Галицько-Волинське князівство у геополітичному контексті:сусіди як друзі і вороги

Із середини ХІІ століття Київська Русь вступає в період феодальної роздробленості, яка є неминучим періодом розвитку феодальної Європи. Галицьке князівство виділилося зі складу Київської Русі наприкінці ХІ століття, а Волинське – у середині ХІІ століття. Віддаленість Галичини й Волині від Києва сприяла укріпленню самостійності цих земель. Ці князівства були розвиненими південно-західними територіями Русі, які мали свої геополітичні особливості в порівнянні з іншими князівствами. По-перше, віддаленість від Києва сприяла обмеженню впливу центральної влади. По-друге, ці землі були розташовані на перехресті торгових шляхів: із Балтійського моря в Чорне, з Русі до Центральної та Південно-Східної Європи. В третє, на цій території знаходилися великі поклади солі, яка стала важливим експортним товаром і чинником економічного підйому. Не маловажним було й те, що Галицьке та Волинське князівства були віддалені від кордону зі Степом, що захищало від нападів кочовиків, а також існувала потреба в об’єднанні для боротьби з поляками та угорцями, пізніше – з монголо-татарами.

У 1199 році князю Роману Мстиславовичу вдалося об’єднати Волинську та Галицьку землі, врятувавши останню від зазіхань на її територію польських і угорських феодалів. Так утворилося Галицько-Волинське князівство, до якого 1202 році Роман Мстиславович приєднав і Київські землі. Відтак, під владу одного князя потрапили всі українські етнічні землі, крім чернігово-сіверських: уся територія Правобережної України увійшла до складу Галицько-Волинського князівства. Утворенню такої могутньої держави дозволило вести успішну боротьбу з половцями, сприяло економічному піднесенню. Літописець називає Романа «царем на Русі», «самодержавцем всія Русі». Але у літку 1205 року Роман розпочав військовий похід на Польщу, потрапив у засідку і загинув. Верхівка галицьких бояр виступила проти об’єднання земель під владою волинської еліти навіть ціною збільшення впливу угорських та польських феодалів на галицькі землі. Від 1205 до 1238 року тривали розпад Галицько-Волинської держави і боярське панування, що призвело до безладдя і політичного послаблення руської державності. Бояри прогнали малолітніх синів Романа – Данила і Василька і взяли владу у свої руки. Угорський король Андрій ІІ посадив на галицький престол свого малолітнього сина Коломана, а польський князь Лешко Краківський заволодів Перемишлем і прагнув захопити й інші волинські землі. Щоб послабити позиції угорського короля, він, скориставшись незадоволенням галичан свавіллям угрів, запросив на галицький престол новгородського князя Мстислава Удатного, який 1219 році вигнав угорський гарнізон з Галича. Вісімнадцятирічний Данило одружився з дочкою Мстислава Удатного Ганною. Спираючись на волинське боярство, 1219 році він визволив від поляків Берестейщину і Забужжя, а в 1225 році – Луцьк і Пересопницю з округами. Кілька разів він брав і залишав Галич, а 1238 році утвердився в ньому, остаточно подолавши боярську опозицію. У 1239 році Данило Галицький знов приєднав до своїх володінь Київські землі, однак невдовзі вони були завойовані монголо-татарами, князь змушений був визнати залежність від Золотої Орди.

Столицю князівства переніс у місто Холм, сприяв зміцненню держави. У 1245 році відбулася битва між військом Данила Галицького та об’єднаним польсько-угорським військом біля міста Ярослава на річці Сян. У цій битві Данило отримав блискучу перемогу. Ця перемога надовго зупинила агресію Угорського Королівства на північ від Карпат; по-друге, піднесла міжнародний авторитет Галицько-Волинської держави. Традиційне для того часу, угорський король змушений був налагодити дружні стосунки з Данилом, одруживши свою дочку із сином Данила Левом. На честь цього шлюбу Данило заснував Львів.

Данило прагнув створити антимонгольську коаліцію європейських держав, однак це йому не вдалося. Щоб уберегти свої землі від спустошення монголо-татарами, він поїхав на переговори з ханом Батиєм до Золотої Орди, де добився підтвердження своїх прав на Волинь, Галичину. Політика Данила була спрямована на те, щоб дістати перепочинок і зібрати сили для вирішальної боротьби. Данило звернувся до Папи Римського Інокентія ІУ з проханням допомогти зібрати рицарів Європи на хрестовий похід проти монголо-татар, погоджуючись за це на перехід своїх земель під юрисдикцію Риму. У 1253 році він отримав від Папи Римського Інокентія ІУ королівську корону. Коронували його в Дорогочині, але Папа не надав реальної допомоги Данилові в боротьбі проти орди, і взаємини між Данилом Галицьким і Римом не переросли у стійкий союз.

У 1252 – 1253 роках Данило втрутився у боротьбу за Австрію. Він одружив свого молодшого сина Романа з наступницею австрійського престолу герцогинею Гертрудою. Однак монгольська загроза не дала йому змоги надіслати значні військові сили в центр Європи й утвердити за сином австрійський престол. Наприкінці 50-х років ХІІІ століття монголо-татари направили проти Данила величезне військо і змусили його остаточно визнати себе васалом Орди. Усунути чи убити Данила з престолу, як вони це робили в інших руських князівствах, монголо-татари не посміли. Помер Данило Галицький у 1264 році. За наступників Данила Галицького держава поступово втрачала свою велич. Боротьба із зовнішніми ворогами і внутрішні міжусобиці знесилювали Галицько-Волинську державу.

Лев І Данилович розширив батьківські володіння, приєднавши Люблінську землю, що належала Польщі й частину Закарпаття, налагоджував дипломатичні стосунки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом. Юрій І втратив Люблінські землі й частину Закарпаття. Андрій і Лев ІІ продовжували роботу по створюванню антиординського союзу, підтримували дружні стосунки з Тевтонським орденом. Вони загинули одночасно в бою з ординцями. Останній князь Галицько–Волинськї держави Юрій ІІ Болеслав уміло врегулював відносини із Золотою Ордою, Литвою, Тевтонським орденом, однак напруженими лишалися стосунки з Польщею та Угорщиною. Після смерті в 1340 році Юрія ІІ Болеслава розпочалася тривала війна Польщі, Угорщини і Литви за землі Галицько-Волинської держави.

Таким чином, Галицько-Волинська держава припинила існувати з середини ХІУ століття, українські землі підпали під владу іноземних сусідніх держав - Польщі, Литви, Угорщини та інших держав, вона стала бар’єром між Сходом та Заходом в боротьбі проти монголо-татарської навали.

Бібліографія

1. Історія України. Довідник. – Х.: ТОВ «ВЕСТА», 2007. – 127 с.

2. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. – 736 с.