Структура та особливості медичного знання

Маючи своїм об’єктом найскладніше, що відомо людству, медицина надто непроста як за структурою медичної діяльності, так і за структурою знання.
Оскільки людина – це єдність біологічного, соціального і духовного, то медицина неминуче повинна бути єдністю біологічного і гуманітарного знання, а в силу своєї безпосередньо практичної діяльності вона мусить мати неодмінно прикладний характер. Таке її становище, помножене на невичерпну складність об’єкта і поділене на обмеженість людських можливостей, надто ускладнює теоретизацію медицини, яка в її сучасному розумінні починається лише в XIX ст., незважаючи на надто поважне і давнє походження самої медицини. Тому на процес її теоретизації істотно впливали більш розвинені та авторитетні зразки, передусім, фізика, особливо такий її розділ, як механіка із точними визначеннями понять і логічними висновками і доказами. З іншого боку, медицина природно спиралася на біологію, як на більш загальну науку про життя, розвитку якої значною мірою, в свою чергу, сприяла медицина.
У структурі медицини як теоретичної системи В.П. Петренко та Г.І. Царегородцев виокремлюють чотири основні розділи: теоретичну, профілактичну, експериментальну та клінічну медицину.
Теоретична медицина (група медико-біологічних наук) спирається на фундаментальні природничі та гуманітарні науки і включає в себе теорію адаптації як загально біологічну теорію медицини, теорію норми (оптимального стану живої системи) і теорію патології.
Профілактична медицина (комплекс медико-соціологічних наук) складається з теорії гігієни, екології людини, теорії профілактики та теорію охорони здоров’я.
Експериментальна медицина включає в себе теорію методів теоретичного дослідження, теорію експерименту та теорію моделювання.
Клінічна медицина – безпосередня теоретична основа медичної практики. Вона вивчає етіологію і патогенез окремих хвороб і розробляє методи їхньої діагностики та лікування. Складається з теорії діагностики, теорії лікування, теорії реабілітації. В клінічну медицину часто включають теорію цінностей (лікарську етику та деонтологію).
Викликає інтерес класифікація медичних наук, що склалася в бібліографії на основі аналізу тематики публікацій:

• Ті, що вивчають вплив зовнішнього середовища на людину, організацію медичної допомоги, проблеми профілактики.
• Ті, що вивчають організм хворого, перебіг патологічного процесу.
• Ті, що вивчають вплив різноманітних речовин на організм.
• Науки про методи дослідження і лікування пацієнта.
• Клінічні науки.
• Прикладні науки (судова, авіаційна, космічна, спортивна, військова медицина).

Серед характерних рис сучасного медичного знання слід назвати такі:

• спрямованість на патологію;
• зверненість на одиночного;
• нерозривний зв’язок з медичною практикою;
• міждисциплінарний характер;
• конструктивність, діяльнісний характер.

Спрямованість на патологію безсумнівна для сучасної медицини, вона усвідомлюється і вважається небажаною, проте становлення медицини як науки про здоров’я – ювенології - лише починається, і за основу для цього цілком може бути прийняте визначення здоров’я в преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) при ООН: „Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів”.

Нерозривність зв’язку медицини з практичною лікарською діяльністю становить її первісну рису у всі часи і допомагає уникнути обезлюднення та бюрократизації, небезпеки перетворення в абстрактну теорію. З цієї органічної для медицини особливості випливає необхідність прийняття багатоманітності світу, зосередження на неповторному, унікальному.
Спрямованість на неповторне с наслідком неповторності людських особистостей, які і повинні бути в центрі уваги медика. Це створює труднощі у формалізації лікарської діяльності, однак є основою її гуманістичного змісту.

Міждисциплінарний характер медицини виявляється у тому. Що залишаючись, по-суті, медико-біологічним знанням, вона дедалі більше поглинає, асимілює та застосовує соціальні і соціально-психологічні підходи, а в останні роки і сучасні інформаційні технології. Про зростаючу міждисциплінарність свідчить і наведена вище класифікація медичних наук.

І зрештою, медицина, у зв’язку з вищезазначеними особливостями і з самою своєю сутністю, спрямована не стільки на вивчення свого об’єкта, скільки на його модифікацію в сторону збільшення здоров’я. Саме така модифікація є метою і сутністю медицини.