Індивідуальне творче завдання

Законспектувати одну із нижче наведених статей

Бабенко Л. І. Кургани скіфського часу н північно-східній околиці Харкова // Археологія. – 2011. - №2, С. 84.

Байрик Ю. В., Фіалко О. Є. Могили скіфських царів другої половини IV ст. до н. е. (пошук історичних реалій) // Археологія. – 1995. - №2, С. 3.

Болтрик Ю. В. Про місце жіночих поховань в курганах скіфської еліти // Археологія. – 1997. - №1, С. 28-37.

Бунятян К. П., Фіалко О. Є. Скіфський курган з розмальованим саркофагом // Археологія. – 2009. - №3, С. 55-70.

Гаврилюк Н. О., Кравченко С. М. Початок осілості у степових скіфів (за матеріалами поселення Лиса Гора) // Археологія. – 1995. - №3, С. 85.

Гаврилюк Н. О. Еколого-економічний аспект історії степової Скіфії // Археологія. – 1997. - №1, С. 37-46.

Євдокимов Г. Л., Данилко Н. М., Могилов О. Д. Скіфський курган з похованням коня н Херсонщині // Археологія. – 2011. - №2, С. 103.

Зубар В. М. До історії Таврики ІІ-І ст. до н. е. // Археологія. – 2003. - №1, С. 27-35.

Козак Д. Н. Житлово-господарський комплекс рибалок доби раннього залізного віку на Волині // Археологія. – 2009. - №2, С. 94-98.

Кислий О. Є., Скорий С. А. Скіфське поховання V ст. до н. е. поблизу Керчі // Археологія. – 1990. - №2, С. 128-130.

Медведев А. П. К истолкованию феномена воронежских курганов скифского времени // Археологія. – 2000. - №3, С. 123.

Могилов О. Д., Діденко С. В. Скіфський курган 448 біля с. Журавка-пам’ятка перехідного часу в Потясминні // Археологія. – 2009. - №3, С. 45-55.

Мурзін В. Ю., Ролле Р., Скорий С. А. Дослідження Перещепинського курганного могильника // Археологія. – 1995. - №2, С. 63.

Ольговський С. Я. Походження хрестоподібних блях скіфського часу // Археологія. – 1995. - №2, С. 25.

Орлик О. П. Поселення ранньоскіфського часу Любомирка -1 у верхів’ї р. Тясмин // Археологія. – 2007. - №2, С. 31-36.

Остапенко М. А. Пам’ятки осілості скіфського часу на острові Хортиця // Археологія. – 2001. - №1, С. 51-67.

Островерхов А. С., Тощев Г. М. Скифский конский наносник // Археологія. – 1985. - №49, С. 75.

Полтавець В. І. З історії дослідження пам’яток перед скіфського і скіфського часів у басейні Тясмину // Археологія. – 2008. - №4, С. 33-44.

Смирнова Г. І., Войнаровський В. М. Мошонецький скарб бронзи кіммерійського типу з Середнього Подністров’я // Археологія. – 1994. - №1, С. 137-141.

Контроль знань з теми

13. Співбесіда

14. Підсумкова контрольна

15. Конспект статті

16. Виступ з рефератом

Тема 5.

„Археологія слов’ян та Київської Русі”

Методичні вказівки щодо роботи над темою.Студенти повинні засвоїти особливості розвитку історії України у І тис. н. е. Сформувати у студентів навички самостійної роботи з монографіями та статтями на археологічну тематику: конспектування текстів, рецензування та стислий переказ основних висновків авторів. Навчити писати реферати та рецензувати відповіді своїх одногрупників.

Робота над темою передбачає засвоєння лекційного матеріалу, участь у обговоренні питань під час семінарських занять, написання реферату, самостійну роботу над окремими питаннями теми, модульний контроль у формі тестування.

Лекція 1

Тема: „Давні слов’яни та їх сусіди”

План

1. Пізньолатенський і ранньоримський час.

2. Пізньоримський період і початок длби переселення народів

Основна література

Археологія України // За ред. Л.Л. Залізняка. – К., 2005. – С.224-255.

Баран В.Д. Давня слов'яни. - К.,1998.

Баран В.Д., Козак Д.Н., Териловський Р.В. Походження слов'ян. - К.,1991.

Бірбрауер Ф. Готи в І – VІІ ст.: територія розселення та просування за археологічними джерелами // Археологія. – 1995. – №2. – С.32-39.

Винокур І. С. Черняхівська культура і слов’яни // Археологія. – 1999. – №2. – С.127-134.

Винокур І.С., Телєгін Д.Я. Археологія України. - Тернопіль, 2002. – С.137-183.

Гопкало О. В. Чоловіче та жіноче черняхівське вбрання // Археологія. – 2011. – №2. –С. 17-25.

Гопкало О. В. Про деякі результати та перспективи дослідження черняхівського костюма // Археологія. – 2007. – №2. – С.48-57.

Гудкова О. В. Про участь сарматів у виникненні черняхівської культури // Археологія. – 2001. – №2. – С.36-41.

Гудим-Левкович О. М., Покас П. М. Про тривалість життя населення черняхівської культури (спроба палеодемогрфічного дослідження) // Археологія. – 1990. – №4. – С.82-90.

Давня історія України / За ред. П.П.Толочко. – К., 1994. – Кн.2. – С.89-156.

Магомедов Б. В. Тринеорні споруди у черняхівському домобудуванні // Археологія. – 1989. – №4. – С.102-110.

Магомедов Б.В. Черняховская культура. Проблема этноса. – Люблин, 2001.

Максимов Е.В. Зарубинская культура на территории УССР. – К.,1982.

Максимов Є. В., Циндровська Л. О. Зарубинецький могильник у с. Григорівка на Дніпрі // Археологія. – 1995. – №3. – С.108-115.

Петраускас О. В. Могильник та поселення черняхівської культури біля с. Дідівщин ( за матеріалами розкопок Валерії Козловської) // Археологія. – 2001. – №2. – С.111-121.

Романюк В. В.Комплекс знахідок черняхівської культури з поселення біля Лук’янівки // Археологія. – 2003. – №1. – С.109-112.

Симонович Е. О. Про соціальну структуру черняхівського суспільства за матеріалами поховального обряду // Археологія. – 1995. – №4. – С.38-50.

Тиміщак В. С. Трупоспалення чернелівруського черняхівського могильник // Археологія. – 2008. - №1, С. 7-15.

Терпиловский Р.В. Славяне Поднепровья в первой половине І тыс. н.э. – Ленинград,1982.

Черкун Й. К. Пам’ятки доби Великого переселення народів у Верхньому Потиссі // Археологія. – 1994. – №3. – С.52-63.

Стислий зміст лекції

Найдавніший період історії слов'ян сягає у глибину століть. Існує думі ка, що предками слов'ян були осілі племена доби бронзи і раннього заліз­ного віку, які мешкали між Дніпром, басейном Вісли, а можливо, й Одера. Ранні східні слов'яни займали, очевидно, основну територію лісостепового межиріччя Дніпра і Дністра з виходом на землі Верхнього Подніпров'я і Прип'ятського Полісся.

Про історію слов'янських племен рубежу і першої половини І тисячо­ліття н.е. відомо з писемних джерел. Автори І-ІІ ст, н.е. називають слов'ян, що жили на території Південно-Східної Європи, венедами. За даними Плі-нія Старшого, Птолемея і Таціга, слов'яни-венеди проживали у Повісленні, а також на південний схід від Вісли і на північ від Чорного моря. Отже, йдеться про землі лісостепової смуги і частини Полісся, як однієї зі скла­дових частин розселення слов'ян на рубежі та в перші століття нової ери.

Про давніх східних слов'ян II-V ст. н.е. згадують у своїх творах візан­тійські автори УІ-УІІ ст. н.е. Прокопій Кееарійський, Менандр Протіктор, Псевдо-Маврикій, ФеофілактСімокатта, а також давньогерманський істо­рик VI ст. н.е. Йордан. Ці ранньосередньовічні письменники знали слов'ян під назвою венедів, антів і склавінів. Вони відводять слов'янам важливе місце в історії Південно-Східної та Центральної Європи. За свідченням Прокопія Кесарійського, анти населяли територію від Дніпра до Дністра, а склавіни — від Дністра і далі на північний захід. Отже, порубіжною зоною між антами (східні слов'яни) і склавінами (західні слов'яни) була територія Подністров'я, що, можна думати, не роз'єднувала, а, навпаки, консолідувала спільні здобутки матеріальної і духовної культури східних і західних слов'ян.

Південно-західними сусідами давніх східних і західних слов'ян були гєто-фракійські племена Дністро-Дунайського межиріччя, про які також йдеться у давніх писемних і картографічних джерелах, зокрема в римських подорожніх таблицях (т.зв. карта Касторія, або Певтингерові таблиці). Цікаво, що у Подунав'ї у першій половині та середині І тисячоліття н.е. на північ від фракійців фіксуються поселення слов'ян (Йордан, Прокопій, Псевдо-Маврикій). Це знаходить своє підтвердження і в пам'ятках археології.

Письмові історичні свідчення про слов'ян рубежу і першої половини І тисячоліття н.е. можуть бути конкретизовані на основі вивчення архео­логічних культур Південно-Східної та Центральної Європи. Тут поряд зі слов'янськими старожитностями представлені пам 'ятки гето-фракійських, пізньоскіфських і сарматських племен у Північному Причорномор ї та у лісо­степовому межиріччі Подніпров'я і Подністров'я. Певне місце займають елементи давньогерманського етносу, які просочилися в епоху "великого переселення народів" з Повіслення через землі Південно-Західної Білорусі на територію лісостепової України і в Північне Причорномор'я.

Перші пам'ятки цієї зарубинецької культури відкрито наприкінці XIX ст. В. В. Хвойкою поблизу с. Зарубинці на Київщині. Тут досліджено залиш­ки безкурганного могильника з трупоспаленням. Зарубинецька культура відома за групою неукріплених поселень, горо­дищ, могильників. Поселення займали високі миси річок, ярів або розта­шовувалися на надзаплавних терасах. Розміри поселень в середньому до 2 га. Характерні наземні і заглиблені в землю житла площею в середньому 18-20 м² Населення вело осілий спосіб життя. Основні залізні знаряддя (серпи, коси), виявлені на зарубинецьких пам'ятках, свідчать про землеробський характер господарства. На поселеннях знайдено кістки собак, що виконували сторожові та мис­ливські функції. Зарубинецькі мисливці полювали на кабана, оленя, лося, зубра, ведмедя, бобра, куницю. Залізо добували з болотних (озерних) руд у спеціальних глинобитних горнах, що працювали на деревному вугіллі. У результаті плавки одержу­вали невеличку залізну крицю, яку потім проковували. Виготовляли і керамічний посуд. Ювелірні вироби виготовляли з привізної бронзи. Дерево обробляли сокирами, стругами, теслами, долотами, свердлами, ножами. З кістки виготовляли проколки, рукоятки ножів, з каменю — зернотерки, точильні бруски, ливарні форми.

Могильники зарубинецьких племен представлені ґрунтовими безкурганними похованнями (тру по спалення в урнах або просто в ямах). Серед супровідного Інвентарю знайдено керамічний посуд (лощені горщики, мис­ки, кухлі), а також інші побутові речі (переважно бронзові фібули, браслети, кільця).

Пам'ятки поєнешти-лукашівської культури поширені у Карпато-Дністровському регіоні на території Молдови, Румунії, України. Селища поєнешти-лукашівської культури розміщувалися на мисах або по краю надзаплавних терас. Вони не мали укріплень, були невеликі за площею (близько 2 га). Житла представлені наземними і напівземлянковими спорудами зі стінами дерево-каркасної конструкції, обмазаними рід­кою глиною з рослинними домішками. Основним заняттям населення було орне землеробство і приселищне скотарство. На поселеннях знайдено залізний наральник і залізні серпи, кам'яні зернотерки. Мешканці поєнешти-лукашівських селищ вирощували просо, ячмінь, коноплі, полбу-двозернянку, м'яку пшеницю. У тодішньому стаді були велика рогата худоба, свині, дрібна рогата худоба, коні. Залізні шлаки і речі з заліза засвідчують існування місцевого залізороб­ного виробництва. Домашній характер мали прядіння, ткацтво, виготовлення виробів з дерева та кістки, інші види виробництва, які існували для задо­волення життєвих потреб в умовах натурального господарства. Кераміку виготовляли, очевидно, з використанням ручного гончарного круга: тулови горщиків і мисок мали симетричні форми. У побуті поєиешти-лукашівських племен було чимало залізних виробів.

Могильники та окремі поховання поєнешти-лукашівських племен відносять до ґрунтових та трупоспалень в урнах і ямах. Серед супровідного інвентарю знайдено сераміку, фібули, браслети та інші побутові речі.

Щодо етнічної інтерпретації поєнешти-лукашівських пам'яток існують різні думки. Більшість дослідників вважають, що субстратом, на якому сформувалася ця культура, були гетські старожитності Карпато-Дунайського регіону ІУ-ІІІ ст. до н.е. (Г. Б. Федоров, М. А. Романовська та ін.).

Пшеворська культура. Свою назву культура одержала від м. Пшеворськ (Польща), поблизу якого у 1905 р. було досліджено великий могильник. Основною територією поширення пшеворської культури є південна та центральна Польща (межиріччя Вісли та Одера). Культура сформувалася на початку II ст. до н.е. на основі поморсько-кльошових старожитностей, під впливом латенської культури, Ііпроіснувала до IV — початку V ст. н.е. На території України пам'ятки пшеворської культури виявлено і дослід­жено в басейнах Західного Бугу і Верхнього Подністров'я. Відомі окремі поховання в Середньому Подністров'ї, на Поділлі, у Закарпатті. Поселення виникали вздовж рік та струмків на перших надзаплавних терасах і на схилах ярів і балок. Площа поселень становила 0,2-1,4 га. Тут виявлено наземні житла і напівземлянки прямокутної, рідше квадратної у плані форми, середньою площею 14-20 м². Стіни мали стовпово-каркасну або зрубну конструкцію.

Могильники пшеворської культури переважно безкурганні, розміщені на підвищених місцях. Поховальний обряд характеризується трупоспален-нями двох типів: ямним і урновим. Зовнішніх ознак ці грунтові могили не мають. Поховання воїнів супроводжували предмети озброєння (залізні мечі, наконечники списів, умбони від щитів, шпори). Типовим для пшевор­ської культури є звичай втикати деформовану зброю (мечі і списи) у дно поховальної ями.

Пшеворська кераміка населення Подністров'я і Західного Побужжя в основному ліпна. Це горщики, миски, кружки. Поверхня посуду зглад­жена, з лощенням. На поселеннях і могильниках знайдено залізні сокири, тесла, швайки. Прикраси представлені фібулами, шпильками, намистинами, кістяними амулетами. З побутових предметів виявлено поясні набори, ножі, гребені, ключі,бритви, ножиці, кресала.

Основу господарства гтшеворського населення Верхнього Подністров'я і Західної Волині становили землеробство і приселищне скотарство. Виро­щували просо, пшеницю, жито, ячмінь, горох, сочевицю, коноплі. У домаш­ньому стаді були велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні. На високому рівні були добування та обробка заліза, бронзи, ювелірне ремесло, обробка дерева, кістки, прядіння й ткацтво.

У VI-V ст. до н.е. у межиріччі верхів'їв Дунаю та Рейну, на території сучасних Швейцарії, Франції і Німеччини, сформувалася латенська культура, яку більшість дослідників пов'язують з кельтами. Латенська культура, як свідчать археологічні матеріали, справила певний вплив на пам'ятки Південн о-Східної Європи рубежу нової ери. Пам'ятки латенської культури відомі на території Закарпатської облас­ті України. Разом з пам'ятками Словаччини, Польського Прикарпаття, пів­нічної частини Румунії та Угорщини вони становлять віддалену групу середньоєвропейського Латену. На поселеннях вивчено назем­ні й заглиблені в землю житла площею 15-20 м². У житлах виявлено залиш­ки круглих вогнищ, викладених з каміння і обмазаних глиною. Окремі селища були значними, як на ті часи, ремісничими центрами. На поселенні Галіш-Ловачка відкрито металургійні майстерні й сиродутні горна. У деяких житлах цього селища знайдено ковальську крицю, ковадло, молоток, ковальські кліщі, а також залізні наральники, серпи, втульчасті сокири, наконечники списів, тесла, свердла, сокири, вудила, ножі для об­робки шкір. Знайдено чи­мало фібул, браслетів, поясних ланцюжків тощо. На поселенні знайдено ножиці для стрижки овець, швайки, ножі для обробки шкір. Численні круглі ротаційні кам'яні жорна і довгасті зернотерки пов'я­зані з землеробством. Кераміка представлена гончарним посудом пізньолатенських форм і міс­цевими ліпними виробами.

Для поховального обряду латенського населення Закарпаття характерне трупоспалення під курганними насипами. Залишки кремації зсипали в кера­мічні урни або ями. Поховання супроводжують миски, черпаки, горщики ліпної та гончарної роботи.

Липицька культура. Першупам'ятку цієїкультури було відкрито біля с. Верхня Липиця Рогатинського району Івано-Франківської області, де протягом 1889-1890 рр. Поселення липицької культури займали південні, відкриті сонцю, схили надзаплавних терас річок і неглибоких балок. На поселеннях виявлено житла двох типів: наземні і напївземлянкові чотирикутної у плані форми, з рівною підлогою. На деяких липицьких поселеннях відкрито залишки залізоробного вироб­ництва.

Липицькі могильники розташовані, зазвичай, на підвищеннях поблизу поселень (Верхня Липиця, Болотне, Звенитород, Гринів, Возилів та ін.). Основним поховальним обрядом було трупоспалення.

Кераміка липицької культури представлена ліпними і гончарними виробами. Ліпна кераміка має нерівну шерехувату або рівну залощену поверхню. Гончарна кераміка — сірого або чорного кольору. Поверхня її добре загладжена, нерідко орнаментована пролощеними прямими або хвилястими заглибленими лініями. Типові форми гончарного посуду — чаші на високій ніжці, посудини з двома ручками, округлобокі горщики, глеки.

З металевих предметів виявлено залізні наральники, сокири, долота, ножі, шила, напилки, ключі, кресала, пряжки, бритви, а також бронзові підвіски, фібули, дзеркала. Липицькі племена користувалися також виро­бами з кістки (гребені, проколки, рукоятки Господарство липицьких племен базувалося на орному землеробстві і приселищному скотарстві. Певного розвитку набули залізоробне, деревообробне, бронзоливарне, ювелірне, ткацьке та інші ремесла і промисли. Важливу роль відігравала торгівля.

Черняхівська культура. Черняхівська культура першої половини І тис. н.е. є архео­логічним еквівалентом великих соціально-економічних зрушень і етно­культурних утворень. Черняхівські старожитності поширені у лісостеповій і степовій зонах Правобережної України, у Лісостепу лівобережжя Дніп­ра, Молдові, на лівобережжі

Племена черняхівської культури залишили цілі серії неукріплених посе­лень, розміщених, зазвичай, на південне-східних схилах перших над­заплавних терас річок та їхніх приток. За площею і приблизною кількістю житлово-господарських комплексів у кожному з них селища можна поді­лити на великі, середні та малі. З укріплених поселень (городищ) черняхівської культури нині відомо тільки три: Башмачка у Дніпропетровській області, Олександрівка і Горо­док — у Миколаївській. На черняхівських поселеннях виявлено і досліджено такі основні типи житлових і господарських споруд: наземні дерево-каркасні, наземні з ка­м'яними конструкціями (переважно у Причорномор'ї) і напівземлянки стовпової або зрубної конструкції.

Керамічний комплекс черняхівської культури включає гончарні й ліпні вироби (піфосоподібні зерновики, кухонні горщики, миски, глечики, вази з трьома ручками, кубки). Імпортна кераміка представлена амфорами про­вінційно-римських майстерень ІІІ-ІУ ст. н.е., трапляються й амфори пізнішого часу — кінця IV — V ст. н.е. Черняхівське населення користува­лося також привізним і місцевим скляним посудом (переважно кубки).

У побуті черняхівців були кістяні вироби (проколки, лощила, гребені, а також пірамідальні підвіски, часто прикрашені вічковим орнаментом). Побутували срібні, бронзові й залізні фібули-застібки загальносвропейських типів кінця П — V ст. н,е., а також бронзові й залізні пряжки для поясів.

На селищах черняхівської культури виявлено прямі свідчення існування орного землеробства: залізні наральники, леміші та різаки-чересла, тобто частини плуга. Важливими господарськими об'єктами у черняхівців були млини з вико­ристанням круглих кам'яних ротаційних жорен. Черняхівські племена добре знали різноманітні ремесла: залізоробне, гончарське, ювелірне, склоробне, будівельне, бондарське тощо. На черняхівських поселеннях знайдено багато залізних знарядь для обробки дерева і кістки, глиняні важки для ткацьких верстатів і керамічні біконічні прясельця для веретен. Наявність великої кількості знарядь праці, особливо залізних, є свідченням того, що в черняхівському суспільстві відбувався другий великий поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства і скотарства.

Для характеристики релігійних вірувань та обрядів черняхівських племен значний матеріал дають дослідження могильників. Поховальному обряду черняхіаської культури властивий біритуалізм (трупоспалення і трупопокла-дення). Поховальний обряд і ритуал черняхівців мають свої генетичні корені, насамперед у пам'ятках попередньої епохи (старожитності зарубинецької, пшеворської та гето-фракійської культур). Крім того, певну роль у становленні поховального обряду черняхівців відіграли, очевидно, сармати. Можливо також, шо поява трупопокладень у черняхівців якоюсь мірою пов'язаназ поширенням під впливом провінційно-римської культури елементів нової, християнської релігії.Обряд трупоспалення у похованнях черняхівських племен, без сумніву, успадкований від носіїв зарубинецької, пшеворської та гето-фракійської культур. Різні типи трупоспалень (в урнах і без урн, ямні з речами та без речового інвентарю) властиві старожитностям рубежу нової ери і пам'яткам черняхівської культури ІІ-Уст. н.е. Крім того, окремі елементи обряду трупоспалення простежено і в звичайних черняхівських трупопокладеннях. Попіл, яким посипали померлих при обряді трупопокладення, присутній на ряді черняхівських могильників (Раковець Чеснівський, Рідкодуби, Ружи-чанка, Устя, Баглаї) лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя.

