Розділ 5. ОБГРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ З РОСЛИННИЦТВА

Планування використання земельних угідь, підвищення їхньої родючості

Обґрунтування виробничої програми з рослинництва охоп­лює планування використання земельних угідь і підвищення їхньої родючості, структури посівних площ, урожайності, виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також ком­плекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насінництво, добрива, пестициди, меліорація).

Планування рослинництва господарства починають з розробки балансуземельних угідь і визначення напрямів цільового вико­ристання їх у плановому періоді. При цьому послуговуються чин­ним законодавством України щодо власності на землю, її оренди, землеволодіння та землекористування [5, 6, 7, 10, 13, 19, 23]. У ба­лансі зазначають усі види і розміри земельних угідь, що перебу­вають на перше число планового року у власності або в користу­ванні підприємства. Наводять також дані про площу розпайованих між суб'єктами приватизації земель, площу земель, переданих або взятих в оренду, і про грошову оцінку земельних угідь.

При плануванні трансформаціЇ земельних угідь (переведення їх з одного виду в інший) виходять з конкретних внутрішніх і зовні­шніх умов господарства. В одних випадках передбачають мож­ливе збільшення площ інтенсивніше використовуваних земель (ріллі, садів, ягідників, виноградників, хмільників і тутових наса­джень) за рахунок менш продуктивних пасовищ і сіножатей чи освоєння площ, які не використовуються в сільськогосподарсько­му виробництві (болота, піски, чагарники та ін.), усунення дрібноконтурності ділянок орних земель та кормових угідь.

Під час перспектив­ного планування особливу увагу звертають на доцільність знач­ного розширення площ луків та культурних пасовищ за рахунок площ під орною землею. Тимчасове використання земельних ді­лянок не за прямим призначенням не зумовлює переходу їх до нових угідь. З метоюзбереження і підвищення родючості ґрунтугоспо­царства планують:

♦ проведення культуртехнічних робіт, що включають зрізу­вання і розкорчовування чагарників і пнів, збирання і вивезення каміння, зрізування і розробку купин, фрезерування, засипання ям і вимоїн.

♦ докорінне поліпшення земель, створення культурних пасо­вищ на раніше поліпшених землях, створення зрошуваних сіно­жатей, пасовищ і обгороджуваних пасовищ;

♦ рекультивацію земель. Це здійснюють, як правило, за раху­нок власних коштів ті господарства, що розробляють родовища корисних копалин, торфу чи виконують інші роботи, пов'язані з порушенням рослинного покриву;

♦ комплекс агротехнічних, агролісомеліоративних і гідротех­нічних протиерозійних заходів;

♦ внесення органічних добрив, у тому числі гноюі компостів. Планують також заготівлю торфу для виготовлення компостів і на підстилку худобі;

♦ хімічну меліорацію. За наявності кислих і солонцюватих ґрунтів на підставі даних агрохімічного аналізу розробляють план їх вапнування та гіпсування. Відповідно до розміру полів, що підлягають хімічній меліорації в плановому році, з урахуван­ням кислотності чи засоленості ґрунту та його механічного скла­ду, визначають площі, дози та загальну масу внесення вапна чи гіпсу. У загальну суму витрат включають вартість гіпсомістких, вапнякових та інших матеріалів, а також витрати на виконання комплексу робіт з хімічної меліорації.

Так само планують обсяги робіт і витрати з ведення сільсь­когосподарського виробництва на радіоактивно забруднених землях, з урахуванням наявності та рівня радіоактивного забруд­нення, а також норм внесення вапнякових матеріалів, добрив, збагачених мікроелементами.

При цьому слід ураховувати, що згідно із Земельним кодексом радіоактивно забруднені земельні ділянки, котрі не забезпечують одержання чистої продукції, підлягають вилученню із сільськогосподарського обороту. Ви­робництво сільськогосподарської продукції на цих землях забо­роняється. З усіх зазначених напрямів планують не тількиобсяги робіт зі збереження й підвищення родючості ґрунтів, а йвитратипланового року на їх виконання, у тому числі за рахунок кош­тів державного бюджету. Заходи боротьби з ерозією ґрунту і збе­реження його родючості передбачаються, крім окремих

таблиць плану, ще й при обґрунтуванні систем обробітку ґрунту, скла­даннітехнологічних карт вирощування сільськогосподарських культур. Там, де є землі з крутістю схилів понад 5 %, крім польових сівозмін запроваджують кормові ґрун­тозахисні сівозміни. Велику шкоду родючості ґрунту завдає неправильний його обробіток, зокрема надмірне розпушування, що призводить до погіршення структури верхнього горизонту. Так, у процесі виро­щування картоплі, деяких овочевих і технічних культур, тракторні агрегати здійснюють до 20 проходів полем. Унаслідок цього ущільнюється нижній і розпорошується верхній шари ґрунту, по­гіршуються його фізичні властивості. Щоб запобігти цьому, засто­совуютьґрунтозахисну безплужну систему обробітку ґрунту.

У розділі«Лісокори­стування» планують обсяги робіт і витрати на ведення лісо­вого господарства: лісовпорядкування, відновлення і розве­дення лісу.

5.2. Планування та програмування врожайності сільськогосподарських культур

Важливість обґрунтованого планування врожайності сільсько­господарських культур випливає з того, що з нею безпосередньо пов'язано багато інших питань виробничо-фінансової діяльності господарств: розміри і структура посівних площ, рівень товарності виробництва, система агрохімічних заходів, продуктивність пра­ці, собівартість і рентабельність виробництва продукції. З огляду на це на особливу увагу заслуговує вибір методів плану­вання врожайності.

Методи планування врожайності сільськогосподарських культур:

Прогнозуючи врожайність, а також аналізуючи її тенденції, користуютьсяметодом екстраполяції - знаходження наступних рівнів динамічного ряду за відомих попередніх.

Пере­вага цього методу по­лягає в доступності розрахунків. Результати обчисленої за цим методом прогнозованої врожайності особливо дійові, коли се­редньорічні темпи її приросту не зазнають суттєвих змін у часі, не відбулось за останні 2 — 3 роки і не передбачається в плано­вому році

докорінних змін у технології вирощування та сортах культур.

Недоліком методу екстраполяції є те, що він зовсім не врахо­вує вплив

окремих факторів на врожайність. В господарст­вах найчастіше застосовують метод планування врожайностіза вже досягнутим її рівнем (за середніми даними) на підприємс­тві, у передових господарствах зони, за даними державних сор­тодільниць, дослідних станцій. Ураховують також вплив на вро­жайність змін основних факторів, що її визначають (сорти, добрива, технологія тощо). При цьому, як правило, використовують показник середньо­зваженої за посівними площами врожайності. Більш об'єктивну інформацію щодо конкурентоспроможності культури дає показниксередньоарифметичної врожайності.

При плануванні вро­жайності слід використовувати показник середньоарифметичної простої, адже на рівень урожайності агрономічні та метеорологічні умови впливають значно більше, ніж розмір посівних площ.

Метод планування врожайності за середніми даними найбіль­шого застосування набув за адміністративно-командної системи і мав назву «від досягнутого рівня», але він неефективний в умо­вах ринкової економіки, оскільки не сприяє підвищенню конку­рентоспроможності продукції.

В останні роки в господарствах усе частіше застосову­ютьнормативний метод у поєднанні з експертно-оцінним, за допомогою якого аналізують фактичний рівень (середню вро­жайність) та її тенденції за останні роки і встановлюють певний процент приросту, можливий унаслідок змін у факторах урожай­ності.

Більшість існуючих методик планування врожайнос­ті не просунулись далі: усі говорять про те, на які фактори слід зважати при цьому і рідко хто — як це робити. Тому на особливу увагу заслуговують методичні підходи М. Сидоренка до визна­чення кількісного впливу окремих чинників на врожайність [35, с. 44-45]. Під час планування та факторного аналізу врожайності врахо­вують різнийвплив факторів на врожай та неоднакову залежність їх від людини.

З огляду на це виділяють фактори позитивного і негативного впливу на приріст урожаю, залежні, малозалежні від людини (або керовані та некеровані), постійні (статичні) та змінні (динамічні), тривалої дії і тимчасові, зовнішні та внутріш­ні.

Поточне планування врожайності практично зводиться до ви­значення можливого приросту врожаю внаслідок зміни динаміч­них факторів з наступним збільшенням фактичної середньорічної врожайності на величину обчисленого приросту.

Обчислюють приріст урожаю за рахунок: добрив, що вноситимуться додатково понад використовувану в базовому періоді кількість; поліпшення попередників унаслідок освоєння сівозмін; упровадження продук­тивніших сортів; розширення площ культур, що вирощуються за інтенсивними технологіями; збільшення площ посівів на зрошу­ваних і осушуваних землях та на землях, де проведено вапнуван­ня та фосфоритування кислих і гіпсування солонцюватих ґрунтів; розширення площ обробки гербіцидами.

Крім того, визначають збільшення валових зборів завдяки зменшенню втрат урожаю під час вирощування та збирання, зумовленому розширенням площ обробки фунгіцидами та інсектицидами, скороченням строків збирання та використанням нових комбайнів, які забезпечують менші втрати продукції. У кожному господарстві обчислюють приріст урожаю лише за рахунок тих факторів, зміна яких перед­бачена в плановому періоді.

Методичний підхід до обчислення приросту врожайностіпрактично єдиний для всіх зазначених факторів. Спочатку визна­чають і уточнюють стосовно конкретних умов нормативний ефект приросту врожаю на 1 га площі посіву, окупність урожаєм 1 ц добрив тощо від певного заходу. Помноживши норматив на обсяг упровадження чи розширення заходу обчислюють загаль­ний приріст валового збору продукції від проведеного заходу. Діленням додаткового збору на площу посіву культури встанов­люють приріст урожайності.

Нормативний ефект від заходу визначають за даними науково-дослідних установ, державних сортовипробних дільниць, уза­гальнених даних свого господарства та передових підприємств зони. Так, за даними агрохімічних лабораторій щодо впливу мі­неральних добрив на врожайність сільськогосподарських культур у зонах України [86, с. 218-219; 109] з урахуванням ґрунтових умов і передбачених обсягів збільшення внесення мінеральних добрив у діючій речовині обчислюють можливий додатковий ва­ловий збір продукції. Діленням цього приросту продукції на всю площу посіву визначають планове збільшення врожайності за­вдяки додатковому внесенню мінеральних добрив. Більш детально методика обґрунтування планової урожайності з урахуванням наявних ресурсів роз­глянута в

«Методичних рекомендаціях по складанню бізнес-плану розвитку сільськогосподарського підприємства» [86, с.27-31]. Вона передбачає врахування природної родючості (бонітет ґрун­тів), кількості та окупності органічних і мінеральних добрив, а також порівняльної ефективності різних попередників.

Приріст урожайності за рахунок нових, продуктивніших сортів планують за даними державних сортодільниць, дослідних станцій зони. Недоліком розглянутого вище методу є те, що вплив кожного фактора визначається окремо, тоді як усі вони діють взаємозв’язано і взаємозумовлено. Крім того, обґрунтованість планової врожайності суттєво залежить від кваліфікації експертів, оскіль­ки їхні висновки ґрунтуються на особистому досвіді без ураху­вання теоретичної оцінки факторів.

Оскільки між урожайністю і факторами, що її зумовлюють, об'єктивно існує кореляційний зв'язок, для комплексного вивчення впливу кожного з факторів доцільно застосовувати метод кореляційно-регресійного аналізу, лінійне рівняння множинної регре­сії. Одержані в результаті таких розрахунківвиробничі функції і використовують під час прогнозування та планування врожайності.Усі розглянуті вище методи ґрунтуються на екстраполяції фак­тичних рівнів і тенденцій урожайності.В останні роки дедалі бі­льшого поширення у світі при перспективному плануванні набу­ваєметод програмування врожайності. Він відповідає суті стра­тегічного менеджменту, характерною рисою якого є зміна вихід­ного принципу в плануванні: іти не від минулого до майбутнього (метод екстраполяції був ефективний у попередні десятиріччя з порівняно повільними темпами змін), а від майбутнього до тепе­рішнього (метод інтерполяції).

5.3. Обґрунтування планових посівних площ, виробництва і використання продукції рослинництва

При плануванні посівних площ сільськогосподарських куль­тур на підприємстві виходять із: потреби в конкретних видах продукції рослинництва; конкурентоспроможності (ефективності) окремих культур; обмежень у сівозмінах, земельних, трудових, фінансових і матеріальних ресурсах. Обчислюючи планову потребу в продукції рослинництва, ураховують:

1. Попит на продукцію певного виду, асортименту та якості на ринку. Основними напрямами реалізації продукції рослинництва можуть бути: реалізація продукції за договорами з переробними, сільсько­господарськими, заготівельними, торговельними та іншими орга­нізаціями. При цьому особливу увагу приділяють виконанню дер­жавних і регіональних замовлень (за їх наявності) на продукцію; поставки за міжгосподарською кооперацією; експорт продукції; поставки відповідно до бартерних договорів; реалізація на міських ринках, у власних магазинах, ларьках, населенню.

2. Внутрішньогосподарські потреби в продукції рослинництва: створення основних і страхових насіннєвих і фуражних фондів, а також задоволення потреби в кормах і насінні особис­тих господарств населення; видача і продаж продукції працівникам відповідно дочин­ного в господарстві положення про оплату праці;виділення в рахунок оплати за земельні та майнові паї; виділення для громадського харчування та у фонд допомоги; використання для переробки на підсобних промислових виробництвах господарства.

Рівень конкурентоспроможності визначають окремо щодо товарних і кормових культур. Перші оцінюють, як правило, за такими показниками: рівень рентабельності виробництва про­дукції, вихід валового або чистого доходу . Пере­вагу віддають показникові, що найповніше враховує умови кон­кретного господарства. Необхідність урахування у процесі планування посівних площ обмежень у сівозмінах випливає з чітких вимог щодо чергування культур.

У разі переходу господарства на біологічне землеробство, ос­новне завдання якого полягає у виробництві екологічно чистої про­дукції (це важливий шлях конкуренції), сівозміна відіграє провідну роль. Оскільки застосування хімічних засобів підвищення врожайності культур у таких сівозмінах заборонене або ж дозволяється в незначних кількостях, потрібно включати в них багаторічні трави, бобові культури або парове поле.

Що стосуєтьсяобмежень у земельних ресурсах, то з при­йняттям у 1998 р. Закону України «Про оренду землі» [7] воно стало не таким жорстким: у підприємств з'явилась реальна мож­ливість збільшити

(зменшити) земельні ресурси за рахунок орен­ди землі. Виходячи з визначеної потреби в продукці ї рослинництва (П) і запланованої врожайності сільськогосподарських культур, визна­чають розміри їх посівних площ. З цією метою для культур, де господарство користується насінням власного виробництва, за­стосовують формулу:

,

де П_п — площа посіву, га; Ф_н— фонд насіння, ц;

У — урожай­ність, ц/га;

Н_в— норма висіву, ц/га.

Зіставлення загального підсумку потреби посівних площ з на­явною площею ріллі показує її дефіцит чи неповне використання. Дефіцит ліквідується за рахунок: зміни в структурі посівнихплощ у напрямі розширенняплощ більш урожайних культур; розширення площ пожнивних і повторних посівів; підвищення планової врожайності культур за рахунок додат­кових агротехнічних заходів, завищення врожайності з метою формального збалансування потреби в продуктах та їх виробниц­тва є неприпустимим; зменшення потреби в певних видах продукції; планування придбання продукції на ринку (наприклад, кар­топлі та овочів в особистих господарствах населення, макухи - на Півдні України); розширення виробництва на орендованих землях.

У протилежному разі, коли не вся площа ріллі зайнята посіва­ми, планують: розширення посівів найбільш ефективних культур; передачу землі в оренду. В обох випадках неприпустиме порушення сівозмін.

Посівні площі зернових культур доцільно планувати окремо з виробництвапродовольчого і фуражного зерна. У трьох грунтово-економічних зонах України в структурі зерна пере­важає продовольче, значну частину якого згодовують худобі. Раціони худоби не збалансовані за білком і мають низьку енер­гетичну насиченість, що знижує продуктивність худоби і при­зводить до значних перевитрат кормів з розрахунку на одини­цю продукції.

Посівні площітехнічних культур визначають відповідно до потреб у товарній продукції, яку щодо окремих культур повніс­тю, а щодо інших частково, згідно з договорами контрактації, продають як сировину для переробної промисловості.

Плануючи площі посівівовочевих культур, ураховують насамперед роль овочівництва в господарстві. Якщо воно то­варне, посівні площі овочевих культур мають забезпечувати потребу в овочах для реалізації за договорами контрактації, господарськими договорами, а також потреби дитячих дошкі­льних закладів, громадського харчування, реалізації населен­ню, для переробки на підсобних промислових виробництвах господарства. Обґрунтування розмірів посівних площ здійс­нюють щодо кожної овочевої культури окремо. Особливу ува­гу приділяють можливості збільшення виробництва найцінні­ших овочів - помідорів, огірків, цибулі, часнику, перцю.

Посівні площікормових культур планують, намагаючись пе­редбачити якомога повніше забезпечення потреби в різноманіт­них високоякісних кормах як громадської худоби, так і худоби, що утримується в господарствах населення. Посівні площі одно­річних і багаторічних трав та кукурудзи на зелений корм у план господарства записують з попередньо розрахованогоплану ор­ганізації зеленого конвеєра, який складають для безперебійного забезпечення тварин високоякісними зеленими кормами в літньо-пасовищний період. У ньому загальну потребу в зеле­них кормах розбивають за місяцями і декадами.

Роблять це згідно з даними помісячного руху поголів'я худоби і місяч­них норм споживання зелених кормів за статево-віковими група­ми і видами тварин. Потім розраховують помісячне надходження зелених кормів із природних і культурних пасовищ. Різницю за­безпечують за рахунок посівів культур, площі яких розраховують шляхом ділення необхідної кількості зеленої маси на планову врожайність відповідних культур.

Потребу в грубих кормах задовольняють сіном з багаторічних та однорічних сіяних трав, з природних кормових угідь, а також побічною продукцією зернових культур - соломою, половою. Виробництво сінажу, як і силосу, планують з урахуванням вико­ристаної зеленої маси за формулою:

,

де В - вихід сінажу, т;

З_м - зелена маса, використана для одер­жання сінажу, т;

С - вміст сухої речовини у зеленій масі, %;

П - вологість сінажу, %.

У загальну площу посівів включають площі під усіма куль­турами, з яких передбачають зібрати врожаї у плановому році, у тому числі під озимими культурами, багаторічними травами висіву попередніх років, посіви в міжряддях садів, на тимчасово розораних луках і сіножатях, крім посівів багаторічних трав з ме­тою докорінного чи поверхневого їх поліпшення. Не включають посіви на зелене добриво, пожнивні й повторні посіви, а також озимі на зелений корм, сіно, сінаж, після використання яких площі планують засіяти ярими культурами. Останні при цьому планують у складі відповідних ярих культур і включають у зага­льну площу посівів.

Виходячи із запланованої врожайності й посівних площ, обчис­люютьваловий збір продукції. При цьому валовий збір зернових і технічних культур визначають у початкове оприбуткованій фізич­ній (бункерній) і заліковій масі чи масі після доробки (крім не використовуваних відходів, усихання під час доробки зерна). Маса зерна після доробки включає повноцінне зерно і зернові відходи в перерахунку на зерно за відсотком його вмісту в зернових від­ходах.

Щодо кукурудзи на зерно, то качани перераховують у фізичну масу зерна за відсотком його виходу із качанів, що склався у господарстві. Потім фізичну масу зерна перераховують на базову вологість (14 %) за формулою:

,

де У_{б -} урожайність чи вихід продукції при базовій вологості ц/га;

К - вміст сухої речовини в масі врожаю, %;

У_ф - урожайність чи вихід продукції при фізичній (початково оприбуткова­ній) вологості, ц/га;

В_б - базова вологість зерна.

Заключним, зведеним розділом плану виробництва і викорис­тання продукції рослинництва єбаланс її надходження і витрат,в якому показують плановий рух продукції рослинництва та окремих продуктів її переробки (цукор, жом, макуха, комбікорм і трав'яне борошно). Наявність продукції на початок року, вклю­чаючи товарну частину, насіннєві, фуражні, основні й страхові фонди, записують на основі даних обліку та очікуваних розрахун­ків.

У надходження включають продукцію, що надійде з урожа­єм, яку передбачено купити, одержати від обміну та у вигляді на­сіннєвих і фуражних позичок та продукцію, що її планують заку­пити у населення, а у витрати - продаж продукції за державним і регіональними замовленнями. Відповідно до укладення догово­рів планують реалізацію продукції переробним підприємствам, міжгосподарським підприємствам, а також бартерні поставкизаматеріально-технічні ресурси (паливно-мастильні матеріали, добрива пестициди, лісоматеріали тощо). Після визначення обсягів використання продукції на забезпечення виробничих потреб, для громадського харчування, продажу і видачі в рахунок оплати праці встановлюють можливі обсяги продажу споживчій коопе­рації та на міських ринках. Наявність продукції на кінець плано­вого року обчислюють додаванням наявної продукції на початок року і всіх видів надходження, з наступним відніманням продажу і всіх видів витрат.

5.4. Планування насінництва

Добре організоване насінництво, своєчасне сортооновлення можуть сприяти підвищенню врожайності зернових культур на 20%. Це забезпечується збереженням чистосортності й господарськоцінних властивостей сорту. Тому важливо своєчасно проводити сортооновлення й приділяти належну увагу вирощуванню, післязбиральному обробіткові та зберіганню насіння.

Потребу в насінніпланують, виходячи з посівних площ і ва­говихнорм його висіву. Якщо при складанні річного плану гос­подарства можна користуватися усередненими для культур нор­мами висіву насіння, то в планах госпрозрахункових підроз­ділів, робочих планах з проведення посіву застосовують індиві­дуальні норми. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, які забезпечують оптимальну густоту рослин, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередни­ка, забезпеченості поживними речовинами тощо. Умови можуть відрізнятись не лише у виробничих підрозділах, а й на окремих ділянках земель, що зумовлює відповідне визначення норм висіву насіння.

Норму висіву зерен на 1 га визначають на підставі досвіду го­сподарства за попередні роки й рекомендацій наукових закладів з урахуванням господарської придатності насіння. Вагову норму висіву насіння обчислюють за формулою:

,

де Н - вагова норма висіву, кг/га;

А - маса 1000 зерен, г;

К - кількість насінин, що зійдуть на 1 га, млн. шт.; Ч - чистота, %;

С - схожість насіння, %.

У плані передбачають створення в необхідних розмірах відновлювальногострахового фонду насіння в розмірі 10—15 % за­гальної потреби насіння ярих культур. Потребу в насінні для посівів під урожай планового року,якправило, задовольняє продукція, вироблена в передплановому році, а потребу в насінні для посіву озимих культур покривають продукцією планового року. Крім того, передбачають придбання насіння для сортозаміни й сортооновлення. Заміну сорту певної культури планують з появою нових продук­тивніших районованих сортів порівняно з тими, що їх вирощують. У таких випадках передбачають придбання насіння в спеціалізо­ваних насінницьких господарствах чи науково-дослідних уста­новах.Сортооновлення періодично передбачають для всіх сіль­ськогосподарських культур з урахуванням прийнятого порядку ведення насінництва.

5.5. Планування нагромадження і внесення добрив

У процесіпланування потреби в добривах сільськогоспо­дарські підприємства застосовують розроблені науково-дослід­ними установами зональні, диференційовані за типами ґрунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калій­них добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтер­валах, норми витрат добрив на одиницю продукції для культур, норми виносу азоту, фосфору і калію з урожаєм культур).

Такі нормативи розробляють для окремих природних регіонів, і вони відповідають умовам тих господарств, де експериментально розробляються. Однак умови використання неоднакові не тільки в господарствах, а й у бригадах і на окремих полях. Нормативи встановлюють для значних інтервалів урожайності. Більша межа інтервалу перевищує меншу на 20-40%.

Тому в господарствах, беручи за основу вказані нормативи, доцільно визначати норми внесення добрив для одержання запланованого врожаю, користуючись одним із варіантів балансового методу. При цьому потребу в добривах обчислюють окремо для кожного виду добрив, а норму внесення кожної поживної речовини (N, P₂O₂ , K₂O) визначають за виносом поживних речовин з урожаєм з урахуванням наявності даної ре­човини в ґрунті, коефіцієнтів використання поживної речовини з мінеральних добрив і ґрунту, користуючись формулою:

,

де Н - норма внесення з добривами конкретної поживної речо­вини, кг/га;

У - планова врожайність культури, т/га;

В - винос поживної речовини з ґрунту урожаєм основної та побічної про­дукції, кг/т основної продукції;

М - вміст доступних форм даної поживної речовини в ґрунті, кг/га;

К_Г , К_{Д -} коефіцієнти викорис­тання поживної речовини відповідно з ґрунту і добрив, %.

У разі внесення разом з мінеральними органічних добрив фор­мулу доповнюють виразом, що показує використання рослинами доступних форм даної поживної речовини з органічних добрив:

,

де Д_о - норма внесення органічних добрив, т/га;

П_о- вміст по­живної речовини в органічному добриві, кг/т;

К_о - коефіцієнт використання даної поживної речовини з органічного добрива, %.

За високого й дуже високого вмісту поживних речовин у грунті під час вирощування зернових культур внесення відповідних мінеральних добрив планують лише в рядки. Дані щодо використання рослинами поживних речовин з грунту, з органічних і мінеральних добрив, а також щодо виносу азоту, фосфору і калію з урожаєм беруть з довідкової літератури [128, 130]. На особливу увагу заслуговує планування використанняор­ганічних добрив.

За існуючої структури посівних площ, агротех­ніки й урожайності надходження органічних речовин з корене­вими і пожнивними рештками, а також органічними добривами не компенсують втрати гумусу під час його мінералізації. Як на­слідок, за останні 25-30 років вміст гумусу в ґрунті істотно змен­шився у всіх зонах країни, зокрема, середньогумусні чорноземи України перейшли в категорію малогумусних (менш як 6 %).

Під час складання планів господарства намічають заходи щодо поліпшення балансу гумусу в ґрунті за рахунок внесення гною, гноївки, пташиного посліду, компостів, торфу, озерного мулу, осадів стічної води, посівів сидеральних культур, а в останні роки і подрібнення та приорювання побічної продукції рослинництва (соломи, стебла кукурудзи, гички буряків тощо).

