Обґрунтування вибору і розмірів промислових виробництв

Селянин ніколи не жив тільки з землеробства і тваринництва. Він ще мусив мати додаткові доходи: займався переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції, наданням гужових послуг, заготівлею і переробкою деревини і т. д.

При обґрунтуванні вибору промислових виробництв на сільськогосподарському підприємстві головним фактором найчастіше виступає збільшення доходів підприємства.

Створюючи промислові виробництва і промисли, слід заздалегідь розрахувати їхню економічну ефективність, головним показником якої є строк окупності капітальних вкладень, що його визначають як відношення їх суми до додаткового чистого доходу, створеного внаслідок уведення в дію основних фондів. Для підприємств із переробки сільськогосподарської продукції строк окупності (Т) капітальних вкладень (К) розраховують за формулою:

,

де Р₁ і Р₂ – реалізаційна вартість продукції відповідно після і до переробки;

Е – економія коштів у господарстві у зв'язку з переробкою продукції;

Д – додатковий дохід від раціонального використання відходів, нестандартної і некондиційної продукції, збереження високих технологій якостей сировини, зменшення її втрат і т. д.;

В – витрати, пов’язані з переробкою продукції.

Перевагу віддають тим виробництвам, що мають менший строк окупності капітальних вкладень. При цьому враховують і ряд інших факторів, зокрема, як нові виробництва сприятимуть повнішому використанню виробничих ресурсів, перш за все трудових.

У господарствах з надлишком трудових ресурсів перевагу віддають варіанту з дещо нижчим строком окупності капітальних вкладень, який, однак, забезпечує повнішу зайнятість членів колективу і більший розмір валового доходу.

Обґрунтовуючи вибір промислових виробництв, ураховуютьтакож можливість забезпечення їх сировиною, водою, паливом, електроенергією; умови реалізації товарної продукції; потребу господарства і населення в продукції чи послугах цих підприємств; наявність кваліфікованих майстрів та можливість їх підготовки; традиції та навички промислової діяльності населення тощо. Необхідність створення цих виробництв зумовлена сезонністю сільськогосподарського виробництва; тим, що вироблена продукція, як правило, швидко псується і потребує негайної реалізації, переробки чи особливих умов зберігання; доцільністю скорочення втрат основної продукції і регіонального використання відходів.

Важливо правильно визначити раціональні розміри створювальних промислових виробництв. Їхня потужність обумовлюється метою створення, умовами функціонування і попитом на продукцію. Установлюючи розміри переробних підприємств, ураховують наявність власної сировини і можливості її придбання - овочів, фруктів, дикоростучих ягід, грибів; цеху з виробництва зневоднених кормів - потребу підприємств у цих кормах, можливості реалізації, а також наявність сировини; забійного цеху птахофабрики - поголів’я птиці; виробництв із заготівлі бутового каменю, гравію, піску - попит на продукцію та можливості її вивезення, відвантаження; художніх промислів - наявність робочої сили відповідної кваліфікації та попит на продукцію. Розміри виробництв, що працюють на основі кооперування з промисловими підприємствами, залежать від наявних площ для їх розміщення, трудових ресурсів, потреби в продукції, забезпечення сировиною і деталями. Остаточне рішення щодо раціонального розміру виробництва приймають на основі побудови графіка беззбитковості, який дозволяє визначити критичну точку розміру, в якій досягається беззбитковість виробництва. При цьому виникають певні труднощі при побудові графіків беззбитковості для багатопродуктових промислових виробництв (цехи з переробки молока, м'яса, виробництва хлібопродуктів тощо). Передусім це стосується побудови осі абсцис графіка. Є кілька варіантів такої побудови:

♦ у вартісному виразі. У цьому разі продукція оцінюється за плановими цінами реалізації і за певними (стабільної) асортиментної структури продукції. Такий варіант можна використовувати при побудові графіків беззбитковості щодо молоко- і м’ясопереробних цехів, цехів із виробництва хлібопродуктів тощо;

♦ у натуральному виразі сировини, що надходить на переробку. У цьому разі виручку розраховують за певної (стабільної) асортиментної структури продукції. Цей варіант можна використовувати, якщо сировина однорідна (молочні цехи) і складно це зробити, наприклад у м’ясопереробному цеху, куди надходить м’ясо великої рогатої худоби, свиней, птиці.

Слід зазначити, що сучасний рівень розвитку техніки, як свід­чить практика, дозволяє створювати невеликі за розміром, але досконалі, дешеві та високопродуктивні переробні підприємства, які сприяють значному підвищенню ефективності громадського виробництва.

6.2. Планування обсягів виробництва та асортименту продукції

Планування кожного промислового виробництва має свою специфіку. Разом з тим усім їм притаманне те, що в ниходнакові основні етапи планування роботи: обґрунтування виробничої програми (обсягів виробництва, асортименту виробів, матеріаль­но-технічного постачання), планування витрат на виробництво і калькуляція собівартості продукції, планування реалізації продук­ції та її рентабельності.

У річних планах сільськогосподарських підприємств показують тільки зведені дані щодо продукції промислових виробництв у натуральному чи вартісному обчисленні, її товарну частку, со­бівартість, виручку від реалізації, прибуток і рентабельність. Ці дані беруть з попередньо розроблених планів промислових під­розділів.

Основну ж роботу з планування діяльності промислових виробництв виконують під час складання планів (госпрозрахун­кових завдань).

Якщо в процесі розробки таких планів у рос­линництві (рільнича чи овочівнича бригада) і тваринництві (мо­лочна чи свиноферма), як правило, користуються стандартними формами, що рекомендовані Мінагрополітики України, то, через велику різноманітність промислових виробництв, кожне госпо­дарство під час їх планування самостійно розробляє набір форм. Для цього доцільно застосовувати досвід великих промислових підприємств аналогічної спеціалізації.

Виробнича програма— це провідний розділ плану промисло­вого підрозділу; він є базою для розробки всіх його наступних роз­ділів — матеріально-технічного постачання, плану з праці й заробіт­ної плати, собівартості продукції, плану реалізації продукції і при­бутку. У виробничій програмі обсяги виробництва визначають як у натуральному, так і в грошовому виразі. До валової продукції про­мислових виробництв включають усю намічену до випуску продук­цію, одержану як зі своєї, так і з придбаної сировини, незалежно від того, призначена вона для реалізації на сторону чи для використан­ня в господарстві. Оцінюють її в поточних цінах. У перспективних планах показники виробничої програми розраховують тільки на рік, а в поточних — і в квартальному розрізі.

Плануючиобсяги виробництва промислової продукції, перш за все враховують виробничупотужність цеху, під якою розумі­ють його здатність до максимального випуску продукції або пе­реробки максимальної кількості сировини за певний період часу. Виробнича програма, що характеризує обсяг виробництва з окре­мих видів продукції, виражаєступінь використання виробни­чих потужностей підприємства. Крім цього фактора, обсяг вироб­ничої програми залежить від забезпечення підприємства сирови­ною і матеріалами та можливостей реалізації готової продукції.

Визначаючиобсяги промислових виробництв,ураховують попит на продукцію, можливості заготівлі сировини та її реалізації, потреби населення в послугах промислового ха­рактеру (пошиття і ремонт одягу, взуття, головних уборів, ремонт будівель тощо), можливості заготівлі тари (плодоовочеві та м'ясні консерви, соління, соки, мінеральні води), забезпечення транспортними засобами (вагони для відвантаження бутового каменю, щебеню тощо), запаси корисної сировини (лісоматеріа­лів, глини, вапняку, щебеню, бутового каменю). Вирішальний вплив на планування як обсягів виробни­цтва промислової продукції, так і асортименту справляєрівень рентабельності і прибутку окремих видів продукції.

На вибірасортименту промислових виробів впливає ще бага­то факторів: необхідність зменшення сезонності у використанні робочої сили та обладнання, можливості сировинної бази, ступінь забезпеченості тарою, спеціями тощо. Проте другим за значенням фактором, що визначає асортимент продукції, єкон'юнктура ринку.Зокрема оптові покупці

надають перевагу тому, хто має більший асортимент продукції. Швидкому збуту консервів значною мірою сприяє розфасування їх у банки різної, але переважно невеликої місткості. На вибір асортименту продукції істотно впливають ціни придбаної сировини (яблук, груш, слив, вишень, полуниці, смородини). У господарстві слід розрахувати максимально допустимі ціни на сировину, понад які купувати її неефективно. Планування витрат і собівартості продукції промислових виробництв здійснюється згідно з чинними “Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств” [84]. Успішна робота аграрного менеджера значною мірою зале­жить від наявної в господарстві нормативної бази, його вміння знаходити необхідні норми і нормативи у відповідній літературі, чи у разі потреби, самостійно їх розраховувати.

Контрольні питання:

1. Наведіть головний фактор, який виникає при обґрунтуванні вибору промислових виробництв на сільськогосподарському підприємстві ?

2. Які основні показники необхідно розрахувати, ніж створювати про- мислові виробництва?

3. Яким виробництвам віддають перевагу при створюванні промисло- вих виробництв?

4. Які можливості ураховують при обґрунтуванні вибору промислових виробництв?

5. Що ураховують при установленні розмірів переробних підпри- ємств?

6. Яке остаточне рішення приймають щодо раціонального розміру виробництва з переробки?

7. Які однакові основні етапи планування роботи кожного промислового виробництва Ви знаєте?

8. Що розуміють під виробничою програмою промислового підрозділу?

9. Який показник враховують при плануванні обсягів виробництва промислової продукції?

10. Які фактори впливають на вибір асортименту промислових виробів?

Розділ 7. ПЛАНУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ВИРОБНИЦТВА

Планування техніко-технологічного розвитку підприємства

Технічний розвиток підприємства- це процес формування та вдосконалення техніко-технологічного рівня підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на підвищення ефективності виробництва та прогресивність розвитку.

Технічний розвиток охоплює різні форми - стадії розвиту виробництва, заходи з її підтримання на належному рівні, оцінку техніко-технологічного рівня виробництва, безпосередній його розвиток шляхом удосконалення та нарощування.

Технічно-технологічний рівень виробництва на підприємстві характеризують такі показники: трудомісткість одиниці продук­ції, продуктивність праці, рівень механізації та автоматизації ви­робництва, собівартість продукції, рентабельність виробництва. У свою чергу показниками рівня механізації та автоматизації ви­робництва є: охоплення робітників механізованою працею; част­ка механізованої праці в загальних затратах живої праці; ступінь механізації виробничих процесів.

Аграрний менеджер повинен не тільки знати основні фактори, що визначають технічний розвиток підприємств (склад знарядь праці за видами виконуваних операцій, потужністю і строком служби, рівень прогресивності технологічних процесів, їх меха­нізації; ступінь диференціації операцій технологічного процесу; енерго- і фондоозброєність праці), але й уміти визначати включення в план технічного розвитку підприємст­ва ті із них, які в умовах конкретного підприємства сприятимуть підвищенню технічного рівня підприємства та його ефективності.

План технічного розвитку підприємства розробляють за етапами:

1. Оцінка технічного, технологічного, організаційного рівня..

2. Визначення тенденцій і прогнозів розвитку зазначених рівнів.

3. Визначення можливих рівнів розвитку, тобто меж технічно­го роз- витку підприємства в плановому періоді.

4. Розробка конкретних заходів та техніко-економічна оцінка їх. формування попереднього (вихідного) варіанта проекту плану технічного

розвитку та підвищення ефективності виробництва.

5. Уточнення, погодження і затвердження проекту плану.

Вихідною базою для планування технічного розвитку є пер­спективні плани підприємства.

Аграрні підприємства використо­вують при цьому рекомендації вищих органів АПК і науково-дослідних установ щодо впровадження у виробництво прогресив­них технологічних процесів та нових машин.

У свою чергу план технічного розвитку господарства є техніко-економічним обґрун­туванням заданих у планах основних показників. Планування використання техніки в господарствах значною мірою залежить від його організаційних форм.

В Україні є наступні організаційні форми використання техніки:

♦ власні механізовані бригади (тракторно-рільничі в Лісосте­пу і Степу чи механізовані на Поліссі, що обслуговують кілька рільничих бригад). Ці форми застосовують у великих і середніх господарствах;

♦ власна основна техніка (трактори, сільськогосподарські знаряддя, автомобілі тощо) із залученням складної техніки з МТС, великих і середніх господарств, сервісних кооперативів;

♦ машинно-технологічні станції (МТС), що надають послуги аграрним підприємствам.

Можна прогнозувати такий розвиток органі­заційних форм використання техніки в сільському господарстві України:

• великі й середні сільськогосподарські підприємства матимуть власний машинно-тракторний парк (за винятком специфічних механічних засобів для проведення дорожних, будівельних, мелі­оративних робіт);

• селянські господарства та невеликі аграрні підприємства, як свідчить досвід розвинених країн з ринковою еко­номікою, повинні мати набір основної сільськогосподарської техні­ки у приватній власності.

Ту техніку, яку ефективно використову­вати не дозволяють розміри фермерських господарств, доцільно концентрувати у фермерських сервісних кооперативах або в МТС;

• для обслуговування особистих господарств населення вико­ристовуватиметься техніка аграрних підприємств (СВК, фермер­ських господарств, ТОВ, МТС).

7.2. Планування обсягів механізованих робіт, використання техніки і витрат на її експлуатацію

Обсяги механізованих робіт, щоїх виконують машини на тракторній тязі та змонтовані на тракторах, обчислюють вумовних еталоннихгектарах (обсяг робіт, що відповідає оранці 1 га в еталонних умовах). У загальний обсяг тракторних робіт включають польові, стаціонарні, транспортні, навантажувально-розвантажу­вальні й земляні роботи. Площу збирання самохідними комбай­нами в умовні еталонні гектари не перераховують, а обчислюють у фізичних гектарах зібраної площі.

Обсяг тракторних робіт в умовних еталонних гектарах розра­ховують перемножуючи кількість виконаних змінних технічно обґрунтованих норм виробітку (нормо-змін) тракторами конкрет­ної марки на змінний еталонний виробіток [86, с. 122-123]. Останній визначають множенням коефіцієнта перера- хунку фізич­них тракторів у еталонні [86, с. 223] на тривалість зміни 7 год., а на роботах зі шкідливими умовами праці - 6 год. Наприклад, трактор МТЗ-82 із сівалкою СПУ-6 використовується на посіві зернових зі внесенням мінеральних добрив. Норма виробітку за 7 год. становить 21 га, а виконано за зміну 23,1 га. Кількість ви­конаних нормо-змін - 23,1 : 21 = 1,1. Виконано умовних еталон­них гектарів 1,1 х 6,1 = 6,71. На роботах, які обліковують у годи­нах (погодинно), кількість виконаних нормо-змін визначають діленням кількості фактично відпрацьованих годин і зафіксова­них в обліковому листку на 7. Стосовно зернозбиральних ком­байнів, у загальний обсяг робіт у гектарах зібраної площі перера­ховують і площі, де посіви скошено у валки, за коефіцієнтом 0,7.

Річний обсяг робіт у рослинництві й тваринництві визначають множенням планових посівних площ і поголів'я на нормативи умовних (фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (голову), які беруть з технологічних карт. У підсобних та обслуговуючих ви­робництвах, на будівництві, а за відсутності технологічних карт у тваринництві - і в цій галузі обсяг механізованих робіт визна­чають за допомогою спеціальних розрахунків або використову­ють дані минулих років.Розрахунки обсягів механізованих ро­біт здійснюють у такій послідовності:

♦ спочатку визначають річний обсяг робіт у рослинництві і тваринництв і множення планових посівних площ і поголів'я на нормативи

умовних (фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (голову), які беруть з технологічних карт. Плануючи використання трак­торного парку, враховують, з одного боку, доцільність заміни на стаціонарних роботах тракторів електродвигунами, а з друго­го - розширення використання тракторів для внутрішньогоспо­дарських перевезень, особливо в тваринництві, на загальногоспо­дарських роботах, для надання послуг населенню та іншим підприємствам і організаціям;

♦ визначають можливості власного тракторного парку шляхом множення планової середньорічної кількості тракторів (самохід­них комбайнів) різних марок на їхній плановий виробіток. Серед­ньорічну кількість машин визначають за наявністю їх на початок року з урахуванням планової кількості та строків поставки і ви­буття. Залежно від строків завезення при обчисленні середньо­річної кількості тракторів до наявної кількості їх на початок року додається 100 % планового завезення у першому, 50 % - у дру­гому і 25 % - у третьому кварталах. План завезення четвертого кварталу не враховують. Аналогічно обчислюють планове вибуття. До середньорічної кількості комбайнів і сільськогосподарських машин включають лише ті, які передбачено завезти до початку сезону відповідних робіт. Так, планове завезення зернозбираль­них комбайнів у першому півріччі обчислюють як 100 % серед­ньорічної кількості. Плановий річний виробіток тракторів різних марок визначають з урахуванням фактичного виробітку за 2-3 останніх роки, даних щодо підвищення рівня механізації вироб­ничих процесів і поліпшення використання машинно-тракторно­го парку, тенденцій у змінах виробітку на одну машину залежно від забезпеченості ними господарства, придбання нових машин. Сума добутків виробітку тракторів різних марок на їх кількість становить обсяг робіт, що його може виконати тракторний парк;

♦ порівнюють планову потребу в загальному обсязі механізо­ваних робіт із можливостями власного машинно-тракторного парку. У разі, коли можливий виробіток не покриває планової потре­би, вносять зміни у технологію виробництва продукції, вживають входів щодо підвищення рівня використання техніки, залучення її зі сторони, придбання нової техніки тощо. В інших випадках, навпаки, відшукують можливість надання послуг іншим підпри­ємствам і населенню, використання техніки в окремих галузях.

Можна взагалі обійтись без такої одиниці як умовний еталонний гектар. Планування, облік і оцінку роботи механізаторів у господарствідоцільніше здійснювати в норма-змінах, які не тільки повністю замінюють еталонний гектар, а й роблять це значно ефективніше. Нормо-зміна визначається як відношення фактично виконаного обсягу механізованих робіт до змінної норми виробітку. Технічно обґрунтовані норми виробітку враховують усі нормоутворювальні фактори, тому облік роботи в нормо-змінах і міра їх виконання дають відповідну інформацію для внутрішньогосподарського планування, усебічного обґрунтування оперативних планів, удосконалення оперативного керівни­цтва роботою машинно-тракторного парку, організації стимулю­вання праці механізаторів.

Планування витрат на використання техніки. Собівартість механізованих робіт складається з прямих і накладних витрат. До прямих витрат належать оплата праці механізаторів, вартість па­ливно-мастильних матеріалів, амортизаційні відрахування по си­лових і робочих машинах, витрати на їх ремонт і техдогляди; до накладних — оплата праці управлінсько-обслуговуючого персо­налу, амортизаційні відрахування на обладнання приміщення, витрати на їх поточний ремонт, на заходи техніки безпеки, спец­одяг, страхові платежі та ін.

У плані механізованоїбригади ліміт фондуоплати праців рослинництві визначаютьна основі нормативних технологічних карт перемножуванням розміру посівних площ культур на нор­матив витрат на оплату праці механізаторів з розрахунку на 1 га посіву (в незавершеному виробництві - на 1 га обробленої пло­щі).

Норматив витрат на оплату праці включає як основну оплату праці відповідно до прийнятих норм виробітку і тарифних ста­вок, так і підвищену та заохочувальну оплату за роботи з пести­цидами, на збиральних роботах, інші доплати. Витрати на оплату праці механізаторів у тваринництві та на загальногосподарських роботах визначають за госпрозрахунковими завданнями фермам та за розрахунками, виходячи із запланованих у господарстві об­сягів робіт, норм виробітку, тарифних розцінок та доплат. Затра­ти праці в людино-годинах планують на основі технологічних карт у рослинництві й тваринництві та за розрахунковими дани­ми у тваринництві і для загальногосподарських робіт.

Планова потреба в нафтопродуктах для механізованої бригади включаєпальне і мастильні матеріали, які витрачають на ос­новну роботу тракторів, комбайнів і самохідних машин, а також на неробочі переїзди та технічне обслуговування. Потребу в ос­новному пальному визначають одним з таких двох способів [129, с. 413 - 428]:

1) перемноженням планових посівних площ культур на нор­мативи витрат пального з розрахунку на 1 га посіву, взятих із технологічних карт, а у тваринництві й загальногосподарських роботах — за розрахунковими даними. Визначення потреби в па­льному на неробочі переїзди, доставку сільськогосподарських машин до місця роботи і назад доцільно узгоджувати з плановим виробітком машин. Виходячи з конкретних умов господарства, їївстановлюють у розмірі 2-3 % від запланованої кількості паль­ного на виконання робіт;

2) за плановим обсягом робіт в умовних еталонних гектарах і нормо-змінах і нормативами витрат пального на одиницю роботи для трактора даної марки. Нормативи встановлюють у господар­стві за фактичними витратами пального за 2—3 попередні роки з урахуванням заходів щодо його економії. Потребу в пальному для комбайнів обчислюють за прийнятими в господарстві нормами його витрат і плановою площею збирання відповідних культур. Потреби в пальному, визначені обома способами, мають збігатись.

Потребу в мастильних матеріалах для роботи тракторів та ін­ших самохідних машин визначають за встановленими нормами у відсотках від кількості основного пального. Вартість паливно-мастильних матеріалів для роботи тракторів і комбайнів доцільно визначати за комплексною ціною 1 т основного пального, яка включає в себе вартість основного пальногота відповідної йому кількості мастил.

