Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи

Подавати податкову декларацію про майновий стан і доходи до органів Державної фіскальної служби можна за вибором громадянина, а саме: в електронній формі з дотриманням умови реєстрації електронного підпису у порядку, визначеному законодавством; надіслати поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; особисто платником або уповноваженою на це особою.

Поштове відправлення слід здійснити відповідно до граничного терміну подання річної декларації для громадян - 20 квітня, а при поданні в електронній формі - не пізніше закінчення останньої години дня, в якому минає такий граничний термін, тобто 30 квітня. Для подання декларації «електронкою» громадяни можуть скористатися сервісом «Декларування он-лайн». Для цього платникові потрібно безкоштовно отримати в ДФС електронний ключ цифрового підпису та відповідне програмне забезпечення. Сервіс надає змогу заповнити декларацію про майновий стан і доходи, яку подають до податкових органів фізичні особи – підприємці та громадяни. Заповнена декларація та додатки зберігаються у файл для направлення до податкового органу або друку.

Безкоштовний електронний цифровий підпис можна отримати в представництвах Акредитованого центру сертифікації ключів ДФС. Податкова декларація про майновий стан і доходи, отримані громадянами у 2015 році, подається до 1 травня 2016 року до податкових інспекцій за місцем реєстрації.

Обов’язок з подання річної декларації про майновий стан і доходи виникає у разі:

- отримання доходів від фізичних осіб, які не мають статусу податкових агентів (наприклад, дохід від фізичних осіб - громадян, які не є підприємцями);

- отримання іноземних доходів;

- якщо протягом 2015 року оподатковувані доходи нараховувалися (виплачувалися, надавалися) у формі заробітної плати двома або більше податковими агентами і при цьому загальна річна сума таких оподатковуваних доходів перевищує 146160 грн??.;

- інших доходів, декларування яких передбачено чинним законодавством.

Крім того, подати декларацію можуть фізичні особи, які мають право на податкову знижку. Така декларація подається упродовж всього року. Декларування доходів пов’язано із виконанням платниками податку на доходи фізичних осіб норм Податкового кодексу України. Згідно з цим Кодексом громадяни зобов’язані подати та/або мають право подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за наслідками звітного податкового року для отримання податкової знижки та повернення частини сплаченого ними із заробітної плати податку.

22. Загальна характеристика земельного податку.

Земельний податок відноситься до класу прямих або подохідно-майнових податків. Це означає, що юридичний та фактичний обов’язок зі сплати податку лежить безпосередньо на власнику землі, без юридичної можливості перекласти тягар зі сплати на інших осіб (на відміну від непрямих податків). Як прямий податок, плата за землю є ще й реальним податком. Тобто за основу розміру податкового зобов’язання приймається не конкретний дохід землевласника від використання землі, а лише усереднений показник прибутковості, на який впливають ряд чинників економічного характеру – розмір та місцезнаходження землі, її якість тощо.

Обов’язок зі сплати податку на землю пов'язаний з юридичним фактом – наявністю об’єкта оподаткування, тобто безпосереднього виникнення у особи права власності на земельну ділянку, земельну частку (пай) або права постійного користування на земельну ділянку. При цьому до уваги не приймається та жодним чином не впливає на розмір податку рівень реальної прибутковості використання землі, розмір витрат, здійснюваних власником або користувачем тощо. Як не має значення і факт господарського або іншого використання землі. Водночас, зазначені обставини, властивості землі впливають на інший показник – базу оподаткування, а саме розмір нормативної грошової оцінки, при визначенні якої можуть застосовуватися підвищуючі або знижуючі коефіцієнти. Більше того, законом прямо встановлені окремі категорії земель, звільнені від оподаткування зважаючи на їх економічні властивості (наприклад, сільськогосподарські угіддя зон радіоактивних забруднених територій, сільськогосподарські угіддя, що перебувають у тимчасовій консервації тощо). Таким чином, так чи інакше розмір податку на землю визначається виходячи із економічної цінності земельної ділянки, або іншими словами виходячи із здатності капіталу (земельної ділянки) приносити дохід.

При цьому, земельний податок можна розглядати як властивість земельної ділянки, яка виникає з моменту виникнення права власності чи постійного користування і існує протягом всього періоду існування ділянки в рамках земельно-майнових відносин. Припинення обов’язку зі сплати земельного податку теж пов’язується з юридичними фактами – припиненням прав на ділянку (добровільне припинення права власності або права постійного користування, відчуження тощо), припиненням існування об’єкту податку (наприклад, в результаті поділу або об’єднання), виникнення у платника права на податкову пільгу тощо.

Плата за землю

Плата за землю є невід’ємною складовою податкової системи України, як і податкових систем інших країн. Відіграючи більш важливу роль для наповнення місцевих бюджетів, плата за землю виконує при цьому функцію стимулювання раціонального та ефективного використання землі.Відповідно до підпункту 14.1.147 ПК України плата за землю є складовою податку на майно, який згідно зі статтею 10 Кодексу є місцевим податком.

