Противитратний механізм та його роль у зниженні собівартості продукції 1 часть

Одним із головних шляхів підвищення рентабельності ви­робництва єрізке скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Це зумовлено високим рівнем собівартості сільськогос­подарської продукції в Україні через недосконалу технологію та організацію виробництва і, як наслідок, значну трудо-, енерго- і фондомісткість продукції.

Головною причиною високої собівартості є недосконалість економічного механізму. Довгі роки в народному господарстві діяввитратний механізм господарювання, суть якого зводилась до того, що, чим більші витрати, тим краща праця.

Основні причини переважання витратного методу господа­рювання:

♦ це втрата виробниками відчуття госпо­даря;

♦ застарілий економічний механізм, який спонукає виробників нестримно залучати ресурси і прихо­вувати резерви виробництва.

Слід назвати таку прак­тику планування «від досягнутого».

Противитратний механізм АПК —це спосіб функ­ціонування сукупності економічних підойм та стимулів у системі економічного механізму з метою забезпечення зниження пито­мих виробничих витрат за зростання виробництва продукції на одиницю ресурсного потенціалу, підвищення її якості і збіль­шення маси споживчої вартості. Тобто елементи економічного механізму АПК (планування, госпрозрахунок; системи організації, оплати і стимулювання праці; ціноутворення; фінансово-кредит­ний механізм) у своїй сукупності й комплексному функціонуван­ні, що спрямовані на досягнення зазначеної вище мети, виступа­ють водночас і елементами противитратного механізму. На рівні підприємства діяпланування як елементу противитратного механізму ґрунтується на переході від принципу «за досягну­тим» до принципу «від можливого». В основі останнього лежить нормативно-ресурсний метод планування. Об'єктивною основою раціонального використання всіх видів ресурсів є науково обґрун­товане нормування їх споживання.

Вдосконалення методики нормування праці й матеріальних ресурсівмає бути спрямоване на досягнення не проміжних, а кінцевих результатів. Тобто ресурси слід виділяти під кінцеву продукцію. Для цього потрібно встановлювати нор­мативи затрат праці, палива, енергії тощо на виробництво одини­ці продукції (зерна, молока) з урахуванням різних технологій і рівнів продуктивності земельних угідь та худоби.

На рівні підприємства особлива роль у зниженні витрат нале­жить плануванню оптимальної галузевої структури методами ба­гатоцільової оптимізації. Результати кожного рішення аналізують, порівнюють з іншими варіантами оптимальних планів, одержа­них за критеріями максимуму прибутку, валового доходу тощо, і на цій основі складають найбільш прийнятний план, який сприятиме зростанню доходів господарства як унаслідок збільшення виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості, так і за рахунок зниження витрат. У кінцевому підсумкуголовним за­вданням противитратного механізму на підприємстві є пошук резервів зниження собівартості продукції. Головними об'єктами функціонування противитратного меха­нізму АПК є виробничі формування. Нарівні підприємств таїхніх структурних підрозділів противитратний механізм формується і функціонує, відповідно, в системігосподарського і внутрішньогосподарського розрахун­ку.Насамперед це стосуєтьсясистеми матеріального стимулю­вання, котра здатна акумулювати в собі дію всіх елементів противитратного механізму. Однак широко застосовувані її форми спрацьовують на витратний метод господарювання, оскільки зорієнтовані на забезпечення зростання виробництва продукції без достатнього врахування рівня виробничих витрат та їхньої ефек­тивності.

У зв'язку з цимосновними шляхами реалізації противитратного механізму в сільському господарстві на рівні підпри­ємств є: розвиток форм господарювання на приватній ос­нові на засоби виробництва і землю (господарських товариств, сільськогосподарських виробничих кооперативів, фермерських господарств, приватно-орендних підприємств, особистих госпо­дарств населення тощо); освоєння такої прогресивної форми організації і стимулювання праці, як підприємницький (комерційний) розра­хунок.

10.2. Методи планування витрат і собівартості продукції

У практиці планування витрат і собівартості продукції вико­ристовуються декілька методів: кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний.

Кошторисний метод. У спеціальних таблицях плану складаються ко­шториси витрат відповідно до їх статей за культурами (групами), видами тварин (групами). Витрати розраховуються на осно­ві технологічних карт або планових нормативів за елементами витрат на гектар площі, голову худоби, одиницю продукції. Го­ловним недоліком цього методу є велика трудомісткість плано­вих розрахунків.

Нормативний метод.Пла­нування витрат і собівартості продукції базується на розроблених відповідно до конкретних умов виробництва науково обґрунтованих нормативах.

Розрахунково-конструктивний метод.Він базуєть­ся на фактичній собівартості й визначенні розмірів зниження (підвищення) витрат за рахунок впливу техніко-економічних факторів. При цьому виділяють такі групи факторів:

1) підвищення технічного рівня виробництва за рахунок упро­вадження нової технології, механізації та автоматизації виробни­чих процесів, застосування нових сортів рослин, порід худоби, більш ефективних добрив, пестицидів тощо;

2) поліпшення організації виробництва і праці (удосконален­ня управління виробництвом, спеціалізації і концентрації, збі­льшення норм навантаження і виробітку, скорочення втрат ро­бочого часу, ліквідація непродуктивних витрат, скорочення втрат від браку);

3) зміни обсягів і структури виробництва (відносне скорочення умовно-постійних витрат у разі збільшення обсягів виробництва продукції перш за все за рахунок підвищення врожайності й про­дуктивності худоби, зміни структури вироблюваної продукції);

4) вплив народногосподарських і галузевих факторів (зміни цін на матеріальні засоби та зміни в оплаті праці; зміни в розмі­щенні споживачів сільськогосподарської продукції і постачаль­ників матеріальних засобів).

Особливо детально при цьому аналізують змінні й постійні витрати.

Змінні витрати прямо пропорційно залежать від обсягів виробництва. Економію від зниження змінних матеріальних ви­трат (Е_м) обчислюють за формулою:

Е_м = ( Н_{б •} Ц - Н_п • Ц ) О_п,

де Н_б і Н_п - норматив витрат кормів, насіння, добрив, нафто­продуктів тощо на одиницю продукції (робіт) відповідно у базо­вому і плановому періодах;

Ц - ціна одиниці продуктів і мате­ріалів;

О_п - плановий обсяг виробництва продукції, виконання робіт.

Економію витрат на заробітній платі (Е_зп), що зумовлена зни­женням трудомісткості, визначають за формулою:

Е_зп = (П_б • З_б – П_п • З_п) О_п,

де П_б і П_п - трудомісткість одиниці продукції (робіт) у базовому і плановому періодах,

З_б і З_п - оплата людино-годин у базовому і плановому періодах.

Відносна (на одиницю чи 100 грн. валової продукції) економія постійних витрат є наслідком збільшення обсягів виробництва продукції, оскільки постійні витрати обернено пропорційні до цих обсягів. Економію (перевитрати) на постійних витратах (Е_п) визначають за плановим приростом (зменшенням) виробництва продукції та питомою вагою цих витрат у собівартості:

Е_п = [(О_п - О_б) а ]: 100,

де О_п і О_б - обсяги виробництва в плановому і базо­вому періодах;

а - відсоток постійних витрат у собівартості ба­зового періоду.

Результати розрахунків щодо впливу всіх факторів на собівар­тість продукції зводять до загальної форми, де й визначають пла­нову собівартість.

На особливу увагу заслуговують фактори, що пов'язані зі зростанням собівартості, але, водночас, підвищують ефективність виробництва.

Для ефективної планово-аналітичної роботи і підвищення яко­сті управлінських рішень необхідно організувати роздільний управлінський облік, який інформуватиме про рівень постійних і змінних витрат і вестиметься за такими їх групами:

• змінні витрати, які змінюються пропорційно обсягу вироб­ництва. Це витрати на насіння, продуктивний корм, добрива, оплату праці основного виробничого персоналу, пальне і масти­льні матеріали, електроенергію, транспортні витрати тощо;

• постійні витрати, які не пов'язані зі змінами обсягів вироб­ництва. До них належать амортизаційні відрахування, підтриму­ючі корми, засоби захисту рослин і тварин, орендна плата, про­центи за користування кредитом, витрати на утримання апарату управління та ін.;

• змішані витрати, які складаються з постійної та змінної час­тин. Наприклад, витрати на поточний ремонт обладнання, по­штові, телеграфні, канцелярські витрати тощо.

Недоліком традиційних методів планування собівартості (кош­торисний, нормативний, розрахунково-конструктивний) є велика трудомісткість розрахунків для кожного варіанта плану. Тому застосовуютьекономіко-математичні методи на основі використання виробничих функцій. Фун­кціональну залежність собівартості (у) від незалежних величин-факторів можна виразити лінійним рівнянням:

,

де Х₁ ,Х₂,... Х_n — фактори виробництва.

Основними факторами, які формують величину собівартості продукції, є: рослинницької - урожайність сільськогосподар­ських культур, трудомісткість виробництва, продуктивність праці та рівень її оплати, концентрація і спеціалізація вироб­ництва, фондооснащеність тощо; тваринницької - продуктив­ність поголів'я, трудомісткість виробництва, продуктивність праці й рівень її оплати, собівартість кормів та їх збалансова­ність за перетравним протеїном, концентрація та спеціалізація виробництва тощо.

10.3. Норми і нормативи у плануванні витрат

Обґрунтована нормативна базаохоп­лює сукупність трудових, матеріальних і фінансових норм і нор­мативів , різних за рівнем деталізації, а також порядок і методи їх розроблення і використання в процесі планово-економічних та інших розрахунків.

Розрізняють такі групи норм:

• норми використання основних виробничих фондів;

• норми використання оборотних засобів (сировини, матеріалів);

• норми затрат праці та трудомісткості продукції (норми ви­робітку, норми використання робочого часу);

• норми організації виробничих процесів (витрат часу на ре­монт машин, створення запасів сировини, матеріалів);

• норми якості продукції (вміст корисної речовини в продукті, показники надійності й довговічності);

• питомі капіталовкладення, норми окупності капітальних вкладень;

• норми витрат виробництва та обігу, норми рентабельності.

Для землеробства розроблені норми витрат мінеральних добрив, хімічних і біологічних засобів захисту рослин, а для тваринницт­ва - норми витрат кормів на 1 голову тварин чи одиницю про­дукції, нормативи страхових запасів кормів, норми витрат на ме­дикаменти і засобів для дезинфекції. У галузі механізації встановлені нормативи потреби в тракторах і сільськогосподар­ських машинах, витрат на технічне обслуговування, ремонт і збе­рігання техніки, змінний, денний і річний виробіток.

Більшість із цих норм і нормативів усереднено для великої су­купності господарств, тому їх застосовують для управління еко­номікою на державному та регіональному рівнях. На сільського­сподарських підприємствах використовують переважно норми виробітку та обслуговування, тарифні ставки і посадові оклади, норми витрат палива і мастила для роботи тракторів, комбайнів, автомобілів, норми використання пестицидів, норми внесення органічних і мінеральних добрив, норми годівлі тварин, аморти­заційних відрахувань, страхових платежів і т. д. Зазначені норми є недостатньо узгодженими між собою складовими елементами нормативної бази господарства. До того ж використання первин­них норм витрат робить досить трудомістким процес планування й ускладнює оперативний контроль за роботою трудових колек­тивів.

Виходячи з цього в планово-економічній роботі підприємств доцільними слід вважати розробку і використанняукрупнених нормативів прямих витрат на виробництво продукції. Останні базуються на прийнятій у господарстві технології вирощування сільськогосподарських культур, утримання поголів'я худоби і первинних елементах нормативної бази (нормах виробітку, об­слуговування поголів'я, внесення добрив, висіву насіння, витрат кормів, палива тощо).

Процес визначення планових показників на основі системи взаємно узгоджених нормативів на­зиваєтьсянормативним плануванням.

Маючи таку систему нормативів, на ПК легко уточнити зве­дені нормативи витрат, якщо внести відповідні зміни в пер­винні норми витрат, ціни на певні ресурси і т. д. Використання ПК у процесі виконання зазначених робіт особливо ефективне тому, що практично всі нормативи витрат вимагають щорічного (а нерідко і щомісячного чи сезонного) уточнення. І якщо нату­ральні норми і нормативи більш-менш стабільні протягом декіль­кох років, то вартісні слід щорічно уточнювати у зв'язку зі змі­нами цін і собівартості продукції. У більшості господарств прямі витрати з рослинництва пла­нують на підставі технологічних карт чи попередньо розроблених згідно з ними укрупнених нормативів. Поряд з цим визначають планові прямі витрати за їх середньою величиною за попередні роки, скоригувавши їх на зміну цін стосовно матеріальних ресурсів і послуг та вилучивши непродуктивні витрати.

Основним плановим документом при обґрунтуванні нормативів прямих витрат у рослинництві з праці, її оплати, витрат палива і мастильних матеріалів, з робіт і послуг вантажного автомобільно­го транспорту, живої тяглової сили, електропостачання тощо є технологічні карти. Використання їх упродовж тривалого періоду в майже незмінній формі сприяло виробленню належних навичок їх складання. Перевага технологічних карт полягає також у їхній прос­тоті, доступності користування для рядових виконавців планів.

При розробці укрупнених нормативів витрат, доцільно використовувати:

♦ типові технологічні карти, підготовлені науково-дослідними установами;

♦ звітні дані конкретного господарства та усереднені дані по району за три останні роки; ♦ звітні і планові дані господарств з належною організацією планово-економічної роботи.

Певні труднощі пов'язані з необхідністюрозробки укрупнених нормативів витрат у рослинництві по кожній культурі у двох варіантах - на календарний рік із розподілом кожної статті витрат на витрати минулого року і витрати планового року [97, с. 308—310]. Нема проблем з таки­ми статтями витрат, як затрати праці та її оплата, пальне і масти­льні матеріали, насіння, добрива, засоби захисту рослин, роботи і послуги, оскільки нормативи тут обчислюють за чотирма пері­одами виконання сільськогосподарських робіт, виділяючи основ­ний обробіток ґрунту, передпосівний обробіток грунту і посів, догляд за посівами, збирання врожаю.

Що до таких статей ви­трат, як амортизаційні відрахування і "ремонт основних засобів," то їх розподіляти за періодами робіт доцільно пропорційно витраченому пальному.

Згідно з прийнятим порядком планування витрат у річному плані сільськогосподарського підприємства окремо планують ви­трати минулих років і витрати планового року. Визначаючи ви­трати минулих років, які відносяться на собівартість продукції планового року, використовують бухгалтерські дані за минулий рік. При цьому витрати, що їх обліковують за культурами (посів озимих, глибока зяблева оранка під цукрові буряки), відносять на відповідні культури, а ті, що обліковуються за видами робіт (оранка зяблева звичайна, внесення добрив тощо), розподіляють за культурами пропорційно площі посіву кожної культури на полях, де виконані ці роботи. Витрати планового року планують на ос­нові технологічних карт.

Укрупнені нормативи у тваринництві розраховують за такими статтями прямих витрат: витрати праці (людино-годин); оплата праці за тарифом і всього (грн.); корми (ц кормових одиниць) і сума (грн.); роботи і послуги — обсяги робіт та їх вартість (авто­транспорт, тонно-кілометри і грн.); транспортні роботи на трактор­ній тязі (тонно-кілометри чи умовні еталонні гектари і грн.); жива тяглова сила (коне-дні і грн.); електропостачання (кВт год. і грн.); водопостачання (м³ води і грн.); теплопостачання (Гкал. і грн.); амор­тизаційні відрахування (грн.); ремонти (грн.); витрати медикамен­тів і засобів дезінфекції (грн.); страхові платежі (грн.); інші прямі витрати (грн.). Нормативи прямих витрат розраховують за кожною виробни­чою групою тварин на 1 голову тварин (100 голів птиці) та на одиницю продукції. При цьому нормативи встановлюють на се­редньорічну голову, на строк перебування тварин у даній вироб­ничій групі чи вирощування. Як у рослинництві, так і у тваринництві нормативи диферен­ціюють за типами

технології виробництва. Нормативи прямих витрат розраховують відповідно до чинної методики планування, обліку витрат і обчислення собівартості сільськогосподарської продукції.

Планування витрат на виробництво продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це витрати підпри­ємства, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг (далі - собівартість продукції). Собівар­тість продукції є узагальненим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства. Від її рівня залежить рентабельність підприємства, окремих його виробних одиниць галузей, культур чи видів продукції.

Витрати на виробництвопланують одночасно і в безпосеред­ньому зв'язку з розрахунками врожайності сільськогосподарсь­ких культур і продуктивності тварин, агрохімічних і зоотехнічних заходів, що забезпечують запрограмований вихід продукції. При цьому виробничі витрати узгоджують із наявними ресурсами, включаючи і придбання, а також ураховують їх ефективність та кількісний вплив на величину врожайності культур і продуктив­ності тварин.

Галузеві особ­ливості передбачені «Методичними рекомендаціями з плануван­ня, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств» [84]. Згідно з ними усі ви­трати за характером виконання і функціональним призначенням можна поділити на такі групи: операційні витрати,що виникають в процесі операційноїдіяльності підприємства; фінансові витрати;

витрати, що виникають упроцесі звичайної діяльності і не єопераційними та фінансовими;надзвичайні витрати.

Операційні витрати розподіляють на такі: що включаються у виробничу собівартість продукції: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати; що не включають у виробничу собівартість продукції: адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати. Витрати операційної діяльності групуються за такимиекономічними елементами:матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

Витрати поділяють на основні та накладні. Перші пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції, а другі - з управління та обслуговування діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми тощо), галузі чи підприємства в цілому. Кожне підприємство самостійно встановлює перелік і склад статей каль­кулювання, виробничої собівартості. Прямівитрати на оплату праці включають суми основної і до­даткової оплати праці працівників, які нараховуються згідно з при­йнятою підприємством системою оплати праці і які відносяться на конкретний об'єкт обліку витрат. При нарахуванні оплати праці на­турою продукція оцінюється в порядку, передбаченому податковим законодавством. У рослинництві затрати праці і витрати на її оплату планують за сільськогосподарськими культурами (групами куль­тур), виходячи з їх планових посівних площ і нормативів зазначених вище витрат з розрахунку на одиницю площі. Нормативи визнача­ть, як правило, за нормативними технологічними картами.

Відрахування на соціальні заходи включають відрахування на пенсійне забезпечення і на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства та інші соціальні заходи. Вони здійснюються переважно за встановленими законодавством нормами. Сільськогосподарські підприємства, що сплачують фік­сований сільськогосподарський податок [10], планують тільки відрахування до фонду соціального страхування, що пов'язані з виробничим травматизмом і профзахворювання (0,2 %) і на ви­падок безробіття (1,9 % від зарплати).

