Пародійно-карнавальна природа антиутопії В. Войновича «Москва 2042». Оруеллівські мотиви у творі. Гротескна інтерпретація проблеми «митець та мистецтво у романі

Антиутопія (грец. αντί-, грец. ου — не, грец. τόπος — місце; альтернативно, дистопія (грец. δυσ — хворий, поганий), какотопія,^[1]) — вигадане суспільство, яке є антитезою утопії. Зазвичай характеризується пригноблюючим суспільним контролем, що здійснюється авторитарним або тоталітарним урядом. Вперше термін «антиутопія» (англ. dystopia, anti-utopia) вжив англійський філософ і економіст Джон Стюарт Мілл в 1868 році.

Деякі академічні кола розрізняють дистопіювід антиутопії. Наприклад, у «1984» Джорджа Орвелла і «Дивному новому світі» (Brave new world) Олдоса Хакслі дистопія не претендує бути гарною, тоді як антиутопія здається утопією або такою, що намагалася бути утопією, але фатальний збіг обставин, поворот чи інший фактор зруйнував або перекрутив утопічний світ, що призначався, або його поняття.^[2]

«Москва 2042» - сатиричний роман-антиутопія Володимира Войновича, написаний в 1986 році.

Автор зобразив комуністичну Москву майбутнього - на перший погляд, цілком відповідну суспільству переміг комунізму («Комунізм в окремо взятому місті», «Московська республіка»), але, втім, у міру розвитку сюжету книги, стає зрозумілим, що ці очікування так і залишилися утопією .
«Войнович в романі« Москва 2042 »відтворює ситуацію божевільного карнавалу життя. <.> Засобами і антиутопії, і сатири, і памфлету, і пародії малюється ситуація карнавалу »
«Москва 2042» - сатиричний роман-антиутопія, весела пародія, дія якої відбувається в майбутньому, в середині XXI століття, в шаленому «марксистському» світі.
Герой роману - письменник-емігрант - несподівано отримує можливість полетіти в Москву 2042 року й у результаті виявляється дійовою особою і організатором нової революції

Сюжет

Головний герой книги - письменник-дисидент Віталій Карцев, прототипом якого є сам Войнович (оповідання йде від першої особи): колишній член Спілки письменників, за свою дисидентську діяльність позбавлений членського квитка, а згодом і радянського громадянства, видворений з країни до Західної Німеччини (ФРН ).
У розмові за кухлем пива зі своїм німецьким приятелем Руді письменник дізнається, що мюнхенська турагентство надає незвичайну послугу: можливість відправитися в подорож в часі на спеціальному сверхсветовое космопланів. Письменник вирішує відправитися до Москви майбутнього, щоб дізнатися, що ж стало з Радянським Союзом, а один американський журнал викликається спонсорувати цю поїздку вартістю майже 2 мільйони доларів за докладний репортаж про подорож.
У Москві 2042 його зустрічають як національного героя: його ставлять в один ряд з видатними письменниками минулого, влада урочисто готуються до проведення його 100-річного ювілею, до масового видання готується його книга. Від зустрічали його важливих осіб письменник дізнається, що в Москві вперше в історії в межах одного міста побудований справжнісінький комунізм.
Однак дуже скоро він дізнається, що комунізм, побудований в Московській комуністичної республіці (Москорепе), зовсім не такий, яким його передбачали в минулому, більше того, незважаючи на те що нинішній вождь Радянського Союзу - Геніаліссімус - прийшов до влади в результаті «змови молодих розгніваних генералів КДБ »та Великої Серпневій комуністичної революції, а члени Верховного П'ятикутника відкрито лають пороки розвиненого соціалізму
Відбулося повне зрощення партії і спецслужб, і сама партія називається КПГБ - Комуністична партія державної безпеки. Всім коммунянам в обов'язковому порядку з дитинства ставиться любов до Геніаліссімусу, його творінь і ідеям, проте сам Геніаліссімус насправді не володіє такою великою владою, як може здатися на перший погляд (його ім'ям правлять його колишні соратники по Серпневій революції, очолюють Редакційну Комісію та БЕЗ). У новій системі виявилася затребуваною і церква, яка отримала всі блага в обмін на одну тільки «дрібниця» - відмовитися від Бога і замінити його Геніаліссімусом (при цьому в церкві також існують військові звання, наприклад, генерал-майор релігійної служби; в нової комуністичної церкви Маркс, Енгельс, Ленін та ін канонізовані).
Фактично у фіналі відбувається просто заміна однієї форми диктатури на іншу: на це вказує діалог автора з колишнім генералом безпеки, який, перейменувавшись з Дзержинський Гавриловича в Дружина Гавриловича, залишився при своїх обов'язках і пояснює, що такі як він завжди будуть затребувані, оскільки кому- то треба охороняти завоювання революцій.

Ряд додаткових конотацій утворюється при співвіднесенні роману «Москва 2042» з творами О. Хакслі «Про чудовий новий світ» і
Дж. Оруелла «1984», які виступають безпосередніми джерелами деяких художніх прийомів у тексті В. Войновича. Перейменування в «1984» пояснюється сакральністю мови влади, отриманий «новояз» адекватно відображає ідеологію «двозначності», в «Москві 2042» квазіномінація стає самоцінною. В. Войнович почасти запозичує ряд просторово-часових опозицій: опозиції центру і периферії, верху і низу, закритого і відкритого простору, кругового і лінійного руху, які, формують амбівалентну модель світу роману, а також відіграють значну роль у утопічних і антиутопічних стратегіях письменника.

«1984» (відомий також під назвою Тисяча дев'ятсот вісімдесят четвертий) — роман-антиутопія англ. письменника Джорджа Орвелла, опублікований 1949 року. Роман розповідає історію Вінстона Сміта і його деградації під впливом^[1] тоталітарної держави, в якій він живе.