Обґрунтування страхових фондів кормів

Відповідно до «Методичних рекомендацій по складанню бізнес-плану розвитку сільськогосподарського підприємства» [86] при складанні річних планів під­приємствастраховий фонд планують за концентрованими кор­мами в розмірі 8-10 %, а за грубими і соковитими - 15 % річ­ної їх потреби. Покриваються ці фонди тими видами кормів, які добре зберігаються більше року (концентровані, солома, силос). Така практика планування страхових фондів має недоліки. По-перше, нормативи не диференційовані залежно від коливання врожайності за роками у конкретному регіоні. По-друге, існуюча методика не передбачає створення страхових фондів кормів для літнього пері­оду, хоча коливання врожайності сільськогосподарських культур, що їх вирощують на зелений корм, вищі, ніж інших. Тому страхові фонди кормів доцільно створювати з урахуванням потреби в них не тільки в стійловий період, а й у літній. По-третє, при створенні страхових фондів кормів не враховується спеціалізація господарства.

Свинарські й птахівничі господарства, у структурі ра­ціонів худоби і птиці яких концентровані корми становлять відпо­відно 75-85 і 90-93 %, мають значно менші можливості маневрування кормовими ресурсами порівняно з молочними і скотовідгодівельними, де можливості взаємозаміни кормів більші.

Нині під час планування страхових фондів кормів застосову­ють кілька способів, що різняться передусім ступенем урахуван­ня факторів, які впливають на їхній розмір.

Найпоширенішим є спосіб, за якого розмір резерву (R, у %) визначають на основі зі­ставлення середньої багаторічної врожайності кормових культур (у) з мінімальним її рівнем за цей період (у_min):

.

Модифікацією цього способу є визначення розміру резерву кормівза допомогою тренду. У цьому разі динамічний ряд уро­жайності кормових культур вирівнюють методом найменших квадратів, визначають щорічні відхилення фактич­ної врожайності від розрахункової і за рівнем максимального від­хилення вниз згідно з наведеною вище формулою розраховують потребу резервних фондів кормів. Порівняно з першим цей спо­сіб має ту перевагу, що враховує тенденцію зміни врожайності культур.

В основі теорії визначення резервів лежить принцип зістав­лення витрат на їх створення і зберігання з можливими економіч­ними вигодами, що забезпечуються використанням резервів. Ці вигоди можна розглядати і як можливі втрати, пов'язані з нестачею резервів. У цьому разі суть задачі визначення раціонального розміру резервів зводиться до мінімізації загальної суми витрат і втрат, пов'язаних зі створенням та зберіганням резервів, і можли­вими втратами від нестачі резервів. Втрати, зумовлені нестачею резервів, а також витрати на їх створення і зберігання можна виразити графічно. Методики їх розрахунку детально роз­глянуто в [94, с. 46—48]. Раціональний рівень резервів міститься в точці, яка відповідає мінімальній величині витрат обох видів Недоліком наведеного способу визначення раціонального рів­ня резервів є те, що враховуючи економічний критерій (мінімум суми витрат обох видів), не беруть до уваги імовірнісного харак­теру створення резервів. Створення резервів кормів тісно пов'я­зане з коливанням урожайності кормових культур. При цьому відхилення фактичної врожайності від вирівняного її рівня характеризується нормальним законом розподілу. Залежно від величини цього відхилення і витрат на зберігання резервів, а також втрат від їх дефіцитності доцільно визначати величину потреби в резерві. Очевидно, що закон розподілу вели­чини цієї потреби визначається розподілом величини відхилення.

Середні витрати (математичне очікування витрат) при вели­чині резерву R знаходимо за формулою [75, с. 227]:

,

де С₁ - витрати, пов'язані зі створенням і зберіганням у резерві одиниці кормів протягом року; С₂ — втрати через дефіцитність одиниці кормів у резерві за рік; х — потреба в резерві; f(х) — щільність розподілу ймовірності потреби в резерві.

Перший доданок у формулі означає, що в разі, якщо потреба в резерві дорівнює нулю (імовірність цього 0,5), підприємство за­знає втрат, які дорівнюють С₁, помноженому на величину резер­ву. Якщо х не перевищить величини R, втрати визначають другим доданком. І нарешті, якщо потреба в резерві перевищить R, то втрати, що виникають при цьому, обчислюють третім доданком. Досліджуючи одержану функцію на екстремум, визначаємо оптимальне значення R, за якого величина середніх витрат досягне мінімуму.

При поточному плануванні у зв'язку з тим, що під час скла­дання плану підприємства вже відома фактична величина резервів на початок планового року, у план слід включити виробництво необхідної для доведення до нормативу їх кількості (12,6 %). Визначивши оптимальну величину резерву з усієї сукупності кормів, можна розподілити його за групами кормів з урахуван­ням, по-перше, коливань урожайності окремих культур і їх груп, а по-друге, - структури споживаних кормів і раціональних меж їх взаємозамінності.

Слід підкреслити, що у зв'язку зі значними коливаннями врожайності, навіть у межах однієї зони, нормативи резервних фондів мають диференціюватись як мінімум за облас­тями. Крім того, враховуючи різну структуру кормів для окремих видів тварин, доцільно встановлювати нормативи резерв­них фондів кормів за виробничими типами господарств.

4.6. Планування забезпечення потреби в кормах

Важливим етапом планування кормової бази господарства є забезпечення потреби в кормах за рахунок планування раціона­льної структури посівних площ і використання природних кор­мових угідь, а також надходження кормів з інших джерел (відхо­ди промислової переробки сільськогосподарської продукції, її отоварювання, купів­ля, поставки за міжгосподарською кооперацією).

В абсолютній більшості господарств основним джерелом покриття потреби в кормах є польове кормовиробництво. Тому план кормозабезпечення включає в себе перш за всеоцінку еко­номічної ефективності вирощування кормових культур, ос­новними показниками якої є: вихід кормових одиниць з 1 га посі­ву; якість кормів за виходом протеїну з 1 га посіву і вмістом його в одній кормовій одиниці; собівартість 1 ц. кормових одиниць. Однак навіть порівнюючи три культури, одна з яких перева­жає інші, наприклад за виходом кормових одиниць з 1 га, дру­га - за вмістом перетравного протеїну, а третя - має найнижчу собівартість, однозначно не можна віддати перевагу жодній з них. А в практиці планування доводиться мати справу зі значно більшою сукупністю культур. Тому виникає потреба у визначенні на основі трьох показників одного сумарного.

Для цього корис­туютьсяметодом інтегральної оцінки економічної ефективно­сті кормових культур.

Суть його полягає у визначенні інтегральних індексів еконо­мічної ефективності кормових культур, які одержують перемно­жуючи індекси врожайності, собівартості й виходу перетравного протеїну за кожною культурою.

Визначаючи індекси врожайнос­ті й вихід перетравного протеїну, кількість центнерів кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га по кожній культурі ділять на показник найбільш продуктивної культури, який приймають за одиницю.

Індекси собівартості обчислюють навпаки: культурі з найнижчою собівартістю 1 ц кормових одиниць надають най­вищий індекс - одиницю.

Серед показників, які максимізуються, за одиницю необхідно приймати найбільший за величи­ною, а серед тих, що мінімізуються, - найменший.

Найефектив­нішим є вирощування культур з вищим інтегральним індексом. Оскільки в певних зоотехнічних межах можлива взаємозамін­ність між окремими групами кормів, дані інтегральної оцінки можна використати для планування структури кормових культур як у межах однієї їх групи, так і всіх груп. Слід особливо відзначити високу інтегральну оцінку в обох випадках багаторічних трав на зелений корм, яку вони одержали завдяки високому виходу перетравного протеїну з 1 га, а також низькій собівартості 1 ц кормових одиниць.

Високу інтегральну оцінку одержали також кукурудза на силос і зелений корм та озима пшениця. Найнижча оцінка у кормових коренеплодів че­рез дуже високу собівартість 1 ц кормових одиниць.

За перспективною потребою в кормах і економічною оцінкою кормових культур планують їхні посівні площі з урахуванням максимального використання природних кормових угідь, побіч­ної продукції рослинництва, відходів харчової промисловості (жом, барда, патока), а також можливостей надходження кормів зі сторони.

Слід відмітити, що після розпаювання землі значно розширилися можливості господарств на збільшення ресурсів кормів за рахунок оренди земельних паїв селян.

При плануванні кормової бази важливим є питання поліпшен­ня якості кормів. Планування кормової бази завершується складаннямбалансу потреби і надходження кормів.

У балансу показують наявність кормів на початок року на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності, надходження кормів з урожаю власного виробництва, їх купівлю (продаж), інших джерел надходження, а також цільове використання в громадському господарстві в календарному році, видачу (продаж) особистим господарствам населення.

Залишок кормів на кінець року, включаючи страхфонд, з кожного виду корму відповідає різниці між сумою наявності кормів на початок року і надходженням кормів у плановому році та сумою витрат кормів у плановому році в громадському господарстві, а також переданих (проданих) особистим господарствам населення та іншим господарствам.

Ураховуючи значне збільшення поголів'я худоби і птиці в особистих господарствах населення, у планах підприємств ви­значають потребу в кормах худоби, що є в цих господарствах.

Для цього роблять додаткові розрахунки, виходячи із поголів'я худоби і птиці, яке перебуває в особистій власності населення, що мешкає на території господарства (на основі даних місцевих рад, а також норм для громадської худоби з урахуванням особ­ливостей структури раціонів годівлі в особистих господарствах та умов забезпеченості кормами).

Контрольні питання:

1. Після якої програми розробляють виробничу програму підприємства?

2. З яких програм складається виробнича програма підприємства?

3. Які основні показники охоплює обґрунтування виробничої програми з тваринництва?

4. Які основні показники по галузях тваринництва Ви знаєте?

5. Які методики планування продуктивності тварин Ви знаєте?

6. Назвіть основні чинники, які визначають продуктивність худоби і птиці.

7. Назвіть головний фактор підвищення продуктивності худоби і птиці.

8. Назвіть послідовність планування в тваринницьких галузях.

9. Як правильно обґрунтувати раціональну структуру стада?

10. Що є основою складання обороту стада? Що таке оборот стада?

11. Оборот стада є джерелом вихідних даних для розрахунків яких показників та дій?

12. Які природні та організаційно-економічні умови відтворення стада покладені у основу планових розрахунків

13. Що таке план парування тварин?

14. Що таке план надходження приплоду і для чого він складається?

15. На підставі яких показників визначають плановий обсяг виробництва продукції тваринництва?

16. За якими показниками планують виробництво м’яса?

17. Як визначають валовий приріст продукції тваринництва за рік?

18. Яку питому вагу у собівартості продукції тваринництва займають корми?

19. Який фактор найбільш впливає на продуктивність худоби, а який на собівартість продукції ВРХ?

20. Який головний шлях збільшення виробництва продукції тваринництва і підвищення його ефективності Ви знаєте?

21. Від чого залежить організація кормової бази і повноцінної економічно вигідної годівлі тварин?

22. Що розуміють під перспективним плануванням кормової бази господарства?

23. В якій послідовності будується процес планування кормової бази?

24. Що значною мірою впливає на параметри кормової бази?

25. Що визначають після обґрунтування перспективних типів годівлі?

26.Скільки способів визначення планової потреби в кормах Ви знаєте?

27. Як складається план потреби в кормах при поточному плануванні?

28. За якими видами кормів та їх розмірами планують страхові фонди кормів?

29. Назвіть основні недоліки існуючої практики планування страхових фондів кормів?

30. Назвіть сучасні методи планування страхових фондів кормів?

31. Який етап при плануванні кормової бази є важливим?

32. Назвіть основне джерело покриття потреби в кормах.

33. Що повинен включати у себе план кормозабезпечення в першу чергу?

34. Для чого користуються методом інтегральної оцінки економічної ефективності кормових культур?

35. Як планують посівні площі під кормами?

36. В чому полягає поліпшення якості кормів при плануванні кормів?

37. Складанням чого завершується планування кормової бази?

38. Як розраховується баланс потреби і надходження кормів?