Як Маруся з друзями Новий Рік зустрічали

Ой, як я не люблю зиму у нашому зоопарку! – поскаржилася якось мавпочка Маруся своєму сусідові папузі Кльо-Кльому.

І дар-ремно, - сказав Кльо-Кльом. - Уз-зимку багато свят.

А найкраще зі свят, - обізвалося Біле Ведмежа – Це новий рік.

- З чого починається новий рік? – запитала друзів Маруся.

- Зі смачного моху, - вистромив роги Північний Олень.

- З купання в ополонці, - підказав вусатий Тюлень.

- Ні, новий рік починається з ялинки! – сказало Біле Ведмежа.

- Ну от, а в нас немає ялинки, - засмучено присіла Маруся. – То що, й нового року не буде?

Звірі розгублено глянули одне на одного. А й справді, який же новий рік без духм’яної зеленої ялинки? Північному Оленю стало страшенно жаль маленької жвавої мавпочки:

Не журися, Марусю, - сказав він. – Хочеш, я буду ялинкою? Поглянь, які в мене гарні гіллясті роги.

- Так, але вони ані крапельки не схожі на пухнасту ялинку! – схлипнула мавпочка.

- Пр-ридумав! Пр-ридумав! – зрадів папуга. - Ялинкою мож-же бути Дикобр-раз.

- А це вже ні! – запротестував Дикобраз і сердито випнув гострі колючки.

Цей Дикобраз дуже любив сперечатися і ніколи ні з ким не погоджувався. А ще він надзвичайно пишався своїми довгими голками і сердито наїжачував їх, коли йому щось не подобалося, через це багато хто у зоопарку не любив і боявся його.

- Дикобразе, так не чесно, - осудливо похитав головою довгошиїй Жираф. – Ти ж знаєш, що без ялинки не буде нового року, а значить, до нас не прийде Дід Мороз і ніхто не принесе нам подарунки.

- А що таке подарунок? – зацікавився раптом Дикобраз.

- Подарунок – це коли здійснюються твої бажання, і ти отримуєш щось надзвичайно приємне, - пояснила Маруся.

- Наприклад, смачну рибину, - задоволено замурчав Тюлень.

- Або шматочок цукру, - облизнувся маленький Поні.

- Я не люблю рибу, ані цукор, - розчаровано сказав Дикобраз.

- А чого ти хочеш? Обов’язково загадай бажання, щоб Дід Мороз встиг здійснити його до початку Нового року, - порадило Біле Ведмежа.

- Гаразд, - зітхнув Дикобраз і спитав: - Так що ви казали про ялинку?

- Ура-а-а! Він погодився! Тепер у нас буде ялинка! – зраділи друзі.

- А чим же ми прикрашатимемо нашу ялинку? – несподівано спитала Маруся.

Тут на допомогу прийшло Біле Ведмежа. Воно запропонувало, щоб кожен із звірів приніс щось найкраще, що в нього є, і причепив на ялинку.

- Я подарую нашій ялинці кокосовий горіх! – озвалася першою Маруся.

- А я дві найбільші рибини, - підхопив Тюлень.

- Я причеплю на ялинку блискучу бурульку, яку прислали мені з Північного Полюсу, - вирішило Біле Ведмежа.

Невдовзі усі в зоопарку вже знали про новорічну ялинку, і кожен намагався принести щось найкраще, аби прикрасити довгі голки терплячого Дикобраза. Білочка з Бурундучком принесли кілька горішків і шишок. Дике Поросятко прибігло зі жменею красивих бронзових жолудів, а Слон передав ціле гроно бананів. Кльо-Кльом причепив на ялинку своє улюблене люстерко. Несподівано до ялинки пристрибав Австралійський Кенгуру і приніс цілу сумку смачних цукерок. Навіть хвалькуватий Павлін причепив на ялинку своє найгарніше перо, яке переливалося на сонці зеленим, жовтим, червоним кольорами.

Коли ялинка була вже готова. Друзі задоволено поглянули на свою роботу.

- Це найкраща новорічна ялинка, яку я бачило, - сказало Біле Ведмежа.

Тепер звірям лишалося прибрати у своїх домівках і очікувати на приїзд Діда Мороза. Щасливі друзі вже вирішили розходитися, коли це до них підлетів засмучений Снігур.

Погані новини, - сказав він сумно. - Дід Мороз потрапив у страшну заметіль. Його літак впав десь у лісі і розбився, а подарунки розсипалися.

Значить, у нас не буде Нового року, і ніхто з малят в усьому світі сьогодні не отримає подарунків? – схлипнула Маруся.

- Стривайте, - озвався раптом Північний Олень. – Я можу привезти Діда Мороза!

– Але чи відпустять тебе із зоопарку? – засумнівався Жираф.

- Пр-ридумав! Пр-ридумав! – вигукнув Кльо-Кльом. – Давайте попр-росимо дир.-ректора, щоб він відпустив Північного Оленя р-рятувати Діда Мор-роза.

