Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)


 

 

 

 



Духмяний чай тітоньки Завірюхи



 

Колись, коли я була маленькою. Так це було давно і саме взимку. Я споглядала у вікно на повільний танок сніжинок. Враз сніжинки закрутилися, заметушилися і зібралися у віхолу. А повітрям, крізь хмару сніжинок хутко наближалася висока жіночка у довгому срібному вбранні. Її пухнасте срібне волосся розвивалося так само, як і снігова хуртовина. Без усякого сумніву, то була тітонька Завірюха. Було видно, що вона поспішала. Летіла стрілою, і бубоніла собі під ніс:

– Скільки можна, я не можу так працювати. Прокинувшись, я не встигаю навіть чашку білого чаю випити. Це не умови для роботи, це знущання над моїм організмом над моєю нервовою системою.

Мені стало її дуже шкода, я прочинила вікно і звернулася до неї:

– Тітонько Завірюхо, а ви заходьте до мене і ми спокійно поп’ємо чай. На мою думку, за цей час нічого страшного не трапиться. А ви така відповідальна і швидка, що заслуговуєте на чашечку вашого улюбленого білого чаю.

Завірюха зупинилася, замислилася:

– Справді, дякую тобі, дівчинко.

– Прошу до столу, залазьте у прочинене вікно,– запросила я Завірюху.

– Ні, дякую, справжня жінка повинна заходити тільки через двері. Я ж не схожа на троля?

Коли Завірюха сіла зі мною за стіл, вона попросила заварник, насипала туди білого чаю, який завжди був у неї у срібному мішечку.

– Залий, будь ласка, холодною водою.

Я послухалася, а потім зауважила:

– А я думала, що чай завжди заливають окропом.

– Ти мене дивуєш, дівчинко. То ж просто чай, а це справжнісінький білий чай.

– А-а-а! – протягнула я.

– Не а-а-а, а давай чашки будемо чай розливати.

Від першої краплі пішов неймовірно приємний аромат.

– Це аромат пелюсток білих лілей, які ростуть в саду вічної мерзлоти,– мовила Завірюха, вдихаючи аромат.

І справді, такого смачного чаю я ще ніколи не пила. Свою гостю я пригостила цукерками. Вони їй сподобались. Смакуючи чай з цукерками, Завірюха почала жалітися:

– От знаєш, важко стало працювати. Ніхто не розуміє, що підіймати із землі сніг або вирувати їм у повітрі – це важка робота. Всім здається, що я просто гуляю. І з цього приводу можна до мене телефонувати у будь-який час і казати: „Терміново, вас викликають“. А я хочу спокійно прокинутися, потягнутися і випити чашечку білого чаю. А ж ні, я лечу, біжу. Ношу з собою мішечок з чаєм, а заварити собі його ніде не можу. Бо всі водойми вкриті кригою. Ось так і минають мої дні без жодної краплинки чаю.

Закінчивши жалітися, Завірюха з насолодою заплющила очі і зробила невеликий ковток чаю.

– У мене є гарна ідея,– промовила я. – А може, щоранку, ви будете приходити до мене і ми будемо разом пити білий чай? Ви мене пригощатимете вашим смачним напоєм, а я вас солодкими цукерками.

– Цукерки й справді дуже смачні. Я не проти.

Відтоді кожного зимового ранку Завірюха, як справжня жінка заходила крізь двері, я до того часу готувала заварник і прохолодну воду, дві чашки та солодкі цукерки, і ми пили духмяний чай. Кожного разу Завірюха приносила новий ароматний напій із квітів і листочків рослин саду вічної мерзлоти.

Але ж одного ранку, коли я прокинулася, снігу за вікном не було. На підвіконні лежала пелюстка білої лілеї і на ній було написано рівним красивим почерком:

„Мила, дівчинко!

Мої робочі дні скінчилися. У мене канікули. Побачимося 1 грудня.

З повагою, Завірюха.

 

Мало не забула. Будь так ласкава, іноді клади цукерку на підвіконня. Ворона мені передасть її. А цю пелюстку лілеї розділи на багато-багато малесеньких шматочків. І можеш інколи заварювати собі білий чай“.


Тетяна Чорновіл

 

НОВОРІЧНА ЛИСТІВКА

 

Якось погожої осінньої днини зібралися мешканці лісу на галявині і стали сумувати за теплом, якого з кожним днем ставало все менше.

– Скоро зима! – каркнула з дуба Ворона.

– Холодно та голодно! – заревів Ведмідь.

– Бо треба літом запаси робити, – зауважила метка Білка.

– Уже й Новий Рік не за горами! –додав Заєць – Нумо цього року ялинку прикрашати!