Заготівлю гною планують за приблизними нормами його виходу від однієї голови худоби з урахуванням тривалості стійло­вого періоду. Такі норми наведено у всіх довідниках з планування сільського господарства. Проте в господарствах ними мало користуються, оскільки вихід гною залежить від системи утри­мання худоби, маси і структури використаних кормів, виду під­стилки і забезпеченості нею.

Для розрахунків користуються фор­мулою:

,

де В - вихід гною,т; К_с - суха речовина корму,т;

П_с - сухаречовина підстилки, т.

Виходять з того, що приблизно половину сухої речовини кор­му засвоює організм тварин, а інша частина перетворюється на гній. Свіжий гній містить 25 % сухої речовини й 75 % води, тому кількість сухої речовини підстилки й корму, що переходить у гній, збільшують у 4 рази. Цей підхід застосовують у разі визна­чення коефіцієнтів виходу гною з 1 ц використаних кормів і під­стилки. Внесення органічних добрив під певні культури планують відповідно до прийнятої в господарстві системи удобрення грунту. Гній вносять великими дозами, бо зменшення доз за одночасного збільшенн площі, не підвищуючи продуктивності сівозміни в цілому, збільшує витрати на його використання. Гній вносять через 3-4 роки.

Можливий винос поживних речовин урожаєм обчислюютьза відсотковим вмістом в органічних добривах азоту, фосфору й ка­лію та використанням їх рослинами за роками. Так, гній містить 0,61 % азоту, 0,28% фосфору і 0,60 % калію. У перший рік із гною використовується 20 - 25 % азоту, 30 - 50 % фосфору й 50 - 70 % калію. Отже, у 100 т гною міститься 610 кг азоту, 280кг Р₂0₅ і 600 кг К₂О, а в перший рік урожаєм може бути використаноїхвідповідно до 152 кг (610 х 25 % : 100), 140 і 420 кг.

Визначивши потребу в поживних речовинах для забезпечен­ня планового врожаю, з'ясовують можливості її задоволення за рахунок елементів живлення з ґрунту, органічних і мінеральних добрив, внесених під попередники, органічних добрив планово­го року, а також можливостей придбання мінеральних добрив.

За недостатнього задоволення потреби в мінеральних добривах розподіляють їх за культурами так, щоб забезпечити найвищий ефект. Традиційно в господарствах України основними джерелами органічних добрив є пожнивно-кореневі рештки і гній.

5.6. Планування захисту рослин

У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарні строки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (га, т), загальну потребу в цих препаратах, спосіб виконання за­ходів власними засобами, із залученням спеціалізованих органі­зацій, за допомогою сільськогосподарської авіації, а також вар­тість цих робіт.

Під час розробки плану використовують такуінформацію: площі сільськогосподарських культур, що потребують захисту від тих чи інших шкідників, хвороб і бур'янів та розміщення їх у полях сівозмін; місткості зерносховищ, овоче-картоплесховищ; карти забур'яненості полів; дані обстеження щодо поширення шкідників і зараженість хворобами культурних рослин на полях у передплановому році; визначений на основі літніх спостережень і осінніх обстежень прогноз кількості шкідників, що ввійшли в зи­мівлю; норми витрат хімічних і біологічних препаратів і можли­вості їх придбання, а також типові до конкретного господарства технологічні карти виконання робіт, пов'язаних з боротьбою проти шкідників, хвороб та бур'янів. Використовують також ін­формацію стосовно посівів та багаторічних насаджень у населен­ня, на яких потрібно буде виконати роботи із захисту рослин від шкідників і хвороб.

Доцільно дотримуватись такоїпослідовності планування за­ходів щодо захисту рослин. У першу чергу передбачають захо­ди, пов'язані з обґрунтуванням посівних площ: правильне чергу­вання культур у сівозмінах, насичення їх проміжними і по­вторними культурами, що обмежують поширення бур'янів, хво­роб і шкідників. Потім планують агротехнічні заходи, які вклю­чають у технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур. Передбачається насичення технології операціями, що знищують бур'яни й обмежують можливості поширення окремих шкідників (лущення стерні, періодичні культивації, боронування та міжрядні обробітки), своєчасне і якісне виконання технологіч­них операцій, забезпечення відповідної технології зберігання та внесення в ґрунт органічних добрив.

Наступним етапом планування захисту рослин є використан­нябіологічних засобів захисту рослин. Найпоширенішою се­ред них є трихограма, яку розселюють на посівах цукрових бу­ряків, кукурудзи, багаторічних трав, зернобобових, соняшнику, овочевих та інших культур для боротьби проти совки, кукуру­дзяного метелика, яблуневої і горохової плодожерок. Біологіч­ний ефект застосування трихограми проти совки становить 52 - 55 %, стеблового метелика – 40 - 66 %.

Тоді, коли всі розглянуті засоби захисту рослин недостат­ньо дійові або ефективні, планують заходихімічного захисту.При цьому перевагу надають менш шкідливим для рослин, тва­рин і людей пестицидам, що їх передбачено списком хімічних і біологічних засобів боротьби зі шкідниками, хворобами рослин і бур'янами і дозволено для використання в сільському господарс­тві Міністерством аграрної політики України за погодженням з Міністерством охорони здоров'я, Міністерством рибного госпо­дарства та Міністерством охорони навколишнього середовищатаядерної безпеки. Відповідно до цього списку планують норми ви­трат препаратів і діючої речовини для сільськогосподарських культур, кратність оброблень і строки останнього перед збиран­ням урожаю оброблення. Обчислюючи потребу впестицидах ураховують передпосів­не протруювання насіння з метою знезараження його

від гриб­кових захворювань, а сходів — від ґрунтових шкідників; за­хист зернових культур від клопа-черепашки, хлібних жуків, хлібної жужелиці, злакових мух, попелиці, горохової зернівки, озимої совки; посівів цукрових буряків — від бурякового дов­гоносика, бурякових блішок, бурої листової

попелиці; карто­плі - від колорадського жука, фітофторозу і т. д.; розширення робіт, пов'язаних з боротьбою з шкідниками і хворобами садів, ягідників, виноградників; застосування гербіцидів для бороть­би з бур'янами, зооцидів - для знищення шкідливих гризунів.

Плануючи використання пестицидів, слід ураховувати, що більшість їх згубно діє не лише на шкідників, хвороби і бур’яни, а й на грунтові мікроорганізми, корисних комах, птахів, тварин і людей. Тривалий період розкладу багатьох із них зумовлює значні нагромадження їх у грунті, а їхня здатність мігрувати й нагромаджуватись у повітрі, воді й рослинах у розмірах, що перевищують допустимі норми, є однією з найважливіших проблем їх використання. У процесі здійснення планів передбачені роботи не є обов’язковими для виконання. Пестициди застосовують лише після обстеження посівів на виявлення шкідників і хвороб сільськогосподарських культур і встановлення доцільності виконання хімічних робіт.

Контрольні питання:

1. Що розуміють під висловлюванням “Обґрунтування виробничої програми з рослинництва” ?

2. З чого починається планування рослинництва господарства?

3. Що таке планування трансформації земельних угідь?

4. Що планують з метою збереження і підвищення родючості грунту?

5. Як обґрунтувати планування врожайності культур?

6. Якими методами користуються при прогнозуванні врожайності?

7. Які фактори впливають на врожайність культур?

8. Який методичний підхід до обчислення приросту врожайності культур Ви знаєте?

9. В чому полягає метод програмування врожайності?

10. З яких основних вимог виходять при плануванні посівних площ?

11. Що ураховують, обчислюючи планову потребу в продукції рослинництва?

12. Як визначається рівень конкурентоспроможності відносно товарних і кормових культур?

13. Що необхідно ураховувати у процесі планування посівних площ?

14. Як визначити розмір посівних площ?

15. Як ліквідувати дефіцит або неповне використання земель?

16. Як планувати посівні площі зернових культур з виробництва продо- вольчого і фуражного зерна?

17. Відповідно чого плануються посівні площі технічних культур?

18. Відповідно чого плануються посівні площі овочевих культур?

19. Відповідно чого плануються посівні площі кормових культур?

20. Як задовольнити потребу господарства у грубих кормах?

21. Наведіть формулу виробництва сінажу.

22. Які площі культур включають у загальну площу посівів?

23. Виходячи з чого обчислюють валовий збір продукції рослинництва?

24. Як називається заключний, зведений розділ плану виробництва і використання продукції рослинництва?

25. Як розрахувати потребу в насінні?

26. Як розрахувати потребу у добривах?

27. Що визначають у плані захисту рослин?

28. Якої послідовності планування заходів щодо захисту рослин необхідно дотримуватись?

29. Як обчислити потребу у пестицидах?

Розділ 6. ПЛАНУВАННЯ ПРОМИСЛОВИХ ВИРОБНИЦТВ