Гарантії та компенсаційні виплати

Гарантійні виплати — це суми, що зберігають працівнику заробітну плату (повністю або частково) за час, коли він із поважних причин, передбачених законом, звільняється від виконання трудових обов’язків і за ним зберігається місце роботи.

Гарантійні доплати — це суми, які виплачуються понад заробітну плату працівникові при скороченні робочого часу або переведенні на іншу роботу у встановлених законом випадках. Ці виплати не є заробітною платою, але тісно з нею пов’язані: 1) здійснюються з фонду оплати праці; 2) розмір їх, як правило, порівнюється з тими самими показниками, що й заробітна плата.

До основних гарантійних виплат належать: 1) виплати працівникам за час виконання державних або громадських обов’язків (ст. 119 КЗпП); 2) виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП); 3) виплати при службових відрядженнях (ст. 121 КЗпП, Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. N2 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон»; 4) виплати за час підвищення кваліфікації з відривом від виробництва (ст. 122 КЗпП, Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 695 «Про гарантії! компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва»); 5) виплати за час перебування в медичному закладі на обстеженні (ст. 123 КЗпП); 6) виплати донорам (ст. 124 КЗпП, ст. 9 ЗУ «Про донорство крові та її компонентів»); 7) виплати працівникам — авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій (ст. 126 КЗпП); 8) виплати за участь в колективних переговорах і підготовці проекту колективного договору або угоди (ст. 12 Закону України «Про колективні договори і угоди»); 9) виплати незалежним посередникам, членам примирних комісій і трудових арбітражів під час роботи в примирних органах, тобто за участь у вирішенні колективного трудового спору (ст. 14 ЗУ «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).

Гарантійні доплати виплачуються працівникові уразі зниження заробітку. До основних видів гарантійних доплат належать: 1) доплати неповнолітнім працівникам (ст. 194 КЗпП); 2) доплати при переведенні працівника на іншу роботу і переміщенні (при переведенні на іншу нижчеоплачувану роботу і переміщенні ст. 114 КЗпП, при переведенні на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, — ст. 178 КЗпП) та в інших випадках.

Компенсаційні виплати — це суми, які виплачуються працівникам понад оплати за працю для компенсації витрат, пов’язаних з виконанням ними своїх трудових обов’язків, а також витрат у зв’язку з переїздом при прийнятті на роботу в іншу місцевість. До основних видів компенсаційних виплат потрібно віднести: 1) виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП, Постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. N3 255 «Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість»); 2) витрати на відрядження при направленні в службове відрядження (ст. 121 КЗпП, Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. N2 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон»); 3) компенсацію за зношування інструментів, що належать працівникам (ст. 125 КЗпП); 4) виплати при призові на військову службу або проходженні військових зборів (ст.ст.21, 29 ЗУ «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»); 5) при направленні для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва (Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 695 «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання іншим професіям з відривом від виробництва»); 6) компенсацію витрат за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок (Норми витрат на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання, затверджені наказом Міністерства фінансів України і Міністерства економіки України від 12 листопада 1993 р. № 88); 7) компенсацію окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій витрат на проїзд у пасажирському транспорті у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків (Порядок відшкодування витрат на проїзд пасажирським транспортом окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1997 р. N2 922).

Поняття трудової дисципліни

У літературі поняття дисципліни праці як правової категорії розглядається в чотирьох аспектах: як один із основних принципів трудового права; як елемент трудових правовідносин; як інститут трудового права; як фактична поведінка, тобто рівень дотримання усіма працівниками на виробництві трудової дисципліни.

Як інститут трудового права трудову дисципліну потрібно розуміти як сукупність правових норм, котрі регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов’язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають заходи заохочення за успіхи у праці. Що ж стосується відповідальності за винне невиконання трудових обов’язків, то норми, котрі передбачають дисциплінарну відповідальність працівника, утворюють окремий правовий інститут у трудовому праві.

Під методами забезпечення трудової дисципліни розуміються передбачені законодавством способи її забезпечення, тобто виконання сторонами трудового договору своїх обов’язків. Традиційно вважалося, що існують два методи забезпечення трудової дисципліни: заохочення і примус. Однак в умовах ринкових відносин особливого значення набувають економічні та організаційні методи забезпечення дисципліни праці.

Трудова дисціплина — це встановлений нормами права порядок взаємовідносин учасників трудового процесу, що визначає точне виконання ними своїх трудових функцій. На підприємствах вона відповідно до ст. 140 КЗпП забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної праці, свідомим ставленням до праці, методами переконання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу