Філософсько-естетичні засади постмодернізму та їх вияв у художній літературі

На початку XXI століття найскладнішою видається література постмодерну.

Постмодернізм— загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенден­цій у мистецтві, що виникла після модернізму та авангардизму. Хоч цей термін з'явився раніше (вперше згадується у 1917), він поширився наприкінці 60-х років спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти без­ликої стандартизації та програмового техніцизму, а невдовзі — у літературі та ма­лярстві. Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батея, особливо праці Ж.-Ф.Ліотара. Основним джерелом постмодернізму в ас­пекті пізнання виявилася «деструкція», визнання прогресу лише у вигляді неспрос­товної ілюзії. Реальним вважалося варіювання та співіснування усіх — і найдавні­ших, і новітніх форм буття.

У постмодерністських творах немає характерної для літератури попередніх діб оригінальної, несхожої на інші, естетичної або ідейної програми, немає по­ділу на «своїх» і «чужих». Якщо для Ренесансу і класицизму «естетичним доно­ром» була передовсім Античність, для романтизму — Середньовіччя, то для постмодернізму — увесь світовий культурний (передовсім літературний) процес.

Роком народження поняття «постмодернізм» слід вважати 1917 рік, коли вперше в книзі Р. Паннвіца «Криза європейської культури» з'явилося це поняття як сигнал того, що культура досягла певної чергової вершини. У 1934 р. цей термін викорис­товується іспанським літературознавцем Ф.де Онізом, який розуміє постмодернізм як короткий епізод між двома модернізмами, перший з яких триває з 1896 по 1905, а другий — з 1914 р. до 1932 р. і лише з 1947 р. термін «постмодернізм» вживається в сучасному значенні. У книзі А.Тойнбі «Дослідження історії» постмодерн позна­чає сучасну фазу західноєвропейської культури.

Постмодернізм — це багатоманітне теоретичне відображення духовного розвит­ку в самосвідомості західної цивілізації.

Постмодерністські твори чимось нагадують палімсест, з-під нового шару якого проступає старий текст, що вже десь, колись кимось писався.

Найголовнішою ознакою літератури постмодернізму є її гіперрецептивність (від грецьк. пирег — над, понад + гесерііо — сприйняття, запозичення) — яскраво ви­ражена схильність до рецепції будь-яких фактів із культурно-історичного дискурсу

всього людства; передовсім і найактивніше — із творів світової літератури, різних елементів їхньої форми і/або змісту: сюжетів, мотивів, образів, концепцій, жанрів, сцен, цитат, міфів — тощо (т. зв. «інтертекстуальність»).

Традиційними творчими засобами, якими послуговується постмодернізм, є па­родія, алюзія, гра, містифікація, карнавалізація тощо. Стильові риси постмодерніст-ської художньої мови реалізуються у художніх засобах порівняння, метафори, алю­зії, ремінесценції, іронії.

Найпродуктивнішою формою реалізації гіперрецептивності літератури постмо­дернізму є інтертекстуальність. її класичне визначення належить французькому фі­лологові й семіологові XX ст. Роланові Варту: «Кожен текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш упізнаваних формах: тексти попередньої культури та тексти оточуючої культури. Кожен текст становить собою нову тканину, зіткану зі старих цитат. Шматки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом і т. д. — усі вони поглиблені текс­том і змішані в ньому, оскільки завжди до або навколо тексту існує мова. Як необ­хідна попередня умова для будь-якого тексту, інтертекстуальність не може зводи­тися до проблеми джерел і впливів, вона становить собою загальне поле анонімних формул, походження яких рідко можна виявити, несвідомих або автоматичних ци­тат, що подаються без лапок.

Знаковим для постмодернізму є образ-модель лабіринту, що стає компонентом цікавого символічного трикутника («Лабіринт», — «Всесвіт» — Бібліотека) у твор­чості видатного аргентинського письменника (бібліотекаря) Хорхе Луїса Борхеса («Дім Астеріона»).

Постмодернізм, який ніколи не був головною домінантою культури, виявився сьогодні таким цікавим і провокативним тому, що пов'язаний з теперішніми проце­сами модернізації, які, без сумніву, зреалізуються, розпочавши новий етап розвитку літератури.