Повсякденні практики міського самоврядування на території України у XIV-XVIII cт

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТРАДИЦІЇ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ (XIV – ПЕРША ПОЛОВИНА XIX СТ.).............................................................9

1.1. Повсякденні практики міського самоврядування на території України в XIV – XVІІІ ст..........................................................................................................9

1.2. Досвід діяльності міського самоврядування м. Києва................................15

РОЗДІЛ 2. МІСЬКА РЕФОРМА 1870 Р. ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЖИТТЯ МЕШКАНЦІВ УКРАЇНСЬКИХ МІСТ...........................................................22

2.1. Міське положення 1870 р.: зміст, права виборців.......................................22

2.2. Механізм реалізації та особливості міської реформи 1870 р. в Україні...30

РОЗДІЛ 3. МІСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ В ПІДРОСІЙСЬКІЙ УКРАЇНІ ЗА РЕФОРМОЮ 1892 Р...................................................................41

3.1. Характеристика міського положення 1892 р...............................................41

3.2. Діяльність органів міського самоврядування за реформою 1892 р...........49

ВИСНОВКИ..........................................................................................................60

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ...........................................................65

ВСТУП

Актуальність теми. Зміни у всіх галузях і сферах суспільного життя українських земель у складі Російської імперії, які поступово накопичувалися і назрівали впродовж багатьох століть, переросли в другій половині XIХ ст. в якісний стрибок. Досліджуючи органи міського самоврядування, можна побачити розвиток міст, а саме: виявити причини появи певного явища, його суспільне значення для міста, простежити зміни в потребах міського населення, дослідити реакцію міського суспільства на різноманітні перетворення в Російській імперії. Вивчення органів міського самоврядування уможливлює розуміння сутності міст нової доби та дослідження міст підросійської України.

Суспільна актуальність даної теми проявляється у підвищеному інтересі до традицій міського самоврядування в контексті тих адміністративних реформ, які тривають в Україні на сучасному етапі.

Об’єктом дослідження обраний процес впровадження реформ міського самоврядування другої половини XIХ – на початку ХХ ст., трансформація міської думи та управи.

Предметом дослідження є аналіз еволюції напрямків діяльності органів міського самоврядування, його ролі в розвитку міст та в житті мешканців міст українських губерній.

Метою бакалаврської роботи є дослідження структури, функцій, напрямів та форм діяльності органів міського самоврядування у підросійській Україні, простеження змін у процесі їх розвитку, а також аналіз впливу цих установ на розвиток українських міст у складі Російської імперії.

Для досягнення мети в роботі поставлені такі дослідницькізавдання:

1. визначити причини та передумови перетворень у підросійській Україні у другій половині XIХ століття;

2. виявити наслідки імперських реформ для українських міст;

3. розкрити структуру органів самоврядування та її зміни внаслідок впровадження державою міських реформ;

4. проаналізувати головні напрями діяльності місцевого самоврядування;

5. дослідити процес впливу перетворень міського самоврядування на українське суспільство.

Методологічною базою даного дослідження є принципи історизму, об’єктивності, всебічності. На етапі архівного пошуку застосовувалися методи наукової евристики. Використання загальнонаукових методів аналізу та синтезу, системно-структурного підходу, а також проблемно-хронологічний метод дав можливість розглянути українські міста як цілісну систему.

Наукова новизнаодержаних результатів визначається тим, що в роботі на основі аналізу джерел та літератури здійснена спроба узагальнити і систематизувати механізм реалізації та особливості міських реформ другої половини ХІХ ст. До компетенції органів самоврядування входили виключно питання міського господарства, тому в роботі досліджено діяльність і роль міських дум як органу самоврядування в соціально-економічному та культурному розвитку міст, проаналізовані функції і сфера компетенції міських дум, їх еволюція, яка сталася внаслідок проведення низки міських реформ.

Хронологічні межі дослідження визначаються періодом другої половини ХІХ – початком ХХ століття – з моменту початку впровадження міських реформ державною адміністрацією до Першої світової війни. Однак для загальної характеристики розуміння передбачається звернення до періоду XIV – першої половини XIX ст. – з часу надання українським містам магдебурзького права та його відміни у 30–60-х рр. ХІХ ст. в українських губерніях.

Територіальні рамки дослідження визначаються територією підросійської України: Київської, Подільської, Волинської губернії, а також рядом міст Наддніпрянщини, Півдня України, Катеринославщини. Специфіка роботи вимагала від представників міського самоврядування контактувати з

іншими містами Російської імперії, розгляд чого вимагав епізодичного розширення географічних меж.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями наукового дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, які поділені на шість параграфів, висновків, списку використаних джерел і літератури (45 позицій). Загальний обсяг дослідження – 64 сторінок.

Апробація здійснюваласьв ході науково-практичноїзвітної конференції “Історичні читання” студентів, аспірантів, викладачів історико-соціологічного факультету Рівненського державного гуманітарного університету 19 травня 2011р., на якій авторкою дослідження було виголошено повідомлення на тему: “Механізм реалізації та особливості міської реформи 1870 р. в підросійській Україні”.

Практичне значення роботиполягає у тому, що матеріали можуть бути використані учнями та викладачами в школі при підготовці до уроку, студентами при підготовці до наукових конференцій, семінарських занять, контрольних робіт, у можливості їх подальшого використання для наукового вивчення урбанізаційного процесу в Україні.

Історіографія та характеристика джерел. Вже давно існує традиція дослідження міського самоврядування в Україні. Поглиблене вивчення окресленої проблематики потребувало залучення широкого кола джерел: архівних та законодавчих документів, статистичних та окремих публіцистичних матеріалів. Важливу групу джерельної бази склали законодавчі пам’ятки – міські положення 1870 р., 1892 р. Вони визначали юридичний статус, принципи формування, компетенцію, структуру органів самоврядування, характер виборчих прав на різних етапах його розвитку. Важливими джерелами являються Свод законов Российской империи [7] та Полное собрание законов Российской империи [8]. У розробці проблеми дослідження кінця ХІХ – початку ХХ ст. можна визначити працю російського дореволюційного дослідника С. Щегловитова [12], який висвітлював переважно теоретичні питання становлення системи міського самоврядування та правові аспекти регулювання їх діяльності. В цілому у дореволюційний період не вийшло жодної узагальнюючої праці з історії міських дум та управ на території України. Вони вивчалися у контексті загальної історії Російської імперії або окремих населених пунктів. Водночас було нагромаджено чимало фактичного матеріалу, сформульовано ряд теоретичних висновків щодо розвитку міського самоврядування.

Серед основних джерел варто виділити архівні документи фондових збірок, які охоплюють коло питань, пов’язаних із реалізацією міських реформ 1870 р. та 1892 р., внесенням змін у офіційний статус міських поселень, вирішенням проблем міського благоустрою, соціально-економічним розвитком міст та їх фінансовим становищем. Зокрема, це джерела Державного архіву Рівненської області.

Історіографічний доробок досліджуваної проблематики досить істотний. Під різним кутом зору нею займалися як дослідники ХІХ – початку ХХ ст., так і вчені радянської доби, зарубіжні історики, а також сучасні українські краєзнавці та історики. Якісно новий етап у розвитку вітчизняної історіографії розпочався з 90-х рр. ХХ ст. Він позначений критичним переосмисленням наукового історичного спадку. Зі здобуттям Україною незалежності постало завдання розбудови системи місцевого самоврядування на якісно нових засадах. Відтак, активізувався науковий пошук у сфері вивчення його історії, міських дум та управ.

Цікавими для дослідження є роботи радянських вчених. Зокрема В. А. Нардової [18], присвячені впровадженню в життя міських реформ 1870 р. і 1892 р. Констатуючи певні здобутки в галузі дослідження окремих аспектів розвитку міст другої половини ХІХ – початку ХХ ст., слід зазначити, що цілісні роботи, які охоплювали б комплекс проблем, пов’язаних з урбанізаційними процесами, відсутні. Адже низка таких питань, як роль міст України в процесах державотворення, реформування міського самоврядування, розвиток міського господарства, перетворення міст на культурно-освітні осередки залишилися поки що недостатньо вивченими. У зв’язку із політикою радянської влади, питання впровадження реформ в Україні не було висвітлено достатньо.

Свідченням зростання прикладного та наукового інтересу в сучасній Україні до проблеми є проведення тематичних всеукраїнських, регіональних та міжнародних науково-практичних конференцій, виходу фахових муніципальних видань, ряду наукових статей та монографій з теорії та історії самоврядування в Україні, його перспектив. Результатом пошуку науковців по вивченню міських дум та управ, їх діяльності у окремих містах та регіонах України став захист ряду дисертацій з окресленої проблематики. Особливо привертають до себе увагу дослідження О. С. Двуреченської [40], О. М. Марченко [41], Плаксій Т. М. [42], Щерби Т. О [43]. В них розкриваються питання розвитку міського самоврядування Катеринославщини, півдня України, Середньої Наддніпрянщини, а також Правобережної України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Так, в монографії Я. Грицака [16] йдеться про суспільно-політичне становище в українських містах на той час загалом.

Вивченням історії розвитку міського самоврядування займались такі дослідники як А. Білоус [20], Н. Білоус [15], Р. Делімарський [25], А. Павко [32], О. Чунаєв [39], в працях котрих можна простежити розвиток органів міського самоврядування м. Києва.

О. Бірюліна [21] досліджувала традиції міського самоврядування в Луцьку. В низці праць О. Прищепи простежується розвиток таких міст Волині як Рівне, Острог, Дубно, Луцьк, Житомир, Новоград-Волинський [19].

В. Кудь [29], О. Карліна [28], В. Тхор [38] у свої працях проаналізували і узагальнили розвиток самоврядування міст на прикладі Волинської губернії. Т. Дмитренко [26] Л. Леонова [34], Г. Мельничук [30], Г. Новак [31] П. Савчук [36] видали чимало праць з історії м. Дубно.

Узагальнюючі роботи з дослідження місцевого самоврядування виконали такі дослідники як Ю. Волошин [22], М. Дністрянський [27], П. Пиріг [33], М. Стрішенець [37]. Так, В. Гром [23] у своїй статті підняв актуальне питання про зловживання владою міських урядовців.

У енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона [13] дається стислий і сухий виклад досліджуваного періоду. Словник є цікавим доповненням до інших джерел інформації про діяльність міських дум та управ. Значний інтерес для дослідження складають роботи сучасних російських вчених. В енциклопедичному виданні “История Отечества” [14] подається стислий опис та пояснення імперських перетворень. В “Истории России ХІХ – ХХ ст.” Б. В. Леванова, В. А. Корнілова, В. В. Рябова [17], йде мова про реформи міського самоврядування та суспільно-політичне життя у той час.

Аналіз історіографії проблеми засвідчує, що на сьогодні створено досить ґрунтовні передумови для підготовки узагальнюючих праць з історії міських дум та управ в Україні. Водночас, залишаються недостатньо висвітленими такі аспекти проблеми, як особливості впровадження міських реформ 1870 р., 1892 р., господарська діяльність дум та управ підросійської України, а також їх внесок у розвиток освіти, охорони здоров’я, культури міст. Комплексне використання архівних матеріалів та інших документів, їх критичний аналіз та оцінка дозволяє розкрити основні аспекти обраної теми, розв’язати поставлені завдання.

Отже, для вивчення розвитку міст другої половини ХІХ – початку ХХ ст. довелося проаналізувати значний історіографічний доробок, який засвідчив необхідність проведення поглибленого дослідження. Позитивною тенденцією сучасної історіографії міської реформи є те, що історики намагаються об’єктивніше висвітлювати наслідки взаємодії дум та управ, їхні фінансові видатки, процедуру розпорядження коштами та механізми впливу на неї. Важливим підґрунтям у розв’язанні поставленої мети послужила ґрунтовна джерельна база. Окреслений комплекс використаних у роботі джерел, дозволяє глибоко і всебічно проаналізувати розвиток міст підросійської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.

РОЗДІЛ 1. ТРАДИЦІЇ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ (XIV – ПЕРША ПОЛОВИНА XIX СТ.)

Повсякденні практики міського самоврядування на території України у XIV-XVIII cт.

Міське самоврядування в Україні має давні традиції. Магдебурзьке право є однією з найвідоміших систем міського права [14, с. 273]. Воно виникло на німецьких територіях, тому його часто називають також німецьким. Норми звичаєвого права, якими користувалися бюргери німецьких міст, у ХІІІ столітті було кодифіковано у місті Магдебурзі. На укра­їнські землі магдебурзьке право було принесено німецькими колоністами, які оселялися у Володими­рі, Сяноку і Львові, а згодом воно поширилося на все населення, а на початку XV ст. охопило великі міс­та Галицької Русі й Поділля і пере­творилось на загальноприйняту норму міського життя [28, с. 9].

Наприкінці XIV століття починають надавати українським містам самоврядування за німецьким правом литовські князі. У 1374 р. таке право дістав Кам’янець на Поділлі, в 1390 р. – Берестя, а далі – цілий ряд інших міст. Суть магдебурзького права полягала у вивільненні міського населення від юрисдикції урядової адміністрації та наданні місту самоврядування на корпоративній основі. Міщани складали громаду із власним судом і управою [27, с. 10-11]. На чолі управи ставали виборні бурмістри і райці, на чолі суду – війт і лавники. Їхній юрисдикції підлягали не тільки міщани, а й цехові ремісники та приписані до міста селяни. Надання місту магдебурзького права означало ліквідацію влади над його громадянами з боку феодалів та адміністраторів великих князів. Міське самоврядування передбачало право громадян обирати собі повноважну раду строком на один рік. Колегія райців обирала бурмістра. Рада на чолі з бурмістром здійснювала керівництво містом всіма господарськими справами громади. Магдебурзьке право передбачало також обрання лави – органу судової влади на чолі з війтом. Лавники обиралися на все життя. Війт, як правило, призначався королем і був найвищою посадовою особою міста. В Україні тільки громада Києва обирала війта самостійно. Разом з магдебурзьким правом міста отримували і майнові повноваження. Вони володіли нерухомим майном, землею, запроваджували податки. Українське населення міст прагнуло до участі в місцевому самоврядуванні [15, с. 35-37].

На українських теренах Велико­го князівства Литовського магдебурзьке право поширюється з XV ст. Його отримали як більші міста такі як Луцьк, Крем’янець, Володимир, Ки­їв, так і маленькі, в тому числі при­ватні містечка. Починаючи з пер­ших десятиліть XVI ст. спостеріга­ється бурхливий ріст нових міських поселень. До кінця 60-х років XVI ст. виникли десятки нових міст і міс­течок. Вони з’являються там, де за­кінчилося формування шляхетських маєтків, яким був необхідний осе­редок, що виконував би функції цен­тру [28, с. 10].

На думку О. Бірюліної, на Волині в XV-XVI ст. виникають класичні форми середньовічного міського самоврядування, заснованого на магдебурзькому праві. За правовим статусом всі міста ділились на королівські, приватновласницькі, церковні. На підставі магдебурзького права в кожному місті запроваджувалось самоврядування. Луцьк таке право отримав в жовтні 1432 р. Згідно одного з постулатів магдебурзького права містом правив магістрат. Принцип виборності членів магістрату реалізовувався щорічно. В перший день після свята Нового року всі жителі Луцька вибирали із свого середовища вісім чоловік. З них і формувався міський уряд – ради на чолі з бурмистром. Встановлювався віковий ценз від 25 до 90 років. Обов’язковою умовою для виборних було володіння нерухомим майном – “осідлістю” [21, с. 23].

Функціональні обов’язки бурмистра і членів ради були різноманітні. Бурмистр завідував міськими доходами і видатками, радці призначали податки для різних верств населення, слідкували за правилами оренди ремісничих закладів, організо­вувати роботу належавших їм міських пивоварень, солодовень, крупорушок. В їх обов’язки входило видавати, документи на заключення торгових угод, актів на купівлю-про­даж нерухомого майна [21, с. 24]. До міського самоврядування входив також лавинний суд на чолі з війтом. Ці дві ланки одного органу взаємно доповнювали одна одну.

Ще в кінці XV ст. Рівне, будучи у складі Литовської держави, одержує магдебурзьке право, за яким зрівнялося і іншими міста­ми, що мали своє самоврядування. В середні віки аж до ХVІІІ ст. органом міської влади в Рівному виступав магістрат [35, с. 45]. Отже, у цей період на території України активно застосовувалася практика міського самоврядування. Так, польська корона наділила ряд міст Чернігів­щини магдебурзьким правом, яке на той час було досить поширеним явищем в Польській державі.

