Розділ 4. ОБГРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ З ТВАРИННИЦТВА 4 часть

близькість переробних підприємств, відходи яких сільськогоспо­дарські підприємства використовують; раціональніше викорис­тання знань спеціалістів.

До другої групи належать фактори, що сприяють розвиткові багатогалузевого господарства(фактори інтеграції): організа­ційно-технологічні взаємозв'язки між галузями (вимоги сіво­змін; потреби рослинницьких галузей в органічних добривах, свинарських господарств-репродукторів — у молочних продук­тах тощо); повніше використання трудових ресурсів, універса­льних машин і насамперед енергетичних (трактори, самохідні шасі та автомобілі); раціональніше використання побічної про­дукції; потреба в самозабезпеченні продуктами харчування; краще перенесення порівняно з вузькоспеціалізованими не­сприятливих погодних умов чи стихійного лиха (втім, імовір­ність ризику для високоспеціалізованого сільськогосподарсько­го підприємства скорочується за рахунок високої культури виробництва).

Зазначені дві групи факторів істотно впливають на визначення виробничого напряму господарства. Одне з головних і складних завдань планування — збалансування протилежних дій факторів і приведення їх до необхідної рівноваги. На підприємствах для цього використовують як традиційну методику, так і методи оп­тимального планування.

Традиційна методика планування галузевої структури го­сподарства складається з таких етапів:

1) визначають головні та додаткові товарні галузі, які могли б успішно поєднуватися в одному господарстві. Наприклад, у лісо­степових свиновідгодівельних господарствах з головною галуззю добре поєднуються молочне скотарство та виробництво цукрових буряків;

2) вивчають усі фактори спеціалізації та інтеграції, встанов­люють межі для розвитку окремих галузей, визначають попере­дню структуру посівних площ, яка має відповідати як агротехні­чним і економічним умовам, так і вимогам головної галузі;

3) виконують розрахунки на максимальний розвиток голов­ної галузі;

4) установлюють раціональні розміри додаткових, допоміж­них га- лузей. Причому слід розвивати лише такі з них, які мають безпосередні виробничі зв'язки з головною галуззю або необхідні для якнайповнішого використання внутрішньогосподарських ре­сурсів (землі, гідромеліоративних споруд, робочої сили);

5) остаточно уточнюють розмір основної галузі. У результаті такого зворотного перерахунку розмір головної галузі може дещо скоротитись

порівняно з початковими розрахунками;

6) економічно оцінюють можливі варіанти поєднання галузей і вибирають найефективніший.

Визначити оптимальний рівень спеціалізації і оптимальну галузеву

структуру підприємства традиційними методами практич­но неможливо, бо вони не забезпечують одночасного врахування всієї сукупності взаємних зв'язків у процесі виробництва. Найбільш правильно й ефективно такі задачі розв'язують задопомогою методів оптимального програмування з використанням електронно-обчислювальної техніки.

Першим етапом планування оптимального поєднання галузей є вибір і обґрунтування критерію оптимальності.Найчастіше використовують такі критерії оптимізації галузевої структури сільськогосподарських під­приємств: максимум чистого доходу, максимум виробництва валової чи товарної продукції; максимум валового доходу; мінімум виробничих витрат на заданий план виробництва продукції; мінімум приведених витрат на заданий план виробництва продук­ції. При цьому використовують метод багатоцільового програмування, що дозволяє знаходити найбільш прийнятний ва­ріант плану.

Після вибору критерію оптимальності і детального ознайом­лення з факторами спеціалізації та інтеграції стосовно умов кон­кретного підприємства приступають до складанняекономіко-математичної моделі задачі оптимального поєднання галузей.

Контрольні питання:

1. Що таке маркетинг?

2. В чому полягає основна мета маркетингового планування?

3. Назвіть зміст і послідовність розробки маркетингової програми.

4. Що розуміють під асортиментом та номенклатурою продукції?

5. Назвіть основні перспективні напрями оновлення продукції в найближчі роки по сільськогосподарських галузях.

6. Що розуміють під якістю продукції?

7. На що сприяє підвищення якості продукції?

8. Назвіть основні шляхи підвищення якості сільгосппродукції.

9. Що розуміють під каналами реалізації продукції?

10. Як планувати ефективні строки реалізації продукції?

11. Назвіть способи продовження строків реалізації продукції.

12. Які фактори сприяють поглибленню спеціалізації виробництва і скороченню кількості галузей у господарстві?

13. Які фактори сприяють розвитку багатогалузевого господарства?

Розділ 4. ОБГРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ З ТВАРИННИЦТВА

4.1. Обґрунтування планової продукції у тваринництві

Виробнича програма підприємства є провідним розділом пла­ну, так як становить основу всіх інших його розділів. До її опрацювання приступають одразу після розроб­ки маркетингової програми підприємства.

Виробнича програма аграрного підприємства складається з відповідних програм із рослинництва, тваринництва і промисло­вих виробництв, які тісно пов'язані між собою. Так, структуру посівних площ неможливо встановити без попереднього визна­чення поголів'я худоби і птиці, їхньої продуктивності й потреби в кормах. Однак, не можна планувати поголів'я тварин, не враховуючи надходження кормів від рослинництва. Якщо проми­слові виробництва пов'язані з переробкою сільськогосподарської продукції, то розробляти виробничі програми з рослинництва і тваринництва можна тільки після складання програм із промис­лових виробництв. Розв'язувати це питання можна лише комплексно, коли всі три програми розробляються одночасно з деяким випередженням складання виробничих програм із тва­ринництва і промислових виробництв.

Обґрунтуваннявиробничої програми з тваринництва охоп­лює планування поголів'я худоби і птиці, їхньої продуктивності, план виробництва і використання продукції, а також комплекс зооветеринарних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (породи, корми, засоби захисту тварин, системи їх утримання та годівлі).

Важливе значення має науково обґрунтоване планування основних напрямів розвитку в господарстві тва­ринництва на перспективу: визначення галузей продуктивного тваринництва, їхніх розмірів, видів продукції, порід, систем годі­влі й утримання тварин, раціонального поєднання інтенсивного й екстенсивного напрямів розвитку галузі.

Продуктивність худоби і птиці, як і врожайність сільськогос­подарських культур, є головним якісним показником розвитку тваринництва і рослинництва.

Її визначають за кількістю продукції бажаної якості, одержаної за певний проміжок часу з розрахунку на одну голову худоби і птиці.

До основних показників продук­тивності,що їх встановлюють у планах сільськогосподарських підприємств, належать: у скотарстві — надій на середньорічну корову за рік (кг), середньодобовий приріст живої маси молодня­ку на вирощуванні, відгодівлі й нагулі (г); у свинарстві — кіль­кість поросят на матку (голів), середньодобовий приріст свиней на вирощуванні (старших за два місяці) і відгодівлі (г); у вівчар­стві — настриг вовни з розрахунку на вівцю, наявну на початок року (кг); у птахівництві — кількість яєць на середньорічну курку-несучку. Важливими показниками є приплід телят на 100 нетелів, наявних на початок року (телят на 100 корів, запліднених телиць до двох років і всіх телиць старших за два роки, у т. ч. від корів), ягнят і козенят — на поголів'я вівце- і козематок і ярок старших за один рік; а також м'ясна продуктивність (відношення продукції вирощування худоби до поголів'я відповідного виду тварин, наявного на початок року).

Важливість обґрунтованого планування продуктивності тварин полягає в тому, що від неї безпосередньо залежить багато інших показників виробничо-фінансової діяльності господарства: обсяг виробництва продукції, поголів’я худоби і птиці, рівень оплати праці, собівартість і рентабельність виробництва продукції.

