Співвідношення об‘єктивного юридичного права з економікою та політикою. Взаємозв‘язок держави й об‘єктивного юридичного права

Співвідношення економіки і права:

- економіка (виробничі відносини) визначає право; цей вплив може бути як прямим, безпосереднім (наприклад, право держави розпоряджати­ся тими засобами виробництва, власником яких вона є), так і опосередкованим (наприклад, визна­чення державою розміру податків, встановлення правил технічної та екологічної безпеки, визначен­ня мінімуму заробітної плати, терміну відпустки);

- економіка визначає право здебільшого не без­посередньо, а опосередковано, тобто через інші со­ціальні явища (соціальну, зокрема класову, струк­туру суспільства, політику, правосвідомість тощо);

- крім економіки, на право мають різний вплив також інші соціальні явища;

- право, у свою чергу, діє на економіку — має так званий зворотний вплив на неї.

Співвідношення політики і права:

- право залежить від політики (насамперед політики домінуючої частини суспільства — групи, класу); право є формою прояву політики цієї час­тини суспільства;

- у праві виражена тільки та політика доміну­ючої частини суспільства, якої вона прагне і якій:

здатна надати загальної обов'язковості за допомо­гою держави;

- право — це серцевина, концентрований вираз політики домінуючої частини суспільства;

- політика в праві формується у вигляді фор­мально визначених прав і обов'язків;

- політика, зі свого боку, залежить від права, оскільки воно є засобом а) виразу, декларування політики, б) здійснення, реалізації політики, в) за­хисту, гарантування політики, г) переконання, пропаганди на користь певної політики.

Взаємозв'язок держави і права

Право (як юридичне явище) і держава виникають водночас, вони обопільне залежні. Зокрема, слід мати на увазі, що соціальні причини, внаслідок яких сформувалось об'єктивне юридичне право, є тими самими, що й причини, які спонукали до ут­ворення держав (тому й немає потреби ще раз ви­світлювати ці чинники стосовно такого права).

Право залежить від держави: у його виник­ненні, походженні; сталості й недоторканності; здійсненні, впровадженні в життя; у розвитку, вдо­сконаленні і в авторитетності, нарешті престижі.

Держава залежить від права: у своїй організа­ції, побудові, структурі; у вдосконаленні, розвитку; у здійсненні її функцій; в авторитетності, престижі.

Сутність права. Функції права. Соціальна цінність права

Сутність права — внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Поняттям права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:

— цілісно-нормативний;

— регулятивний.

Сутність права менше піддається змінам, ніж його зміст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, спричиняють собою насамперед зміни в змісті права. Проте не можна відкидати зміну сутності права, визнавати для неї лише якості статичності та незмінності на відміну від змісту та форми. Діалектичний розвиток сутності права виражається, насамперед, у зміні співвідношення між класовими завданнями та загальними справами, розв'язуваними правом; між правом як мірою свободи (є показником якості правопорядку) і правом як регулятором суспільних відносин (є інструментом підтримування правопорядку). Етимологія слів «розвиток» і «зміна» дозволяє розглядати їх у тісному зв'язку.

У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним, соціальне неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається незмінною в тому, що право було, є і буде владним нормативним регулятором суспільних відносин, поведінки людей.

Сутність права щонайкраще розкривається через його принципи, які розвивалися, збагачувалися протягом століть.

Функції права — основні напрямки правового впливу на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування. Термін «функціонування права» означає дію права в житті суспільства, втілення його функцій в суспільних відносинах.

Функції права можна класифікувати у такий спосіб:

Загальносоціальні

інформаційна

інформування громадян, тобто до ведення до відома адресата, про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов'язки та відповідальність (правова інформація)

орієнтаційна

орієнтування громадян на позитивні правові настанови, які пропонують оцінку права та готовність діяти відповідно до його норм (правомірна поведінка)

виховна

загальноправовий вплив на духовну сфе ру, виховання поважання права (правове навчання)

Спеціально-соціальні (юридичні)

Регулятивна

- функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов'язками

Охоронна

- функція встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх покладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин та охорону позитивних

Регулятивна функція права може бути поділена на статичну та динамічну:

Регулятивна статична - функція упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення основних прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб (наприклад, фіксування правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження)

Регулятивна динамічна - функція забезпечення активної поведінки суб'єктів права (наприклад, покладання обов'язку сплачувати податки, відбувати військову повинність)

Здійснюється за допомогою дозвільних (таких, що надають правомочності) та заборонних норм, які спричиняють правовідносини пасивного типу

Здійснюється за допомогою зобо-в 'язуючих норм, які спричиняють правовідносини активного типу

Охоронна функція виражається у такому:

· визначення заборон на вчинення протиправних діянь;

· встановлення юридичних санкцій за вчинення таких діянь;

· безпосереднє застосування юридичних санкцій до особи, яка вчинила правопорушення.

Охоронний вплив права здійснюється за допомогою спеціальних охоронних норм, а також регулятивних норм, спрямованих на охорону суб'єктивних прав.

Під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і засобом задоволення науково обгрунтованих, соціальне справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об'єднань. Цінності в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві — це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.

Можна виділити основні прояви цінності права.

1. Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загальну, групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відносини. У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи соціальних норм, яка змогла б забезпечити доцільне регулювання економічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізую-чи при цьому демократичні, духовні та моральні цінності. Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право служить чинником соціального прогресу. Його роль особливо зростає в умовах краху тоталітарних режимів, розвитку демократії.

2. Інструментальна цінність права — один із проявів його загаль-носоціальної цінності — полягає у тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування інших соціальних інститутів (держави, соціального керування, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Як інструмент право використовується різними суб'єктами соціального життя — державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами. У цивілізованому суспільстві саме право є одним із головних інструментів, здатних забезпечити організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, злагоду, зняття соціальної напруженості.

3. Власна цінність права як соціального вища полягає у тому, що право виступає як міра: а) свободи та б) справедливості. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерцій-ним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя. Соціальна свобода, не пов'язана правом, поза права, може переростати у сваволю, несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка в змозі протистояти беззаконню.

Загальні принципи права:

1. Принцип свободи означає, що право виступає як міра свободи — політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свободи реалізується через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя, формування органів державної влади шляхом народного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі, користування різними соціальними послугами держави та приватних осіб та ін.

2. Принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Принцип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ (приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності.

3. Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді.

Важливими складовими елементами принципу рівності є: — єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків, тому що говорити про реальність будь-якого права можна лише за наявності відповідного йому юридичного обов'язку (приміром, право громадянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здійснювати такий захист);

- взаємна відповідальність держави та особи, тому що вони пов'язані взаємними правами та обов'язками.

4. Принцип гуманізму, тобто людинолюбства, розкриває одну з найважливіших ціннісних характеристик права, домінування у

формуванні та функціонуванні правової системи природних не-відчужуваних прав людини. Це — право на життя, здоров'я, особисту свободу та безпеку, право на охорону своєї честі та репутації, недоторканність особи та ін.; створення всіх умов, необхідних для нормального існування та розвитку особи.

5. Принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію.