Характеристика штучних волокон

Штучне волокно – волокно, яке одрежують з продуктів хімічної переробки природних полімерів. Хімічна промисловість виробляє такі штучні волокна: - віскозне волокно (природнє целюлозне волокно); - ацетатне волокно (оцтовий ефір целюлози) – мідно-аміачне волокно (розп. Целюлози).

Віскозні волокна — волокна, що отримуються хімічною переробкою природної целюлози.

Властивості: 1.Віскозні волокна гігроскопічні, стійкі до більшості органічних розчинників 2.Вони руйнуються в концентрованих мінеральних кислотах. 3.Не піддані дії молі. Недоліки: 1. Порівняно низька міцність, 2. значна її втрата в мокрому стані (до 55%), 3. велика усадка тканин (до 16%).

Використання: віскозне волокно додають до синтетичним волокнам для поліпшення санітарно-гігієнічних властивостей виробів, до бавовни (до 10%) — для зниження обривності ниток при прядінні. У чистому вигляді його використовують у виробництві штапельних тканин, медичної вати (в останньому випадку волокно піддають більш ретельній обробці та обов'язковому відбілюванню). З суміші бавовни з 33-50% високомодульного волокна виробляють тканини і трикотаж, що зберігають властивості бавовняних, але перевершують їх за накрашіваемості, із суміші тонковолокнистого бавовни з полінозним волокном — білизняні і сорочкові тканини, трикотаж.

Ацетатне волокно широко використовується для виготовлення фільтрувальної тканини

Мідноаміачні волокна , один з видів штучних целюлозних волокон, формують їх по «мокрому» методу (див. Волокна хімічні ) у воду або розчин лугу. Прядильний розчин готують дією на целюлозу водного розчину купріаммінгидрата [Сu(Nh ₃ ) _n ](ВІН) ₂ . Штапельні М. ст застосовують в основному для виробництва килимів і сукена, тонкі текстильні нитки (товщина 5 — 10 текс )— для вироблення трикотажних виробів, легких тканин. Для технічних цілей М. ст не використовують із-за низької міцності. Вартість М. ст вища, ніж у їх конкурентів — віскозних волокон .

67. Характеристика асортименту ювелірних виробів.

Для виготовлення ювелірних виробів використовують основні та допоміжні матеріали. До основних відносять метали та їх сплави, ювелірні камені та декоративні матеріали. Допоміжні використовують при виконанні різних операцій.

Метали називають благородними за їх природні властивості (хімічна стійкість, красивий вигляд тощо), а дорогоцінними – за їх високу вартість. Всі благородні (дорогоцінні) метали відзначаються низькою твердістю та зносостійкістю. Тому, для ювелірних виробів чисті метали використовують тільки для захисно – декоративного покриття, а самі вироби виготовляють з сплавів дорогоцінних металів з іншими металами які називають лігатурними (табл.10.1)

Кількість чистого дорогоцінного метала у сплаві називають пробою. Основні види проб: золотникова, метрична, каратна (табл.10.2).

Золотникова проба використовувалась до 1927р. і визначалась кількістю золотників (4,266г) дорогоцінного метала у фунті(1фунт=409,5г=96 золотників) сплаву.

Метрична проба була прийнята у 1922р, але фактично використовується з 1927р. Вона позначається трьохзначним числом і вказує на кількість дорогоцінного металу у 1000 вагових одиниць сплаву.

На золотих імпортних виробах вказують каратні проби і слова "gold" або "gold-field" якщо виріб з певного сплаву з золотим покриттям(виробник вказує пробу золота і товщину покриття).

Для срібла існують лотова, золотникова і метрична проби. До кінця XIXст. вироби маркувались римськими цифрами (лотова проба), до 1927р – у золотниковій системі( проби 78;84;90), з 1927 – у метричній системі.

Закон України "Про державне регулювання видобутку, виробництва, використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" встановив для ювелірних виробів з дорогоцінних металів такі проби:

- платина: 950;

- золото: 333, 375, 500, 585, 750;

- паладій: 500, 850;

- срібло: 750, 800, 830, 875, 925, 960.

Ювелірне каміння для виробництва ювелірних товарів класифікують за походженням:

- неорганічного походження: мінерали, гірські породи;

- органічного походження: перли, корал, бурштин, перламутр тощо;

- синтетичного походження поділяються на:

- аналоги природних ювелірних каменів: алмаз, корунд, опал, шпігель, смарагд, бірюза тощо;

- камені, що не мають природних аналогів: фіаніт, фабуліт тощо;

- камені, що мають природні аналоги і використовуються для імітації: рутил, муасаніт;

- матеріали, що мають назви аналогічні традиційним ювелірним каменям, але не відповідають їм за структурою та властивостями: бірюза, лазурит, корали тощо.

