Макроекономічна стабілізація: суть і фактори впливу

Однією з складових економічної політики держави в сучасних умовах є використання державою широкого кола засобів та важелів з метою стабілізації економічної кон'юнктури, пом'якшення циклічних коливань, забезпечення макроекономічних умов, сприятливих для підтримання високих темпів економічного розвитку та можливо повнішої зайнятості. Ці заходи та важелі і становлять зміст тієї політики, що називається стабілізаційною. Головною її метою є підтримання високого та стабільного рівня економічної активності у країні, зменшення руйнівного впливу циклічних коливань та поліпшення соціально-економічного стану суспільства. Найбільш відомі два напрями такої політики - кейнсіанський та монетаристський.

В основі кейнсіанського напряму стабілізаційної політики лежать положення кейнсіанства про ефективний попит. Прибічники такої макроекономічної політики вважали, що управління податками, державними витратами, обсягом бюджетного дефіциту та пропозицією грошей дає можливість управляти динамікою сукупного попиту, а через нього і динамікою реального обсягу виробництва. Першорядного значення у стабілізаційній макроекономічній політиці представники кейнсіанства надавали податково-бюджетним методам впливу на макроекономічну рівновагу. Це базувалося на кейнсіанських уявленнях про механізм функціонування ринкової економіки, згідно з якими економіка реагує на зміну грошового попиту зміною реального обсягу виробництва при відносній стабільності цін. Тому головним засобом впливу на підтримання обсягів виробництва, а отже, і забезпечення макроекономічної рівноваги, є сукупний попит, у регулюванні якого першорядне значення має податково-бюджетний інструментарій, особливо дефіцитне фінансування економіки за рахунок державних витрат. У другій половині 1970-х років умови економічного розвитку різко погіршилися: зменшились темпи економічного зростання, підвищилися темпи інфляції та рівень безробіття. Виникла ситуація стагфляції, коли одночасно із зростанням безробіття зросли і ціни. Стабілізаційна політика, що базувалась на теоретичних положеннях кейнсіанства, усунути ці негативні явища не змогла. Почався відхід від політики стабілізації економічного циклу і повної зайнятості, що базувалась на кейнсіанській теорії, до довгострокової стратегії зростання, яка передбачає орієнтацію у грошовій сфері на антиінфляційну політику. Лише орієнтація на грошові параметри, на стримування зростання цін, на стабільність грошового обігу, як вважають прихильники цього напряму політики макроекономічного регулювання, може забезпечити досягнення високих темпів реального зростання і відповідного їм рівня зайнятості і збільшення реальних доходів. Теорії, на яких базується цей напрям стабілізаційної політики, одержали назву монетаризму.

Прибічники монетаризму вважають, що головною причиною нестабільності економіки є розлади у функціонуванні грошового обігу. Приватна економіка стабільна за своєю природою, і необхідно встановлення постійних правил, які б позбавляли її від хворобливих і несвоєчасних дій держави, що виступають головним джерелом нестабільності. Заходи держави щодо регулювання сукупного попиту, такі як витрати державного бюджету, регулювання відсоткової ставки, не тільки не стабілізують економіку, а навпаки, зумовлюють її дестабілізацію. Тому головний вплив на економіку з метою стабілізації цін та зайнятості і забезпечення економічного зростання потрібно здійснювати шляхом контролю грошової системи через такі її складові, як грошова маса, рівень та структура відсоткових ставок і інших, що впливають на доступність кредиту. Змінюється і роль бюджетного регулювання. Визначається за необхідне суттєве обмеження бюджетних витрат і зміна їх структури. Скороченню підлягають передусім витрати на соціальні та господарські цілі: охорону здоров'я, соціальну допомогу, державні інвестиції. Одночасно відбуваються зміни у податковій системі, спрямовані на зменшення масштабів оподаткування фірм і корпорацій та перерозподіл доходів фізичних осіб через систему прогресивного оподаткування.