Статус місцевого податку означає, що місцеві ради наділені повноваженнями щодо вирішення питань стосовно відповідного платежу у межах та порядку, встановленому ПК України. плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. З наведеного вище визначення, а також зі змісту р. XIII ПК України вбачається, що у межах поняття «плата за землю» поєднується два обов’язкових платежі – земельний податок та орендна плата. Ці форми плати за землю є досить відмінними за своєю правовою природою та потребують окремого розгляду. Розподіл форм відбувається за підставою, на якій платник користується об’єктом оподаткування – земельною ділянкою або земельною часткою (паєм), тобто за правовим титулом перебування землі у володінні суб’єкта.За загальними правилами ПК України виникнення у особи обов’язку зі сплати плати за землю пов’язується із належністю їй земельної ділянки на певному правовому титулі. При цьому відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до закону, виникають з моменту такої реєстрації.При цьому окремі норми ПК України передбачають виключення із вказаного правила. Наприклад, пункт 287.8. ПК України встановлює, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площу під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. На практиці власники нежитлових приміщень, які не мають зареєстрованих прав на землю, часто не мають можливості сплачувати плату за землю на виконання вказаної норми пункту 287.8. Кодексу. Так, у них відсутні відомості про об’єкт та базу оподаткування тощо. Судова практика у справах про нарахування плати за землю за наведених обставин складається по-різному, але з деякою перевагою на користь платників податку. У зв’язку з різними підставами виникнення податкового обов’язку, різним суб’єктним складом вказані вище форми плати за землю регулюються різними нормами розділу ХІІІ ПК України.

23. Загальна характеристика податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

266.1. Платники податку:

1. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

2. Визначення платників податку в разі перебування об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об’єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об’єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об’єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об’єкт оподаткування: об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

266.2.2. Не є об’єктом оподаткування:

а) об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);

б) об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) гуртожитки;

ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв’язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад;

д) об’єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об’єкта на дитину;

е) об’єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб’єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;

є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;

ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;

з) об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

и) об’єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об’єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність.

і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг.

266.3. База оподаткування

266.3.1. Базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

266.3.2. База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

266.3.3. База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.

266.4. Пільги із сплати податку

266.4.1. База оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

266.4.2. Сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об’єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об’єктів житлової нерухомості для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об’єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб не надаються на:

об’єкт/об’єкти оподаткування, якщо площа такого/таких об’єкта/об’єктів перевищує п’ятикратний розмір неоподатковуваної площі, затвердженої рішенням органів місцевого самоврядування;

об’єкти оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об’єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об’єктом оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до абзацу першого та другого цього підпункту.

Ставка податку

266.5.1. Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних таюридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

266.6. Податковий період

266.6.1. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

266.7. Порядок обчислення суми податку

266.7.1. Обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об’єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податокобчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об’єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об’єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об’єктів (у разі її встановлення), та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об’єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податокобчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об’єктів (у разі її встановлення), та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів 2 і 3 цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об’єктів житлової нерухомості.

Обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об’єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

266.7.4. Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов’язані щоквартально у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем розташування такого об’єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

266.7.5. Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об’єкта/об’єктів оподаткування декларацію.

Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація юридичною особою -платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податоксплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт.

266.8. Порядок обчислення сум податку в разі зміни власника об’єкта оподаткування податком

266.8.1. У разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому виникло право власності.

266.8.2. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

266.9. Порядок сплати податку

266.9.1. Податок сплачується за місцем розташування об’єкта/об’єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Фізичні особи можуть сплачувати податок у сільській та селищній місцевості через каси сільських (селищних) рад або рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за квитанцією про прийняття податків.

266.10. Строки сплати податку

266.10.1. Податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується:

а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;

б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації;

24. Платники, об’єкти оподаткування, база та ставки земельного податку.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є:

· власники земельних ділянок (право власності на землю яких посвідчується документами, встановленими законом – державним актом про право власності на земельну ділянку, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно тощо);

· власники земельних часток (паїв) (право може посвідчуватися сертифікатом на право на земельну частку (пай), а також іншими документами, визначеними статтею 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв)»).

Згідно з частиною 2 пункту 17 Перехідних положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Отже, особи, які з різних причин не реалізували право виділити в натурі (на місцевості) земельні ділянки, залишаються власниками земельних часток (паїв) та є відповідними платниками земельного податку.

· землекористувачі (враховуючи норму пункту 14.1.72 ПК України до даної категорії відносяться особи, що володіють землею на праві постійного користування).

Норми статті 270 ПК України встановлюють, що об’єктами оподаткування земельним податком є:

· земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

З урахуванням наведеної вище норми частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перебування ділянки у власності або користуванні означає, що відповідні речові права повинні бути зареєстровані відповідно до закону. Стосовно терміну «земельна ділянка», то відповідно до статті 79 ЗК України це частина земельної поверхні з установленими межами, певним місцем розташуванням, з визначеними щодо неї правами.

Стаття 79¹ ЗК України встановлює, що земельна ділянка підлягає формуванню та державній реєстрації з присвоєнням їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

· земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Земельні частки (паї) є особливим об’єктом земельних правовідносин, який тимчасово запроваджувався на період реформування аграрного сектору економіки. Це не конкретно визначена земельна ділянка зі встановленими межами, а лише право власника паю отримати таку ділянку у власність у порядку, визначеному Законом України № 899 від 05.06.03 «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Згідно зі статтею 271 ПК України базою оподаткування є:

· нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації.

Згідно з пунктом 14.1.125 ПК України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу ХІІ, глави 1 розділу XIV цього кодексу – капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Відповідно до Закону України «Про оцінку земель» це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами, що використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва тощо.

· площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до статті 289 ПК України НГО підлягає щорічній індексації. Так, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року.

Ставки земельного податкувстановлюються місцевими радами у межах, встановлених ПК України. Зокрема, відповідно до статей 274, 277 кодексу:

- ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку (НГО) яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 % від НГО, а для сільськогосподарських угідь (рілля, сінокоси, пасовища, перелоги) – не більше 1% від НГО;

- ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 % від НГО за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності);

- ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів та НГО яких не проведено, встановлюється у розмірі не більше 5 % від НГО одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Відповідно до статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами).