Пісня на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя”

Одеський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою

Одеської міської ради Одеської області

Матеріали

Проведення виховного заходу, присвяченого 199-й річниці з дня народження

Т.Г. Шевченка

Підготувала:Т.М.ЧЕПІЛЬ, вчитель вищої категорії,

вчитель-методист

М. Одеса – 2013 рік

Сценарій

святкового заходу,

присвяченого 199-й річниці Т.Г. Шевченка

Мета:

-виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.

- вшанування пам’яті видатного художника слова , патріота України - Т.Г.Шевченка.

- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

- пропагування творчості обдарування рідного краю.

Місце проведення. Актова зала

Тарасові слова — то правда жива.

Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.

Шевченкове слово в віках не старіє...

І частина

На сцені – рушник і вислів “Не одцурайтесь своєї мови…”.

Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.

Ведучий: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

Запалює свічку. Свічку поставлю, свічку поставлю

І перед образом, і перед тобою

І хоч у мріях народ свій заставлю

Стати навколішки, поряд зі мною,

І помолитися за тебе. Кобзарю,

Щиро, — хоч раз би! — Як перед Богом

Все ж українці ми, а не хозари,

Гори, моя свічко, гори нам ще довго!

Ведучий 2: Хай палає свічка.

Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

Справля Україна великеє свято –

В цей день народився творець «Кобзаря».

Убралась Вітчизна у пишнії шати,

Лунають усюди слова пісняра.

Звучить мелодійна музика.

Ведучий 1: Нехай вкраїнським дітям завжди

Сія Шевченкова зоря,

Схилімо голови в пошані

перед портретом Кобзаря

Ведучий 2:Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.

То була дивовижна зоря.

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

Ліцеїст: Шевченко Тарас, наче сонце для нас.Тарас Григорович прожив усього 47 років, із них 24 роки був у кріпацтві, 10 років мучився у солдатській неволі на засланні і лише 13 років був вільною людиною.

Трагічною була доля Шевченка. Та його життя було, наче зірка: яскраво запалало, але швидко згасло:

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Ліцеїст: Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Ліцеїст:Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим.

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

Ліцеїст: І тому в сім'ї великій,

У цвіту садів прекрасних,

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

Ведучий 1: Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами

Ліцеїст:Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Ліцеїст:Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

Ліцеїст:Хліб і сіль тобі, Тарасе,

Сьогодні підносимо…

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо

Ліцеїст:Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

Ведучий 1: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ліцеїст:Впохилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Ліцеїст: Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці —

В хатині бідній він родився

Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась...

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

І бог почув молитву ту,

І в руки хлопцеві вручив

Співецьку чародійну ліру.

Ліцеїст: «Мені тринадцятий минало»

Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в бога...

Уже покликали до паю,

А я собі у бур'яні

Молюся богу...

І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло.

Ліцеїст:Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Ліцеїст:Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Ліцеїст:Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Ліцеїст:Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші Про людську біду.

Та малює й пише Він таємно там.

Гнівні його вірші Страх несли панам.

Ведучий 2: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти:

Ліцеїст: Не одцурайсь, мій сину,

Мови. У тебе іншої нема.

Ти плоть і дух – одне-єдине

Зі словом батьківським – Людина,

Без нього – просто плоть німа.

Без мови в світі нас – нема!

Ліцеїст: Схаменіться,…Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.

Ліцеїст: Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває, Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Ліцеїст:Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, -

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Ліцеїст:І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пам’янути

Незлим тихим словом.

Пісня на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя” .

Ведучий 1:Він давно уже спить

На чернечій високій горі.

Крізь часи проростаючи,

Нам «Кобзаря» читає.

Він не з бронзи, Він в плоті,

Він – вічний шматочок землі.

Ліцеїст: Спи спокійно, поете! Україна твоя

Вже розправила крила орлині.

Так, як мріяв колись ти в жагучих піснях

На засланні в чужій самотині.

ІІ частина

Ведучий: Шевченкове життя – це повість про те, що таке мистецтво, яке воно безмежне, які перепони воно може здолати та який страх може викликати у ворога. Здається, усі обставини були проти того, щоб Шевченко став поетом і художником. Спочатку злидні, рабство, сваволя поміщика перешкоджали досягненню мети. Згодом, коли Шевченко їх здолав, сама держава перегородила шлях поетові.

Ведучий 1: По-народному глибинне шевченківське слово — то невичерпна скарбниця поетичної мудрості й краси. І нині викликає зачарування і подив, як у звичайному вірші Шевченка поєдналися простота і геніальність, ніжність і полум’яність, гірка сльоза і прометеївська сила волі.

Ведучий 2:«Думи мої, думи мої...». Цими словами починався перший рядок уперше виданого «Кобзаря». Поетичний геній Шевченка дав початок світовій історії нашої української літератури. Тож давайте погортаємо сторінки «Кобзаря», глибше відчуємо в них красу рідної землі та любов поета до України.

Ліцеїсти читають поезії «Зоря моя вечірняя», «Над Дніпровою сагою», «Минають дні, минають ночі», «Заросли шляхи тернами, «Доля».

Ведучий 1:Біографія Шевченка усім відома. Юнаком він був на чужині, там з’явились і перші твори. Але серце поета, разом з усіма його почуттями, сподіваннями, щодня й щогодини було в Україні. Без України поетове серце не могло ні співати, ні сумувати, до неї поривалось і співало.

Ліцеїст: Думи мої, думи моіі.

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, —

Де ж мені вас діти?

Ліцеїст: Ми не забули тебе, Тарасе,

Черпаєм правду в твоєму слові

І збережем ми для внуків наших

Вкраїнську пісню, вкраїнську мову.

Не раз стинались ми з ворогами,

До долу гнулись криваві рани,

І всім здавалось, ми вже не встанем,

Та воскресали, бо був ти з нами.

Ведучий 2: Шевченко був фізично надломлений в’язницею та засланням, але своє мистецтво проніс до кінця життя До останніх днів залишався таким, яким був від початку, - непримиренним та відважним. І це настільки дивовижно, що складно сказати, що варто поціновувати вище: його поетичний геній чи його надзвичайну мужність.

Ведучий 1:172 роки тому побачило світ перше видання «Кобзаря» - книги, яку народ український поставив на перше місце серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. За життя поета вона видавалася тричі і кожного разу містила більшу кількість творів. У першому виданні «Кобзаря» 1840 року було лише вісім віршів, балад і поем. У 1844 році було видано «Чигиринський кобзар». І тільки в 1860 році, незадовго до смерті поета, вийшло нове, найбільш повне прижиттєве видання «Кобзаря», до якого увійшли 16 творів. Для порівняння зазначимо, що сучасні видання містять 228.

Ведучий 2: «Кобзар» належить до найволелюбніших книг усіх часів, він наскрізь наповнений прагненням волі, передчуттям її неминучості. Поезії «Кобзаря» пронизані вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з безправством, рабство ніколи не стане для неї за норму існування.

По "Кобзарю" отім старім
Учились грамоті щасливо;
Росли задумані від "Дум",
Гострили гнів за Катерину
І клали в серце тихий сум
За слізну долю удовину
Нам снились Ґонтині сини,
Що Батько вбив за честь і волю, —
Сувора правда давнини
Ішла, мов клятва, в нашу долю.
Учні виконують пісню "Думи мої..."

Ліцеїст :
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині...
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі —
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти? Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль,Боже,
То дай злої, злої!

Ведучий: До «Кобзаря» увійшло багато творів, але хочеться згадати баладу «Причинна», що належить до ранніх творів Шевченка (написана 1837 року, надрукована 1841 року в альманасі «Ластівка». Хочеться згадати тому, що уривок з цієї балади «Реве та стогне Дніпр широкий…» став всесвітньовідомою піснею. Немалу роль у цьому відіграла та обставина, що Шевченко у початкових рядках балади малює образ могутнього Дніпра, найбільшої ріки України, уособлення величі й краси рідної землі.

Ведучий 1: Одним з тих. хто невтомно пропагував творчість Шевченка і, зокрема, його «Причинну», був видатний український театральний діяч, актор, режисер, драматург, засновник першого українського театру Марко Кропивницький. Він неодноразово натхненням читав Шевченкову поему «Причинна», і йому запала думка вибрати з неї окремі рядки і написати на них пісню. З поеми було вибрано уривок «Реве та стогне Дніпр широкий» і через деякий час створено мелодію, яку тепер знає весь народ.

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилі підійма.

І блідний місяць на ту пору

Із хмари де – де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

Ведучий 2:Шевченко — це наша душа, наша мудрість, це наша сила, які б нещастя й муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо буде з нами Тарас Шевченко, його заповіт.

Ведучий 1:Нехай же в кожній хаті на чільному місці лежить «Кобзар», хай у кожній світлиці заквітне портрет Шевченка, щоб слово Тарасове світило старому і малому, щоб слово його не забуте і нині, вічно ходило по Україні. Та освятиться душа наша великою мудрістю безсмертного генія великого народу!