68. Асортимент і класифікація головних уборів.

Асортимент головних уборів включає шляпи, шапки, берети, фуражки, шлеми, тюбетейки, капори, хустки тощо. Вони поділяються на повсякденні, нарядні, для відпочинку і туризму. За сезоном використання бувають зимовими, демісезонними, літніми і всесезонними. За статево-віковими ознаками поділяються на чоловічі, жіночі та дитячі.

Розмір головного убору визначають вимірюванням обхвату голови, см.

Їх випускають таких розмірів: для дорослих – 53 …62, для школярів

50…56, для дошкільнят – 47 …54, дітей ясельного віку – 45 … 47.

Найбільш поширені такі виді :

шляпа – головний убір з головкою різної форми і крисами різної ширини або без них. Виготовляють з різних матеріалів ( найбільш поширений фетр) і різноманітним оздобленням. ( рис. 4.4) Літні шляпи з тканини називають панамами.

Берет - головний убір без крисів з головкою різної форми виготовлений з різних матеріалів.

Кепі – головний убір м якой форми з козирком якій виготовляють з різноманітних матеріалів (рис 4.5, 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10)

Кашкет – Головний убір у формі кепі з козирком і жорстким околишем. До різновидів кашкета відносять вироби з твердою стойкою з переду (капітанки, безкозирки).

Капор – головний жіночий убір з крисами спереду ( або без них) та зав’язками під підборіддям;

Шапки – головний убір з головною різної форми, виготовляємий різноманітних форм

Тюбетейка – національний головний убір у вигляді маленької шапочки різної форми з шовкової тканини або фетра оздоблений вишивкою;

Шолом – швейний або трикотажний головний убір , що щільно облягає голову, закриває вуха та застібується під підборіддям.

Хустки трикотажні бувають машинної або ручної в’язки з різних матеріалів. За сезоном носки поділяють на зимові та літні. Хустки виготовлені з пуха ручним або машинним способом називають пуховими оренбурськими або пензенськими.

Їх випускають таких розмірів (см) без врахування бахроми (до 55 см):

70х70; 85х85; 95х95; 100х100; 105х105; 108х108; 110х110; 112х112; 120х120; 125х125; 130х130. Розмір пухових хусток ручної в’язки позначають числом петель по краю: 300, 400, 500, 600.

Шарфи трикотажні виготовляють з різноманітних ниток або пряжі.

Їх випускають таких розмірів: ( см ) без врахування бахроми:

95х16; 100х25; 110х20; 120х20; 130х25; 150х50; 160х60; 180х50; 180х70.

Шарфи розміром 150х50; 160х60; 180х50; та 180х70 називають палантинами.

Контроль якості шитих головних уборів здійснюють шляхом візуальної оцінки зверху та з боку підкладки, та вимірювань у місцях передбачених технічною документацією на конкретній виріб. При візуальній оцінці перевіряють якість виконання окремих деталей та технологічних операцій.

Контроль якості формованих головних уборів здійснюють користуючись нормативним документом з організації контролю «Положение по определению качества полуфабриката фетрових пухових головних уборов по переходам технологического процесса». На підставі цього документу розробляють технічну документацію на даний виріб.

69.Парфумерно-косметичні товари

Парфумерними називають товари на основі духмяних речовин з приємним запахом, які використовують для ароматизації тіла, одягу, приміщень та як гігієнічні засоби. Основна сировина для парфумерних товарів – духмяні речовини, етиловий спирт, вода. Допоміжна сировина – фарбники, фіксатори запахів тощо. Чим більше духмяних речовин у композиції – тим вище якість товару. Духмяні речовини бувають натуральними( рослинного або тваринного походження) та синтетичними. Рослинні речовини найбільш поширенні і складають основу сировинної бази. Їх використовують у вигляді спиртових розчинів( ефірні масла) з квітів( троянда, акація, лаванда), листя( м’ята, евкаліпт), плодів(лимон, аніс, апельсин), насіння(коріандр), коріння(ірис, аїр), деревини(сандалове дерево, кедр), а також смол, та бальзамів(природні розчини смол у ефірних маслах).

Функціональна властивість парфумерних товарів – здатність передавати запах іншим матеріалам. Запах парфумерного виробу визначається його визначальним запахом який називають характером запаху. Запахи парфумерних товарів поділяють на п’ять базових сімейств: сімейство квіткових: одноквіткові, квітковий букет;сімейство шипра: в основі запах ладана, сандалового дерева(переважно для чоловіків);сімейство запахів деревини або папороті; сімейство амбри(східні запахи): солодкі і теплі запахи;сімейство шкір: сухі запахи з відтінками диму, тютюну, готової шкіри(переважно для чоловіків).

Розрізняють види запахів: початковий: не характеризує виріб, але привертає увагу; основний: проявляється через 15…20хвилин, довго зберігається і поступово слабшає;залишковий(заключний): запах менш легких складових композицій.

Парфумери товари класифікують за такими ознаками: за видом: духи, духмяні води, натуральні ефірні масла, засоби для ароматизації; за призначенням: жіночі, чоловічі, дитячі; за консистенцією: тверді, рідкі, порошкоподібні; за характером запаху: квіткові, фантазійні, квітково-фантазійні;за відтінком запаху: теплий, свіжий, сухий, холодний тощо;за способом упаковки: звичайна, аерозольна. за місцем виробництва.

Парфюмерно – косметичні набори крім духів і одеколонів включають крем, мило, пудру, губну помаду тощо.

Натуральні ефірні масла( "Лавандове", "Трояндове")використовують для ароматизації, з лікувальною метою та для захисту одягу від молі. Для ароматизації повітря використовують курильні свічки, папір тощо. При згоранні або нагріванні вони виділяють приємний аромат.Косметичними називають товари для догляду, оздоровлення та прикрашання тіла людини.

Основна сировина для косметичних товарів – тваринні жири, рослинні олії, продукти переробки жирів(саломас, стеарин), воски(бджолиний, спермацет), спирти(етиловий, гліцерин), кислоти(лимонна, оцтова), поверхнево – активні речовини, вітаміни, соки плодів та ягід, духмяні речовини тощо.

У відповідності з призначенням косметичні лікувально – гігієнічні вироби поділяють на:

- засоби для догляду за шкірою обличчя, рук, ніг, і тіла: креми(жирові, емульсійні на маслах і воді, без жирові) призначені для нормальної, сухої та жирної шкіри. Їх використовують як захисні, живлячі, зволожуючі та спеціальні;

- лосьйони: водно –спиртові; - пудраЗа концепцією вона буває рідкою, кремоподібною, порошкоподібною, тонкозмеленою, компактною; за призначенням – для сухої, нормальної та жирної шкіри; за кольором – біла, рожева, рашель(жовтувата) тощо.

- засоби догляду за зубами і порожниною рота: - засоби для догляду за волоссям. - для фарбування волосся: рослинні фарби( хна, басма) і штучні.- засоби для гоління: мильний крем, лосьйони для гоління, креми і лосьйони для дезинфекції та пом’якшення шкіри після гоління тощо.

До засобів декоративної косметики відносять:

- губна помада: гігієнічна(безкольорова) і декоративна різних тон – номерів(більше 60). Помади поділяються на звичайні та стійкі("MaxFaktor","Lancome","L’Oreal" тощо.

- декоративна косметика для обличчя: пудра, рум’яна, тональні креми, крем – пудра, маскуючи олівці тощо.

- декоративна косметика для очей: тіні для вік, різні за кольором, відтінками (матові, блискучі, перламутрові); підводки для очей, туш для вій різних кольорів;

- декоративна косметика для нігтів: лаки, розбавники, розчинники лаків, фіксатори та рідини для зняття лака(суміш ацетону із спиртом).

До різних косметичних засобів відносять: засоби від поту і видалення неприємного запаху( дезодоранти тверді та рідкі), захисні засоби від комарів і мошки, засоби для захисту від засмаглості, піномиючі засоби для ванн тощо.

70. Види переплетень

Всі ткацькі переплетення поділяються на 4 класи:

I. Прості.

II. Дрібновізерункові.

III. Складні.

IV. Великовізерункові (жакардові).

Прості переплетення поділяються на такі види: полотняне, саржеве, сатинове, атласне.

Дрібновізерункові переплетення поділяються на два підкласи: похідні від простих та комбіновані.

Похідні від простих переплетень поділяються на групи:

а) похідні від полотняного: репсове та рогожка;

б) похідні від саржевого: посилена, складна, ламана та зворотна саржа;

в) похідні від атласу та сатину - посилені атлас та сатин.

Комбіновані переплетення поділяються на такі види: крепові,

діагоналеві, вафельне, канвове, поздовжньо - та поздовжньо-поперечносмугасті.

Складні переплетення поділяються на три підкласи: подвійні, ворсові, ажурні.

Подвійні переплетення поділяються на групи: дволицеві, двошарові, мішкові.

Ворсові переплетення поділяються на групи: уточно-ворсові, осново-ворсові та махрові.

Великовізерункові (жакардові) переплетення поділяються на два підкласи: прості та складні; останні, в свою чергу, поділяються на: дволицеві, двошарові та ворсові.