Головний шлях зни­ження собівартості продукції для підприємств, де надоюють 2000-3500 кг молока на одну корову, - це підвищення продук­тивності худоби, а понад 3500 кг - зниження собівартості кормів. Важливим фактором зменшення собівартості продукції в обох групах господарств є зниження трудомісткості виробництва продукції.

Наведені дані свідчать про значний вплив продуктивності тва­рин на ефективність галузі. Велике значення має вибір науково обґрунтованоїметодики планування продуктив­ності тварин. Н

Найчастіше застосовуютьбалансовий метод у поєднанні з експертно-оцінним, за допомогою якого аналізують фактичний рівень (середню продуктивність) і тенденцію продук­тивності за 4-5 років, встановлюють певний відсоток приросту, можливий унаслідок змін у породному та якісному складі стада, у годівлі, технології.

Основні чинники,якими користуються при визначенності продуктивністі ху­доби і птиці, такі: рівень годівлі, якість кормів, перш за все вміст у них перетравного протеїну; породний склад; середній вік маточ­ного поголів'я; умови утримання; технологія. У поточному пла­нуванні такі фактори, як породний склад, вік маточного пого­лів'я, технологія, умови утримання - статичні.

Водночас корми, кількість і якість їх, співвідношення різних груп кормів - дина­мічні фактори, що можуть суттєво вплинути на продуктивність худоби навіть протягом одного року. У перспективному плану­ванні, коли господарство може істотно змінити породний і віковий склад стада, умови утримання, усі фактори стають динамічними.

У сучасних умовах головним фактором підвищен­ня продуктивності худоби і птиці є корми. У найближчій перспективі зростання виробництва про­дукції скотарства на 59 % визначатиме годівля, на 24 % - розве­дення тварин і на 17 % - технологічні фактори.

У тваринництві вплив факторів інтенсифікації на приріст продук­тивності доцільно визначати з урахуванням факто­рів, що є в мінімумі.

Такими факторами в кожному конкретному господарстві можуть бути не тільки рівень годівлі, якість кормів, порода, забезпеченість трудовими ресурсами, а й режим праці та відпочинку, матеріальна зацікавленість, трудова дисципліна. На тваринницьких комплексах і птахофабриках, де чітко дотриму­ються технології, продуктивність худоби і птиці планується з урахуванням закладених у проектах обґрунтованих техніко-економічних параметрів.

Прогнозуючи продуктивність тварин, а також аналізуючи її тенденції, користуютьсяметодом екстраполяції (знаходження наступних рівнів динамічного ряду при відомих попередніх рів­нях).

Динамічний ряд продуктивності вирівнюють за допомогою рівняння прямої лінії типу у_t = а + b • t.

Обчислення параметрів а і b проводять за методом найменших квадратів шляхом розв'язання системи двох рівнянь:

;

,

де п — кількість років у досліджуваному періоді.

Недоліком методу є те, що в ньому або зовсім не враховується вплив окремих факторів на продуктивність (ме­тод екстраполяції), або вплив кожного чинника визначається окремо (балансовий метод), тимчасом як усі вони діють взаємо­зв'язано і взаємозумовлено.

Комплексний вплив на продуктивність тварин окремих чин­ників вивчають на основі методу, який передбачає застосування виробничих функцій у поєднанні з експертно-оцінним методом і екстраполяцією.

Він випливає з балансового методу, тобто із за­лежності продуктивності від окремих факторів, але виходить за його межі, дозволяючи визначити розміри впливу окремих чин­ників у їх взаємозв'язку.

Оскільки між продуктивністю тварин і факторами, що її зумов­люють, об'єктивно існує кореляційний взаємозв'язок, для комплек­сного вивчення впливу кожного з них доцільно застосувати метод кореляційно-регресійного аналізу. За даними якісного аналізу ха­рактеру зв'язку між рівнем продуктивності корів і факторами ко­реляційної моделі та досвіду попередніх досліджень [35, 94] для вираження зазначених залежностей доцільно застосовувати ліній­не рівняння множинної регресії.

4.2. Планування відтворення стада, виробництва і використання продукції

На підставі обґрунтування основних перспективних напрямів розвитку тваринництва в господарстві вибирають галузі, визна­чають їхні параметри і види продукції, яку доцільно виробляти. Ураховуючи встановлений обсяг виробництва і визначену проду­ктивність худоби, планують її поголів'я. На особливу увагу при цьому заслуговує зоотехнічне й еконо­мічне обґрунтування раціональноїструктури стада,якаха­рактеризується таким співвідношенням окремих вікових і стате­вих груп худоби у стаді даного виду тварин на певну дату, за якого виробляється найбільша кількість високоякісної продукції при найменших затратах праці й коштів. Критеріями оптимальної структури стада можуть бути максимальна сума чистого (валово­го) доходу чи товарної (валової) продукції.

При плануванні структури стада ураховують такіфактори: спеціалі­зацію галузі;рівень інтенсивності вирощу­вання і вік реалізації надремонтного молодняку; строк виробничого використання маточного поголів'я, систему відтворення стада (прос­та чи розширена) і темпи росту поголів'я худоби, вік уведення мато­чного поголів'я в експлуатацію.

Структура стада свиней у першу чергу залежить від напряму свинарства і спеціалізації галузі в господарстві. За м'ясної і бе­конної

відгодівлі питома вага свиноматок вища, ніж за сальної і напівсальної. У першому випадку питома вага свиноматок не пе­ревищує 5-6 %. Більш високий рівень цього показника свідчить про низьку інтенсивність

використання маток. У господарствах-репродукторах питома вага свиноматок становить 16-20 %. Там, де застосовують циклічну систему опоросів, може бути така структура стада свиней (%): основні матки – 7-8; свинки, старші за 9 місяців, - 15-16; кнури-виробники – 1; ремо­нтні кнури, старші за 6 місяців, - 2; поросята 2-4 місяців – 11; відгодівельне поголів'я – 62-64. На свинарських комплексах і фе­рмах індустріального типу, де застосовують цілорічні рівномірні опороси, питому вагу основних маток може бути знижено до 4-6%. При перспективному (як і при поточному) плануван­ні особливу увагу звертають на вибір раціонального співвідношення основних і разових маток. У разі широкого використання разових маток питома вага основних зменшується. При цьому де­тально аналізується ефективність використання разових маток порівняно з основними; вона залежить від продуктивності як ос­новних, так і разових маток.

За інтенсивного використання основних маток (1,8-1,9 опоросу і 15-16 поросят на свиноматку) використання разових маток дає ефект, коли від них одержують не менш ніж 7-8 поросят. У цьому разі собівартість відлучених від разових маток поросят на 15-20 % нижча, ніж від основних. До того ж собівартість приросту під час відгодівлі разових маток на 25-З0 % нижча, ніж звичайного відгодівельного поголів'я, що досягається за рахунок високих середньо­добових приростів разових маток. Коли вихід поросят від основ­ної свиноматки не перевищує 10-12 голів на рік, ефективне використання разових маток досягається за умови одержання від них не менше шести поросят. Якщо одержують п'ять поросят від разової матки, використання їх уважається неефективним.

Планові розробки раціональної структури стада є основою складання йогообороту, тобто руху (зміни) складу статево-вікових груп окремих видів худоби протягом певного періоду, організованого відповідно до планових вимог господарства і з урахуванням природних умов відтворення поголів'я худоби. Оборот стада господарства планують з таким розрахунком, щоб не тільки виконати договірні зобов'язання з реалізації продукції і покрити внутрішньогосподарські потреби в ній, а й створити пе­редумови для

збільшення виробництва продукції в наступні роки. Складають річний, сезонний, квартальний і по­місячний оборот стада. Оборот стада є джерелом вихідних даних для розрахунків ви­робництва продукції тваринництва, потреби в кормах, тваринни­цьких приміщеннях, витрат на формування стада,

поточних ви­трат, а також для визначення потреби в робочій силі. Плануючи оборот стада, враховують впливприродних і організаційно-господарських факторів. До перших належать перехід тварин з однієї вікової групи в іншу впродовж певного календарного строку, тривалість періоду розплоду, строки настання й досяг­нення статевої і повної фізичної зрілості; до других - сезони продажу продукції, найраціональніші календарні строки пару­вання та інші. У плановий розрахунок покладено такі природні та організаційно-економічні умови відтворення стада:

♦ відтворення стада просте і здійснюють його за рахунок влас­ного приплоду молодняку;

♦ вік телиць при паруванні становить 18 місяців, період тільності корів - 285 днів, середня довготривалість сервіс-періоду в госпо­дарстві прийнята 58 днів, а сухостійного - 60 днів, штучно заплід­нених телиць переводять у нетелі після ректального обстеження на 3-му місяці тільності. У віці 6 місяців вибраковують 15 % телиць, що йдуть на відтворення стада, 5 - у віці 18 місяців (перед пару­ванням) і 5 % - після ректального обстеження на тільність;

♦ вихід телят від поголів'я спарованих корів становить 94 %; маса теляти при народженні - 30 кг; щодо них передбачається відхід 2% від кількості одержаного приплоду;

♦ оборот стада закінчений. Відтворення стада просте. Середня норма вибраковування корів становить 25 % (корів вибраковують через 7 місяців після отелу), з них 20 % вибраковують без вклю­чення в контингент корів, що підлягають штучному заплідненню, а решту - через яловість, хвороби.

На особливу увагу як зоотехніків, так і економістів заслуговує план парування і надходження приплоду. Його складають так, щоб забезпечити:

• ефективні строки виробництва і реалізації продукції;

• раціональне використання дешевих зелених кормів.

Щодо великої рогатої худоби приплід у плановому році буде одержано

від корів і телиць, спарованих з квітня по грудень звітного року, а також у

першому кварталі планового року. Для складання плану парування корів у січні-липні потрібна інформація їх отелень у червн-грудні звіт­ного року.

Що стосується свиней, то в плановому році буде одержано приплід від свиноматок, спарованих з вересня до кін­ця звітного року, а також у період із січня до вересня планово­го року.

Особливості складання оборотів стада свиней, овець, коней, корів, звірів, птиці, а також планування бджільництва, рибництва і шовківництва висвітлені в [86, с. 67—77].

У планово-економічній роботі підприємства широко викорис­товуютьпоказник умовного поголів'я (для обчислення рівнів насиченості господарства поголів'ям худоби, забезпеченості кор­мами тощо). Застосовують такі коефіцієнти: корови, бики-плідники - 1,0; молодняк, старший за 1 рік - 0,5; телята до року - 0,125; свині дорослі - 0,5; підсвинки, старші за 4 мі­сяці - 0,25; поросята до 4 місяців - 0,05; вівці й кози дорослі - 0,1, ягнята -0,06; коні дорослі - 1,1; молодняк коней, старший за 1 рік - 0,8; лошата до року - 0,25; кролики - 0,02; птиця - 0,02.

На підставі потреби підприємства в продукції тваринництва, а також запланованих продуктивності худоби і птиці, структури й обороту стада визначаютьплановий обсяг виробництва продук­ції.

Виробництво м'яса планують за трьома показниками: вирощу­вання, реалізація в живій та забійній масі. Так, валова продукція ви­рощування складається з маси приросту тварин за рік, живої маси приплоду за винятком падежу тварин і визначається за формулою:

П = (А + Б) - (В + С),

де П - продукція вирощування худоби і птиці в живій масі (приріст); А- жива маса поголів'я худоби і птиці на кінець пла­нового року; Б - жива маса худоби і птиці, яку планують до ви­буття (продаж відповідно до укладених договорів, забій у госпо­дарстві, продаж племінної та іншої худоби, інше вибуття за винятком падежу худоби; В - жива маса худоби і птиці на поча­ток планового року; С - жива маса придбаної худоби і птиці й тієї, що надійшла зі сторони. Обчислена продукція вирощування худоби і птиці в цілому щодо даного їх виду перевіряється аналогічним розрахунком за кожною статево-віковою групою.

Валовий приріст за рік визначають множенням середньоріч­ного поголів'я на середньодобовий приріст живої маси і на 365 днів. Загальна маса одержаного приросту по господарству має відповідати даним госпрозрахункових планів ферм. Для перевір­ки правильності розрахунків стосовно живої маси доцільно про­вести балансовий розрахунок:

А = В + Г + Д - М,

де Г - маса придбаної худоби, приплоду, поголів'я, переведено­го з груп;

Д - валовий приріст за рік;

М - маса худоби, яка вибула.

Валовий вихід яєць від курей визначають шляхом перемно­ження середньорічного поголів'я курей-несучок на заплановану яйценосність однієї середньорічної голови; від іншої птиці — пе­ремноженням прийнятої у плані середньої яйценосності на пого­лів'я самок на початок року.

Продукцію вирощування худоби і птиці, виробництво молока та яєцьза кварталами і місяцями року планують виходячи із середнього поголів'я відповідних статево-вікових груп за певний період (інформація береться з додатково складеного планового помісячного руху худоби і птиці) і запланованої їхньої продукти­вності. При цьому доцільно враховувати фактичні дані щодо продуктивності тварин і виробництво продукції за місяцями і кварталами у попередні роки.

Планування реалізації продукції тваринництва за кварталами року здійснюють виходячи із запланованих обсягів виробництва і додатково складених балансів виробництва і розподілу тварин­ницької продукції за кварталами.

4.3. Послідовність планування оптимальної кормової бази підприємства

Організація кормової бази і повноцінної, еконо­мічно вигідної годівлі тварин великою мірою залежить від обґрунтованого планування потреби в кормах (грубих, соковитих), виробництва і викорис­тання їх.

Поточне планування потреби в кормах і забезпечення ними ґрунтується на перспективному плануваннікормової бази господарства, під якою розуміють кількість, якість та певну структуру кормів, які властиві тій чи іншій галузі тваринництва та статево-віковим групам тварин і надходять з різних джерел: рільництво, природні кормові угіддя, спеціалізовані кормові сіво­зміни, промислові виробництва. Вона включає науково обґрунтовану систему виробництва і заготівлі кормів, їх зберігання, при­готування до згодовування і використання. Процес планування кормової бази доцільно побудувати в такійпослідовності.Вихідними даними є результати перспективного пла­нування продуктивності, поголів'я і виробництва тваринницької продукції.

Узгодженість між поголів'ям худоби певної продуктив­ності та ресурсами кормів і підстилки є обов'язковою умовою для забезпечення успішного розвитку тваринництва, а враховуючи його місце в економіці підприємств і тісний зв'язок із землеробс­твом, - також і успіху всього виробництва.

На перспективні параметри кормової бази підприємств і об'єднань впливаютьтипи годівлі, економічну оцінку яких здійснюють за валовою продукцією тваринництва, одержаною на 1 грн. витрат на корми, або за вартістю витрат різних кормів на одиницю тваринницької продукції. Використовують також показ­ник обсягу тваринницької продукції, яку можна одержати при згодовуванні кормів, вирощених на 1 га угідь.

Після обґрунтування перспективних типів годівлі визначають оптимальні раціони для кожної статево-вікової групи худоби.

До останнього часу під час планування кормової бази основну увагу приділяли збалансуванню раціонів за кормовими одиниця­ми, перетравним протеїном, кальцієм, фосфором і каротином. Такі раціони забезпечують існуючий рівень продуктивності ху­доби і птиці.

