Противитратний механізм та його роль у зниженні собівартості продукції 2 часть

Ураховуючи те, що ринкові ціни на рослинницьку продукцію, включаючи корми, як правило, вищі за її собівартість, а також високу (50-60 %) питому вагу кормів у собівартості тваринницької продукції різниця у варіантах є істотною. Більш об'єктивну оцін­ку ефективності й ринкової конкурентоспроможності продукції і галузей дає метод, в основі якого лежать ринкові ціни. Тому використання його в практиці калькулювання сільсь­когосподарської продукції є доцільним. Тим паче, що при цьому не змінюється прибуток у цілому по підприємству.

У статті «Роботи і послуги» планують витрати на роботи та послуги власних обслуговуючих (допоміжних) виробництв та вар­тість послуг виробничого характеру, що надаватимуться сторон­німи підприємствами.

До складу цієї статті включають вартість послуг власного та залученого автомобільного, тракторного та гужового транспорту (на переміщення виробничих запасів із центральних складів, складів виробничих підрозділів підприємс­тва та інших місць постійного зберігання на поля, ферми, польові стани, місця заправки тракторів, комбайнів та інших сільськогос­подарських машин під час їх роботи в полі; вивезення сільсько­господарської продукції з поля в місця зберігання та використан­ня). Витрати відносять на окремі об'єкти планування та обліку.

Вартість робіт і послуг за об'єктами планування та обліку ви­трат обчислюють множенням попередньо встановлених натураль­них нормативів (тонно-кілометрів, коне-днів, кіловат-годин, кубіч­них метрів води та газу тощо) на 1 га чи іншу технологічну одини­цю нормування витрат, на планову собівартість або відпускну ціну одиниці виконаних робіт і надання послуг.

Потім цей вартісний норматив множать на площу посіву культури, голову худоби і т. д. Нормативи обсягу робіт і послуг у рослинництві визначають за технологічними картами, у тваринництві - з урахуванням обсягів і відстаней вантажоперевезень, тривалості роботи, виробництва чи переробки продукції

за допомогою електроустаткування (електро­двигунів, водопідігрівачів, вентиляторів, світильників та ін.), норм використання води для миття вимені корів, молочного посуду, теп­лової обробки інвентарю, устаткування, проведення ветеринарно-санітарних заходів, прання спецодягу та інших господарських по­треб, особливостей використання теплової енергії.

За статтею«Пальне і мастильні матеріали» відображають вартість ресурсів, що їх використовують для виконання механі­зованих робіт у рослинництві (потреба в основному пальному і сума витрат на пальне і мастила по відповідних культурах визна­чається в технологічних картах) і технологічних операцій з об­слуговування відповідних видів і груп тварин. При цьому вар­тість пального і мастильних матеріалів для роботи тракторів і комбайнів визначається за комплексною ціною 1 т основного па­льного, яке включає в себе вартість основного пального і відповід­ної йому кількості мастил.

До складу статті«Витрати на ремонт основних засобів»включають: суми на оплату праці працівників, зайнятих на ремонтних операціях, вартість запасних частин, ремонтно-будівельних та інших матеріалів, витрачених на ремонт основних засобів, вклю­чаючи вартість пального та мастильних матеріалів, використаних на ремонт та обкатування машин після ремонту; вартість послуг сторонніх організацій та власних ремонтних майстерень; витрати на ремонт плівкових теплиць і парників, а також ви­трати на ремонт і заміну гусениць та гумових шин тракторів і сільгоспмашин.

Планові витрати на ремонти, технічне обслуговування, заміну шин і гусениць, а також на зберігання техніки визначають: для тракторів і самохідних комбайнів, виходячи з планових витрат пального і питомих нормативів витрат із розрахунку на витрачену машиною певної марки 1 т палива; для причіпних і начіпних сільськогосподарських машин, ви­ходячи з планового виробітку нормо-змін і питомих нормативів витрат з розрахунку на нормо-зміну.

У статті«Інші витрати на утримання основних засобів»планують суми, використані на їх утримання безпосередньо у конкретному виробництві, зокрема:

• витрати на оплату праці персоналу, що обслуговує основні засоби (крім трактористів-машиністів та інших працівників, за­йнятих у технологічному процесі виробництва сільськогосподар­ської продукції тощо); механіків, сторожів;

• вартість пального та мастильних матеріалів на переїздтрак­торів та самохідних машин з однієї ділянки на іншу;

• амортизаційні відрахування, які прямо не відносяться на пев­ні об'єкти планування та обліку (сільськогосподарські культури або види тварин). «Методичними рекомендаціями...» [84] перед­бачається дуже складний порядок віднесення цих витрат на певні об'єкти калькулювання; зокрема щодо: тракторів — пропорційно обсягу виконаних ними механізова­них тракторних та будівельних робіт (в умовних еталонних гектарах); ґрунтообробних машин — пропорційно обробленим пло­щам, зайнятим певними культурами; сівалок — пропорційно площі посіву культур; технічних засобів для збирання врожаю — прямо або про­порційно зібраній площі певних культур; машин для внесення в грунт добрив — пропорційно фізич­ній масі внесених добрив; меліоративних споруд — пропорційно меліорованим площам; приміщень для зберігання продукції — пропорційно кілько­сті та тривалості зберігання продукції протягом звітного періоду. Тому доцільно цю роботу здійснювати аналогічно методиці віднесення амортизаційних відрахувань. До складу цієї статті входять також:

• витрати на догляд за полезахисними лісовими смугами. Ці витрати (без вартості одержаних із цих смуг дров, хмизу, плодів за цінами їх можливої реалізації чи використання) відносяться на багаторічні насадження та посіяні культури пропорційно пло­щам, до яких лісові смуги прилягають;

• витрати на утримання меліоративних споруд, що їх відносять на сільськогосподарські культури, які вирощують на зрошу­ваних та окремо осушених землях.

Ці витрати, якщо їх не можна безпосередньо віднести на певні культури, розподіляють між ни­ми, а також пасовищами та сіножатями пропорційно площі полив­них чи осушених земель;

• різниця між первісною вартістю та виручкою від вибракування тварин основного стада з наступним віднесенням цієї суми на витра­ти виробництва відповідної продукції (молоко, приплід, вовна тощо)

У статті«Інші витрати» планують прямі витрати, які безпо­середньо пов'язані з виробництвом певної продукції і не включе­ні до жодної з вищенаведених статей, а саме: • витрати на пусконалагоджувальні роботи,

пов'язані з ос­воєнням нових виробничих об'єктів (парниково-тепличні комбі­нати, тваринницькі комплекси та ін.). Ці витрати обліковують ві­докремлено у складі витрат майбутніх періодів і включають до затрат на виробництво продукції протягом нормативного строку освоєння виробничих потужностей, але не більше трьох років;

• вартість спецодягу, спецвзуття та інших малоцінних та швидкозношуваних предметів. Витрати на зношення спецодягу та спецвзуття планують, виходячи з чисельності працівників, норм безкоштовної видачі спецодягу, спецвзуття і запобіжних пристосувань на одного працівника, строків їх використання та ціни придбання одного комплекту;

• вартість підстилки для тварин (соломи, торфу, тирси) пла­нують, виходячи із річної потреби підстилкових матеріалів та їх середньої вартості, яку визначають у формі «Розрахунок серед­ньої вартості кормів у плановому році» розрахункових таблиць. Річну потребу у підстилкових матеріалах визначають, виходячи із середньорічного поголів'я і приблизних норм витрат їх на одну голову тварин різних статево-вікових груп [86, с. 96];

• витрати на штучне осіменіння тварин (вартість сперми, утри­мання пункту, витрати на оплату праці техніків штучного осіменіння), які проведені безпосередньо у господарстві. Витрати на послуги стан­цій штучного осіменіння планують за статтею «Роботи і послуги»;

• витрати на будівництво та утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд капітального характеру для тварин. Ці витрати обліковують у складі витрат майбутніх періодів, а на со­бівартість відносять рівними частинами впродовж терміну вико­ристання зазначених споруд, який установлюється комісією з прийняття відповідного об'єкта в експлуатацію;

• платежі за страхування майна, тварин, урожаю культур, страхування окремих категорій праців­ників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвищеною небезпе­кою для життя і здоров'я у випадках, передбачених законодавством;

• витрати, пов'язані з використанням природної сировини, зокрема плата за воду, що вибирається з водогосподарських систем в межах затверджених лімітів, і за деревину, що продається на пні, та платежі за використання інших природних ресурсів — за розміщення відходів, викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє середовище та інші види

шкідливого впливу в межах лімітів;

• інші витрати, що їх включають у собівартість продукції і не відносять до цієї та інших статей витрат. Ці витрати, як правило, відносять безпосередньо на відповідні сільськогосподарські куль­тури, види і групи тварин (обслуговування ферм, обладнання дизбар'єрів, санпропускників та інших об'єктів, пов'язаних із сані­тарно-ветеринарними заходами).

У статті«Загальновиробничі витрати» залежно від зв'язку з окремими виробництвами планують та обліковують витрати, які не можна безпосередньо віднести на ту чи іншу продукцію. У складі загальновиробничих витрат виділяють бригадні, фермські, галу­зеві (цехові) з рослинництва й тваринництва, а в господарствах з розвиненими підсобними виробництвами — ще й цехові з певної галузі.

До складу цих витрат входять:

• витрати на оплату праці працівників апарату управління (аг­рономів, зоотехніків, ветеринарних працівників), бригадирів трак­торно-рільничих і рільничих бригад, завідуючих тваринницькими фермами та інших. Суму цих витрат визначають з ура­хуванням чисельності працівників, передбачених штатним роз­кладом, та їх річного фонду оплати праці;

• орендна плата;

• амортизаційні відрахування і витрати на утримання та ре­монт необоротних активів загальновиробничого призначення;

• витрати на заходи з охорони праці та техніки безпеки;

• зношення малоцінних предметів та предметів, які швидко псуються.

• витрати на переїзди та переміщення (утримання легкових автомобілів і роз'їзних коней, які використовують для поїздок обслуговуючого персоналу галузі);

• транспортне обслуговування робіт (перевезення працівників до місця роботи, підвезення води й інвентарю, доставка пального до тракторів і комбайнів);

• утримання тимчасових споруд (навісів, літніх таборів), ви­трати на організацію харчування на польових станах.

Бригадні, фермські, цехові і загальновиробничі витрати рос­линництва, тваринництва та промислових виробництв розподі­ляють між об'єктами планування та обліку пропорційно загаль­ній сумі прямих витрат за винятком вартості, відповідно,насіння, кормів, сировини, матеріалів танапівфабрикатів і відносять на собівартість тільки тієї продукції, яка виробляється в даній бри­гаді, фермі, цеху чи відповідній галузі.

10.5. Визначення планової собівартості продукції

Заплановані витрати, включаючи загальновиробничі, за куль­турами (групами культур), видами та групами тварин і птиці, ви­конуваними роботами під урожай майбутніх років, що їх планують як незавершене виробництво, становлятьсобівартість продукції чи робіт. Поряд із цим обчислюютьсобівартість одиниці продук­ції, робіт незавершеного виробництва й робіт з поліпшення якості земель, здійснюваних за рахунок власних коштів господарства.

Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюють у такій логічнійпослідовності: розподіляють між окремими об'єктами планування та обліку витрати з утримання необоротних активів; визначають собівартість робіт та послуг допоміжних вироб­ництв; розподіляють загальні витрати: на зрошення та осушення земель, включаючи витрати на утримання меліоративних споруд; на вапну­вання та гіпсування фунтів та на утримання полезахисних смуг; списують частину витрат бджільництва на сільськогоспо­дарські культури, що запилюються; розподіляють бригадні, фермські, цехові та загальновироб­ничі витрати; визначають загальну суму виробничих витрат за об'єктами плану- вання та обліку; визначають собівартість продукції рослинництва; розподіляють витрати з утримання кормоцехів; визначають собівартість продукції тваринництва і промис­лових ви- робництв; визначають собівартість товарної продукції рослинництва, тварин- ництва та промислових виробництв.

Об'єкти планування та обліку виробничих витрат (пшени­ця озима, основне стадо великої рогатої худоби тощо) ікальку­лювання продукції (1ц зерна і зерно відходів; 1 ц молока і 1 го­лова приплоду, 1 тис. шт. розсади і т. д.) визначено у джерела літератури [84].

Продукція рослинництва. Собівартість продукції за видами сільськогосподарських культур визначається: а) зерна, насіння со­няшнику - франко-тік (франко-місце зберігання); б) соломи, сіна - франко-місце зберігання; в) цукрових буряків, картоплі, овочів, баш­танних культур,

коренеплодів - франко-поле (місце зберігання); г) плодів, ягід, винограду, овочів закритого грунту, продукції квітни­цтва - франко-пункт приймання (зберігання); д) соломки та трести льону, конопель - франко-пункт зберігання чи переробки (на під­приємстві); е) зеленої маси на корм - франко-місце споживання; є) зеленої маси на силос, трав'яного борошна, сінажу, гранул - фран­ко-місце силосування, сіна- жування, виробництва борошна, гранул. Усі наступні витрати на виконання операцій з підготовки про­дукції до реалізації та її проведення відносять на витрати зі збуту.

Зернові культури. Витрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи витрати з доробки зерна на току в межах кален­дарного року) становлять собівартість зерна, зерновідходів та соло­ми. При розрахунках собівартості в першу чергу із загальної суми витрат виключають собівартість соломи (полови), стебел кукурудзи. Собівартість соломи, гички, стебел кукурудзи і соняшнику, капустяного листя та іншої побічної продукції рослинництва ви­значають, виходячи із розрахунково-нормативних витрат на їх збирання, транспортування, скиртування й інші роботи відповід­но до прийнятої у господарстві технології. Методику оцінки по­бічної продукції в рослинництві, тваринництві та промислових виробництвах висвітлено у [86, с. 229].

Решту витрат розподіляють між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймається за одиницю, а зерновідходи прирівню­ються до нього за коефіцієнтом, який розраховують за вмістом у них повноцінного зерна. У разі вирощування товарного насіння зернових культур загаль­ну суму витрат, включаючи додаткові витрати, що безпосередньо пов'язані з одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та зерно- відходів), розподіляють між цими класами насіння (супереліта, еліта, першої та другої ре­продукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами.

Собівартість 1 ц насіння визначають діленням суми витрат, віднесе­них на насіння відповідного класу, на його масу після доробки.

Собівартість 1 ц зерна кукурудзи визначають діленням витрат на вирощування і збирання продукції (без вартості кукурудзиння) на масу сухого зерна повної стиглості при базовій (14 % вологос­ті). Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зерно здійснюють за середніми фактичними даними вологості, який установлюють за даними реєстрів накладних на прийняте заготі­вельними організаціями зерно.

Технічні культури виділяють у самостійні об'єкти планування та обліку витрат. Собівартість 1 ц продук­ції обчислюють так само, як і для зернових. Із загальних витрат виключають вартість побічної продукції (гичка, солома, стебла тощо), оціненої за нормативно-розрахунковими витратами на її заготівлю, а решту суми становить собівартість основної продук­ції. Якщо від вирощування технічної культури чи групи культур одержують декілька видів продукції (соломка і насіння льону-довгунця, тютюнова і махоркова сировина), витрати між ними розподіляють пропорційно вартості продукції за реалізаційними цінами. Це стосується і лікарських та ефіроолійних культур. Собівартість цукрових буряків (фабрич­них і маточних) обчислюють за фізичною масою коренеплодів. Зниження собівартості при цьому забезпечує не тільки поліп­шення використання ресурсів, а й зумовлює підвищення їх за­брудненості й засміченості. Згідно з чинною методикою обчис­лення собівартості це можливо також у разі обліку картоплі й кормових коренеплодів. Щоб усунути цю суперечність, ряд гос­подарств беруть до уваги корисну масу врожаю.

Для визначення собівартості продукціїльону та конопельодержане насіння оцінюють за нормативно-розрахунковою (пла­новою) вартістю, виходячи із витрат на підготовку та обмолот стебел, транспортування та обробку насіння. Решту (без вартості насіння) загальної суми витрат на вирощування льону чи конопель відносять на соломку. Собівартість соломки визначають діленням зазначених витрат на фізичну масу. Собівартість трести льону-довгунця чи конопель включає вартість соломки і витрати на її розстилання, перегортання, підняття зі стелищ тощо.

У спеціалізованих господарствах, деовочеві, баштанні, плодові та ягідні культури є розвиненими галузями, витрати пла­нують і обліковують щодо кожної культури. У господарствах, де ці галузі допоміжні, об'єктами планування витрат є овочі відкри­того ґрунту, овочі закритого ґрунту, баштанні продовольчі куль­тури, плодові культури, ягідники й виноградники. Віднесені на основну продукцію витрати розподіляють між її видами пропор­ційно виручці від її реалізації.

Собівартість 1 ц продукціїкормових культур обчислюють ді­ленням витрат на вирощування, збирання і транспортування продук­ції до місць зберігання на валовий збір. Із площ однорічних і бага­торічних трав збирають по декілька видів продукції, тому витрати між ними розподіляють пропорційно валовому збору умовної про­дукції. Для її обчислення застосовують такі коефіцієнти: однорічні трави на сіно 1ц - 1,0; насіння 1 ц - 9,0; солома 1ц - 0,1 і зелена маса 1 ц - 0,25; багаторічні трави відповідно - 1,0; 75,0; 0,1 і 0,3.

Собівартість центнера готового силосу та сінажу визначається вартістю закладеної зеленої маси і витрат на транспортування (включаючи вартість використаної плівки, консервантів та інших компонентів). Загальна сума витрат ділиться на фізичну масу одержаного готового силосу чи сінажу.

Більш детально особливості визначення собівартості продук­ції інших галузей рослинництва (тютюнова сировина, продукція лікарських та ефіроолійних культур, хміль, квіти, гриби тощо), а також планування витрат незавершеного виробництва висвітле­но в [84; 86, с. 52 - 63].

Собівартість продукції тваринництва включає витрати на утримання поголів'я худоби, птиці, кролів, звірів. Обчислюючи її, від загальної суми витрат віднімають вартість гною та іншої побіч­ної продукції. У собівартість гною і пташиного посліду включають вартість підстилки, нормативно-розрахункові витрати на транспор­тування, подрібнення підстилки, прибирання, навантаження, транс­портування й зберігання гною. У витрати також включають аморти­заційні відрахування, вартість ремонтів та інші витрати на утри­мання гноєсховищ, гноєтранспортерів. Собівартість тонни гною ви­значають діленням загальної суми витрат на його фізичну масу. Кі­лькість рідкого гною переводять у звичайний гній виходячи зі вмісту сухих речовин [86, с. 97]. Вартість іншої побічної продукції (такої, як вовна, линька, пух, перо, міражні яйця, м'ясо півників яєчних порід, забитих у добовому

віці, м'ясо забитих звірів, шкури забитих тварин) визначають за цінами можливої реалізації та іншо­го використання. Її вартість відносять на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

У молочному скотарстві обчислюють собівартість 1 ц моло­ка й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду прирівнюється до вартості 60 кормо-днів утримання корови. Со­бівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів. Для визначення собівартості 1 ц молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду і побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.

Визначення собівартості продукції вирощування та відго­дівлі худоби і птиці. Продукцією вирощування та відгодівлі ху­доби і птиці(великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої маси, одержаний за рік. Цей приріст ви­значається як різниця між живою масою поголів'я на кінець року та тим, яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою приплоду та масою тварин і птиці, що надійшли в групу впродовж року та які були на початок року. Собівартість 1 ц при­росту живої маси визначають діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побіч­ної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси. Собівартість живої маси молодняку тварин і тварин на відго­дівлі та птиці всіх вікових груп визначають виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин). Кількість жи­вої маси становить масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року. Собівартість 1 ц живої маси худоби і птиці визначають діленням їх вартості на кількість центне­рів живої маси (без маси тварин, що загинули). На підставі розрахо­ваної вартості 1 ц живої маси обчислюють собівартість худоби, яка реалізується, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також тієї, що залишається на підприємстві на кінець року.

У м'ясному скотарствіодну голову приплоду оцінюють ви­ходячи з

його живої маси і планової собівартості 1 ц живої маси телят при відлученні. Собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включаючи масу одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяці розтелення переводять в основне стадо) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції та молока, які оцінюються за реалізаційними цінами). Собівартість 1 ц живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-місячного віку і балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули) та тих, що залишились під матками на кінець року. Розрахована со­бівартість 1 ц використовується для оцінки телят, що залишились під матками на кінець року та переведені в старші групи. Що ж до методики визначення собівартості приросту маси та живої ма­си молодняку старше 8 місяців та худоби на відгодівлі, то вона не відрізняється від викладеної вище з молочного скотарства.

У свинарстві витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок з поросятами до їх відлучення та кнурів) становити­муть собівартість ділового приплоду і приросту живої маси. Собівар­тість 1 ц живої маси поросят на час їх відлучення від свиноматок визначається діленням вартості поросят під матками на початок ро­ку і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без па-діжу) поросят, які мають бути відлучені та які залишатимуться під матками на кінець року. Собівартість 1 ц приросту маси та живої маси свиней інших груп (на дорощуванні та відгодівлі) визначається як і по великій рогатій худобі на вирощуванні та відгодівлі.

У неспеціалізованих підприємствах собівартість валового приросту живої маси свиней (включаючи живу масу приплоду) визначають в цілому по галузі діленням витрат на утримання всіх груп свиней на кількість приросту.

Собівартість продукціївівчарства складається із витрат на утримання дорослого поголів'я і молодняку тварин, а також на їх стриження. Виробничі витрати у вовняно-м'ясному вівчарстві розподіляють між видами продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко і шкіри загиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за можливими цінами реалі­зації, а гній - за нормативно-розрахунковою вартістю. Ягнят романівської породи в момент їх народження оцінюють у розмірі 12%, каракульських - 15 %, а всіх інших порід - 10 % загаль­ної суми витрат на утримання овець основного стада. Загальну суму витрат на утримання овець (без вартості побічної продукції та приплоду) розподіляють між вовною (1ц вовни прирівнюється до 5 одиниць) та приростом живої маси, 1 ц якого береться за одиницю. Витрати на утримання стригального пункту стриження овець, класування, пакування, маркування вовни відносять безпосередньо на собівартість вовни. Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається із собівартості припло­ду та витрат на приріст їхньої живої маси до відлучення.

У птахівництві для дорослого поголів'я визначають собівар­тість яєць, для молодняку птиці - приріст живої маси, для інкуба­ції - добових пташенят. При цьому із загальної суми витрат на до­росле поголів'я виключають вартість посліду та іншої побічної продукції, і ця різниця дорівнюватиме собівартості яєць. Для молод­няку птиці виключають ще вартість запланованого виходу яєць від молодих курочок до переводу в основне стадо, оцінених за цінами можливої реалізації. Собівартість добових пташенят становлять вар­тість закладених в інкубатор яєць і витрати з їх інкубації без ураху­вання використовуваних відходів, міражних яєць і забитих у добо­вому віці півників за ціною можливої реалізації чи використання.

Контрольні питання:

1. Що є противитратним механізмом АПК в Україні?

2. Назвіть основні причини переважання витратного методу господарювання?

3. На який результат має бути спрямована вдосконалена методика нормування праці й матеріальних ресурсів?

4. Що є головним завданням противитратного механізму?

5. Що виступає головним об’єктом функціонування противитратного механізму АПК?

6. Назвіть основні шляхи реалізації противитратного механізму.

7. Які методи планування витрат і собівартості продукції використовуються у практиці?

8. Що таке нормативна база?

9. Назвіть основні групи норм.

10. Що таке укрупнені нормативи?

11. Що називається укрупненим плануванням?

12. Назвіть основний плановий документ?

13. Що таке собівартість продукції (робіт, послуг)?

14. Назвіть основний документ, яким користуються при плануванні витрат.

15. Як розподіляються операційні витрати?

16. Як групуються витрати за економічними елементами?

17. На які види поділяються витрати?

18. За якими статтями рекомендовано групувати операційні витрати?

19. Що включають у себе прямі витрати на оплату праці?

20. Що включають у себе відрахування на соціальні заходи?

21. Що включають у себе матеріальні витрати?

22. Що включають у себе витрати на насіння та садивний матеріал?

23. Що включають у себе витрати на придбання добрив і засобів захисту рослин та тварин?

24. Що включають у себе витрати на корми?

25. Що включають у себе витрати на роботи і послуги?

26. Що включають у себе витрати на пальне і мастильні матеріали?

27. Що включають у себе витрати на ремонт основних засобів?

28. Що включають у себе інші витрати на утримання основних засобів?

29. Що включають у себе інші витрати?

30. Що включають у себе загальновиробничі витрати?

31. В якій послідовності здійснюється розрахунок собівартості продукції?

32. Що є об’єктом планування та обліку виробничих витрат?

33. Як розраховується собівартість зернових культур?

34. Як розраховується собівартість технічних культур?

35. Як розраховується собівартість овочевих культур?

36. Як розраховується собівартість плодових культур?

37. Як розраховується собівартість кормових культур?

38. Як розраховується собівартість продукції скотарства?

39. Як розраховується собівартість продукції свинарства?

40. Як розраховується собівартість продукції вівчарства?

41. Як розраховується собівартість продукції птахівництва?

Розділ 11. ФІНАНСОВИЙ ПЛАН ПІДПРИЄМСТВА

11.1. Фінансовий план, його будова і зв’язок з іншими розділами плану

Фінансове планування — це визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їх надходження.Мета його скла­дання полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат.

Основними завданнями фінансового планування є: забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необ­хідними фінансовими ресурсами; визначення напрямів ефективного вкладення капіталу, оцін­ка раціональності його використання; виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Фінансовий план включає такі складові: план обсягів реалізації продукції; план доходів і витрат (прибутків і збитків); план руху грошових коштів (бюджет руху готівки); плановий баланс активів та пасивів підприємства; розрахунок точки беззбитковості; письмовий виклад результатів фінансового планування. До фінансового планування тісно примикають, хоч і належать до більш загальних елементів фінансового менеджменту, складання довгострокового плану (бюджету), капіталовкладень та оцінка інвестиційних проек­тів, а також довгострокова стратегія фінансування підприємства. Одним із головних обов'язків фінансового менеджера підпри­ємства є періодичне (щомісячне, щоквартальне, щорічне) скла­дання пояснювальних записок до вихідних форм фінансового стану підприємства з розрахунковими показниками і детальним аналізом відхилень (від планових показників попереднього року, середніх показників по району, показників кращих підприємств району чи області та підприємств-конкурентів) з рекомендаціями щодо усунення недоліків.