Амортизаційні відрахуванняпо тракторах, комбайнах та інших

сільськогосподарських машинах і знаряддях обчислюють незалежно від виробітку за встановленими (у відсотках від їхньої вартості) нормами. Без добре налагодженого технічного обслуговування машин не можна забезпечити безперебійне використання машинно-тракторного парку. У структурі собівартості механізованих робіт витрати на технічне обслуговування і ремонт становлять 20-22%. Розмір їх значною мірою залежить від додержання встановленої періодичності та якості технічного

обслуговування і ремонту машин, правильної експлуатації їх у процесі роботи. Тому на підприємствах застосовують планово-запобіжну систему технічного обслуговування тракторів, комбайнів та інших машин, що охоплює обкатування машин, періодичне техобслуговування, поточний і капітальний ремонти та зберігання машин. Обкату­ванню підлягають усі нові й відремонтовані машини. Для тракто­рів, комбайнів і самохідних машин установлено щозмінний, пері­одичний № 1, 2, 3 і сезонний технічний огляди, а для сільсько­господарських машин (зернові комбайни) - щоденний, періоди­чний і післясезонний технічні догляді. Завданням капітального ремонту є повне відновлення всіх агрегатів зношеної машини, вузлів і деталей, що служать кілька років, а поточного — тих, які зношуються протягом року.

Витрати на технічне обслуговування і ремонти потрібно врахо­вувати при складанні річного плану господарства і госпрозрахунко­вих планів механізованих бригад. Для їх розрахунку складають план проведення технічного обслуговування, поточного і капітального ремонтів тракторів, комбайнів та інших машин і обчислюють суму всіх витрат на них за встановленими нормативами. Доцільно розроб­ляти річні плани ремонтів і визначати витрати на них спочатку в госпрозрахункових планах механізованих бригад, а потім викорис­товувати їх для складання річного плану господарства. Періодичність технічних обслуговувань і ремонтів тракторів та комбайнів можна визначати за кілограмами витраченого паль­ного [128, с. 223], відпрацьованими мотогодинами або за наробітком для тракторів в умовних еталонних гектарах (нормо-змінах), для комбайнів — у тонно-гектарах. Найповніше енергетичні затрати відбиваються у витратах пального. Тому за цим показником треба планувати проведення технічних обслуговувань і ремонтів техніки. Для цього складають річний план витрат пального по кожній машині після останнього капітального і поточного ремонту (для нових машин — з початку експлуатації) до початку плано­вого року. При цьому враховують технічний стан машин і реко­мендовані міжремонтні строки. Кількість капітальних ремонтів (Р_к) можна визначити за формулою:

,

де П - планові витрати пального, кг;

П_к - витрати пального пі­сля останнього капітального ремонту, кг;

М_к - витрати пального в міжремонтні строки для капітального ремонту техніки, кг.

Так само визначають кількість поточних ремонтів (Р_п), тільки дані про витрати пального на трактор на початок року беруть по­чинаючи від останнього ремонту (капітального чи поточного):

,

де П_, - витрати пального після останнього ремонту машини, кг;

М _п - витрати пального в міжремонтні строки для поточного ре­монту, кг.

Аналогічно встановлюють і кількість технічних обслугову­вань. При визначенні кількості технічних обслуговувань № 3 (Т₃) від'ємник у наведеній формулі збільшують на Р_п; № 2 (Т₂) - Т₃, № 1 - Т₂. Обчислену кількість ремонтів і технічних обслуговувань заокруглюють до цілого числа в бік зменшення.

Планові витрати на ремонти, технічне обслуговування, заміну шин і гусениць, а також на зберігання техніки визначають як за питомими, так і за лімітними (річними) нормативами витрат. Тому економісти господарств самі встановлюють такі нормативи від­повідно до марок машин з урахуванням фактичних витрат на ці цілі в минулі роки. При цьому необхідно провести ретельні розрахунки з урахуванням марок по кожній машині окремо на предмет визначення реальних витрат на ремонтне і технічне обслуговування.Ці розрахунки мають базуватись на даних технічної діагностики машин, реальній потребі в тих чи інших вузлах, агрегатах, запасних частинах і ремонтно-технічних матеріалах, а також виходячи з обсягів і трудомісткості ремонтно-обслуговуючих робіт. У господарствах, де є ремонтні майстерні, складають план їхньої роботи, в якому передбачають у помісячному розрізі план проведення ремонтних робіт і кошторис витрат ремонтної майстерні [86, с. 138-139].

Питомі нормативи витрат для тракторів і самохідних комбай­нів установлено з розрахунку на витрачену машиною 1 т дизель­ного пального. Вартість капітального чи поточного ремонту ма­шини визначають множенням витрат пального в міжремонтний строк (у тоннах) на питомий норматив витрат. Добуток вартості одного ремонту на кількість машин, які підлягають капітальному чи поточному ремонту, становить планову суму витрат на ремон­ти. Для визначення витрат на технічні обслуговування, заміну шин, гусениць і зберігання машин планові витрати дизельного пального машиною даної марки множать на норматив витрат ко­штів.

Для підвищення зацікавленості механізаторів у роботі на машинах, які відпрацювали значний строк, нормативи витрат на їх ремонт і витрати палива диференціюють залежно від аморти­заційного строку машин і періоду експлуатації [129, с. 387].

Витрати коштів на ремонти і технічне обслуговування планують у відсотках до балансової варто­сті техніки. Так, по трактору МТЗ-82 відрехтування та капремонт становлять 5 %, а на поточний ремонт і технічне обслуговування (зберігання машин, заміна гусениць, гуми) - 8 %.

