Що є основою самовдосконалення особистості вчителя?

Творче питання, спиратись на матеріал.

Інтерес до проблеми процесу самовдосконалення особистості знайшов відображення у роботах багатьох вчених представників як вітчизняної, так і зарубіжної психології: концепція особистісно орієнтованого підходу до формування майбутнього педагога (М. Алєксєєв, І. Бех, Є. Бондаревська, М. Гузик, І. Котова, С. Подмазін, В. Рибалка, О. Савченко, В. Сєріков, Є. Шиянов, І. Якиманська); положення смислового підходу (О. Асмолов, Б. Братусь, Д. Леонтьєв, О. Колісник, І. Ярмакеєв); концепції екзистенційної педагогіки (М. Рожков, Л. Байбородова, А. Волохов, Т. Машарова, М. Ковальчук); основні принципи аксіологічного підходу до підготовки майбутнього спеціаліста (І. Бех, Б. Гершунський, М. Євтух, І. Зязюн, Н. Максимчук, О. Музика, В. Сластьонін, Н. Ткачова, Г. Чижакова, А. Ярошенко); положення компетентнісного підходу в освіті (І. Єрмаков, М. Левочко, А. Мітяєва, О. Пометун, Д. Пузиревський, О. Савченко, А. Хуторський) та ін. В основі досліджень сучасних педагогів лежить концептуальна ідея суб’єктності, яка, ґрунтуючись на принципі активності особистості у пошуках смислів, цінностей життя та втілення сутнісних сил у діяльності, дозволяє створити модель сучасної підготовки майбутнього педагога, спрямовану на забезпечення його особистісного зростання у професійній діяльності.

Тому розвиток суспільства викликає потребу не лише у підвищенні рівня освіти особистості, а також формування нового типу інтелекту, мислення, що дає змогу швидко та якісно опрацьовувати та засвоювати інформацію. Бажання людини вчитися, самовдосконалюватися приймає характер найвищої людської цінності, що передбачає створення ключових умов для самореалізації в динамічно змінних умовах суспільства. Сформувати таку потребу можливо лише при відповідній філософсько-методологічній підготовці у стінах навчального закладу на основі власної культури .

Формування, розвиток та функціонування творчої особистості, є однією з основних проблем сучасної соціокультурної ситуації, яка пов’язана з переходом до постіндустріальної інформаційної цивілізації, що несе за собою зміни в мисленні людини, щоб оптимально реалізувати людські інтелектуальні та моральні можливості.

Ці завдання вимагають розробки нової концепції і нових принципів здійснення професійної освіти, але слід враховувати реалії сучасного етапу розвитку суспільства в умовах переходу до ринкової економіки і до механізмів розвитку цивілізації. Оскільки, класична модель освіти фактично вичерпана, потрібно шукати новий комплекс педагогічних та філософських ідей, які визначатимуть методологічні основи підготовки майбутніх учителів для роботи у сучасних школах. Це здається очевидним, що пошук освітніх систем сьогодні повинен бути направлений на пізнання природної сутності людини і створення цілісної філософії

освіти. Єдність філософських основ і синтезу сучасного наукового знання про людину і процесу пізнання можлива на основі синтезу культурологічних і антропологічних, системно цілісних підходів, що дає можливість обґрунтувати педагогічну теорію навчання і відповідні технології.

Перехід від одного типу культури до іншого завжди викликав докорінні зміни в соціальному житті людей, в системі цінностей і відображався в трансформації педагогічного ідеалу і в сутності освіти, в структурі, змісті і в методичному забезпеченні. Освітня криза, з середини XX століття, як зазначає багато дослідників (філософів, соціологів, педагогів), багатогранно розвинулася і проявилася в зростанні протиріч, які проявилися і у вищій освіті: між новим соціокультурним контекстом і системою освіти, яка базувалася в основному на знаннях, мінімізуючи "людський потенціал"; між утилітарно-технологічним поглядом на освіту з установкою на конкретні результати учіння та потребою демократичного суспільства забезпечити можливості для індивідуального розвитку кожного; між необхідністю особистісного росту та розповсюдженою установкою на трансляцію знань; між вимогою свободи учіння і жорсткими формальними рамками традиційної системи .

Необхідність усунення зазначених протиріч, актуалізує проблему оптимізації формування особистості студента в системі вузівської підготовки вчителів початкових класів і вимагає розгляду таких питань, як розробка нових способів покращення змісту та форм організації розвитку педагогічної освіти як важливе значення людської сили, актуалізація творчої, трудової, інноваційної діяльності; впровадження принципів інновації, відкритість педагога культурі і суспільству; введення діалогу, поліфонії в педагогічну діяльність.

Аналіз соціальної функції освіти на сьогоднішній час не обмежується тільки передачею знань від вчителя до учня, а втілюється у підготовці спеціалістів, які вміють оперувати інформацією, володіти комп’ютерними технологіями, мислити професійно-прагматично у відповідності з вимогами ринку і соціальним замовленням сучасного ринку. Найважливішим завданням освіти на сучасному етапі є підготовка до життя молодих людей як суб’єкту культури нової якості, яка відображає гармонію природи та суспільства, сутністю якої є гуманізм. Загальновідомо, що формування та розвиток гуманної дитини молодшого шкільного віку залежить від вчителя. Якщо майбутні вчителі початкових класів усвідомлюють важливість завдання формування в учнів ціннісного ставлення до навколишнього світу і самого себе, то їх знання набувають ціннісного значення .

У системі головних ідеалів і цінностей світової прогресивної педагогіки центральною ланкою завжди була орієнтація на гуманістичну парадигму. Сьогодні її актуальність зростає і у зв’язку з процесами реформування вітчизняної освіти, у яких аксіологічний аспект відіграє значну роль. Освіта, заснована на ідеях гуманізації, повинна насамперед, інтегрувати весь комплекс знань про людину, формуючи на основі цих знань цілісне уявлення про себе як у дітей, так і у педагогів .

Сучасна концепція підготовки передбачає функціонування навчального закладу будь-якого рівня в якості елементу системи безперервної освіти. Кожен елемент в цій системі, стратегічною метою якої є становлення соціальної культурної людини, спеціаліста професіонала, повинен сприяти розвитку майбут- нього суспільства та носити в цьому плані випереджувальний характер. При цьому безперервна освіта стає суттєвим атрибутом освітнього суспільства, в якому вона набуває характер механізму соціалізації особистості і носить характер адаптивності, мобільності в світі високої інноваційної динаміки.

Необхідність жити в складному соціокультурному просторі ставить індивіда перед проблемою "знаходження себе" одночасно в різних видах діяльності. Це передбачає наявність у індивіда можливостей та способів діяльності, які дозволяють йому здійснювати повноцінну життєдіяльність.

Підготовка у вищій школі майбутніх вчителів початкових класів, у відповідності до вимог розвитку демократичного суспільства, тягне за собою формування не тільки спеціальних знань і здібностей у майбутніх педагогів, а також виховання самостійного професіонала, активного суб’єкта на ринку освітніх послуг, який здатний найкращим чином розпоряджатися своїм інтелектуальним капіталом, своєю педагогічною класифікацією і знаходити найбільш вигідні сфери його застосування, практично створювати і реалізовувати нові освітньо-виховні технології, які сприятимуть ефективній підготовці майбутнього покоління в умовах ХХІ століття.

Аналіз соціально-філософського контексту, в якому відбувається становлення професійно компетентної, соціально активної і творчої особистості педагога включає в себе не тільки методологічні, а й світоглядні задачі, які пов’язані з пошуком нових засобів активації людської сили, орієнтація людських індивідів на самовдосконалення та використання для цього культурних ресурсів з урахуванням змін загальної історичної ситуації і нових можливостей і потреб суб’єкта, нових умов його розвитку як суб’єкта історичної, психологічної та соціальної дії .