Чуприни Дениса Олександровича

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

Кафедра охорони праці та техногенно-екологічної безпеки

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Основи охорони праці»

курсанта 4 курсу, групи ПБ-11-243

Чуприни Дениса Олександровича

Залікова книжка № 080

Варіант № 85

Керівник-консультант:

викладач кафедри охорони праці та

техногенно-екологічної безпеки

Бухман О.М.

Харків - 2014

Запитання № 13

13.Система працеохоронного менеджменту та його рівні.

Для управління необхідно, насамперед, уявляти, чим ми керуємо, що є об'єктом управління.

Використовуючи системний підхід і вважаючи, що кожна система складається з елементів, які, у свою чергу, утворюють систему, необхідно, таким чином, виявити систему працеохоронного менеджменту (СПМ).

Як і будь-яка інша система управління, СПМ має: орган управління, а саме працеохоронний орган управління - ПОрУ (назвімо його працеохоронною керувальною системою); об'єкт управління, а саме працеохоронний об'єкт управління - ПОбУ (назвімо його працеохоронною керованою системою). Крім цих основних елементів СПМ містить систему наглядових працеохоронних органів - СНПО та працеохоронну інформаційну систему - ПІС. Названі елементи утворюють гнучку систему працеохоронного менеджменту

рацеохоронна керувальна система, або ПОрУ, складається з наступних елементів: працеохоронних законодавчих актів (нормативно-правових) і керівних структур; працеохоронна керована система, чи ПОбУ, включає суб'єкти праці, предмети і засоби праці, суспільні відносини, що утворюють, відповідно, гігієнічні, технолого-технічні та виробничо-суспільні умови (див. рис. 2.4).

При розгляді безпеки праці виявляється, що всі працеохоронні системи на будь-якому рівні є соціально-економічними, оскільки головний елемент у них — це людина в усіх її проявах, яка, здійснюючи трудову діяльність, реалізує як свої економічні інтереси, так і інтереси колективу, суспільства, держави у цілому.

При управлінні охороною праці необхідно виходити насамперед із принципу ієрархічності. Принцип ієрархічності передбачає поділ складних і великих багаторівневих систем на елементи (ланки, рівні, ступені). Кожний ступінь управляє нижчим і водночас є об'єктом управління для вищого ступеня.

Так, у сучасній ієрархії управління підприємством визначають такі рівні:

• вищі менеджери (президент, віце-президент, голова і члени ради директорів);

• менеджери середньої ланки (директор підприємства, керівник підрозділу, головний інженер, головний фахівець, головний бухгалтер та їх заступники);

• менеджери першої ланки (керівник відділу, фахівці, майстер, бригадир);

• неуправлінські працівники та службовці, тобто безпосередні виконавці робіт.

Що стосується управління безпекою праці, то насамперед слід виділити дві ознаки, за якими воно здійснюється: територіальна і функціональна. При цьому в управлінні охороною праці мають брати участь усі працівники, у тому числі й виконавці.

За територіальною ознакою виділяють такі рівні:

• перший рівень (нижча ланка) - виконавський, індивідуальний, особистий - виконавці робіт;

• другий рівень (середня ланка) - об'єктовий (на рівні об'єкта економіки), локальний:

2а - керівники підприємств і головні фахівці, у тому числі менеджери з охорони праці на підприємстві,

2б - начальники структурних підрозділів, фахівці;

• третій рівень (висока ланка) - суб'єктовий рівень, регіональний:

За - керівники та інспектори державних наглядових органів на території регіону,

3б - керівники адміністрації міст, районів, начальники відповідних відділів охорони праці й інспектори державних наглядових органів;

• четвертий рівень (найвища ланка) - державний:

4а - Президент, віце-президент, уряд, міжгалузева комісія з охорони праці,

4б - начальники й інспектори міжгалузевих державних наглядових органів з охорони праці,

4в - начальник Держнагляду з охорони праці та соціальної політики, начальник державної експертизи умов праці Міністерства праці та ін.

За функціональною ознакою управління охороною праці здійснюється за відомчою належністю. При цьому виділяють перший, другий і третій відомчі рівні. Перший і другий із них однакові з територіальними, що описані вище.

Третій відомчий рівень:

3а - міністр (керівник відомства), його заступники,

3б - керівники укрупнених відомчих підрозділів (концернів, корпорацій) і їх заступники з питань охорони праці.

Варіант 13

К_і = К_t К_v К_вол К_осв, де

К_t = 1 - ,

К = 1 - ,

К_вол = 1 - ,

К_осв = 1 - ,

К_i 1 K_i max (1).

Проведення розрахунку.

Для температури:	Для вологості:
Для швидкості руху повітря:	Для освітлення:

Коефіціент атестації:

К_і= К_t∙К_вол∙K_v∙K_осв

Кі_І= 0,95∙0,87∙0,5∙0,93 = 0,38

Кі₂= 0,92∙1∙0,7∙0,47= 0,3

Кі₃= 0,98∙0,87∙0,6∙0,87 = 0,44

Висновок:

Приміщення, коефіцієнт атестації якого найближчий до одиниці, найбільш відповідає допустимим мікрокліматичним характеристикам.

У даному випадку – це приміщення № 3.

Варіант 13

Розрахуйте повітрообмін, який необхідний для розбавлення шкідливих речовин, якщо в повітрі робочої зони виявлений чадний газ, що потрапляє до приміщення зі швидкістю 4 г/год. Концентрація даної речовини у припливному повітрі – 0,05 мг/м³, а ГДК дорівнює 20 мг/м³.

У висновку також зазначте:

– різновид вентиляційної системи, що використовується;

– можливі розміри приміщення, де використана дана система.

Розв’язання

Основне завдання розрахунку загальнообмінних систем штучної вентиляції – визначити кількість повітря L (м³/год), що необхідно подати або вилучити з приміщення. При розрахунку вентиляції в цехах, повітрообмін, як правило, визначають розрахунковим шляхом за конкретними даними про кількість шкідливих виділень (теплоти, вологи, парів, газів, пилу).

1. Дляцехів, де виділяються шкідливі речовини, повітрообмін визначають за кількістю шкідливих газів, парів, пилу, що надходять у робочу зону, з метою розбавлення їх припливним повітрям до гранично допустимих концентрацій:

, (1)

де U – кількість шкідливих речовин, що надходять у повітря цеху, мг/год;

k₁ – гранично допустима концентрація шкідливих речовин, що надходять у повітря цеху, мг/м³;

k₂ – концентрація тих же шкідливих речовин у припливному повітрі, мг/м³.

Висновок

кількість повітря L (м³/год)=0,003

Основне завдання вентиляції – вилучити із приміщення забруднене, вологе або нагріте повітря та подати чисте свіже повітря.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

· за способом переміщення повітря – природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно);

· за напрямком потоку повітря – припливна, витяжна, припливно-витяжна;

· за місцем дії – загальнообмінна, місцева, комбінована;

· за призначенням – робоча, аварійна.

Припливна вентиляція слугує для подачі чистого повітря ззовні у приміщення. При витяжній вентиляції повітря вилучається з приміщення, а зовнішнє надходить через вікна, двері, нещільності будівельних конструкцій. Припливно-витяжна вентиляція поєднує першу й другу.

Загальнообмінна вентиляція підтримує нормальне повітряне середовище у всьому об’ємі робочої зони виробничого приміщення (цеху). За допомогою місцевої вентиляції шкідливі виділення вилучаються або розчиняються шляхом припливу чистого повітря безпосередньо у місцях їх утворення. Комбінована вентиляція поєднує загальнообмінну та місцеву.

Аварійну вентиляцію влаштовують у тих виробничих приміщеннях, в яких можуть статися аварії з виділенням значної кількості шкідливих факторів, а також коли при виході з ладу робочої вентиляції в повітрі можуть утворюватись небезпечні для життя працівників або вибухонебезпечні концентрації. Аварійна вентиляція, як правило, проектується витяжною.

Список використаної літератури:

1. ДСТУ 2293-99 Охорона праці. Терміни та визначення основних понять. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://document.ua/ohorona-praci.-termini-ta-viznachennja-osnovnih-ponjat-nor9018.html.

2. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник / В.Ц. Жидецький. – Львів: Афіша, 2004. – 320 с.

3. Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

4. Третьяков О.В. Охорона праці: Навчальний посібник. Для самостійної роботи студентів / О.В. Третьяков, В.В. Зацарний, В.Л. Безсонний. – Х.: УЦЗУ, 2009. – 436 с.