До прямих матеріальних витрат відносять витрати цінностей (матеріалів), використаних безпосередньона виробництво конкретного виду продукції, включаючи ті, що пов'язані з: а) підготовкою та освоєнням випуску продукції (суми цих витрат відно­сяться на собівартість продукції з початку її виробництва); б) виконанням технологічного процесу з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг (сировина, насіння, паливо, енергія, добрива, засоби захисту рослин, ліки, корми, інструмент, пристрої та інші засоби і предмети праці, а також матеріали); в) проведенням поточного ремонту, технічного огляду і техніч­ного обслуговування основних виробничих засобів, у тому числі взятих у тимчасове користування за угодами операційної оренди, за винятком їх реконструкції і модернізації;

г) забезпечення пра­цівників спеціальним одягом і взуттям, захисними пристроями та спеціальним харчуванням у випадках, передбачених законодав­ством, коли ці суми можна віднести на відповідний об'єкт.

Матеріальні ресурси та послуги, що входять до«Матеріальних витрат», оцінюються запервісною вартістю.Первісною вартістю запасів, що придбаваються за плату, визначається собівартість, до складу якої входять такі витрати:а) суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продав- цеві), завирахуванням непря­мих податків; б) суми ввізного мита; в) суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, що не відшкодовуються підприєм­ству; г) транспортно-заготівельні витрати.

Первісноювартістю запасів (кормів, насіння тощо), що їх ви­готовляють підприємства власними силами, визначається протя­гом рокупланова (нормативна) собівартість їх виробництва, яка вкінці року доводиться до рівняфактичних витрат.

До статті«Насіння та садивний матеріал» включають вар­тість насіння та садивного матеріалу власного виробництва і при­дбаного, які використовуватимуться для посіву (садіння) відповід­них сільськогосподарських культур та насаджень, крім молодих багаторічних насаджень, закладення яких здійснюється за рахунок капітальних вкладень. При поточному плануванні вартість насіння й садивного матеріалу за культурами обчислюють множенням йо­го маси, запланованої для висіву, на фактичну (очікувану) собівартість вирощування і доведення до посівних кондицій, коли вико­ристовують насіння, вирощене в передплановому році; на планову собівартість насіння врожаю планового року і ціну придбаного. У вартість насіння, одержаного в порядку обміну, включають собі­вартість зданого зерна, доплати за посівні кондиції одержаного й витрати з обміну. При цьому слід мати на увазі таке:

♦ у вартість насіння і садивного матеріалу включають витрати на його очищення, сортування, зберігання та завезення в господарство;

♦ витрати на підготовку насіння до посіву (протруювання, сор­тування тощо), навантаження та транспортування його до місця посіву не включають

у вартість насіння, а відносять на виробництво певної сільськогосподарської культури (групи культур) за відпо­відними статтями витрат (оплата праці, пальне і т. д.);

♦ витрати на насіння озимих на зерно і зелену масу, багаторіч­них трав, які посіяли в передплановому році, включають до скла­ду витрат минулих років, а на посіви під урожай наступного за плановим року — до складу витрат незавершеного виробництва.

Вартістьдобрив і засобів захисту рослин та тварин обчислю­ють, виходячи із запланованої маси їх використання за культурами, групами тварин і чинними цінами. При цьо­му вартість мінеральних добрив і засобів захисту рослин та тварин обчислюють за цінами їх придбання з урахуванням витрат на заве­зення, торф - за витратами на його заготівлю, органічні добрива - за нормативною собівартістю. У вартість органічних добрив вклю­чають витрати на вирощування сидеральних культур. Витрати на підготовку добрив і засобів захисту рослин і тва­рин, навантаження їх у транспортні засоби і розкидачі, вивезення в поле та внесення в грунт чи обробіток посівів списують на кон­кретну сільськогосподарську культуру (групу культур) за відпо­відними статтями витрат (оплата праці, пальне тощо) і в дану статтю не включають. Вартість біопрепаратів, пестицидів, ліків, дезінфекційних засобів, придбаних за рахунок асигнувань з бю­джету, не включають до складу виробничих витрат і списуютьна зменшення сум цільового фінансування. Загальноприйнята методика визначення вартості мінеральних добрив, в основу якої покладено розрахунок середньої ціни 1 т азотних, фосфорних і калійних добрив у фізичній масі чи у 100 % дію­чої речовини, не забезпечує необхідної точності планування вартос­ті добрив. Це стосується і пестицидів. Адже вміст діючої речовини в добривах і пестицидах істотно відрізняється. Велика різниця і в ці­нах 1 т фізичної маси і діючої речовини окремих азотних, фосфор­них і калійних добрив. Порівнюючи вартість мінеральних добрив, передбачених пла­ном їх придбання, з вартістю встановлених при обґрунтуванні нормативів, визначають суму коригування витрат на добрива для культур у річному плані господарства. Такий методичний підхід забезпечує достатню точність планових розрахунків.

