Проблеми реструктуризації державного боргу України

Кожна держава, намагаючись найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність, старається залучити додатковий капітал, що є передумовою виникнення державного боргу. Дефіцит державного бюджету хоч і суперечить раціональному витрачанню фінансових ресурсів, але може використовуватись як засіб активізації підприємницької діяльності, хоч при цьому створює передумови виникнення боргу. Тобто, невміння держави жити на власні кошти є основною причиною виникнення боргу, а невміння використовувати залучені фінансові ресурси – його зростання. Для України ця проблема сьогодні найсуттєвіша та найгостріша. Постійний дефіцит державного бюджету протягом 1992 – 1999 років, а також неефективне використання залучених позичок призвели до значного зростання державного боргу України.

Найгострішою сьогодні є проблема погашення зовнішньої заборгованості України. Розв’язання цієї проблеми – прояв здатності уряду, його економічної програми стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, провести конструктивний діалог і заручитися політичною та фінансовою підтримкою світового співтовариства та міжнародних фінансових організацій. Напрямком такої співпраці є реструктуризація зовнішнього державного боргу України перед її основними кредиторами.

Періодичне використання залучених коштів для валютних інтервенцій забезпечувало протягом 1996 – 1997 років відносно стабільний курс гривні, який коливався в межах 1,763 – 1899 грн./дол.США. Відносна стабільність гривні давала змогу залучити значний капітал іноземних інвесторів у вигляді заборгованості по облігаціях ОВДП. Тому обсяг облігацій за їх номінальною вартістю, що перебували у власності нерезидентів, на кінець липня 1997 року становив 52% всіх розміщених ОВДП. Серпнева 1997 року фінансова криза поклала початок виходу нерезидентів з ринку державних цінних паперів України. Міністерство фінансів за допомогою реструктуризації ринку ОВДП, а також створення спеціальних пільгових умов намагалося втримати нерезидентів на фондовому ринку України [11,с.44]. У цей період НБУ прагнув за рахунок продажу валютних резервів на МБВБ стримати девальвацію гривні, яка лише за вересень-грудень 1997 року становила 1005 млн.дол.США, тоді як купівля – лише 207 млн. дол.США. Реструктуризація заборгованості по ОВДП на невигідних для держави умовах стала одним із джерел зростання державного боргу України (таблиця 4, додаток 2).

Для послаблення тиску на національну валюту наприкінці серпня 1998 року Міністерство фінансів здійснило конверсію резидентам ОВДП, емітованих до 26 серпня 1998 року, а також зі строком погашення до 27 серпня 1999 року на цінні папери з терміном погашення у 2001 – 2004 роках. Українські банки обміняли на конверсійні облігації понад 50% короткострокових ОВДП на суму 1 млрд. 359 млн. грн. Наступним кроком стала заміна державних облігацій на конверсійні папери нерезидентам, для яких Міністерство фінансів встановило 20% дохідності за конверсійними євробонами, що були випущені в доларах США. Дії Міністерства фінансів і Національного банку України на ринку ОВДП тимчасово полегшили стан справ у бюджетній сфері, але не вирішили існуючих проблем.

Особливо загрозлива ситуація з виплатою платежів по зовнішньому боргу, як видно з таблиці 5, склалася в Україні на початок 2000 року. Уряд В.Ющенка намагався здійснити реструктуризацію зовнішнього боргу України та відновити лінію розширеного фінансування МВФ на суму 2,6 млрд. дол.США. Ці кредити дали змогу Україні насамперед виплатити свої зовнішні борги, здійснити їх часткову реструктуризацію та уникнути дефолту. Були проведені переговори з представниками Лондонського клубу щодо реструктуризацій заборгованості України по єврооблігаціях, у результаті яких 85% власників українських єврооблігацій дали згоду на обмін короткострокових зобов’язань на нові – строком на 7 років.

Таблиця 3.

Платежі за зовнішнім боргом у 2000 р. , млн. дол.США

Напрямками погашення державної заборгованості за рахунок залучення коштів на внутрішньому ринку позичкового капіталу в Україні можуть стати: використання коштів, отриманих від грошової приватизації (за умови реальної оцінки вартості об’єктів, що підлягають приватизації);

спрямування коштів на структурну перебудову економіки та виділення пріоритетних галузей і підприємств, які можуть найближчим часом бути конкурентноспроможними на внутрішньому та зовнішньому ринках та дати відповідні грошові надходження до бюджету;

посилення і створення дієвішого контролю за системою оподаткування та податковими надходженнями до бюджету завдяки організації ефективного контролю за системою грошових розрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності, забороною бартерних й інших видів взаєморозрахунків;

рішуче проведення приватизаційних процесів, у тому числі приватизації землі та використання коштів від продажу підприємств, які збанкрутували або нерентабельні;

повернення до практики використання середньо- та довгострокових облігацій внутрішньої державної ощадної позики на основі погашення їх номінальної вартості в доларовому обчисленні на момент випуску та зі щорічним відшкодуванням відсотків у іноземній валюті й проведенням щомісячних або щоквартальних виграшних тиражів, що дасть можливість залучити значні кошти населення і підприємств у національній та іноземній валюті [10,с.70]

Такий підхід дасть змогу не тільки залучити додаткові фінансові ресурси в економіку України, але й сприятиме активізації підприємницької діяльності, зростанню сукупних доходів населення, стабілізації фінансово-кредитного ринку.