Коли директор зоопарку довідався яка біда сталася з Дідом Морозом, то відразу ж відпустив Північного Оленя. Усі звірі переживали за свого друга і з нетерпінням чекали його повернення. Незабаром Північний Олень повернувся з Дідом Морозом і величезним мішком подарунків на спині. Усі мешканці зоопарку збіглися подивитися на справжнього Діда Мороза і навіть директор визирнув зі свого кабінету.

– Спасибі, друзі, що допомогли мені вибратися з лісу! – подякував звірям Дід Мороз. – Тепер я можу здійснити ваші бажання.

- Мені хотілося, щоб було весело, - сказала Маруся.

- А я мріяв зустріти новий рік, - озвалося Біле Ведмежа.

- Я хотів мати друзів, - зізнався Дикобраз.

- І ми теж! – загукали інші звірі.

- Отже, ваші бажання здійснилися, - посміхнувся Дід Мороз. – Тепер навчиться берегти вашу дружбу, і будете щасливими цілий рік.

Світлана Дідух-Романенко

Як тварини колядували

Жили собі дід та баба. І були у них кіт Мурчик, пес Рябко та курка Квочка. Одного разу на Свят-вечір, коли дід з бабою наварили куті і чекали колядників, зібрав Рябко усіх на нараду і промовив:

—У всіх свято, всі радіють, Христос народився, колядки співають, а для нас і веселощів немає. Хіба ми гірші?

—Ні, не гірші, не гірші!—підтримали його Мурчик і Квочка.—Ми теж хочемо святкувати. Тільки як?

Рябко почухав своє волохате вухо, замислився, а потім запропонував:

—А давайте ми теж колядувати підемо, га? І самі розважимося і гостинців назбираємо.

Квочка радісно замахала крилами, підтримуючи ідею Рябка, а Мурчик засумнівався:

—Думка у тебе гарна, Рябко, от тільки до кого ми підемо? Люди нас не зрозуміють.

—А давайте підемо до сусідської корови!—озвався Рябко.

—Та ти що, вона вже десятий сон бачить, які там колядки!—заперечила Квочка і тут же додала: Краще ходімо до гусей, що по той бік ставу в хліві живуть.

—Ні, до гусей теж не підемо, вони такого галасу нароблять, що всі сусіди збіжаться,—слушно зауважив Мурчик,—хіба до поросят тітки Горпини зазирнемо на вогник.

—Та тим поросятам що Різдво, що Петрівка, все одно, знай собі буряки наминають та боки об стіни чухають. Що ж робити? Невже і заколядувати нікому?—засмутився Рябко.

—А я придумав!—задоволений власною кмітливістю вигукнув Мурчик.— Ми будемо ходити в гості один до одного по черзі. Тоді і господар задоволений і колядники не ображені будуть.

Рябко з Квочкою похвалили Мурчика за гарну вигадку і всі разом почали готуватися до дійства. Уквітчалися стрічками, взяли сопілку і мішечка для гостинців. Першим господарем був Рябко. Мурчик з Квочкою постукали до нього у буду і, коли пес визирнув, голосно заспівали:

Ой ішла Колядка
Вулицями в місті,
У стрічках сріблястих,
В світлому намисті.
Іскорки веселі
На сніг розсипала,
„Божий син родився!” –
Усіх сповіщала.

Подякував їм Рябко і подарував свою найкращу цукрову кістку. Тепер уже Мурчик з Рябком пішли у курник до Квочки. Курка зраділа колядникам, а ті їй під сопілку почали виводити:

Коляд, коляд, коляда,
Дід на бабу погляда,
А баба не дивиться
Та на діда кривиться.

Усі дружно засміялися, уявивши своїх діда з бабою, а потім Квочка вкинула їм до мішечка гостинця—торбинку зерна.

Останнім приймав гостей Мурчик. Він поважно сидів на печі і сам запрошував їх заколядувати. Квочка з Рябком, пританцьовуючи, заспівали:

Колядую-дую,
Ковбасу чую,
А ще мало,
Дайте сало.
Сало велике,
Тягну за лико,
Лико порвалось,
Сало зосталось.
Добривечір!

І знову всі покотилися від сміху. Сала та ковбаси у Мурчика не знайшлося, зате він подарував колядникам гарного карасика.

Добре розважившись, сіли звірі свої гостинці роздивлятися.

—Але ж я не їм кістки та рибу,—зажурилася Квочка.

—А я зерно та рибу,—сказав Рябко.

—А я кістки та зерно,—зітхнув Мурчик,—що нам тепер робити?

—А давайте усе частування розкладемо і нехай кожен їсть, що йому до смаку. Адже це наші спільні гостинці,—запропонував Рябко. Всі радо погодилися і заходилися пригощатися та святкувати. Гарний був Свят-вечір.

Христос народився! Славімо його!

Зірка Мензатюк

Лана Ра