Аналогічно з урахуванням потреби пестицидів обґрунтовують вартіснінормативи витрат на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів. За роками його коригують з ураху­ванням планового використання пестицидів і біологічних засобів захисту рослин.

У витрати на захист тварин включають вартість викорис­товуваних

біопрепаратів, медикаментів, засобів для проведення дезінфекцій, інструментів, засобів для перев'язки, які мають бути придбані за рахунок коштів підприємства, а також витрати на за­стосування їх у тваринництві. При цьому виходять з рекомендо­ваних норм і конкретних умов господарювання. З урахуванням кількості цих засобів і цін придбання розробляють річні норма­тиви витрат у розрахунку на одну середньорічну голову за вида­ми і статево-віковими групами тварин і птиці. Вартість засобів із захисту тварин, що їх буде придбано за рахунок асигнувань із бюджету, в цю статтю не включаються.

У статті«Корми» відображають вартість кормів як добуток ви­значеної раніше потреби кормів за їх видами і групами тварин, що­до яких обчислюється собівартість продукції на середню вартість 1 ц кормів за їх видами. При визначенні се­редньої вартості корми врожаю передпланового року, що наявні на початок року, оцінюють за фактичною (очікуваною) собіварті­стю їх виробництва, урожаю планового року - за плановою со­бівартістю, а куповані — за цінами придбання. Надходження кормів власного виробництва, за міжгосподар­ськими зв'язками, придбання та надходження від обліку пов'я­зують із даними раніше складеного «Балансу продукції рослин­ництва». У вартість концентрованих кормів, одержаних за обміном, вклю­чають вартість зданого в обмін зерна, витрати з його доставляння на обмінний пункт і одержаних господарством кормів, а також різницю між вартістю одержаних від обміну кормів і зданого в обмін зерна. При визначенні середньої вартості зелених кормів ураховують середньозважену вартість продукції сіяних кормових культур і природних кормових угідь з урахуванням витрат на їх поліпшен­ня, віднесених на плановий рік. Корми, одержані з власних пасо­вищ без будь-яких трудових і матеріальних затрат, не оцінюють­ся, але обов'язково враховують у балансі кормів. На цю статтю відносяться також витрати на приготування кор­мів у кормоцехах та кормокухнях. Ці суми відносяться безпосе­редньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіля­ються між ними пропорційно масі кормів, які мають бути згодо­вані в плановому році. Витрати з транспортування кормів з

місць постійного зберігання до кормоцехів або безпосередньо на ферму не включають у вартість кормів, а відносять на відповідні статті витрат (оплата праці, пальне і мастильні матеріали тощо). На особливу увагу заслуговує

методологія вартісної оцінки продукції власного виробництва. Згідно з «Методичними реко­мендаціями» [84] ця продукція оцінюється за її собівартістю. Од­нак така методика призводить до необ'єктивної оцінки ефектив­ності окремих галузей у господарстві. Тому в країнах з ринковою економікою поширена практика оцінки продукції власного вироб­ництва за ринковими цінами, що діють на момент виробничого споживання даної продукції [64, с. 136].