Для розподілу витрат на ремонт і технічне обслуговування за об'єктами калькуляції необхідно визначити розмір відрахувань на одиницю механізованих робіт[86,с.137].Одержані таким чи­ном нормативи розрахунку на 1 умовний і фізичний гектар (нормо-зміну) використовують при складанні технологічних карт ви­рощування сільськогосподарських культур, а також при визна­ченні витрат за статтею «Витрати на ремонт і технічне обслуго­вування» у процесі калькуляції собівартості продукції рослинництва, тваринництва та інших галузей.

При плануванні загальнобригадних витрат складають кошториси з урахуванням конкретних умов. Ці витрати визначають для брига­ди у цілому і розподіляють за видами робіт пропорційно до прямих витрат.

Собівартість механізованих робіт обчислюють діленням суми витрат на обсяг робіт (нормо-змін, умовних еталонних гектарів, 10 тонно-гектарів, годину роботи.

Планування амортизаційних відрахувань та віднесення їх на об’єкти калькуляції

Амортизація основних засобів — це процес втрати ними своєї вартості й поступового перенесення її на вартість виробленої продукції з наступним нагромадженням грошових коштів для відтворення основних засобів.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» [9] амортизації підлягає вартість основних засобів, яка включає витрати на:

• придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на при­дбання робочих коней та придбання, закладення й вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних засобів для власних ви­робничих потреб з урахуванням витрат на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основ­них засобів;

• проведення реконструкції, модернізації та інших видів по­ліпшення основних засобів;

• поліпшення якості землі, не пов'язане з будівництвом.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат звітного чи планового періоду витрати на:

• придбання та відгодівлю продуктивної худоби; вирощування багаторічних плодоносних насаджень; придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи ви­користання їх у виробництві (будівництві, спорудженні) інших основних засобів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку; утримання основних засобів,що перебувають на консер­вації.

Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповід­них джерел фінансування:

♦ витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд і жит­лових будинків, благоустрою території, а також автомобільних доріг загального користування;

♦ витрати на придбання, ремонт та модернізацію легкового авто- мобільного транспорту.

Амортизаційні відрахування визначають за нормами [9] у від­сотках до балансової вартості основних засобів, які розподіляють на три групи. Балансову вартість групи основних засобів на початок звітного періоду (Ба) розраховують за формулою:

Ба = Б (а - 1) + П (а - 1) - В (а - 1) - А (а - 1),

де Б (а - 1) - балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П (а - 1) - сума витрат на придбання осно­вних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів упродовж пе­ріоду, що передував звітному;

В (а - 1) - сума виведених з екс­плуатації основних фондів протягом періоду, що передував звіт­ному;

А (а - 1) - сума амортизаційних відрахувань у періоді, що передував звітному.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» [93] підприємство може самостійно прийняти рішення щодо застосування прискореної амортизації основних фондів або інших методів нарахування амортизації. Для обчислення амортизаційних відрахувань розробляють зведену відомість нарахування амортизації, дані якої використо­вують під час планування й обліку цих витрат по господарству в цілому та у виробничих колективах. У відомості основні засоби групують за об'єктами планування й обліку витрат і нормами амортизації . У практиці планування та обліку амортизаційних відрахувань господарства спрощують методику віднесення амортизаційних відрахувань на собівар­тість продукції, що передбачена «Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств» [84].

Щодо основних засобів спеціального призначення, то амортизаційні відрахування відносяться безпосередньо на собівартість продукції відповідних культур і галузей. За необхідності розподіл відрахувань здійснюється пропорційно посівним площам. Основні засоби універсального призначення свої амортизаційні відрахування розподіляють пропорційно не до обсягів механізованих робіт в умовному обчисленні, а до витрат пального. Розподіл амортизаційних відрахувань за кормоцехами, сховищами кормів здійснюють між окремими галузями тваринництва пропорційно плановій потребі кормових одиниць цих галузей.

Контрольні питання:

1. Що розуміють під технічним розвитком підприємства?

2. Що розуміють під технічно-технологічним рівнем виробництва?

3. Які основні фактори, що визначають технічний розвиток підприємств, повинен знати аграрний менеджер?

4. За якими етапами розробляють план технічного розвитку підприємства?

5. Назвіть вихідну базу для планування технічного розвитку підпри- ємства?

6. Які організаційні форми використання техніки Ви знаєте?

7. Які організаційні форми використання техніки можна прогнозувати?

8. В яких одиницях вимірюються обсяги механізованих робіт?

9. Як розрахувати обсяг тракторних робіт в умовних еталонних гектарах?

10. В якій послідовності здійснюються розрахунки обсягів механізованих робіт?

11. Як плануються витрати на використання техніки?

12. Як планується сума витрат на ремонти?

13. Як плануються витрати коштів на ремонти і технічне обслуговування техніки?

14. Як плануються загальнобригадні витрати механізованих бригад?

15. Як обчислюється собівартість механізованих робіт?

16. За якою формулою визначають кількість капітальних ремонтів?

17. За якою формулою визначають кількість поточних ремонтів?

18. За якою формулою визначають кількість технічних обслуговувань?

19. Які статті витрат при виконанні механізованих робіт Ви знаєте?

20. Як розрахувати планову потребу в нафтопродуктах для механізо- ваної бригади?

21. Що розуміють під амортизацією основних засобів?

Розділ 8. ПЛАНУВАННЯ ОБСЛУГОВУЮЧИХ ВИРОБНИЦТВ

8.1. Обслуговуючі виробництва та особливості їх планування

Обслуговуючі виробництва виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних виробничих процесів. До них належать: автопарк; машинно-тракторний парк; жива тяглова сила; ремонтні майстерні; будівельні виробництва; електро-водопостачання; газове і теплове господарство; житлово-комунальна служба.

Основне їх призначення: забезпечують необхідні умови для нормального функціонування основних та допоміжних галузей господарства; продовжують процес виробництва; підтримують основні засоби у технічно справному стані; забезпечують транспортні технологічні зв’язки між етапами робіт; ремонт будівель і споруд; будівництво нових об’єктів виробничого і житлово-комунального призначення; надання інших соціальних послуг населенню. В нових умовах (фермерство) виникла необхідність в організації цілої мережі обслуговуючих виробництв: прокатні пункти, обслуговуючі кооперативи, машинно-тракторні станції.

Особливості планування обслуговуючих виробництв:

♦ їхні розміри і планові обсяги робіт і послуг визначаються насамперед потребою головних і допоміжних галузей господарства, а також його соціальної інфраструктури в певних послугах;

♦ собівартість продукції обслуговуючих виробництв є частиною витрат на виробництво продукції, тому планування її має бути завершено раніше планування собівартості продукції рослинництва, тваринництва і промислового виробництва, до розподілу загальновиробничих і загальногосподарських витрат. У першу чергу визначають собівартість робіт із тих виробництв, послуги яких більше впливають на розмір витрат інших виробництв;

♦ на обслуговуючі виробництва не розподіляються загальновиробничі та загальногосподарські витрати.

Планування вантажоперевезень і використання автомобілів

Загальна сума транспортних витрат залежить від вантажообігу (ткм)

і середньої собівартості одного тонно-кілометра перевезень.

У свою чергу на обсяг вантажообігу впливають розмір вантажу (т) і середня відстань (км) перевезень.

Собівартість 1 ткм залежить від виду транспорту і організації використання транспортних засобів. Тому важливим є планування вантажоперевезень.

Застосовують перспективні та поточні вантажоперевезення. Перспективні – це основа для визначення структури і розмірів транспортних засобів. Поточні – сприяють скороченню витрат на транспортування за рахунок зменшення обсягів транспортних робіт і використовуються для раціонального розподілу перевезень за видами транспорту.

Важливими факторами зниження витрат на транспортні роботи є:

♦ зменшення коефіцієнта повторності перевезень за рахунок удос- коналення технології та організації виробництва продукції;

♦ середня відстань перевезень для кожного виду вантажів;

♦ фактор віддаленості від ринку збуту (наближення до ринку);

♦ раціональне поєднання окремих видів транспорту;

♦ великий діапазон відстаней перевезень;

♦ дорожні умови.

Існують такі види транспорту:

♦ тракторний транспорт;

♦ гужовий транспорт;

♦ використання автомобілів.

Тракторним транспортом перевозять 35-40% вантажів. Трактори з причепами застосовують на відстані не більше 5 км на внутрішньогосподарських перевезеннях кормів, органічних добрив, будівельних матеріалів за умови повного завантаження і агрегатування їх із причепами, що мають низьку вартість або тривалі строки використання протягом року (роздавачі кормів).

Гужовий транспорт застосовують під час перевезення вантажів на відстань до 1 км і дрібних вантажів – на короткі відстані (1-3 км), особливо з малою об’ємною масою і низьким рівнем механізації навантажувально-розвантажувальних робіт. Цей транспорт використовуємо за умов бездоріжжя і він є головним засобом для обробки присадибних ділянок. Переваги швидкохідних видів транспорту знижуються із зменшенням дальності

перевезень, погіршенням стану доріг і зниженням рівня навантажувально-розвантажувальних робіт.

Щоб усі види транспорту використовувались найефективніше, треба визначити обсяги перевезень вантажів і вантажообіг за періодами року для забезпечення більш рівномірного завантаження транспортних засобів протягом року, з урахуванням терміновості перевезень.

Планування використання автомобілів. Доцільно планувати обсяги робіт і витрати як у цілому по автопарку, та і щодо кожної марки автомобілів, а також за окремими машинами.

Першим етапом у плануванні роботи автопарку є обґрунтування річного і місячного планів перевезення вантажів. Його складають на основі зведеного плану перевезень по господарству з урахуванням очікуваного виробництва продукції, загальногосподарських робіт, надання послуг населенню та іншим господарствам.

Плановий вантажообіг автопарку чи автомобілів окремої марки (Воб) визначають за формулою:

Воб = Вп • Кв • 365 • Кпар • Спр • Кпр,

де Вп – вантажопідйомність автомобілів, т;

Кв – коефіцієнт використання вантажопідйомності;

Кпар – коефіцієнт використання парку або автомобіля;

Спр – середньодобовий пробіг одного автомобіля;

Кпр – коефіцієнт використання пробігу.

Виробничу програму автопарку визначають з розрахунку на середньоспискову кількість автомобілів, яку обчислюють за числом днів перебування їх у господарстві.

При плануванні техніко-економічних коефіцієнтів використовують наступні:

1. Коефіцієнт використання автопарку – це відношення кількості машино-днів у роботі до машино-днів перебування автомобілів у господарстві (планують у межах 0,7 - 0,74).

2. Рівень технічної готовності – це відношення числа машино-днів перебування автомобілів у технічно справному стані до загальної кількості машино-днів перебування їх у господарстві (планують у межах 0,82 - 0,84).

3. Середньодобовий пробіг автомобілів з урахуванням конкретних умов їхньої роботи (якість доріг, відстань перевезень), а також фактичних показників середнього пробігу автомобілів у минулі роки (80 - 100 км).

4. Коефіцієнт використання пробігу – це відношення пробігу автомобілів з вантажем до загального пробігу, він планується в межах (0,5 - 0,54).

5. Коефіцієнт використання вантажопідйомності – це відношення фактичної середньої завантаженості одного автомобіля до його середньої (технічної) вантажопідйомності (0,86 - 0,93 з урахуванням вантажів, перевезених на причепах) у цілому по автопарку зі значною диференціацією залежно від марки автомобілів.

6. Середня завантаженість однієї машини в тоннах визначається як відношення річного обсягу вироблених тонно-кілометрів до пробігу автомобілів з вантажем.

Планування вантажоперевезень, вантажообігу і усіх техніко-економічних коефіцієнтів використання автомобілів здійснюють щодо кожної марки машин.

Планування витрат і собівартості автотранспортних робіт

До витрат на утримання і використання власного вантажного автотранспорту належать:

♦ Оплата праці шоферів і працівників гаража з відрахуваннями (тільки за виконання робіт з перевезення вантажів).

♦ Вартість палива і мастильних матеріалів.

♦ Амортизація і поточний ремонт автомобілів, причепів, гаража, облад- нання.

♦ Зношення і ремонт автошин.

♦ Інші витрати (матеріали, інструменти, електроенергія).

Плановий фонд оплати праці шоферів обчислюють виходячи з їх: середньорічної чисельності; розрахункових місячних ставок; різних доплат.

Середньорічна чисельність дорівнює кількості машино-днів у роботі до річного фонду робочого часу одного водія і множенням добутого числа на коефіцієнт змінності.

Розрахункові місячні ставки обчислюють шляхом множення погодинних тарифних ставок водіїв на середньомісячну норму робочого часу.

Доплати:

♦ за класність (1 клас -25%; П клас – 10%);

♦ за виконання наднормових робіт;

♦ за суміщення обов’язків;

♦ за підвищення зарплати під час збирання врожаю;

♦ доплата за умови виконання планового завдання (закріплення кадрів за автомобілем більш 3-х років в експлуатації);

♦ оплата відпусток водіїв.

Вартість палива і мастильних матеріалів визначають для роботи вантажних бортових автомобілів – з урахуванням їх планового пробігу, вантажообігу і норм витрат залежно від марки машини на 100 км пробігу і на 100 ткм.

В зимовий час норми витрат палива підвищують на 5-15%, а в сезонне бездоріжжя – до 35% на строк не більше 3-х місяців.

Витрати мастильних матеріалів планують у % від кількості основного палива. Для полегшення розрахунків користуються комплексними цінами 1 т основного палива.

Амортизаційні відрахування для автомобілів обчислюють на їх повне відновлення за нормою відрахувань 40 % від балансової вартості на кінець звітного року.

Накладні витрати визначають в цілому по автопарку і розподіляють за марками машин пропорційно до прямих витрат на їх експлуатацію.

Собівартість одиниці роботи розраховують діленням загальної суми витрат на плановий обсяг перевезень, пробігу і вантажу.

Складання плану роботи автопарку завершується розробкою організаційно-технічних заходів щодо підвищення його продуктивності й зниження собівартості перевезень.

Планування роботи живого тягла

Загальний річний запас коне-днів обчислюють виходячи з наявності робочої худоби і кількості днів роботи за рік однієї голови. Для визначення

кількості днів роботи живого тягла треба із загальної кількості фуражних днів у році відняти дні відпочинку (60 днів на коня), простоїв жеребних маток (60 днів), використання жеребців для парування (половина кількості робочих днів), дні на обслуговування коней – підвезення кормів і відвезення гною зі стайні (близько 8 днів), а також неробочі дні через негоду.

У рослинництві затрати коне-днів визначають за технологічними картами, в тваринництві - виходячи з навантаження на коня і поголів’я тварин; затрати коне-днів на загальногосподарських роботах, в особистому підсобному господарстві, під час виконання робіт на будівництві й на сторону обчислюють за окремими розрахунками, ураховуючи дані за минулі роки.

При плануванні витрат на утримання кожного виду робочої худоби визначають витрати: на оплату праці конюхів; вартість кормів і підстилки; амортизаційні відрахування; витрати на поточний ремонт стаєнь; транспортних засобів та збруї; медикаменти; кування коней; електроенергія.

Собівартість 1 дня роботи живого тягла визначають у перерахунку на коне-день. Робочий день коня і вола умовно приймають за одиницю.

Собівартість голови приплоду прирівнюють до собівартості 60 кормо-днів дорослого коня.

Розраховуючи собівартість 1 коне-дня від суми всіх витрат віднімають вартість гною і ділять на кількість кормо-днів. Вартість гною дивляться за нормативними витратами. Наприклад, передбачено одержати 12 лошат вартістю 1498 грн. (12 • 60 • 2,08)).

Планування потреби та використання електроенергії

Планування роботи електрогосподарства має на меті визначення потреби в електроенергії на календарний рік і за періодами року, а також витрат на його експлуатацію. Витрати електроенергії планують окремо для виробничих і невиробничих потреб. Перші включають витрати електроенергії на роботу електродвигунів, -котлів, нагрівальних приладів технологічного (виробничого) призначення для опалення, гарячого водопостачання й освітлення виробничих приміщень та територій і невиробничих приміщень (правління підприємства). Невиробничими є потреби електроенергії на комунально-побутові та інші невиробничі витрати споживачів, а саме житлових будинків, гуртожитків, клубів, кінотеатрів, стадіонів, вулиць, дитячих закладів, їдалень.