Які концепції щодо сенсу людської історії існують в сучасній соціальній філософії?

Які принципи пізнання суспільних явищ визначила соціальна філософія?

· Принцип об'єктивностіпередбачає вивчення суспільства таким, яким воно є насправді, неприпустимість суб'єктивізму в оцінках і висновках, волюнтаризму в прийнятті рішень і діях, узгодження їх з вимогами об'єктивних законів розвитку.

· Принцип системності - філософське універсальне твердження, згідно якого всі предмети і явища світу являють собою системи тією чи іншою мірою цілісності і складності.

· Принцип розвитку передбачає вивчення суспільства у його історії, русі, зміні; дослідження механізмів розвитку, визначення джерел, тенденцій та перспектив суспільного прогресу на основі всезагальних законів діалектики у їх екстраполяції па соціальне пізнання.

· Принцип історизму, який вимагає розглядати дійсність з точки зору її змін у часі.

Що таке суспільство? Назвіть основні складові суспільства.

Суспільство – це система формування сумісної діяльності людей, що історично склалася.

Три компоненти суспільства (за Т. Парсоном):

· Люди, що складають матеріальне тіло суспільства.

· Соціальна система, що визначає взаємодію людей.

· Культура, що є результатом взаємодії людей

Складові соціальної реальності (недуже за темою, проте єдине, що є в лекції):

· Люди

· Мова

· Світ артефактів

· Природа

· Суспільна свідомість (мораль, релігія, право, наука, система освіти)

· Колективні уявлення

·

Які концепції щодо сенсу людської історії існують в сучасній соціальній філософії?

Концепція культурно-історичних типів (М. Данилевський)

Підходи спілкування взаємодії між цивілізаціями:

· «прополка» - примусове насадження чужої цивілізації

· «щеплення» - пересадження в культуру іншої чужинської

· «грунтове добриво» - засвоєння здобутків більш високорозвинених цивілізацій

Вивчаючи світову історію культури, він виділив ряд культурно-історичних типів: єгипетський, китайський, давньосемітський, індійський, іранський, єврейський, грецький, римський, аравійський, європейський. Мексіканську та перуанську культуру він вважав такими, що не завершили свій розвиток. Данилевський критично сприйняв ідею про особливе місце та роль європейського культурно-історичного типу в контексті буття світової культури, його виключного статусу як еталону для інших цивілізацій. На думку М.Я. Данилевського, в історії людства існували незалежні від європейської цивілізації культурно-історичні типи, які досягали значних успіхів у своєму культурному розвитку. Жодна із існуючих цивілізацій не може розглядатися як вища точка культурного розвитку; крім того, більшість цивілізацій досягли значних успіхів не в усіх сферах культури, а лише в одній або декількох. Так, наприклад, римська цивілізація досягла висот у сфері права та політики, а грецька - в естетичній сфері.

М.Я. Данилевський у своїй роботі "Росія і Європа" сформулював п'ять основних законів виникнення, розвитку та загибелі культурно-історичного типу:

· будь-який народ, що належить до однієї мовної групи, утворює культурно-історичний тип, якщо він духовно здатний до історичного розвитку та пройшов стадію дитинства;

· для справжнього культурного розвитку народ повинен досягти політичної незалежності;

· основні засади одного культурно-історичного типу не передаються іншому типу; кожний культурний тип створює власні засади розвитку;

· цивілізація тільки тоді досягає розквіту, коли різні народи, які складають її, утворюють федерацію або політичну систему держав;

· розвиток культурно-історичних типів за своєю сутністю нагадує життя рослин, у яких період зростання є невизначеним, проте період цвітіння та період плодоносіння відносно короткі.

Цивілізація як вимираюча культура (О. Шпенглер)

Для О. Шпенглера світова історія не є єдиним процесом, що невпинно розвивається. В такому загальному вигляді її взагалі важко осягнути. Тому, на думку О. Шпенглера, історія культури може бути представлена лише як сукупність локальних культур, що виникають послідовно. Кожна з них у своєму розвитку підпорядкована чітким закономірностям. Закономірність проявляється в тому, що кожна культура проходить стадії народження, розвитку, розквіту та занепаду. Саме ця ідея складає ядро концепції історичних циклів. Таким чином, О. Шпенглер заперечує лінійно-прогресистський підхід до розуміння світової історії та пропонує нову модель культурного буття людства. Фундаментальними категоріями в його концепції стають "культура" і "цивілізація", які набувають специфічного звучання: він розділяє та протиставляє ці поняття.

Існуючи як локальна, кожна культура є унікальною та неповторною, вона має свою національну основу. Локальна культура ізольована від інших локальних культур, її своєрідність визначається присутньою в ній "душею

Визнання локального характеру культури дозволило Шпенглеру зробити висновок про відсутність загальної спрямованості історичного процесу та наголосити на абсурдності самого поняття "людство". Життя культури, за Шпенглером, - це безперервний процес народження та загибелі ряду культурних форм, що являють собою своєрідні надбіологічні організми, неповторні та унікальні за своєю сутністю. Кожна локальна культура після народження та розквіту починає вичерпувати внутрішні резерви своєї душі, і на цьому етапі культура переходить у цивілізацію.