Містам, що керувались положеннями магдебурії, надавалось передусім право на самоврядування. Так, на чолі міського управління Стародуба стояв війт, якого мав право призначати лише король. На перших порах зустрічались випадки обрання війта міщанами. Так, П. Пиріг доводить, що таку можли­вість Стародубу надавала грамота від 15 лютого 1620 р. Адміністрація зосереджувалась в ратуші або ж магістраті. Там засідали райці під головуван­ням бурмистра. У Стародубі на ці посади могли бути обраними лише католики або уніати [33, с. 27].

Вже в другій половині XVI - середині XVIІ ст. більшість укра­їнських земель входила до складу Речі Посполитої, яка не явля­ла єдиної централізованої держави, а була конфедерацією, тобто сою­зом великих землевласників, так званих магнатів. Всі групи населення на той час перебували в певній залежності від них [37, с. 29].

Міста, які отримали право на самоврядування, користува­лись цілим рядом пільг. Самоврядування полегшувало становище мі­щан, але не звільняло повністю від влади феодалів. Міщани сплачували їм частину грошей, які отримували від торгівлі, ре­месла і промислів. Користь від магдебурзького права отримували, перш за все, міські верхи. Багато міст користувалось, як правило, обмеженим правом, а деякі зних взагалі його не мали. В ряді випадків війт не обирався, а призначався королем. Порушення магдебурзького права було звичайним явищем. Навіть великі міста, які давно уже користувалися правом самоврядування, не могли звільнитися від опіки воєвод та старост і змушені бу­ли рахуватися з їх волею. За феодалами зберігалися функції по­ліції, нагляду за міськими мірами, вагами, визначення цін на товари [37, с. 31-32].

На думку Ю. Волошина, особливе місце в історії розвитку міського самоврядування займає боротьба українського міщанства за свої права в другій половині ХVІІ ст. Приймаючи участь у війні, міщанство, окрім задоволення національно-культурних потреб, прагнуло ще й зберегти свої давні права, закріпити міське самоврядування з виборним війтом і бурмистрами, звільнитися від державних податків і військових обов’язків, зберегти монополію на ремесла та торгівлю, а також і розширити свої землеволодіння. В ході формування козацької держави міщани дістали підтвердження своїх прав. Було збережено давній устрій,суд залишився в руках магістрату і відав всіма цивільними і кримінальними справами [22, с. 106].

Однак населення міст складалось не з самих лише міщан, значну його частину становили козаки, які підлягали не владі магістрату, а своїм полковим старшинам. Як відомо, створюючи козацьку державу, Богдан Хмельницький застосував полково-сотенний устрій. Центрами полків і сотень ставали міста. В зв’язку з цим в містах утворилось своєрідне двовладдя: магістрати і козацька адміністрація. При чому козацька адміністрація постійно вмішувалась в міське самоврядування. Таке становище викликало цілком закономірне невдоволення з боку міщан, які почали шукати захисту не в гетьмана, а в московських царів. Вже в 1654 р. київські міщани звернулись до царя Олексія Михайловича з проханням про підтвердження своїх прав. Цар охоче підтвердив права киян, звільнивши місто від державних податків і військових обов’язків. В 1669 р. такого права домоглись міщани міста Ніжина. Подібні права отримали міщани і інших міст Лівобережжя. Царський уряд охоче йшов на поступки, зміцнюючи таким чином свою владу в краї і підриваючи авторитет гетьманської адміністрації [22, с. 107].

Так, упродовж другої половини ХVІІ-ХVIII ст. управління містами на Волині здійснювалося на основі державних законів і правових актів, що базувалися на звичаєвому і магдебурзькому праві [38, с. 39-41]. Наприкінці XVIII ст., незадовго до входження Волині до складу царської Росії, органами міського самоврядування тут виступали магістрати, до функцій яких входив розгляд судових справ мешканців міст, розкладка і збір податків із нерухомого майна, проведення рекрутських наборів, розподіл ремісників по цехах, ведення міського господарства [19, с. 144].

