Розкрийте суть перших радянських п`ятирічок

П'ятирічки — централізовані державні перспективні плани, які були спрямовані на розвиток економіки, техніки, науки, освіти та культури в СРСР на 5 років. За Сталіна п'ятирічки мали юридичну силу закону, робилися великі зусилля й вживалися різні примусові засоби, щоб їх виконувати, а щорічні плани (спочатку звалися лише «контрольними числами» і тільки деякі з них (наприклад, 1931 і 1937) оформлювалися як державні закони. Від 1957, навпаки, п'ятирічки стали зватися «контрольними числами», що вживаються тільки для орієнтації та побудови щорічних планів, а обов'язковими до виконання планами-законами — стали щорічні плани. Про загальні методи вкладання п'ятирічок див. планування. Автором концепції п'ятирічки у 1924 був О. Цюрупа. П'ятирічний період планування взято тому, що вважалося, що нові підприємства у середньому можна будувати за 5 p. У дійсності на будівництво великих заводів треба було більше часу і, не зважаючи на величезні матеріальні втрати й людські жертви, жодна з п'ятирічок точно виконана не була. За деякими показниками траплялися перевиконання, за багатьма — недовиконання, деякі п'ятирічки були зірвані або значно змінені у процесі виконання. Радянська пропаганда натомість твердила, вживаючи синтетичні узагальнені індекси, що всі п'ятирічки були виконані й перевиконані.

Перша п'ятирічка

Перша була призначена на 1928—1932 роки. Директиву про її складання ухвалив XV з'їзд ВКП(б) у 1927. Це мала бути п'ятирічка прискореної індустріалізації СРСР, навколо її змісту точилася спочатку велика політична боротьба між Сталіним і Троцьким. Щойно у квітні 1929 XVI конференція ВКП(б) ухвалила остаточний план п'ятирічки, а ще тривала боротьба за розміщення промисловості; Держплан СРСР обстоював розбудову коштом України Урало-Кузнецького комбінату, а Держплан УРСР економічно обґрунтовував доцільність розвитку промисловості головне в Україні. 15 травня 1930 ЦК ВКП(б) вирішив справу на користь Уралу й Кузбасу. Зміст п'ятирічки було відповідно змінено. Перша п'ятирічка також не передбачала примусово прискореної колективізації сільського господарства та такої кількості експорту сільсько-господарської продукції, яка виявилася потрібною для оплати імпорту машин і обладнання у зв'язку зі світовою аграрною й фінансовою кризою.

Під час виконання першої п'ятирічки, крім сільського господарства, виникла паливна криза, велика нестача металів, криза на транспорті. П'ятирічний план повністю виконаний не був. Проте, було збудовано близько 1 500 нових промислових підприємств, у тому числі близько 400 в Україні; машини імпортовано переважно з-за кордону. Крім Урало-Кузнецького метало-вугільного комбінату, у центральній Росії розбудовано нову машинобудівну та військову промисловість, а в Україні — Дніпрогес та інші електростанції, тракторне(з конвеєра ХТЗ зійшов перший трактор), комбайнове та гірниче машинобудування. Будівництво нових заводів вивело Україну на рівень великих індустріальних країн Європи, її промисловий потенціал у 1940 році у сім разів перевищував показник 1913 року. Загалом, протягом першої п'ятирічки створилася радянська економічна система у такій формі, у якій вона зберегалася до 1991 року.

Виконання першої п'ятирічки, що відбувалося коштом споживання населення, і одночасна суцільна колективізація викликали в Україні голодову катастрофу 1932−1933 і тривале та різке зниження життєвого стандарту.

Друга п'ятирічка

Друга п'ятирічка: 1933-1937. Директиви до її складання подала XVII конференція ВКП(б) 1932, а затвердив її XVII з'їзд ВКП(б) 1934. На відміну від першої, друга п'ятирічка для УРСР була опрацьована й затверджена у Москві. Держплан УРСР лише опублікував офіційну статтю «Напрям і орієнтовні ліміти розвитку народного господарства УРСР» у журналі «Господарство України», ч. 3-4, 1932. Ні КП(б)У, ні уряд УРСР цієї п'ятирічки не затверджували. Головними «ланками» у ній було завершення будівництва Урало-Кузнецького комбінату, автомобільної й авіаційної промисловості навколо Москви, кораблебудування у Ленінграді, стали до ладу,«Азовсталь» й ін. В Україні натиск роблено на розвиток вугільної й металургійної промисловості, важкого машинобудування (ХТЗ, ХПЗ), створено нові підприємства алюмінієвої, хімічної та воєнної промисловості. За офіційними даними, вся металообробна промисловість в РРФСР зросла у 3 рази, а в УРСР лише у 2,6 рази. Далі тривала криза у сільському господарстві, на транспорті й у металургії. Відбувся значний поступ у вишколі робітничих та технічних кадрів. Щойно з 1935 — 36 вперше перестав знижуватися й дещо збільшився життєвий стандарт. Друга п'ятирічка була взагалі виконана краще, ніж перша, хоч 1937 план був значно недовиконаний через терор. У всьому СРСР було збудовано близько 4 500 нових підприємств, у тому числі в Україні — близько 1 000.

Третя п'ятирічка

Третя п'ятирічка: 1938-42. Цю п'ятирічку як для всього СРСР, так і для України затвердив XVIII з'їзд ВКП(б) 1939. Головним завданням третьої п'ятирічки було проголошено випередження головних капіталістичних країн за продукцією на душу населення. Це завдання було не реальне. У зв'язку з небезпекою війни значні ресурси були переключені на модернізацію озброєння та на розвиток воєнної промисловості, головним чином на сході СРСР. В Україні головними «ланками» п'ятирічки були вугільна промисловість, металургія, продукція труб, верстатів, а також літаків, танків та воєнного флоту. Перед вибухом війни в Україні було збудовано 600 нових підприємств (у всьому СРСР — близько 3 000). Гострою була паливна криза. Закінчення п'ятирічки перервала війна.

Темпи розвитку промисловості в роки третьої п'ятирічки не відставали від запланованих. Наприкінці грудня 1938 р. ЦК ВКП(б),РНК СРСР разом із профспілками прийняли спільну постанову «Про заходи щодо впорядкування трудової дисципліни, поліпшення практики державного соціального страхування та боротьбу із зловживаннями в цій справі», якою запроваджувалась єдина трудова книжка. У червні 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла указ «Про перехід на 8-годинний робочий день, на 7-денний робочий тиждень і про заборону самовільного залишення робітниками й службовцями підприємств і установ».

Четверта п'ятирічка

Четверта П.: 1946—50 була затверджена 1946 спеціальними законами сесій верховних рад СРСР і УРСР. Всесоюзна П. ставила наголос на дальшому всебічному розвитку сх. районів РРФСР. В Україні головним завданням П. була відбудова зруйнованого війною нар. господарства. Для цього Україні було виділено 20,7% усіх капіталовкладень, розподілених між респ. — найбільший відсоток за всі часи. Було відбудовано понад 2 000 пром. підприємств, ряд великих побудовано у Львові. Наново створено газову промисловість. Значно розвинуто електроенергетику. Багато ін. галузей П. не виконали. У наслідок воєнних руйнувань та розвитку сх. районів РРФСР питома вага економіки України в СССР помітно зменшилася.

П'ята п'ятирічка

П'ята П.: 1951-55. Ця П. здійснювалася на підставі директив XIX з'їзду КПРС, схвалених у жовтні 1952. Україна як окремий екон. район у ній взагалі не планувалася й не виділялася. Централізація планування у цій П. досягла найвищої міри. Ще 1949 було затверджено 10-річний план будівництва гідроелектростанцій на 1951 — 60 (на Волзі і у Сибіру), а також план «перебудови Природи» — каналів, лісонасаджень і т. д. Корейська війна спричинила чимале переключення ресурсів на воєнний сектор. Протягом П. в СРСР було введено в дію понад 3 000 нових пром. підприємств, у тому ч. в Україні лише близько 500. В Україні розпочався розвиток нафтової промисловості та Львівсько-Волинського вугільного басейну. Стала до ладу Каховська ГЕС. Почали розширюватися екон. зв'язки поміж Україною й соц. країнами Сх. Европи. Під кін. п'ятої П. загострилася зернова криза. Для її ліквідації було переключено великі ресурси на освоєння цілинних земель на Сх.

Шоста п'ятирічка

Шоста П.: 1956-60. Перший варіант цієї П. схвалив на початку 1956 XX з'їзд КПРС, але вже у грудні того р. ЦК КПРС затвердив нові «контрольні числа» на П., а від 1957 Верховні ради СРСР і УРСР почали регулярно схвалювати щорічні плани, як закони. Шоста П. формально тривала лише до 1958, а фактично була зірвана територіальною перебудовою управління й планування нар. господарства СРСР. Щорічні плани мали значно нижчі завдання, ніж за П. Головним завданням П. для всього СРСР було піднесення хліборобства й тваринництва, дальший прискорений розвиток промисловості Сибіру та обмеження будівництва енергомістких галузей в євр. частині Союзу. Особливо зверталася увага на техн. модернізацію економіки. Розпочато розвиток радіо-електронної промисловості, обчислювальної техніки та приладобудування, в тому числі й в Україні. Для населення мало приспішено розвиватися житлове будівництво. В Україні П. передбачала зокрема чимале збільшення продукції палива й енергії, зерна, м'яса, молока, цукру та текстилю. До 1958 в Україні було збудовано 563 великі підприємства, проти 2 690 у всьому Союзі.

Семирічка на 1959-65

Семирічка на 1959-65. Цей план проектовано, з одного боку, за новим територіальним принципом, а з другого — задумано як частину 20-річного плану побудови «фундаменту комунізму» (за програмою КПРС, схваленою 1961, СРСР мав би перегнати Америку за продукцією на душу населення 1970). Контрольні числа семирічки затвердили на початку 1959 позачергові XX з'їзд КПУ й XXI з'їзд КПРС. У заг.-союзному плані провідними мали бути техн. прогрес, розвиток хім. промисловості, перехід зал. транспорту на тепловозну і електричну тягу, дальша розбудова промисловості Сибіру та прискорене зростання життєвого стандарту населення. Передбачалося, хоч ще повільне, будівництво атомної і ракетної зброї, збільшення механізації сіль. госп-ва та екон. допомога несоц. країнам. В Україні гол. ділянками семирічки мали бути: збільшення видобутку залізних руд, поч. видобутку урану, титану й нікелю, будівництво на Дніпрі 4 ГЕС, велике збільшення продукції спеціальних сталей для ракетної, реактивної й електронної техніки, освоєння хам. продукції органічної синтези, близько 2 000 нових видів машин, приладів та інструментів, значне збільшення видобутку нафти й газу, велике збільшення продукції зерна, зокрема кукурудзи, житлове і комунальне будівництво. Вугільна промисловість у плані була занедбана, а тому що не вдалося здійснити заплановану передачу з Сибіру електрики, газу й досить нафти, на початку 1960-их pp. в усій Евр. частині СРСР, в Україні й в Сх. Європі виникла гостра нестача палива. У 1963 Верховна рада СРСР офіц. змінила план семирічки. Ще перед тим ЦК КПРС ухвалив приспішено переозброїти армію атомною і ракетною зброєю та розпочати велику програму розбудови воєнного флоту. Криза у сіль. господарстві не була ліквідована й СРСР почав регулярно імпортувати пшеницю. Плани житлового будівництва також залишилися у великій мірі недовиконаними. Грошові прибутки населення значно зросли, але реальні — зростали повільніше, ніж було заплановано, бо зросли ціни. Упродовж семирічки в СРСР збудовано 5 470 великих пром. підприємств, у тому ч. в Україні — 899.

Восьма п'ятирічка

Восьма П.: 1966-70. Ця П. планувалася знову за старим галузевим принципом управління економікою. Директиви для неї ухвалили XXIII з'їзди КПУ й КПРС на початку 1966. У зв'язку з тим, що темпи розвитку всієї економіки помітно сповільнилися, в планування запроваджено нові методи й показники ефективности капіталовкладень, нової техніки, фондовіддачі, прибутку та рбентабельности, розпочато вживання математичних метод, зокрема міжгалузевих балансів, але територіяльні баланси знову занедбано. Головними завданнями П. було проголошено приспішений розвиток науки і техніки, модернізацію основних фондів, інтенсифікацію сіль. господарства, піднесення життєвого стандарту. Трохи зменшено натиск на розвиток Сибіру, бо він не оплачується. Проблеми нестачі палива й енергії та зерна (зокрема для тваринництва) лишилися не розв'язані. До того виникли нові проблеми місц. нестачі кваліфікованої робочої сили, з одночасним безробіттям некваліфікованої робочої сили (див. Праця), зниженням природного приросту людности та великою міґрацією. В Україні восьма П. гол. увагу звертала на значне зростання продукції палива й енергії, будівництво 8 великих теплових електростанцій, значний розвиток хім. промисловості, піднесення продукції сіль. господарства. У 1966 було розроблено перший укр. територіяльний міжгалузевий баланс, але у плані він не вживався. Восьма П. назагал була виконана погано. . Але покращала структура паливного балансу України, значно розвинулася екон. інтеграція України з країнами Сх. Європи поза СРСР. У 1967 Верховні ради СРСР і УРСР помітно змінили плани П. на 1969 — 70, скоротивши їх, бо їх не можливо було здійснити.