ТЕМА: ТОВАРНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРОДОВОЛЬЧИХ І НЕПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ

Номенклатура товарних властивостей і показників – сукупність властивостей і показників, що забезпечують задоволення реальних і передбачуваних потреб. За суттю ця номенклатура і визначає якісні характеристики споживчих товарів.

У межах номенклатури товарні властивості і показники поділяються на групи і підгрупи залежно від їх особливостей і задоволень потреб (рис. 2).

Рис. 2. Номенклатура товарних властивостей товарів

Призначення – здатність товарів задовольняти фізіологічні і соціальні потреби.

Призначення належить до однієї із визначальних властивостей якості товарів. Якщо товар не задовольняє споживача за призначенням, то інші властивості втрачають для нього привабливість. Наприклад, якщо одяг і взуття недостатньо захищають організм людини від несприятливих зовнішніх дій, то їх надійність, естетичні та інші властивості для більшості споживачів втрачають своє значення.

Товарні властивості товарів поділяють на такі групи: функціональні, соціальні, ергономічні, есготичні, екологічні, надійності й безпеки.

Функціональні властивості відображають здатність товарів виконувати їх основні функції. Ця підгрупа властивостей задовольняє найчастіше фізіологічні потреби людини (харчові продукти, одяг, взуттєві і т.п.) або виконує допоміжні функції (посуд, засоби догляду за одягом, взуттям тощо). Так, для усіх продуктів харчування визначальними властивостями функціонального призначення є енергетична і біологічна цінність: для груп одягу, взуттєвих товарів – це захисні функції (від несприятливих зовнішніх взаємодій).

Кожна із зазначених властивостей може бути охарактеризована відповідними показниками: енергетична цінність оцінюється ккал (Дж), а біологічна – кількістю незамінних амінокислот, жирних кислот, вітамінів і мінеральних речовин. Функціональні властивості пральної машини можуть бути виражені кількістю і якістю випраної білизни.

Водночас існує достатньо чисельна група непродовольчих товарів, функціональні властивості яких обумовлюють задоволення лише соціальних потреб, наприклад, ювелірні вироби, антикварні предмети, музичні товари.

Функціональні властивості включають наступні групи: здатність виконання основних та допоміжних функцій; відповідність форми призначенню; відповідність розміру призначенню. Здатність виконання основних функцій для фарфорового посуду визначається, наприклад;

• здатністю виробу поглинати воду і відображається показником водопоглинання в процентах;

• стійкістю виробу до різких багаторазових перепадів температур і відображається показником термостійкості.

Здатність виконання основних функцій для в'яжучих матеріалів визначається, наприклад:

• межею міцності при стисненні і виражається в МПа (кгс/см²);

• межею міцності при вигині і виражається в МІІа (кгс/см²);

• тониною помелу та залишку на ситі, % за масою і т.д.

Здатність виконання основних функцій для пилососів визначається, наприклад:

• напругою (В);

• потужністю (Вт);

• розрідженням агрегату (кГТа);

• об'ємом повітря (агрегату) (дм7с),

Здатність виконання допоміжних функцій характеризується:

• здатністю виконання вологого прибирання;

• здатністю фарбування стелі та стін;

• здатністю чищення меблів;

• здатністю миття вікон;

• здатністю підсосу води під час прибирання твердих підлог;

• електронним регулюванням потужності та ін.

Відповідність форми призначенню означає необхідність відображення функціонально-конструктивної сутності виробу та наявність функціонально-конструктивних елементів. Наприклад, мильниця повинна мати у кришці виїмку для пальців; пилосос має великі колеса та округлу форму для спрощення маніпулювання ним.

Відповідність розмірів призначенню визначає придатність виробу для виконання функцій. Наприклад, футляр для зубної щітки та пасти повинен мати відповідну довжину і товщину.

Властивості соціальні – здатність товарів задовольняти індивідуальні або суспільні соціальні потреби.

Для більшості товарів (за винятком раніше перерахованих) ступінь значення цієї підгрупи споживних властивостей нижчий за функціональні. Наприклад, для модного одягу, взуття соціальне призначення має велике значення, однак функціональне призначення с важливішим. Аналогічна залежність притаманна, наприклад, і делікатесним харчовим продуктам.

Показниками соціального призначення найчастіше є зовнішній вигляд товарів, склад і зміст окремих компонентів (наприклад, дорогоцінних металів, каменів, ароматичних речовин тощо). Найчастіше ці показники можуть бути виміряні лише за якістю і пов'язані з психофізіологічним сприйняттям товару споживачем. До таких показників належать: імідж товару, зовнішній вигляд (наприклад, модний у цьому сезоні колір), іноді аромат (для парфумів, кремів тощо) або звук (для аудіотехніки).

На відміну від показників функціонального призначення, що характеризуються відносною стабільністю протягом тривалого часу, показники соціального призначення (мода, стиль, імідж товарів) підля-

гають значним змінам, навіть протягом порівняно невеликого періоду. Не випадково багато виробників надають перевагу стратегії постійної підтримки іміджу фірми і товарних марок своїх товарів як частини загального іміджу товару, його соціального призначення.

Надійність – здатність товарів зберігати функціональне призначення в процесі зберігання і споживання (експлуатації) протягом раніше обговорених термінів.

Надійність постійно змінюється за рахунок процесів, що виникають при зберіганні, споживанні та експлуатації товарів. Ця властивість не може бути безмежною. Йдеться лише про обмежений ресурс надійності, який вимірюється певним відтинком часу, протягом якого вихідні властивості товару змінюються незначно, що дозволяє використовувати їх за призначенням.

Залежно від критерію надійності розрізняють такі підгрупи: довговічність, безвідмовність, ремонтопридатність і збережуваність.

Довговічність – здатність товарів зберігати працездатність до настання критичного стану або встановленого часу технологічного обслуговування і ремонту.

Довговічність – властивість непродовольчих товарів тривалого використання. Вона не є характерною для продовольчих та непродовольчих товарів, призначених для безпосереднього споживання, в ході якого вони частково або повністю безповоротно витрачаються (наприклад, парфумерно-косметичні товари). Як показник зберігання функціонального призначення довговічність нерідко вступає в суперечку із соціальним призначенням. Так, чимало непродовольчих товарів тривалого використання морально старіють, втрачають соціальне призначення. Це стосується одягу, взуття, головних уборів, деяких складних технічних товарів.

Показниками довговічності можуть бути термін експлуатації виробів, ресурс тощо.

Термін експлуатації – тривалість експлуатації товарів, протягом якого вони виконують основні функції.

Ресурс – можлива межа експлуатації товарів, зафіксована в нормативних документах. Наприклад, кількість годин роботи, кількість увімкнень і вимкнень (вимикачі).

Безвідмовність – здатність товарів виконувати функціональне призначення без виникнення дефектів, через які неможлива або призупинена їх подальша експлуатація.

Безвідмовність характеризується термінами, протягом яких товари експлуатуються без перебоїв і відмов, а також кількістю дефектів, що виникають протягом обумовленого періоду.

Безвідмовність як властивість надійності найчастіше застосовується для складнотехнічних товарів (побутової техніки), обладнання, транспортних засобів і т.п.

Показниками безвідмовності можуть бути середнє напрацюван-ня до першої відмови, частота відмов, вірогідність безперервної роботи. Останній показник означає, що в межах заданого напрацювання відмов не виникає.

Ремонтопридатність –- здатність товарів відновляти свої вихідні дані, насамперед функціональне призначення, після усунення виявлених дефектів.

Ремонтні роботи проводяться з метою відновлення основних властивостей товарів, втрачених під час експлуатації або внаслідок виникнення дефектів. Ремонт можливий лише за наявності запасних деталей або комплектуючих.

Ремонтопридатність є характерною для більшості непродовольчих товарів, особливо складнотехнічних, які за цими властивостями поділяються на ремонтопридатні і ремонтонепридатні.

Ремонтопридатні товари після виникнення дефектів і їх усунення можуть бути використані за призначенням. До таких товарів відносяться більшість побутової техніки і комплектуючі до них (наприклад, автомобілі, телевізори, чимало марок прасок).

Ремонтонепридатні товари не підлягають ремонту через певні конструктивні особливості або відсутність запасних деталей. Наприклад, ремонту не підлягають електричні лампи, батарейки, деякі типи розеток, штепселів, авторучок одноразової дії тощо. У цих товарів безвідмовність співпадає з довговічністю.

Ремонтопридатність тісно пов'язана з довговічністю, оскільки це дозволяє збільшити термін експлуатації товарів. Таку споживну властивість поряд з довговічністю можна покласти в основу формування асортименту товарів, розрахованого на споживачів, які відрізняються ощадливістю або не мають достатніх матеріальних коштів для частих повторних купівель товарів аналогічного призначення.

Для даної категорії споживачів реалізація цієї властивості залежить від трьох чинників: наявності запасних деталей, матеріалів, комплектуючих; плати за послуги з ремонту товарів; можливості проведення ремонтних робіт самим споживачем.

Постачання товарів, що реалізуються із запасними деталями, комплектуючими, інструкціями по самостійному проведенню частини ремонтних робіт, може розглядатися як засіб створення споживних переваг. Наприклад, до одягу можуть бути додані запасні ґудзики, шматок тієї самої тканини; до побутової техніки – комплектуючі деталі, що найчастіше ламаються. Це сприяє реалізації ремонтопридатності товарів, тому що плата за ремонтні роботи, які проводяться організаціями побутового обслуговування, низька. При високих тарифах на ремонтні послуги ремонтопридатність товарів може не використовуватися споживачами. Наприклад, якщо ремонт дешевого взуття, одягу, побутової техніки коштує дорого, споживач прагне купити нові товари, а поламані утилізувати.

Показниками ремонтопридатності є параметр потоку відмов, гарантійне напрацювання, напрацювання на відмову, терміни ремонту.

Параметр потоку відмов – середня кількість відмов відновленого виробу за одиницю часу на певний термін.

Гарантійне напрацювання – термін експлуатації виробу, який гарантує виробник за умови дотримання правил експлуатації.

Напрацювання на відмову – відносний показник, який характеризується відношенням сумарного напрацювання відновленого виробу до сумарної очікуваної кількості відмов протягом самого напрацювання.

Збережуваність – здатність підтримувати вихідні кількісні і якісні характеристики без значних втрат протягом певного терміну. Якщо ж ці втрати існують, то вони повинні бути економічно виправданими.

Збережуваність притаманна усім споживним товарам, оскільки зберігання є необхідним етапом будь-якого товароруху. Особливо важлива ця властивість для харчових продуктів. Зберігання розпочинається з моменту випуску готової продукції і триває до утилізації товару.

Етап зберігання умовно можна поділити на два періоди: складське зберігання у виробника, в оптовій і роздрібній торгівлі; домашнє зберігання у споживача.

Зберігання товарів обумовлено їх структурою або будовою, хімічним складом і властивостями речовин, наявністю захисту від несприятливих зовнішніх умов (упаковка, захисні покриття), залежить від умов і термінів зберігання. Багатофакторність, що визначає цю властивість, потребує для забезпечення зберігання професійних знань і вмінь.

Під час першого періоду зберігання товарознавці, матеріально відповідальні особи і спеціалісти технічних служб здійснюють контроль за своєчасним установленням і підтримкою заданого режиму зберігання, виконанням терміну зберігання, що дозволяє зберегти товари з найменшими витратами.

Під час другого періоду зберігання товарів до їх споживання або під час експлуатації, коли вони не використовуються (знаходяться в неробочому стані), споживач не завжди знає, як правильно і як довго можна зберігати придбані товари. Тому для зберігання якісних, а іноді й кількісних характеристик товарів, необхідно інформувати споживача про умови і терміни зберігання з допомогою маркування або експлуатаційних документів.

Ергономічні властивості – здатність товарів створювати відчуття зручності, комфортності, найбільш повного задоволення потреб згідно з антропометричними, психологічними і психофізіологічними характеристиками споживача.

Ергономіка – наука, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності з метою оптимізації засобів і процесів праці або експлуатації чи споживання. Спочатку ергономіка займалася лише комплексним вивченням і проектуванням трудової діяльності для оптимізації виробів, умов і процесів праці. На даному етапі сфера її застосування значно розширилася й охоплює також споживання (експлуатацію) товарів.

Ергономічні властивості задовольняють фізіологічні і (або) психологічні потреби відповідно до певних характеристик споживача. Різновидом ергономічних властивостей є антропометричні властивості.

Антропометричні властивості – здатність товарів при споживанні (експлуатації) повністю відповідати вимірюваним характеристикам споживача. Такі властивості повинні створювати комфортність, зручність при споживанні товарів. Найбільшого значення вони набувають під час контролю якості непродовольчих товарів, особливо взуттєвих, одягу. Тому при проектуванні і розробці продукції використовуються дані про антропометричні заміри населення, на основі яких встановлюються розміри одягу, взуття, головних уборів.

У різних регіонах земної кулі антропометричні характеристики людей (зріст, повнота, об'єм талії, довжина, ширина ступні тощо) неоднакові. Тому розміри одягу і взуття, виготовлених у різних країнах, не співпадають. Так, розміри італійського, корейського, в'єтнамського взуття менші за вітчизняні при однаковому маркуванні. Товарознавці і продавці повинні враховувати це й інформувати споживача.

Для усунення цих бар'єрів у міжнародній торгівлі промисловість багатьох розвинутих країн ставить за мету уніфікувати розміри шляхом скорочення їх кількості (для одягу, деяких панчішно-шкарпеткових виробів). Так, для одягу в багатьох азіатських і деяких європейських країнах використовують всього п'ять розмірів: S, М, L, XL, ХХL.

Показниками антропометричних властивостей можуть бути не тільки розміри одягу, взуття, головних уборів, а й розміри робочих деталей оргтехніки, побутової техніки, канцелярських товарів тощо. Діаметри ручок, олівців, фломастерів не випадкові, вони відображають антропометричні характеристики руки людини і забезпечують зручність і раціональність використання. При більших або менших їх розмірах настає швидке стомлення, виникає почуття незручності.

Зручність може бути виявлено при користуванні, транспортуванні та зберіганні речей, у процесі розташування їх у приміщенні. Скажімо, лакофарбові матеріали, що упаковані у скляну тару, зручні для зберігання, але незручні для транспортування. Зручність користування лакофарбовими матеріалами залежить від конструкції та форми тари, наявності малярних щіток, форми і розмірів отворів тощо. Зручність розташування у приміщенні залежить насамперед від розмірів і форми товару, його відповідності розмірам і формі приміщень. Це дуже важливо для меблів, теле- й радіоапаратури та інших товарів.

Комфортність – здатність товару забезпечувати необхідний мікроклімат для людини. Наприклад, комфортне самопочуття стопи у взутті, тіла людини в одязі, комфортне самопочуття в салоні автомобіля, у ліжку тощо.

Гігієнічність залежить від здатності товару до забруднення, легкості чищення, здатності товару до миття, прання. Так, паперові шпалери менш гігієнічні, ніж шпалери з поліхлорвініловою плівкою, завдяки якій такі шпалери можна мити. Пластмасові вироби, декоровані гравіруванням під кришталь, забруднюються більше, тобто менш гігієнічні, ніж вироби з гладкою поверхнею.

Естетичні властивості – здатність товарів виражати в суспільно-чуттєво-сприйманих ознаках форми суспільні цінності і задовольняти естетичні потреби людини.

Естетичні властивості речей вивчає естетика – наука про суть і форми прекрасного в природі, предметах, художній творчості і житті.

Переважній більшості споживачів притаманний потяг до красоти, гармонії, однак уявлення про них у різних людей, які проживають в різних регіонах земної кулі і в різні епохи, неоднакове. Неоднакові ці уявлення й у людей одної країни, місцевості, навіть у членів однієї сім'ї. Психологічні потреби та їх різновиди - естетичні потреби – є дуже індивідуальними, що робить складним забезпечення естетичних властивостей товарів.

Показниками естетичних властивостей товарів можуть служити зовнішній (товарний) вигляд, цілісність, дизайн, мода, стиль, інформаційна виразність, майстерність виконання.

Зовнішній вигляд – комплексний показник, який включає форму, колір, стан поверхні товарів в упаковці. Для естетичного сприймання різних товарів значущість перерахованих одиничних показників зовнішнього вигляду неоднакова і залежить від особливостей товарів.

Зазначимо, що естетичне сприйняття всіх показників зовнішнього вигляду може стосуватися не тільки товару, а й упаковки. Причому естетичні властивості упакованих товарів у багатьох випадках визначаються зовнішнім оформленням упаковки, під якою може ховатися товар з невисокими естетичними властивостями.

Форма характеризується геометричними параметрами. На сприйняття форми велике значення та вплив справляє співвідношення розмірів. Найбільш повно задовольняє естетичні потреби гармонічна форма, тобто така, що гармонійно поєднує розміри з геометричними параметрами і призначенням виробу.

Для товарів, сконструйованих з окремих деталей, важливе значення має їх поєднання і спрямованість форми.

Колір визначається світловими хвилями певної довжини, що сприймає око людини. Для естетичного сприйняття мають значення кольорове рішення і кольорова гама. При їх виборі необхідно використовувати основні положення кольорознавства.

Стан поверхні залежить від складу і структури речовин або матеріалів, що входять у товари чи упаковку. У міру значущості естетичного сприйняття цей показник поступається формі й кольору. Естетичність поверхні оцінюється за її станом (гладка, шерехата, ворсиста тощо), текстурою, наявністю деталей, що виступають. На естетичне сприйняття поверхні впливають форма і колір, причому всі три показники оцінюються практично одночасно й у комплексі, складаючи цілісність композиції.

Цілісність композиції відображає раціональний взаємозв'язок зовнішніх ознак з внутрішньою структурою, підпорядковує головним елементам другорядні, цільність стильового рішення всіх частин виробу.

Поряд з цілісністю композиції при естетичному сприйнятті оцінюють і цілісність товарів, що характеризується відсутністю пошкоджень. Останні погіршують форму (відсутність деталей одягу, взуття, посуду за рахунок механічних пошкоджень), колір (наприклад, у результаті мікробіологічного пошкодження) і стан поверхні (проколи, порізи, тріщини, розриви тощо).

Цілісність композиції непродовольчих товарів характеризується об'ємно-просторовою структурою, пластичністю, графічним вимальовуванням форми й елементів. Об'ємно-просторові структури досягаються урахуванням пропорцій, масштабів, ритмічності та інших конструктивно-художніх засобів композиції виробів. Пластичність визначає виразність об'ємної та елементної форм виробів. Досконалість виробничого виконання визначається якістю формування, складання, покриття й оздоблення поверхні виробу.

Дизайн – художнє конструювання товарів, в яких раціонально поєднано зовнішній вигляд з функціональними й ергономічними показниками. Так, поєднання гарної і зручної при експлуатації форми визначає дизайн побутової техніки, взуття, одягу тощо.

Стиль – сукупність засобів художньої виразності, які склалися історично, сповнені певним світовідчуттям.

Стиль відображає певні особливості художньої культури, що сформувалася під впливом соціально-економічних умов розвитку суспільства в конкретний історичний період. Зміна цих умов поступово приводить до затвердження нового стилю. Стиль відображає взаємозв'язок змісту і зовнішнього вигляду товарів. Основною умовою створення стилю є цілісність світовідчуття і засобів його вираження. Розрізняють стиль епохи і фірмові стилі.

Стиль епохи – своєрідний „стрижень” багатьох естетичних показників протягом достатньо тривалих етапів життя суспільства. Прикладом можуть служити стилі романтичний, готичний, епохи Відродження, бароко, рококо, ампір.

Фірмовий стиль – єдиний чітко виражений стиль, що визначає імідж фірми і товарів, які вона випускає. Одним з головних його призначень є зміцнення за рахунок дизайну престижу фірми, укріплення „пізнавання” своїх товарів для утримання певного сегменту ринку. Цим пояснюється мета багатьох великих зарубіжних фірм зберегти притаманний їм фірмовий стиль протягом багатьох десятиріч і навіть століть. Особливо це виявляється в художньому оформленні упаковки і маркування.

Мода – впливає на смаки споживачів, що сформувалися або склалися в певному суспільному середовищі, через зовнішнє оформлення товарів.

Мода на противагу стилю являє собою часову спільність формально-художніх засобів, що виражають певне світовідчуття. Мода поширюється, як правило, на найбільш рухливі елементи середовища речей і є наслідком природного потягу людей робити зовнішні предмети, вироби, товари, які вони використовують, все більш гарними і зручними. Крім того, мода на товари відображає зміну смаку людей з віком. Про це свідчить існування таких напрямів моди на одяг, взуття, головні убори, прикраси, як молодіжний, дитячий, для людей середнього і похилого віку.

Естетичне сприйняття моди є суб'єктивним і пов'язано з його напрямом, характерним для конкретного історичного періоду. Якщо в моді довгі плаття або туфлі на тонких підборах, то це позитивно сприймається більшістю споживачів як високий рівень естетичних властивостей. Проходить мода і сприйняття цих товарів може бути протилежним.

Мода змінюється залежно від соціально-економічних умов, причому ці зміни відбуваються скоріше і частіше, ніж зміна стилю. Найшвидше змінюється мода на непродовольчі товари, особливо взуття, одяг, головні убори, прикраси. Поняття „мода” майже не стосується продовольчих товарів, а відноситься лише до оздоблення чи упаковки деяких продуктів (наприклад, змінюється мода на оздоблення тортів, тістечок, інших кондитерських виробів).

Оцінюють естетичні властивості продукції, що випускається, експертні комісії. За критерієм естетичної оцінки приймається ран-жований ряд виробів аналогічного класу і призначення. В торгівлі контроль за естетичними властивостями товарів здійснюють товарознавці, які повинні вміти розрізняти стилі, напрями моди, розпізнавати модні товари.

Екологічні властивості – здатність товарів не справляти шкідливої дії на зовнішнє середовище під час експлуатації або споживання.

Забруднення зовнішнього середовища все більше ставить існування суспільства на межу катастрофи. За цих умов підвищується ступінь значення екологічних властивостей товарів. Проте в діючих нормативних документах рідко трапляються показники екологічних властивостей товарів, хоча чимало споживних товарів мають такі властивості.

Прикладом екологічних властивостей автомобілів може бути вміст шкідливих речовин у вихлопних газах; для тканин і одягу – міцність забарвлення, барвників; для порошкоподібних товарів (крохмалю, борошна, цементу, крейди, пральних порошків) – надійність транспортної тари або упаковки, які повинні застерігати від розпорошування.

Для багатьох харчових продуктів екологічні властивості можуть бути виражені через можливість утилізації відходів, упаковки або товарів, небезпечних для харчування. Показниками екологічних властивостей побутової техніки є характеристики електромагнітних полів, що порушують стабільність зовнішнього середовища, гучного звучання (для аудіотехніки). Перебільшення встановлених норм викликає шумове забруднення.

Безпека – стан, за якого ризик шкідливості або збитку обмежений допустимим рівнем.

Щодо якості споживних товарів безпека може бути визначена як відсутність допустимого ризику для життя, здоров'я і майна споживачів у процесі експлуатації або споживання товарів.

Безпека – найважливіша властивість якості, що має бути притаманна усім споживним товарам. На відміну від споживних властивостей, погіршення або втрата яких призводить до втрати функціонального або соціального призначення, перевищення допустимого рівня показників безпеки переводить продукцію в категорію небезпечної. Небезпечна продукція підлягає знищенню, а продукцію, що втратила споживні властивості, або відносять до умовно придатної, яку можна використати на промпереробку, або її втрачені властивості можуть бути відновлені після відповідного усунення дефектів.

Залежно від природи взаємодії, що впливають на безпеку, розрізняють такі її види:

Хімічна безпека –відсутність недопустимого ризику, який може бути нанесений токсичними речовинами життю, здоров'ю і майну споживача.

Речовини, що впливають на хімічну безпеку товарів, поділяються на такі групи: токсичні елементи (солі важких металів, мікро-токсини, нітрати і нітрити, пестициди, гормональні препарати, вищі спирти і альдегіди, складні ефіри, фурфурол і оксиметилфурфурол; мономери); заборонені харчові добавки, барвники для упаковки, заборонені полімерні матеріали для конкретних товарів.

Токсичні елементи суттєво впливають на безпеку товарів.

У міру значущості у напрямі зменшення їх можна розмістити так: арсен, ртуть, кадмій, свинець, мідь, цинк, залізо.

Ці елементи враховуються під час сертифікації всіх харчових продуктів при підтвердженні відповідності їх показникам безпеки. Винятком є залізо, допустимі межі концентрації (ДМК) якого встановлюються лише для консервів у металевій тарі, вина і виноматеріалів.

Для непродовольчих товарів токсичні елементи також регламентуються: для посуду – кадмій (для всіх груп), свинець (для керамічного посуду), для пакувальних матеріалів – свинець.

Токсичні елементи шкідливо діють на організм людини при їх споживанні разом з продуктами харчування, а також при контакті з незахищеними частинами тіла. Перевищення ДМК токсичних елементів може викликати отруєння. різних ступенів тяжкості, іноді навіть смерть.

Радіаційна безпека – відсутність недопустимого ризику для життя, здоров'я або майна споживача радіоактивними елементами (ізотопами) або іонізуючим випромінюванням цих елементів.

Як показники радіаційної безпеки харчових продуктів встановлюються ДМК радіоактивних ізотопів кобальту, цезію і стронцію, а також радіонуклідів.

З непродовольчих товарів найнебезпечнішими в радіаційному відношенні є деякі будівельні матеріали (шифер, азбест, цемент і ін.), мінеральні добрива, ювелірні вироби з коштовного і напівкоштовного каміння деяких родовищ. Відомості про радіаційне забруднення інших непродовольчих товарів відсутні.

Механічна безпека - відсутність недопустимого ризику для життя, здоров'я і майна споживачів, що може статися внаслідок різних механічних пошкоджень (ударів, тертя, проколів, деформації і т.п.).

Показник механічної безпеки встановлюється переважно для непродовольчих товарів: одягу, взуття (коефіцієнт товщини швів – для панчішно-шкарпеткових виробів; вимоги до швів і зрізів - для швейних виробів, білизни; величина деформації від носка і задника – для взуття і т.п.), автомеханічних засобів (наявність ременів безпеки, амортизаторів, відсутність у салоні і на кузові виступаючих деталей).

Для харчових продуктів механічна безпека не має норм.

Електрична, магнітна і електромагнітна безпека– відсутність недопустимого ризику, який може виникнути внаслідок дії електричних, магнітних і електромагнітних полів під час експлуатації складних технічних товарів.

Ці види безпеки необхідні лише електротоварам, при ввімкненні яких у джерело електричного струму виникають електричні, магнітні та електромагнітні поля різної частоти і сили. Ці поля негативно впливають на організм людини, якщо порушуються допустимі межі.

Ступінь дії на організм людини залежить від виду і марки електротоварів, тривалості їх роботи і дотримання правил експлуатації.

До побутових приборів, що створюють найбільш сильні електричні й електромагнітні поля, відносять СВЧ-печі й телевізори, особливо кольорові.

Термічна безпека – відсутність недопустимого ризику, нанесеного споживачеві дією високих температур при експлуатації і споживанні товарів.

Термічною безпекою повинні відзначатися нагрівальні прибори, її необхідно забезпечувати також при подаванні і реалізації готових харчових продуктів у гарячому стані.

Санітарно-гігієнічна безпека – відсутність недопустимого ризику, який може виникати при різного роду біопошкодженнях спожив­них товарів.

До біопошкоджень відносять пошкодження мікробіологічні і зоологічні.

Мікробіологічні пошкодження (захворювання) викликають різноманітні мікроорганізми. Розрізняють бактеріальні і грибкові захворювання, які є найбільш поширеними причинами, через які харчові продукти втрачають санітарно-гігієнічну безпеку. При цьому в продуктах нагромаджуються токсичні речовини (мікротоксини – при плісняві, трупні й інші отрути – при гнитті, токсини ботулінуса, сальмонели, стафілокока, кишкової палички тощо), що викликають отруєння різних ступенів, іноді навіть з летальним наслідком.

Мікробіологічні пошкодження непродовольчих товарів трапляються рідше, переважно це поява плісняви на тканинах, шкірі, хутрі й виробах з них.

Біопошкодження другої групи називають зоологічними, тому що викликаються різними представниками тваринного світу (комахами.

гризунами, птахами). Результатом таких біопошкоджень є не тільки кількісні втрати за рахунок поїдання частини продуктів, товарів тваринами, а й порушення їх цілісності й втрата безпеки, оскільки пошкоджені товари забруднюються екскрементами (випорожненнями) комах, гризунів і птахів, а також можуть бути інфіковані патогенними мікроорганізмами, що викликають такі захворювання, як ящур, сибірка, чума, холера, псевдотуберкульоз та ін.

Непродовольчі товари менше піддаються пошкодженням комах та гризунів. Переважно псуються вироби із вовни і хутра (платтяна міль). Можливе також пошкодження багатьох товарів тарганами, які є всеїдними і харчуються не лише харчовими продуктами, а й папером, шкірою, тканинами.

До всеїдних належать і мишеподібні гризуни (миші й щури), які поїдають усі доступні їм продукти харчування, прокушуючи навіть полімерну упаковку. За відсутності продуктів вони можуть харчуватися шкірою, хутром, тканинами.

Протипожежна безпека – відсутність недопустимого ризику для життя, здоров'я і майна споживачів при зберіганні й експлуатації товарів у результаті їх згоряння або самозаймання.

Цей вид безпеки характерний здебільшого для непродовольчих товарів, хоча при недотриманні правил пожежної безпеки горіти можуть майже всі споживні товари, у Тому числі й продукти харчування.

Однак найшвидше загоряються такі види товарів, як етиловий спирт, нафтопродукти, лаки, фарби, розчинники, фото- і кінотовари. Тому їх не можна зберігати поблизу опалювальних приборів, відкритих джерел вогню, на прямому доступі сонячного світла.

Забезпечення протипожежної безпеки має важливе значення при експлуатації побутових електричних приборів, автомобілів, електрообладнання, телевізорів, радіоприймачів і т.п.

Високою здатністю до горіння відзначаються будматеріали та вироби з дерева, полімерних матеріалів, паперу, картону; одяг і взуття, а з харчових продуктів – рослинні олії, харчові тваринні жири. Особливо необхідно виділити пластмаси, деякі лакофарби, що можуть самозайматися.

Незважаючи на велику пожежну небезпеку багатьох споживних товарів, тільки для окремих виробів застосовуються певні заходи безпеки у вигляді попереджувальних написів на маркуванні (наприклад, на лакофарбових виробах, фотоплівці, лаках для волосся тощо). Забезпечення пожежної безпеки інших товарів полягає у загальних правилах протипожежної охорони сховищ, підсобних приміщень, торговельних залів тощо.

На сьогоднійшній день виникла потреба визначити ступінь пожежної безпеки багатьох товарів і умови, необхідні для її забезпечення. Така інформація повинна бути доведена до споживачів з допомогою маркування і експлуатаційної документації, а до торговельних працівників ще й з допомогою інших нормативних документів.

ТЕМА: ЯКІСТЬ ТОВАРІВ

План

1. Визначення якості товарів

2. Методи визначення показників і оцінки рівня якості

3. Вимоги, що пред’являються до якості товарів

4. Фактори, що впливають на якість товарів

Якість товару – це сукупність властивостей продукції, що обумовлюють її придатність задовольняти певні потреби суспільства відповідно до призначення продукції. Товар може володіти корисними властивостями, але не мати високої якості, якщо не відповідає вимогам задовольняти певні потреби. Якість товару залежить від потреби суспільства, і якщо потреба в деякому виді товарів зникла, то і якість цього товару зводиться до нуля. (На практиці під якістю продукції розуміють лише відповідність товару вимогам нормативно-технічної документації.)

Якість товару залежить від його фізичних, хімічних, біологічних властивостей, а також від відповідності товару функціональним, естетичним, ергономічним і іншим вимогам покупців. Оскільки вимоги покупців до якості продукції, що випускається, постійно ростуть, росте і конкурентоспроможність товарів на ринку.

Висока якість продукції сприяє ефективному розвитку зовнішньої торгівлі, розширенню експорту продукції і ускладненню її структури і, як наслідок, збільшенню валютних надходжень до країни. Дослідження ринку збуту товарів показує, що підвищення якості товарів на 10% викликає збільшення ціни на 40...50 %, а при зниженні якості товарів ціна товарів знижується на 20... 25 %. Як показали дослідження, якщо якість виробу на 50 % нижче за світовий рівень, то реалізація цього товару практично неможлива. Властивості і якість продукції в цілому можуть бути виражені кількісним показником.

Якість товару можна охарактеризувати з погляду на його властивості і показники якості.

Властивості товару обумовлюють задоволення певних потреб відповідно до його призначення. Властивості товару можна поділити на прості і складні.

Прості властивості – це міцність, стійкість до зносу.

До складних властивостей можна віднести надійність товарів, яка включає безвідмовність в роботі, довговічність, ремонтопридатність.

Не всі властивості продукції мають однакову значущість.

Властивості товару можуть виявлятися при його експлуатації або споживанні.

Під терміном „експлуатація товарів” слід розуміти втрату ресурсів в процесі їх використання, наприклад втрата ресурсів у двигуна, магнітофона, пральної машини та ін.

Під терміном „споживання товарів” розуміється повна витрата цих товарів, наприклад: продуктів харчування, фарб, масел і так далі

Показники якості товару кількісно характеризують придатність цього товару задовольняти ті або інші потреби суспільства. По відношенню до властивостей, показники якості можуть бути одиничними і комплексними.

Одиничний показник якості товару відноситься тільки до однієї з його властивостей, наприклад стійкість запаху духів або будь-якого хімікату. До одиничних показників можна віднести також калорійність їжі і ін.

Комплексний показник якості товару характеризує сукупність його властивостей.

У порівняльній оцінці якості товару використовуються базові показники, що характеризують якість продукції, прийнятої за еталон. Причому за базові показники можуть бути прийняті показники якості кращих зразків вітчизняного або зарубіжного виробництва або показники перспективних зразків, визначених досвідченим шляхом.

Відношення показника якості до відповідного базового показника характеризує відносний показник якості товару. Проте зіставлення якості товару з потребами на цей товар не завжди представляється можливим, оскільки потреби суспільства постійно ростуть. Тому найбільш правильно оцінювати не якість товару, а його рівень.

Рівень якості продукції є відносною величиною, що характеризує якість продукції, засновану на порівнянні сукупності показників її якості з відповідною сукупністю базових показників.

Оцінка рівня якості, необхідна для ухвалення рішення виробництва продукції, вибору кращого товару для реалізації, планування показників якості і встановлення цін, проводиться приймальними комісіями при оцінці продукції.

Методи визначення значень показників якості.Ці методи підрозділяють на органолептичний, інструментальний, експертний, соціологічний і змішаний.

При органолептичному методі визначення значень показників якості товарів проводять за допомогою органів чуття: зору, нюху, дотику, слуху і так далі. Перевагами цього методу є простота і швидкість виконання.

Органолептичний метод застосовують при оцінці зовнішнього вигляду і дефектів виробу.

Для деяких товарів цей метод визначення значень показників є єдино можливим, наприклад при оцінці запаху парфюмерно-косметичних товарів. Проте оцінка показників за допомогою органів чуття в значній мірі суб'єктивна і не виражається безпосередньо кількісними показниками.

Для кількісної оцінки значень показників використовують бальну систему. Кожен показник при цьому оцінюють умовним числом балів за ступенем оцінки. Зазвичай застосовують чотири ступені оцінки – відмінно, добре, задовільно і погано. Кількість балів по ступеню оцінки може бути різним. На практиці широко застосовують співвідношення 3:2:1:0 (3 – відмінно, 2 – добре, 1 – задовільно і 0 – погано) або 4:2:1:0 (4 – відмінно, 2 – добре і так далі). Інтервал оцінки може дробитися з точністю до 0,1 балу.

Інструментальний (лабораторний) метод – визначення показників товарів за допомогою приладів, апаратів і реактивів. Цим методом визначають хімічний склад, будову, стійкість товару до дії кислот, лугів і інших речовин, а також такі показники, як щільність, температура плавлення, міцність на розрив, стирання і так далі. Цей метод об'єктивніший, відрізняється точністю показників, але складніше органолептичного і іноді вимагає значної витрати часу і руйнування продукції.

Експертний метод визначення показників заснований на групі висококваліфікованих фахівців (експертів), що складається з товарознавців, дизайнерів, дегустаторів і ін. Його широко використовують при оцінці в балах показників художньо-декоративного рівня продукції, визначенні номенклатури показників для оцінки рівня якості і значущості (ваговитості) окремої властивості в загальній оцінці рівня якості.

Соціологічний метод заснований на зборі і аналізі думок споживачів за наслідками анкетного опиту, конференцій, нарад, виставок-продажів і інших форм виявлення відгуків споживачів на товари.

Змішаний метод дозволяє у ряді випадків найповніше визначити показники товарів. Наприклад, при оцінці якості жирів такі показники, як смак і запах, визначають органолептичним, температура плавлення і кислотність жиру – інструментальним методом.

Методи оцінки рівня якості.Як вказано вище, для визначення рівня якості продукції необхідно показники якості оцінюваної продукції зіставити (співвіднести) з базовими показниками. Базовими називають показники якості продукції, прийнятої за початкову (еталонну) для порівняння. Залежно від мети оцінки якості базовим показником може бути, наприклад, продукція, відповідна кращим вітчизняним і зарубіжним досягненням. Рівень якості визначають трьома методами – диференціальним, комплексним і змішаним.

При диференціальному методі одиничні показники якості оцінюваної продукції зіставляються з одиничними базовими показниками. В результаті набувають відносного значення рівня якості продукції за окремими показниками.

Якщо при зіставленні одиничних показників з відповідними базовими всі відносні показники якості більше або рівні одиниці, то рівень якості оцінюваної продукції вище або рівний базовому; якщо відносні показники менше одиниці, то рівень якості цієї продукції нижче базового.

При комплексному методі знаходять узагальнене (виражене одним числом) значення рівня якості за декількома показниками або комплексним показником.

Існує декілька варіантів визначення комплексного показника. Один з них – знаходження узагальненої (комплексною) бальної оцінки показників властивостей з урахуванням їх значущості. Узагальнена балльная оцінка дозволяє судити про категорію якості. Для продукції легкої промисловості встановлені наступні значення комплексної оцінки в балах для віднесення до певної категорії якості: вища категорія – 37...40, перша – 32...36 і друга – 31 і менш.

Якість продовольчих товарів оцінюють по 10- і 100-бальним системам. При бездоганній якості продукту сума балів всіх показників повинна скласти 10 при 10-балльной (для коньяку, вин) і 100 балів при 100-бальній (для сиру, масла коров'ячого) оцінці.

Кожен показник якості оцінюється певною граничною кількістю балів, при цьому найбільшим числом балів оцінюються такі показники, як смак і запах. Для всіх показників якості встановлюють можливі дефекти і відхилення, які також оцінюють певною кількістю балів. За наявності в товарі того або іншого дефекту роблять відповідну знижку балів. Результати бальної оцінки підсумовують. Залежно від загальної суми балів встановлюють сорт продукції.

При змішаному методі для оцінки рівня якості продукції використовують одиничні і комплексні показники її якості.

Відповідність якості товарів встановленим вимогам визначає контроль якості товарів при їх виготовленні, зберіганні, транспортуванні, реалізації і утилізації.

Види контролю.При виготовленні товарів проводять технічний контроль, при якому перевіряють відповідність нормативній документації технічній (креслення, експлуатаційна документація). Об'єктами технічного контролю є сам товар, технологічні процеси, машини і устаткування. При технічному контролі встановлюють відповідність кількісних характеристик товару якісним. Наприклад, контроль якості телевізора включає перевірку чіткості зображення, кольори фарб і ін. Контроль якості товару іноді супроводжується випробуванням товару. При цьому важливо отримати інформацію про фактичний стан товару і зіставити її із заздалегідь встановленими технічними вимогами.

Технічний контроль якості продукції включає вхідний, операційний, приймальний і інспекційний контроль.

Вхідний контроль здійснюють під час надходження товару до споживача.

Операційний контроль проводять в процесі виконання або після завершення технологічної операції.

Приймальний контроль проводять в цілях ухвалення рішення про придатність продукції до постачань.

Інспекційний контроль здійснюють спеціально уповноважені представники з метою перевірки ефективності раніше виконаного контролю.

При зберіганні, транспортуванні, а також продажу товарів контроль якості здійснюють відповідно до інструкцій „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості” і „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю”. Терміни приймання за якістю повинні бути передбачені договором постачання. Постачальники несуть майнову відповідальність за постачання неякісній продукції, порушення термінів постачання і недопостачу згідно укладеним договорам.

Контроль якості продукції здійснюють на різних рівнях: внутрішньовиробничий контроль – на рівні підприємства; відомчий контроль - на рівні міністерства (відомства), спеціалізований контроль - на рівні державних органів.

Дефекти товарів.Товари вітчизняних виробників досить часто мають дефекти, тобто не відповідають встановленим вимогам. Розрізняють видимі і приховані дефекти.

Багато видимих дефектів відносять до зовнішніх, оскільки вони виявляються при візуальному контролі.

Приховані дефекти, наприклад знижена стійкість до стирання гуми, неякісне гоління електробритви, підвищена витрата палива у машини і безліч інших прикладів, виявляються, як правило, в процесі експлуатації товару.

Дефекти поділяються також на усунених і неусувних.

Про ступінь зниження якості товару судять залежно від величини, кількості і місця розташування дефектів.

Прийнято дві системи визначення сортності – бальна і обмежувальна.

При бальній системі кожен дефект товару оцінюють певною кількістю балів з урахуванням їх значущості і розміру. Сорт продукції визначають по сумі балів.

Обмежувальна система визначення сортності для кожного сорту встановлює перелік допустимих дефектів, їх кількість, розмір і місцезнаходження. При розбіжності з нормативами на даний сорт товар переводять в нижчий сорт або в брак.

Під вимогами до якості товарів розуміють особливості, яким повинен відповідати товар, щоб забезпечити можливість його використання за призначенням протягом певного періоду часу.

Вимоги, що пред'являються до якості товарів, можуть бути поточними і перспективними, загальними і специфічними.

Поточні вимоги розробляються і пред'являються до товарів серійного виробництва, що знаходяться у продажу. Їх встановлюють з урахуванням технічних і економічних можливостей виробництва на певному етапі розвитку економіки країни. Ці вимоги, як правило, регламентуються ГОСТами і ТУ.

Перспективні вимоги об'єднують ширший по рівню комплекс показників якості товарів. Основою для них є поточні вимоги до якості товарів. При розробці перспективних вимог до товару враховують якнайповніше задоволення потреб, вдосконалення процесів виробництва, появу нового вигляду сировини і інші чинники.

Перспективні вимоги у міру розвитку технічного процесу переходять в групу поточних і регламентуються ГОСТами і ТУ. Розробка перспективних і перегляд поточних вимог, що пред'являються до якості товарів, – найважливіші завдання товарознавства.

Загальні вимоги в рівній мірі пред'являються або до одного, або до переважаючої більшості товарів. До них відносяться, наприклад, такі, як якнайповніша відповідність товару своєму призначенню і ступінь виконання основної функції, зручність користування, нешкідливість для людини і забезпечення нормальної життєдіяльності організму, міцність і надійність в експлуатації в межах встановленого терміну, можливість і простота ремонту, естетичні вимоги і ін. Вимога нешкідливості для організму людини є найважливішою для всіх видів товарів.

Специфічні вимоги пред'являються до групи виробів або певного товару (наприклад, можливість експлуатації скляних виробів при різких перепадах температури).

Поточні, перспективні, загальні і специфічні вимоги можуть бути віднесені до соціальних, функціональних, технологічних, ергономічних, гігієнічних, естетичних, технологічних, вимог надійності, збереження, економічності та ін. Всі ці вимоги характеризуються відповідними властивостями і показниками.

Соціальні вимоги до товару в широкому розумінні – це відповідність виробництва того або іншого товару суспільним потребам, виправданість виробництва і споживання цього товару. Аналіз статистичних показників, розробка моделей споживання і проведення соціологічних досліджень дають можливість виявити ці вимоги. На основі такого аналізу розробляється оптимальний асортимент товарів.

Функціональні вимоги – це вимоги до виконання виробом його основної функції. Якщо товар не відповідає вимогам функціональності, то він не може бути використаний за призначенням.

Ергономічні вимоги передбачають зручність користування виробом в процесі експлуатації, його відповідність особливостям організму людини, забезпечення оптимальних умов експлуатації його людиною в побуті.

Гігієнічні вимоги передбачають забезпечення безпечних і нешкідливих умов для життєдіяльності людини при його взаємодії з виробом і середовищем. Ці вимоги мають важливе значення для товарів, виготовлених з полімерних матеріалів і пластмас. Перш ніж новий вироб буде допущений до використання, потрібен дозвіл відповідного органу, підтверджуючий нешкідливість цієї продукції для людини.

Естетичні вимоги – це вимоги до форми конструкції, зовнішньому оформленню і іншим особливостям товару. Вони виявляють суспільну цінність, корисність, раціональність, функціональну доцільність товару, зручність користування ним, а також відповідність смакам населення і моді.

Технологічні вимоги пред'являють перш за все до різних матеріалів, наприклад до тканин, пряжі, лаків, будівельних матеріалів. Такі матеріали повинні відрізнятися легкістю і простотою у використанні, допускати можливість використання сучасних методів обробки.

Вимоги до надійності товарів – це вимоги до їх безвідмовності, ремонтопридатності, збереження і довговічності, що сприяє подовженню термінів служби товарів. Важливе значення мають терміни фізичного і морального зносу товарів.

Вимоги до збереження товарів – це вимоги до умов, що забезпечують збереження споживної вартості товарів протягом встановлених термінів і після їх закінчення. Особливе значення ці вимоги мають для хімічних товарів, парфюмерії і інших товарів, які під впливом чинників зовнішнього середовища (вологість, температура, світло і ін.) змінюють свої основні властивості, внаслідок чого, як правило, знижуються якісні показники товарів.

Економічні вимоги пов'язані не тільки з виробничими витратами і витратами споживачів на придбання, використання і ремонт товарів, але і з іншими витратами.

Товар, відповідний встановленим вимогам за всіма вибраними показниками, називається стандартним товаром.

Товар, який не відповідає встановленим вимогам поодинці або комплексу показників, але ця невідповідність не є критичною (небезпечного), називається нестандартним товаром.

Товар з виявленими усувними або неусувними невідповідностями поодинці або комплексу показників називається браком.

Градації якості, що відрізняються значенням одного або декількох визначальних показників, називаються марками, номерами.

Градація якості товару поодинці або декільком показникам називається сортом. Підрозділ на сорти здійснюють залежно від наявності дефектів і відхилень за деякими показниками споживчих властивостей.

Чинники, що впливають на якість товарів, можна підрозділити на дві групи.

До першої групи чинників відносяться проектування, моделювання і виготовлення товарів.

До другої групи чинників відносяться економічна ефективність (зокрема ціна), матеріальна зацікавленість працівників, санкції, що пред'являються за випуск продукції низької якості.

Приведені чинники можуть бути об'єктивними і суб'єктивними.

Об'єктивними чинниками є конструкція виробів, технічний рівень виробничої бази і ін. Об'єктивні чинники є стабільнішими, ніж суб'єктивні.

До суб'єктивних чинників відносяться такі, які пов'язані з діяльністю людини, тобто залежать від здібності і відношення людей до виконання виробничих функцій: професійна майстерність, загальноосвітній рівень, психологічний склад людини, особиста зацікавленість в результатах праці.

До чинників, сприяючих збереженню якості товарів, відносяться упаковка, умови зберігання і транспортування.

Упаковка товарів робить великий вплив на збут і часто складає значну частину вартості товару. Упаковкою називають засіб або комплекс засобів, що забезпечують захист продукції від дій навколишнього середовища, пошкоджень і втрат, що полегшують процес звернення. Елементами упаковки є тара (вироби для розміщення продукції), допоміжний пакувальний засіб (плівка, папір, стружка і ін.) або деталі, які в комплексі з тарою або без неї виконують функцію упаковки.

Асортимент тари підрозділяють за призначенням, ступеню жорсткості, матеріалом, конструкцією, герметичностю, видами, розмірами, формами.

Характер упаковки, вид тари і її місткість указують в стандартах і технічних умовах на кожен вид або групу товарів.

