мідному віці залежно від конкретних природних умов і традицій розвитку економіки в одних груп населення основну роль відігравало земле­робство, а в інших—скотарство. Це був перший великий суспільний поділ праці. Пастух — важлива фігура у світовій історії; його образ віддавна втілювався в кам'яних скульптурах, епосі. У пастуших (скотарських) племен було більше шкіри, вовни, козячого пуху, м'яса, ніж у землеробів, а в останніх уже виникав надлишок зерна та інших продуктів землеробства, що сприяло розвитку міжплемінного обміну.

Численні пам'ятки землеробських племен мідного віку відомі в Малій Азії і Месопотамії (Тель-Галаф), Закавказзі (Шенгавіт, Шому-Тепе, Кюль-Тепе) і Середній Азії (Анау-Намазга) та ін. Крім землеробства населення займалось тут розведенням усіх видів свійських тварин. Характерними особливостями землеробських культур є осілий спосіб життя, досить роз­винене житлобудування, глинобитне або з застосуванням обпаленої глини, переважання розписної кераміки, велика кількість предметів пластики. Для поховань цих культур характерні плоскі безкурганні могильники.

Під час розкопок Шенгавітського поселення поблизу Єревана виявлено глинобитні житла округлої форми з долівкою, викладеною концентричними колами з гальки. Кераміка з Шенгавіту без розпису, але досить старанно згладжена і лощена. Тут, як і на поселеннях інших землеробських культур, виявлено дрібні мідні речі — шила, пронизки, шпильки.

Серед унікальних пам'яток цього часу "золотий" некрополь у м. Варна (Болгарія). Він складається з кількох десятків випростаних на спині і скор­чених поховань, а також кенотафів (могил без скелетів). При похованих і в кенотафах виявлено великі дари, головним чином із золота: браслети, діадеми, намисто, бляшки-аплікації, сережки, "нагубники", "наочники", а також мідні вироби: провушні сокири, вістря до списа тощо. В поховальних ямах стояло кілька глиняних посудин, деякі з них розпи­сані золотою фарбою, виго­товленою на дрібнодиспер-сійному золотому піску. Варненський могильник, що датується IV тисячоліттям до н.е., за кількістю знахідок не має собі рівних у Європі.

Трипільська культура (ІV-ІІІ тисячоліття до н.е.) У зв'яз­ку з активним розвитком радіовуглецевого аналізу у визначенні хронології пам 'яток трипільської культури останнім часом дослідники поглиблюють появу перших трипільських поселень до V і навіть VI тис. до н. е. (Є. М. Черних, М. Ю. Відейко). Це — одна з найбільш вивчених і яскраво виражених культур розписної кераміки в Європі. Вона займала все лісостепове Правобережжя і Прикарпаття України, а на пізньому етапі поширилася на Волинь і Степ, до Одеси включно. Відкрита культура наприкінці XIX — на початку XX ст. київським археологом В. В. Хвойкою, що провів перші розкопки поселень біля Трипілля на Київщині. У подальшому важливий внесок у вивчення трипілля зробили Т. С. Пассек, С. М. Бібіков, Ю. М. Захарук, К. К. Чер-ниш, Т. Г. Мовша, В. І. Маркевич, М. М. Шмаглій, В. Г. Збенович, В. О. Круц, О. В. Цвек, М. Ю. Відейко та ін. Пам'ятки трипільської куль­тури відомі і в Молдові. На території Румунії трипільській культурі відпо­відають пам'ятки типу Кукутені.

У межах України виявлено понад 2000 трипільських поселень, значну частину з яких розкопано. У розвитку культури виділяють три періоди: ранній (А) — поселення Лука-Врублівецька, Гринівка, Бернашівка; середній (В) — Володимирівка на Синюсі, Коломийщина поблизу Києва та ін.; пізній (С) — Жванець, Козаровичі, Усатове (тепер територія м. Одеси), Городськ на Волині, Софіївка на Київському Подніпров'ї та ін. Деякі дослідники пізньотрипільські пам'ятки, що помітно відрізняються від більш ранніх, відносять до окремих культур — усатівської, городської, софіївської.

Культура раннього та середнього етапів Трипілля характеризується до­сить високим рівнем житлобудування. Вони споруджувалися з глини (до­лівка теж була глиняна), мали прямокутну форму, розмір — 30-50 м². По­крівля двосхила. Помешкання, зазвичай, ділилося на кілька частин, у кожній з яких були піч, жертовник, стояв посуд. Забудова поселень здійснювалася по колу, в центрі — загін для худоби (Володимирівка). Таке саме плану­вання поселень зберігається і на початку пізнього Трипілля.

У Майданецькому поселенні на Уманщині, наприклад, у розміщенні жител налічується 10 концентричних кіл, поділених радіальними вулицями. Тут на площі 300-400 га зафіксовано близько 1500 жител. Такі ж поселення-гіганти, які умовно називають "протомістами", досліджено також поблизу сіл Доброводи і Тальянки.

Про способи житлобудування, зовнішній вигляд жител і планування поселень вчені дізнаються не лише з розкопок, а й у результаті вивчених так званих модельок жител, виліплених з глини і випалених на вогні. Найкращі зразки таких модельок відомі з сіл Полудня, Володимирівка, Розсохуватка на Черкащині. Останні свідчать про те, що у трипільців були і "двоповерхові" будівлі з житловою частиною і підпіллям. Крім наземних жител, розміри і форма яких добре впізнаються під час розкопок за завалами обпаленої глини (так звані площадки), будували і напівземлянкові, заглиблені у ґрунт житла.

Основним заняттям було землеробство. Трипільці вирощували кілька сортів пшениці, ячменю, просо. Займалися також і скотарствоУ трипільців було досить розвинене прядіння і ткацтво, про що свідчать знахідки глиняних прясел до веретен і тягарців від примітивного ткацького верстата. Іноді на днищах трипільських керамічних виробів трапляються відбитки тканин двох способів ткання — полотняного і репсового. На поселенні Поливанів Яр Чернівецької області знайдено навіть клубочок обвуглених ниток.

Кераміка трипільської культури поділяється на дві великі групи: кухонну і столову. Перша, більш проста за формами, виготовлялася з глини, до якої домішували шамот (товчені черепки) або подрібнені черепашки. Орнамент скупий, складається з окремих наліпів, "перлин" та пальцевих защипів по шийці посуду.

Столовий посуд був досить досконалий, виготовлявся з добре відмуленої глини, був дуже добре випалений. Черепок здебільшого червоний і міцний. Форм столового посуду багато — горщики, миски, глечики, покришки, так звані біноклеподібні форми та ін.

Орнамент багатий, переважно спірально-меандровий. На ранніх етапах культури він прокреслений, а пізніше — нанесений розписом чорною, бу­рою, рідше білою фарбами. На середньому етапі культури більше пошире­ний поліхромний орнамент, на етапі пізнього Трипілля — монохромний. Серед орнаментальних схем на посуді зустрічаються зображення людей і тварин (Ржищів, Гребені у Київському Подніпров'ї, Круті Броди і Жванець на Хмельниччині тощо). Вважають, що спіраль на трипільській кераміці є стилізованим зображенням змії. Інколи на ранньотрипільському посуді (Бернашівка) зображення змії в орнаменті впізнається досить чітко.

Серед керамічних виробів важливе місце у трипільців посідає пластика. Тут виявлено велику кількість жіночих (рідше — чоловічих) статуеток, фігурок тварин — бика, свині (Пеніжкове Черкаської області). Статуетки людини часто стилізовані (Усатове, Троянів на Житомирщині), але є і досить реалістичні (Володимирівка, Верем'я на Київщині). Статуетки і фігурки, як часто і орнамент на кераміці, мали, очевидно, релігійне значення, пов'язане з культом плодючості, матері-прародительки тощо. На зв'язок трипільських статуеток з культом плодючості і врожайності вказує наявність у глині, з якої їх виготовлено, домішок зерен злаків або крупно змеленого борошна (Лука-Врублівецька). У с. Кошилівці на Тернопільщині знайдено унікальне зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення богоматері Оранти, відомої в Середземномор'ї Могильники трипільської культури вивчені слабо, тому слід згадати два могильники цієї культури — Вихватинський у Молдові і Чапаївський по­близу Києва. У Вихватинському могильнику виявлено понад 30 поховань зі скорченим на боці трупопокладенням і велику кількість посуду, статуе­ток, знарядь праці, прикрас тощо. Основним обрядом поховання в Чапаївсь-кому могильнику було випростане на спині трупопокладення.

Антропологічне племена трипільської культури вивчені неоднаково на різних етапах їх розвитку. Для раннього та середнього етапів розвитку трипільської культури виявлено лише поодинокі поховання, а антропологіч­ний матеріал, здебільшого, належить до пізнього етапу. Пошуки могильників раннього та середнього етапів трипілля представляються одним з найпріо-ритетніших напрямків у вивченні антропології та поховального обряду цієї важливої культури енеоліту і вирішення на їх основі багатьох наукових проблем з її розвитку та історичної долі. Що ж до згаданих поховань, то, здається, тут ми маємо справу з представниками різних типів населення — середземноморським (Вихватинці) і потемками місцевих неолітичних племен пізньокроманьйонського типу (Чапаївка).

Семінарське заняття №1

Тема: ” Епоха енеоліту”

Питання для обговорення

1. Гумельницька культура.

2. Скотарсько-землеробські племена Волині, Подолії, Закарпаття:

а) лендельська культура;

б) культура лійчастого посуду;

в) культура кулястих амфор;

г) полгарська культура.

д) культура Болград-Алдень.

є) пам’ятки типу Пивиха.

3. Скотарські культури степової зони та Криму:

а) середньостогівсько-хвилинська;

б) квітянська;

в) репінська;

г) нижньомихайлівсько-кеми-обинська;

д) рогацька;

є) усатівська.

ж) ямна.