Досягти ж набагато вищої продуктивності, яку за­кладають господарства в перспективних планах, можна за умови збалансування кормових раціонів з урахуванням не лише енерге­тичного, білкового і макроелементного, а й амінокислотного та мікроелементного складу. До того ж раціон має бути дешевим.

Такий раціон, який задовольняв би зоотехнічні і економічні ви­моги, можна скласти лише за допомогою математичних методів (симплекс-методу лінійного програмування) і з використанням ПК. Визначені оптимальні раціони використовують при встанов­ленні нормативів річної потреби в кормах на середньорічну голову худоби і одиницю продукції.

Завершальним етапом планування оптимальної кормової бази є розв'язання на ПК задачі оптималь­ного поєднання галузей у господарстві шляхом включення в мо­дель задачі умови оптимізації річної потреби в кормах для певно­го виду худоби, як правило, головної галузі.

Планування потреби в кормах

Застосовують два способи визначення планової потреби в кормах для продуктивної худоби і птиці.

Згідно з пер­шим способом, який застосовується ширше, потребу в кормах ви­значають за плановими даними виробництва окремих видів тва­ринницької продукції, нормативами витрат кормових одиниць на виробництво одиниці продукції і раціональної для умов конкрет­ного господарства структури кормів. За вмістом кор­мових одиниць у 1 ц фізичних кормів обчислюють потребу в них у натуральному виразі.

Зазначені нормативи затрат кормів диференційовані залежно, передусім, від продуктивності худоби [130, с. 436], технології ви­рибництва — звичайна чи на промисловій основі [128, с. 120, 124; 130, с. 436], напряму розвитку галузі — молочне і молочно-м'ясне чи м'ясне скотарство [130, с. 436], зони країни — Полісся, Лісостеп, Степ [128, с. 113—119].

У середньому по Україні нормативи витрат кормів (ц кормових оди­ниць) на виробництво 1 ц тваринницької продукції становлять: молока - 1,3, приросту великої рогатої худоби - 8,3, свиней - 8,9, овець - 9,1 ц вовни - 11,4, на 1000 шт. курячих яєць - 2,8.

Другий спосіб визначення потреби в кормах передбачає вико­ристання даних щодо середньорічного поголів'я худоби за стате­во-віковими групами і нормативів річної потреби різних видів кормів на одну голову. Тільки цей спосіб за­стосовується при плануванні потреби в кормах для робочої худо­би. Нормативи визначають виходячи зі збалансованих за пере­травним протеїном та іншими поживними речовинами добових раціонів на літній і зимовий періоди за планової продуктивності. При поточному плануванні раціони складають відповідно до прийнятих у господарстві типів годівлі, а також з урахуванням фактичної наявності кормів на початок планового року, передба­чуваних обсягів виробництва кормів у плановому році, можливо­стей їх придбання і надходження в порядку отоварювання.

Планову потребу окремих видів кормів у фізичній масі з пев­них видів тваринницької продукції переводять у кормові одиниці. Шляхом ділення загальної кількості кормових одиниць на запла­нований обсяг виробництва продукції або середньорічне пого­лів'я худоби визначають планову витрату кормів у кормових одиницях на 1 ц продукції або на одну голову худоби. Важливою умовою підвищення ефективності тваринництва є планування витрат кормів на одиницю продукції в меншому розмірі порівня­но із середніми фактичними витратами за останні роки за раху­нок забезпечення

тваринництва більш повноцінними кормами, підвищення якості кормів, застосування вітамінів, мікроелемен­тів та інших хімічних засобів.

План потреби в кормах при поточному плануванніскладають на два періоди: на календарний рік і від урожаю планового року до врожаю наступного року. У першому випадку показники ха­рактеризують річні витрати кормів за відповідними статево-віковими групами тварин;їх використовують під час обчислення планової собівартості продукції тваринництва. Потреба у кор­мах від одного врожаю до другого є заявкою галузям рос­линництва на виробництво кормів у плановому році й основою для розрахунку необхідних посівних площ.