Умови зберігання товарів залежать від складу і властивостей виробів і в значній мірі визначають характер і швидкість зміни їх споживних властивостей.

При виборі оптимальних умов зберігання необхідно враховувати вплив на товари складу повітря, вологості, температури, освітлення, мікроорганізмів, товарного сусідства, порядку укладання товарів.

Наприклад, регулювання складу повітря за допомогою вентиляції, створення оптимального газового середовища в спеціально обладнаних складах дозволяють подовжити терміни зберігання продукції.

При зберіганні товарів враховують, як правило, відносну вологість – відношення фактичної кількості вологи в 1 м³ повітря до того його кількості, яка необхідна для насичення даного об'єму при певній температурі. Для зберігання більшості промислових товарів рекомендується відносна вологість повітря в межах 65...70% і температура 10... 18 °С (для хутряних виробів - 4... 5 °С).

Характер освітлення складських приміщень залежить від властивостей товарів, що зберігаються. Не слід допускати прямої дії на товари сонячного світла.

Розміщення і укладання товарів на складі і в магазинах повинні забезпечувати збереження форми товарів, зручний підхід до них і можливість спостереження.

Не можна розміщувати поряд товари, які можуть робити один на одного шкідливий вплив (передавати запах, викликати іржу, зволоження і так далі).

Не дозволяється сумісне зберігання продуктів сушених і вологих або таких, що вимагають різної температури зберігання. Товари повинні знаходитися на відстані не менше 20 см від стіни і 1 м від опалювальних приладів.

Отруйні, лакофарбні товари слід зберігати в окремих приміщеннях, в яких не можна палити і приймати їжу. Особлива увага повинна бути звернена на збереження і герметичність тари, оскільки пестициди, деякі пігменти при розпилюванні можуть викликати отруєння, розчинники, що випаровуються, підвищують вогненебезпечність приміщення.

При транспортуванні товарів враховуються наступні чинники, сприяючі збереженню їх якості: міцність упаковки; тип транспортних засобів (водний, автомобільний, залізничний і ін.); щільність укладання товарів в тарі; щільність укладання тари з товаром в контейнери; захист товарів від механічних і атмосферних дій; вигляд і властивості товарів, що перевозяться, їх маса і об'єм; дальність перевезень.

Залежно від дальності перевезень товари упаковують в транспортну або вторинну споживчу тару. Наприклад, для дальніх перевезень пачки і коробки з готовими трикотажними виробами укладають в транспортну тару (дерев'яні або картонні ящики). При місцевих перевезеннях допускається упаковка трикотажних виробів у вторинну споживчу тару (коробки або пачки) за умови повного збереження упаковки від забруднень і пошкоджень.

Товари перевозять в контейнерах, вагонах, фургонах, цистернах, рефрижераторах і ін. На транспортній тарі обов'язково повинні бути попереджувальні знаки: „Верх”, „Не кантувати”, „Обережно, крихке”, „Боїться вогкості” і ін.

При транспортуванні товари повинні бути щільно укладені в тару, а вільні місця заповнені відповідними пакувальними матеріалами (стружка, папір і ін.) і прокладками. Дуже зручні і ефективні пористі полімерні (пенополиуретан, пінопласт) і багатошарові матеріали (з повітряними прокладками), що володіють добрими амортизуючими властивостями.

Для збереження товарного виду виробів їх перевозять спеціально обладнаним автотранспортом. Наприклад, при перевезенні меблів і одягу на середні або короткі відстані використовують спеціально обладнані автомобілі. Пальто і костюми при транспортуванні підвішують на плічки.

При транспортуванні необхідно враховувати властивості товарів і залежно від цього оберігати товари від руйнуючих дій. Механічні дії є основною причиною пошкоджень крихких товарів (стекла, кераміки). Тому при відвантаженні скляних і керамічних товарів у вагонах і контейнерах пакети і коробки повинні бути перекладені через два ряди пакувальними матеріалами і щільно укладені, а вільні місця до стінок вагонів і контейнерів - заповнені стружкою, оскільки поштовхи і удари об стінки вагону можуть привести до пошкоджень. При транспортуванні емальованих металевих виробів, які псуються від ударів, під вагонів або контейнерів вистилають шаром стружки, соломи або сіна. Транспортуючи металеві вироби необхідно оберігати від атмосферних опадів, покривши брезентом.

При плануванні перевезень товарів слід враховувати тривалість їх зберігання, протягом якої товари зберігають свої властивості (швидкопсувні товари, товари тривалого користування і ін.). Залежно від властивостей товарів і з урахуванням витрат на перевезення вибирають вид транспорту.

Для управління якістю товарів необхідно вивчити об'єкт і механізм управління, виробити критерії управління і встановити зворотний зв'язок.

Щоб вивчити об'єкт і механізм управління, необхідно з'ясувати співвідношення між характером потреб і властивостями товарів, необхідність підвищення якості і визначити шляхи досягнення необхідного рівня якості.

Щоб виробити критерій управління, необхідно розробити оптимальні вимоги до якості товарів, що дозволяють більш повно задовольняти потреби людини при якнайкращому використанні трудових, матеріальних і грошових ресурсів.

Зворотний зв'язок передбачає контроль якості, проведеня випробувань, збір інформації про надійність і інші заходи в цілях встановлення відповідності якості продукції нормативно-технічної документації і вживання заходів по усуненню недоліків. Ця робота повинна проводитися як виробником, так і споживачем продукції. Особлива роль в забезпеченні зворотного зв'язку належить системі державного нагляду.

Управління якістю товарів може бути як внутрігалузевим, так і народногосподарським. Вимоги, що пред'являються до якості продукції, повинні бути пов'язані з вимогами до сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, від яких залежить якість готової продукції.

Важливими умовами, що забезпечують високу якість товарів, є планування і прогнозування якості, тобто розробка показників і характеристик товарів в нормативно-технічній документації, яка регламентує загальні вимоги і правила з урахуванням особливостей товарів. Ці вимоги потім конкретизуються в галузевих стандартах. Система управління якістю передбачає: планування і впровадження заходів щодо підвищення якості і вдосконалення технології; застосування прогресивних методів контролю і випробувань продукції; забезпечення виробництва сировинними матеріалами, комплектуючими виробами і механізмами.

Автоматизована система управління якістю продукції повинна мати в своєму розпорядженні необхідні умови і засоби, що забезпечують виробництво і контроль продукції за допомогою ЕОМ. Вона включає ряд підсистем, таких, як наукові і організаційні основи планування якості і ін. Планування якості продукції передбачає: збір і обробку інформації про якість, про умови експлуатації і рівень якості; виявлення найбільш оптимальних варіантів задоволення потреб. На основі цих даних формуються вимоги до устаткування, сировини і матеріалів, що необхідне для роботи підприємств-суміжників і плануючих органів.

При прогнозуванні якості продукції встановлюють соціальну доцільність даного виду продукції і її об'єм з урахуванням суспільної потреби до кінця прогнозованого періоду.

Основоположним принципом систем управління є управління якістю продукції на всіх стадіях життєвого циклу продукції і рівнях управління виробництвом.