Магдебурзьке право існувало в українських містах до входження українських земель до складу Російської держави. У першій половині XVIII століття українська державність поступово стала винищуватися. У Дубні в цей час функціонував міський магістрат. Відповідно до затверджених штатів чиновників Волинського намісництва від 5 липня 1795 р., до його складу входили два бургомістри та 4 ратмани [7, с. 262]. На прикладі діяльності Дубенського міського магістрату можна стверджувати, що, як і раніше, для спрощення процедури розгляду спірних питань, які виникали в процесі торговельної та інших видів діяльності мешканців міст, при магістратах продовжували існувати словесні, а також сирітські суди. Останні, як відомо, займалися організацією опіки над майном міських сиріт та вдів [34, с. 26-29].

З метою входження Волині до складу царської Росії передбачалося поширити дію російського законодавства і на міста цього регіону України. Адже, з 1785 р. в Російській імперії діяльність органів міського самоврядування унормовувалася “Жалованною грамотою на права и выгоды городам Российской империи”. Згідно з цим указом право розпоряджатися міськими справами та господарством було надано представникам міського стану, до якого зараховувалося шість категорій міського населення [13, с. 320].

Проте на практиці поширити чинну дію “Жалованной грамоты...” на міста Волині було неможливо, оскільки потрібен був час, щоб привести норми діючого законодавства і звичаєвого права, яким тут користувалися з давніх часів, у відповідність до суспільного ладу імперії. На Лівобережній Україні міське самоврядування, побудоване на магдебурзькому праві, було скасоване у 1831-35 рр. [17, с. 17]. Отже, відразу втілити в життя відовідну реформу міського самоврядування було невожливо, так як міщани не були готові до перетворень, а також привести усі норми законодавства у відповідний стан. Перша міська дума на Волині, яка перебрала не себе від магістрату ведення міського господарства, була утворена в м. Житомирі у 1838 р. А в решті повітових міст Волинської губернії, де продовжували діяти магістрати, вони були скасовані у 1861 р. [19, с.143].

Таким чином, жителі приватновласницьких міст, приписані до міського стану, в господарському відношенні залежали від органу міського самоврядування чужого для них міста. На практиці це означало, що питання міського благоустрою, розвитку народної освіти, благодійницької діяльності або ж узгодження оподаткування мешканців цих міст мали вирішуватися у міській думі розташованого далеко від них Новограда-Волинського, а на її облаштування та потреби вище вказані міста були зобов’язані ще й скеровувати свої бюджетні кошти [19, с. 143].

Надання містам і містечкам магдебурзького права в цілому оцінюється як позитивний момент у їх соціально-економічному і політичному розвитку. Попри позитивні риси магдебурзького права, були відмічені і негативні явища у процесі самоврядування міських громад. Не слід забувати про ті зловживання міських урядовців, які допускалися, в основному, з метою особистого збагачення. Для прикладу можна навести декілька фактів із життя середньовічного Луцька. Вирішення найважливіших питань міського управління зосереджувалося в руках магістратського уряду, який мав велику владу над городянами і часто нею зловживали. Намагаючись збагатитися, представники міського уряду не зупинялися ні перед чим [23, с. 35].

Городян утискувала і замкова адміністрація на чолі зі старостою. Незважаючи на магдебурзьке право, він увесь час втручався в господарське і політичне життя міста. Староста привласнював кошти, що йшли на ремонт укріплень [24, с. 34-35]

Магдебурзьке право німецького походження було лише правовим оформленням розвитку міст у XVI – XVIII столітті. Воно стало українським муніципальним правом. Так, з кінця ХVІІІ ст. Дубно увійшло до складу Російської імперії. Рамки магдебурзького права на той час обмежувалися інститутом війтівства, що дозволяло власникам здійснювати контроль над містом. Проте, порушення цього права було звичайним явищем [37, с. 13]. Органи міського самоврядування приймали правові розпорядження, впровадження яких в життя давало досвід для їх подальшої розробки [28, с. 8-9]. Таким чином, міське право удосконалювалося.

Отже, магдебурзьке право регулювало порядок виборів, повноваження і діяльність вищих посадових осіб, органів влади, судів міста. А також мало вплив на створення статутів купецьких товариств і цехових організацій, регулювало питання торгівлі, опіки, спадщини, та кримінального права. Основним положенням магдебурзького права була спадкова власність громадян на їхні земельні ділянки та можливість вільно розпоряджатися ними. Міське право не було сталим, воно зазнавало змін.