Християнський період давньоруської культури

Запровадження християнства сприяло піднесенню давньоруської культури, поширенню писемності на основі алфавіту, створеного болгарськими (за іншими даними македонськими) просвітниками Кирилом та Мефодієм – «кирилиця», освіти, літератури, мистецтва і наукових знань.

1) Література

· Переклади з грецької та арабської мов: «Моління Даніїла-заточника», «Житіє Кирила філософа», тощо.

· Оригінальна автентична література представлена літописами і філософськими творами, навчаннями, билинами

a. Літописи: «Повєсть врємєнних лєт» монаха Нестора (1111-1113 рр.), «Київський літопис ХІІ ст.», «Галицько-волинський літопис ХІІІ ст.»;

b. Філософські твори: «Слово о законє і благодаті» митрополита Київського Іларіона (ХІ ст.);

c. Навчальна література: «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям» (ХІІ ст.);

d. Перлиною давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім» (приблизно 1187 р.) невідомого автора, яке не має аналогів у сусідніх культурах.

2) Освіта і наука

Освіта на Русі започатковується ще з часів Володимира Великого, з прийняття християнства. Ярослав Мудрий ввів обов’язкове навчання для молоді вищих станів. Як правило, школи відкривалися при монастирях. Так у школі Києво-Печерського монастиря вивчалися богослов’я, філософія, риторика, граматика, твори античних авторів, географія.

Самостійної науки не було – знання залучалися з Візантії та інших країн і народів. Переваги надавалися медицині, знахарству, математиці – знали 4 дії, дроби, обчислення відсотку, географії(«Ходіння Данила Мніха» чернігівського купця у Палестину)

3) Мистецтво

Мистецтво давньої Русі являло собою синтез художнього досвіду слов’ян, їх віковічних сусідів та тисячолітніх надбань Західної і Східної цивілізацій. Розвивалося мистецтво в основному у сфері архітектури (зодчества), іконопису, малюнків на стіні (фрески) та мозаїки, а також у сфері музики, пісні та танців.

Архітектура давньої Русі представлена головним чином храмобудівництвом – спочатку матеріалом було дерево (можна робити опис лише з письмових джерел, оскільки первинних витворів та їх копій не збереглося), але з Х ст. все більше з каменю. Традиційно вважають першою кам’яною спорудою Десятинну церкву у Києві та Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1031-1036 рр.).

У 1037 році на честь перемоги над печенігами з ініціативи Ярослава Мудрого було розпочато будівництво Софії Київської. Архітекторами були греки й руські майстри. Стиль перших храмів суто візантійський. З ХІІ ст. розпочав формуватися простіший стиль – західноєвропейський романський. З середини ХІІ ст. на Русі виділяються школи: київська, переяславська, галицька – усі мали схожі й водночас відмінні риси.

Шедеврами іконопису називали праці монахів Печерського монастиря – там сформувалася школи Григорія та Аліпія. Практично усі ікони того часу втрачені. Найдавнішою є ікона Волинської Божої матері кінця XIII – XIV ст. з Покровської церкви Луцька. Фрески та мозаїки Софійського собору визнані ЮНЕСКО досягненням світової культури.

Поширення писемності на Русі сприяло виникненню такого виду живопису як книжкова мініатюра («Остромирове євангеліє», 1056-1057рр., «Ізборник книг Святослава», 1037р).

ІІІ Повторення вивченого

1. Чи можна стверджувати, що давньоруська культура виникла як автохтонне явище, тобто лише на досягненнях автономного розвитку? Якщо ні, то назвіть основні напрями основних культурних зовнішніх зв’язків.

2. Розкажіть про особливості розвитку давньоруської культури у язичницький період.

3.Розкажіть про досягнення давньоруської культури у християнську добу: література, освіта і наука, мистецтво.

Тема 4. Галицько-Волинська держава – спадкоємниця Київської Русі

План заняття №8

1. Утворення, піднесення і занепад Галицько-Волинської держави.

2. Роль Галицько-Волинського князівства в історії Української державності.

І Актуальність матеріалів.

З розпадом Київської Русі над р. Дністер з центром у м. Галич виникло Галицьке князівство (кінець ХІ ст.), а над р. Буг з центром у м. Володимир – Волинське князівство (середина ХІІ ст.). Більш сильнішим спочатку було Галицьке князівство, особливо за князя Ярослава Осмомисла («о сьоми мислях», тобто знаннях), спритного та добре освіченого. По його смерті влада перейшла до бояр, нависла загроза захоплення Угорщиною і Польщею.

Волинське князівство після відокремлення від Київської Русі спочатку розпалося на дрібні князівства, які вдалося об’єднати князю Роману Мстиславовичу (1170-1205 р.р.). У 1199 році він приєднав Галицькі землі – так утворилося Галицько-Волинське князівство. В історичній літературі виділяються чотири основі періоди Галицько-Волинського князівства, другої великої держави в Українських землях після Київської Русі (див Атлас 7 клас, стор 18,19).

ІІ §1 Утворення, піднесення і занепад Галицько-Волинської держави.