Історія української школи і педагогіки. 4 часть

- К -

Категорії – найбільш загальні та фундаментальні поняття, що відображають суттєві, загальні властивості і відношення явищ дійсності та пізнання.

Кваліфікаційна характеристика – документ, що визначає рівень підготовки, стандарт знань, умінь і навичок, які має отримати учень чи слухач після закінчення навчання, К. х. переважної більшості професій, визначених Державним класифікатором, наведені у тарифно-кваліфікаційних документах.

Кваліфікаційна характеристика випускника професійно-технічного навчального закладу – сукупність вимог, що визначають його професійні знання, уміння та навички. Вона є описовою моделлю професії і визначає кінцеві цілі професійної підготовки. Розробляється на основі галузевої кваліфікаційної характеристики професії та визначає загальні інтегровані вимоги до знань, умінь і навичок випускника з професії відповідного рівня кваліфікації (розряду, класу, категорії).

Кваліфікація – ступінь придатності людини до якого-небудь виду праці, рівень підготовленості.

Класифікація – 1) система підпорядкованих понять в якій-небудь галузі знання, складена на основі обліку, загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними;

2) розподіл понять на взаємопов'язані класи за суттєвими ознаками.

Класифікація методів навчання – групування методів навчання за певними ознаками і встановлення між ними зв'язків. Варіанти: 1) за джерелом передачі і сприйняття навчальної інформації: словесні, наочні, практичні; 2) за характером пізнавальної діяльності учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий, дослідницький; 3) у залежності від основних дидактичних цілей і завдань: методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки й оцінювання знань, вмінь і навичок, усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів щодо осмислення і засвоєння нового матеріалу, роботи щодо застосування знань на практиці і вироблення вмінь і навичок, перевірки й оцінювання знань, вмінь і навичок; 4) класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності в процесі навчання: організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, стимулювання і мотивації навчання, контролю і самоконтролю у навчанні.

Класно-урочна система навчання полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки (класом) протягом певного часу і за встановленим розкладом (у формі уроку).

Клуб – самодіяльне аматорське творче об’єднання, в якому його члени підвищують свою духовну культуру, формують уміння самостійно висловлювати власні думки, відстоювати свої принципи, інтереси та погляди.

Клубні об’єднання – це організаційно оформлені та стабільно працюючі у навчальному закладі групи, що займаються соціально корисною та культурною діяльністю та існують на базі самоврядування.

Колегіум – середній заклад освіти, що забезпечує набуття освіти понад державний освітній мінімум і гуманітарну, суспільно-гуманітарну, гуманітарно-природничу підготовку талановитої учнівської молоді певного регіону України. До колегіуму зараховуються учні, як правило, після закінчення школи ІІ ступеня. Діяль-ність цього навчально-виховного закладу базується на основі “Положення про середній навчально-виховний заклад” (1993 р.).

Коледж – 1) повний триступеневий середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, який забезпечує досягнення кожним учнем соціально необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижче державного стандарту;

3) вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

Комплексний урок– урок, зміст якого включає логічно взаємопов’язані матеріали з різних навчальних предметів, додаткової літератури, преси та інших джерел. Методика проведення комплексного уроку передбачає запровадження різних прийомів, методів, які забезпечують інтеграцію знань, умінь та навичок учнів.

Контроль– 1) перевірка виконання чого-небудь, облік, спостереження за чим-небудь, ким-небудь.

Розрізняють К. поточний, коли перевіряється й оцінюється певний стан роботи, і К. завершуючий, заключний, коли діяльність оцінюють за кінцевими результатами;

2) процес порівняння (співставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими;

3) система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, визначення результатів.

Концепція – 1) загальний погляд на якесь явище, певний спосіб його розуміння, ідея, задум якоїсь справи, формування принципів її здійснення;

2) система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, подій; основна ідея будь-якої теорії.

Критерії оцінки передового педагогічного досвіду – актуальність, оригінальність, новизна; висока ефективність; стабільність, збалансованість і комплексність результатів; раціональність витрат часу, зусиль, засобів; можливість відтворення даного досвіду іншими вчителями.

Критерій – 1) мірило оцінювання визнаних параметрів, які описуються певними показниками;

2) мірило для визначення, оцінки предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації.

-Л-

Лабораторна робота – практичний метод навчання, який передбачає вивчення в спеціальних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання.

Лекція– основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

-М-

Метод проектів – притаманна прагматичній педагогіці форма організації навчання, за якою самі учні намічають ті чи інші практичні завдання (проекти) та в процесі їх виконання отримують знання та навички.

Методологічна основа дидактики– закони і категорії діалектики, теорія пізнання, логіка, праці видатних педагогів.

Міжпредметні зв’язки– взаємна узгодженість навчальних предметів, яка обумовлена системою наук і дидактичними завданнями.

Моделювання– метод педагогічного дослідження, що передбачає створення та дослідження моделей.

Мотив навчання (від гр.– рухаю) – внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує рух особистості до пізнавальної діяльності, активізує розумову активність.

-Н-

Навички– компоненти практичної діяльності, що виявляються при виконанні необхідних дій, доведених до досконалості шляхом багаторазового повторення.

Навчальна дискусія – метод навчання, суть якого полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми, щоб набути нових знань, зміцнити власну думку, формувати вміння її відстоювати.

Навчальна екскурсія – це проведення навчального заняття в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об'єктів, явищ дійсності, їх взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Навчальна лекція– передбачає усний виклад навчального матеріалу, який характеризується великим об'ємом, складністю логічних побудов, сконцентрованістю розумових образів, доведень і узагальнень (часто розглядається як форма організації навчання).

Навчальний план– документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, який визначає склад навчальних предметів (для кожного типу шкіл), розподіляє їх за роками навчання із визначенням кількості годин (уроків), які відводяться на вивчення кожного предмета в тиждень, а також встановлює структуру навчального року.

Навчальний процес – це система організації навчально-виховної діяльності, в основі якої органічна єдність і взаємозв’язок викладання й учіння; спрямована на досягнення цілей навчання й виховання. Визначається навчальними планами, навчальними програмами, включає всі види обов’язкових навчальних занять і позааудиторну роботу з учнями.

Навчання– спеціально організований, цілеспрямований та керований процес взаємодії вчителів і учнів, спрямований на засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил та потенційних можливостей осіб, що навчаються, закріплення навичок самоосвіти у відповідності до поставлених цілей.

Навчання проблемне – тип навчання, що будується на створенні та розв’язанні в ході процесу навчання дидактичних проблемних ситуацій та завдань.

Навчання програмоване– тип навчання, що базується на широкому використанні спеціальних навчальних програм і технічних засобів.

Навчання розвивальне – тип навчання, головною метою якого є не засвоєння конкретних, чітко окреслених знань, умінь і навичок, а всебічний розвиток особистості.

Наочний метод – це спосіб наочно-почуттєвого ознайомлення учнів з різними предметами, явищами, процесами, що є об'єктами навчання.

Нормативні навчальні дисципліни– встановлюються державним стандартом освіти, дотримання їх назв та обсягів є обов’язковим для навчального закладу.

-О-

Обдаровані діти– діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності і здатність до виконання певних видів діяльності.

Об’єкт– компонент реальності, що протистоїть суб’єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності.

Опитування:

1) емпіричний метод психолого-педагогічного дослідження, що полягає в збиранні інформації, одержаної в процесі бесіди чи інтерв’ю;

2) метод перевірки та контролю знань учнів.

Оптимізація процесу навчання – наближення процесу навчання до оптимального, тобто такого, при якому досягаються найкращі результати при оптимальних витратах зусиль і часу викладача та учнів.

Освіта– це процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання.

Осмислення – з’ясування значення, смислу, розуміння чогось.

Особистість – соціальна істота, введена в суспільні відношення і яка є діячем суспільного розвитку.

Оцінка – встановлення відповідності кількісно-якісних характеристик якогось об’єкту щодо певних вимог.

- П -

Педагогіка – це наука про навчання, виховання та розвиток підростаючих поколінь.

Політехнічна освіта– освіта, зміст якої становлять знання про галузі і наукові принципи виробництва, передбачає знайомство учнів з науковими основами сучасного виробництва, формування в них трудових умінь і навичок творчого характеру. В сучасній школі політехнічну освіту реалізовують у процесі вивчення основ наук, трудового навчання, проведення практичних і лабораторних занять.

Пояснення– словесний метод навчання, основне завдання якого – розкрити причинно-наслідкові зв'язки і закономірності у розвитку природи, людського суспільства і людського мислення.

Правило – поняття, що розкриває і конкретизує різні сторони принципу навчання. Правила навчання – це окремі вимоги до викладання.

Практика – предметно-чуттєва форма життєдіяльності людини, об’єктивна основа єдності всіх форм її співвідношення.

Практикум – це така форма організації процесу навчання, яка забезпечує самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт і застосування засвоєних раніше знань, умінь і навичок. Цю форму використовують після вивчення великих розділів навчального курсу або в кінці навчального року.

Предмет дидактики – це дослідницьке ядро, сукупність ідей, що вичленяються з педагогічної реальності, теоретич­но узагальнюються, систематизуються й є основою дидактичної діяльності вчителів.

Предмет дослідження– це зафіксовані в досвіді, включені в процес практичної діяльності людини сторони, якості і відносини об'єкта, що досліджуються з певною метою в даних умовах.

Професійнаосвіта– освіта, яка включає знання, практичні уміння і навички, необхідні для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Процес навчання – специфічна форма пізнання об’єктивної дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом людства; двосторонній процес взаємопов’язаних діяльностей учителя (викладання, організація й управління навчальною діяльністю учнів) й учнів (учіння), спрямований на оволодіння учнями системою знань з основ наук, вмінь і навичок їх практичного застосування, розвиток творчих здібностей учнів. Процес навчання є центральним елементом навчального процесу.

-Р-

Розвиток– необоротна, спрямована та закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів.

Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу, який використовується для послідовного та емоційного повідомлення знань. Здебільшого розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу (про природні умови, факти, явища тощо).

Розуміння – процес і результат пізнавальної діяльності. Його пси­хологічною основою є порівняння невідомого з відомим, установлення зв'язку нових знань зі старими, раніше засвоєними, підведення но­вого поняття під старе.

-С-

Семінарські заняття – форма організації навчання, якувикористовують у старших класах після вивчення основних розділів програми з метою розвитку інтересу до навчального предмета, підвищення ефективності колективної роботи з осмислення й систематизації знань, формування в учнів уміння самостійно здобувати знання.

Синтез – теоретичний метод дослідження, уявне або практичне сполучення розчленованих у ході аналізу частин предмета чи явища, встановлення їх взаємодії і зв’язків для пізнання цього предмета чи явища.

Система – це сукупність елементів або частин, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія.

Систематизація – мислительна діяльність, в процесі якої знання про об'єкти, що вивчаються, організуються в певну систему на основі обраного принципу.

Спостереження – метод навчання, який передбачає тривале цілеспрямоване сприймання об'єктів чи явищ з фіксацією змін, які в них здійснюються, і на цій основі – виявлення внутрішніх зв'язків і залежностей, розкриття сутності явищ.

Суб’єкт – індивід чи група як джерело пізнання та перетворення дійсності, предмет активності.

-Т-

Тестування– емпіричний метод педагогічного дослідження, цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, яке проводиться у контрольованих умовах та дозволяє об’єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчається.

Технічні засоби навчання – комплекс світлових, звукових та інших технічних пристроїв, які використовуються у сфері освіти і сприяють підвищенню ефективності навчального процесу шляхом впливу на почуття та інтелект його учасників.

Тип навчання – це спосіб і особливості організації мислительної діяльності людини. Визначення певного типу навчання здійснюється на основі аналізу певних структурних елементів: 1) характер навчальної діяльності вчителя; 2) особливості заучування знань учнями; 3) репродуктивна діяльність учнів; 4) специфіка застосування знань на практиці.

- У -

Узагальнення–розумовий процес, що полягає у розумінні та виділенні загального в предметах чи явищах дійсності, і завдяки цьому розумовому об’єднанні їх одне з одним.

Уміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання дії, що забезпечується сукупністю надбаних знань та навичок. Уміння формуються шляхом вправ і створюють можливість виконання дії не лише в звичних, але й змінених умовах.

Учіння – пізнавальна діяльність учнів, що спрямована на засвоєння учнем знаннями, оволодіння уміннями й навичками.

- Ф -

Факультатив– форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в тій чи іншій галузі виробництва, культури і мистецтва.

Форма– спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня організація. Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов'язані з методами.

Форми організації навчання– зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Формування особистості– процес становлення людини як соціальної істоти під впливом всіх без виключення факторів – екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних і т.п.

- Ц -

Цитата–дослівний уривокз тексту, твору або висловлювання, що наводяться усно чи письмово.

Цілеспрямованість– позитивна вольова якість, яка характеризується тим, що людина підпорядковує свою поведінку визначеній життєвій меті.

Ціннісні орієнтації– вибіркова відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, націлена на певний аспект соціальних цінностей.

- Ш -

Шкала оцінювання– притаманний конкретній особистості або її типам, певним явищам, ознакам та їхнім угрупуванням, діапазон оцінювання визначених ознак, відмінностей, якостей тощо.

Шкільний вік – період віку та розвитку дітей, який охоплюється часом шкільного навчання. Цей період тривалістю 10-12 років поділяється на три вікових етапи: молодший шкільний вік (з 6 до 11 років), підлітковий вік (з 11 до 15 років) та період ранньої юності (з 15 до 18 років), кожен з яких характеризується анатомо-фізіологічними та психологічними відмінностями дітей, ступенем їхньої участі в суспільному житті, змістом та організацією навчально-виховної роботи.

Школа– навчально-виховний заклад, призначений для організованого навчання та виховання підростаючого покоління, середня загальноосвітня школа трьох ступенів згідно закону України “Про освіту” є основним видом середніх закладів освіти: перший ступінь – початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий – основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій – старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

- Ю -

Юнацький вік – період життя і психічного розвитку людини в межах від 14 до 18 років.

ЮНЕСКО (UNESCO – United Nations Educational, Scientific and Cultural Organisation)–організація з питань освіти, науки і культури Організації об’єднаних націй. Створена у листопаді 1945 р.

- Я -

Я-концепція– відносно стійка, більш чи менш усвідомлювана система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми та ставлення до себе. Урахування Я-концепції є важливим для розвитку моделей особистісно-орієнтованого навчання.

Якість– філософська категорія, яка виражає невід’ємну від буття об’єкту його суттєву визначеність, завдяки якій він є саме цим, а не іншим об’єктом.

Теорія управління (Школознавство)

-А-