Культура карпатських курганів. Культура одержала назву від курганних могильників на території Карпатського передгір'я. Поселення культури карпатських курганів (Глибока, Грабівці, Печепіжин та ін.) розташовувались у широких долинах річок або на високих рівних плато, де були зручні для занять землеробством ділянки. Прикарпатське населення культивувало два види пшениці, ячмінь, овес, просо. На поселеннях знайдено землеробські знаряддя: уламки мотик, залізні серпи, круглі кам'яні ротаційні жорна, а також вели­кий піфосоподібний керамічний посуд (зерновики). Прикарпатське населення першої половини І тисячоліття н.е. добре зна­но різноманітні ремесла. Розвиток ковальської справи підтверджується серією залізних виробів (ножі, серпи, зубила, ключі тощо). Було досить розвинуте керамічне виробництво. Носії культури карпатських курганів знали ювелірну справу, для роз­витку якої вони мали багату сировинну базу Карпат: поклади міді, олова та ін. Існували домашні промисли, пов'язані з обробкою дерева й каменю, прядінням, ткацтвом, виготовленням шкіряних виробів тощо. Кераміка з поселень і могильників культури карпатських курганів пред­ставлена ліпним і гончарним посудом. Найбільш поширені ліпні горщики різного профілювання, великі піфосоподібні посудини. Гончарний посуд за своїми формами представлений горщиками, мис­ками, вазами з двома і трьома ручками, чашами на високій ніжці, глеками, кубками. Гончарні вироби значною мірою нагадують кераміку черняхів­ської культури.

Поховальний обряд вивчено на основі понад 20 курганних могильників, на яких досліджено більше 150 поховань. На всіх досліджених могильниках зафіксовано обряд трупоспалення.

На основі речового комплексу культура карпатських курганів датується кінцем ІІ - початком і першою половиною V ст. н.е.

Київська культура. Київська культура охоплює пам'ятки першої половини І тисячоліття н.е. від Середнього і Верхнього Подніпров'я до Курського Посейм'я. Поселення київської культури розташовані переважно на ділянках пер­ших надзаплавних терас, однак відомі й селища на високому корінному березі. Площа селищ, зазвичай, не перевищує 0,5 га. Топографія селищ київської культури, речовий інвентар характерні для осілого землеробського способу життя. Населення культивувало просо і жито, рідше пшеницю та ячмінь. Розвивалося й приселищне скотарство. У стаді була велика рогата худо­ба, свині, кози, вівці; розводили коней. Допоміжними промислами у гос­подарстві були полювання та рибна ловля. У господарстві жителів київської культури значну роль відігравали ре­месла. Досить розвинутими були залізоробне і ковальське виробництва. Вони виготовляли ножі, серпи, долота, скоби та інші побутові вироби, а також зброю і спорядження воїнів (наконечники списів І стріл, шпори тощо). Керамічне виробництво характеризується використанням поворотного столика. Місцеве виготовлення посуду на гончарному крузі було у зародковому стані. Ювелірна справа київських майстрів була на досить високому рівні роз­витку. Населенню київської культури були відомі також деревообробне, косто­різне, каменерізне, шкіряне, ткацьке та інші виробництва. Імпортні вироби з пам'яток київської культури пов'язують з масивом черняхівських племен, а через них і з майстернями римського часу Пів­нічного Причорномор'я.

Могильники київської культури вивчалися поблизу сіл Козаровичі, Нові Ьезрадичі, Бортничі в Середньому Подніпров'ї; Кириївка у Подесенні. Поховання безкурганні. На могильниках відкрито кілька десятків поховань за обрядом трупоспалення, здійсненого на стороні. Характерною особ­ливістю київських поховань е розміщення залишків кремації у неглибоких округлих ґрунтових ямах.

Семінарське заняття №1

Тема „Культури слов’ян V- Х ст.”

Питання для обговорення

1. Господарство та соціальний устрій культур:

- празької;.

- пенківської;

- колочинської.

2. Райковецька культура.

3. Волинцевська і роменська культури.