– Знаю я, як з вами Новий Рік зустрічати! – скривилася Лисиця, – Ведмідь спати завалиться, Білка всі горіхи з ялинки до себе в дупло перетягне, а Заєць під ялинкою заховається і не захоче зі мною танцювати!

Тільки купка маленьких крапчастих Сонечок не брали участі в розмовах, бо були страшенно зайняті. Вони шукали теплу схованку, де можна було б пережити холодну зиму.

– Який Новий Рік без новорічної листівки? – безнадійно каркнула Ворона.

Звірі знову засумували, адже листівку до свята їм ніколи ніхто не надсилав.

Хочете вірте, хочете ні, та саме в цей момент і завітала до лісу тітонька Кенгуру! Вона прибула здалеку: летіла літаком, пливла на кораблі, їхала поїздом та ще й довго-довго стрибала. Нарешті зупинилася серед галявини, сперлася на хвіст, зняла з голови хустину та й ну нею обмахуватися:

– Х-х-у-х! Стомилася!

Наші звірята з усіх боків обступили дивовижну гостю, щоб привітатися. Навіть Ворона чемно каркнула до тітоньки з дуба. Тільки купка маленьких крапчастих Сонечок не поздоровкалися, бо були аж занадто боягузливими. Вони зашаруділи опалим листям і не вийшли разом з усіма на галявину. А дарма!..

Тітонька Кенгуру діловито розстебнула замок-блискавку на своїй дорожній сумці і дістала багато заморських дарунків. Таких ласощів наші звірята раніше й не бачили. Банани, апельсини, пальмові горіхи... Гостя розповідала, що вона прибула з чудесної Австралії, де ніколи-ніколи не буває зимових холодів.

– У наших пустелях завжди спекотно, але за бажання можна охолонути на березі теплого океану, помандрувати світлим евкаліптовим лісом аж у бананові сади чи густі пальмові хащі. Австралія – найкраще місце на Землі! – додала на прощання тітонька Кенгуру і стала збиратися додому. А звірята ще довго проводжали її до найближчої залізничної станції.

Дорога назад здалася тітоньці Кенгуру ще довшою, ніж у гості, бо вона скучила за своєю домівкою. Виїхала восени, а назад добилася аж зимою. І ось нарешті стоїть вона на березі рідного океану, а звідусіль збігаються до неї друзі.

– Зачекайте, дістану гостинці! – тітонька Кенгуру знову діловито розстебнула “блискавку” на сумці:

– Баночку меду приніс Ведмідь, горішки від Білки, капустина від Зайця, пиріжки від Лисиці, букет запашних дзвоників від Ворони... А це що? Не пам‘ятаю, хто передав...

Тітонька дістала щось загорнуте в багряний дубовий листок.

– Це смачні кольорові льодяники МОН-ПАН-СЬЄ ! – вимовила по складах аж занадто мудра Черепаха і ковтнула слину.

– Давайте їх розвісимо на евкаліптовому дереві, адже скоро Новий Рік! – запропонував вигадливий Коала.

– Ні, на дереві льодяники розтануть. Може краще загорнути в пісок?... – засумнівався бережливий Страус Ему.

– Найкраще їх з’їсти! – викрикнув голодний зубастий Кролик.

Він уже хотів схопити льодяники з руки тітоньки Кенгуру, та раптом... монпансьє заворушилися... Червоні крапчасті жучки зовсім не хотіли, щоб їх хтось з‘їв. Так-так, це були наші Сонечка. Вони розправили кольорові крильця і знялися високо в небо. Виявляється, Сонечка підслухали, сидячи в листі, розповідь тітоньки Кенгуру про далекий край без холодів і пробралися до дорожньої сумки...

Австралійські звірята трохи подивувалися та й стали пригощатися гостинцями, що лишилися. А купки кольорових Сонечок більше ніхто не бачив. Правда, каркала якось Ворона, що зимою до лісу надійшла Новорічна листівка. На ній – тітонька Кенгуру, Черепаха, Коала, Страус і Кролик, що так схожий на нашого Зайця. А якраз посередині листівки – купка крапчастих Сонечок вилежуються на банановому листку, ніби на спекотному австралійському пляжі. Усі до одного у темних окулярах... А внизу написано “З НОВИМ АВСТРАЛІЙСЬКИМ РОКОМ!”. Тільки Ведмідь міцно спав і не бачив того поштового вітання.

А ви не отримували такої листівки? Дивно... Мабуть тітонька Кенгуру просто не знала вашої адреси.


Ярмиш Юрій

 



Просмотров 676

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.su - 2025 год. Все права принадлежат их авторам!