Магдебурзьке право та його поширення в Україні

Вищі органи влади і управління Гетьманщини.

На початку існування, Гетьманщина була номінально залежною від Речі Посполитої. 1649 р. Зборівський договір означав визнання на міжнародному рівні статусу України як держави. Фактично Гетьманщина була незалежною. Система орагнів публічної влади складалася із 3 рівнів: генеральний, полковий, сотенний.

Перший рівень – вищі органи держ влади та управління:вищі колегіальні органи – Генеральна (військова) рада, Рада старшин, гетьман, генеральний (гетьманський) уряд.

Гетьман

– глава держави;

-обирався загальновійськовою радою; (до 1750)

-обирався доживотно, тобто пожиттєво

-належала законодавча, вища адміністративна та військова влада,

-виступав вищою апеляційною інстанцією стосовно діючих судових органів,

-затверджував судові вироки, нерідко сам призначав генеральну старшину й полковників,

-мав право на роздачу державних земель.

-мав право видавати універсали

-скликав ради і був головнокомандуючим

-відав фінансами

Генеральна рада:

-обиралась за традицією для вирішення найбільш важливих і невідкладних питань вн і зовн політики держави.

-вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою.

Реальна вища влада в державі належала генеральному урядові, до якого входили гетьман і генеральна старшина.

Держ апарат створювався під керівництвом Б. Хмельницького і з допомогою сильного старшинського угруповання, вихідців з української шляхти і заможних козаків. У воєнних умовах усі адміністративні функції після ліквідації польсько-шляхетського державного апарату виконувала козацька старшина. Фактично державна влада в країні перейшла до гетьмана і козацької старшини.

У 1649-1650 pp. Богдан Хмельницький:

-зміцнив козацьку адміністрацію,

-провів адміністративно-територ. поділ підвладної території на полки й сотні.

-Полковники, сотники й міські отамани мали на підвладних їм територіях військову й судову владу;

-Введено контроль за фінансами й оподаткуванням населення;

Місцеві органи влади і управління в Гетьманьщині

Місцеву владу й органи управління представляли полкові та сотенні козацькі ради, які обирали полкову та сотенну старшину, відповідні уряди, а також виборні особи в містах і селах.

Полкові та сотенні козацькі ради

-спочатку теж мали значні владні повноваження щодо вирішення місцевих справ, козацького самоврядування;

-приймали або санкціонували прийняття найголовніших рішень з місцевих питань,контролювали їх виконання,

-рішуче протистояли сваволі полковників і сотників, могли усунути їх з посади.

Полковник

-очолював обрану раду полкової старшини та уряд (входили писар, обозний, осавул, хорунжий, суддя)

-виконував функції воєначальника, цивільного адміністратора, головного судді.

Городовий отаман – виконував судові функції;

Виборні міські старшини – управляли містами;

Сільські отамани – в селах;

Магістри – у великих привілейованих містах, а у дрібних із таким же статусом містах правили отамани з виборними особами від міського населення.

Управлінський апарат Гетьманщини складали посадовці, що набули практики в козацькому війську або в польських державних установах, здобули загальну освіту в братських школах, Києво-Могилянській академії чи Львівському колегіумі, як Б. Хмельницький. Помітну роль у підготовці кадрів для адміністративно-судових і фінансових органів відігравала генеральна військова канцелярія, де набували спеціальних знань і практики майбутні адміністратори, дипломати, юристи.

Магдебурзьке право та його поширення в Україні.

Магдебурзьким правом (м.Магдебург 1188)- один з різновидів прав міських общин, які із Зх Європи поширювалися на укр землі, починаючи з XIV ст.

Суть магдебурзького права:

міське нас-ня звільнялось від юрисдикції урядової адмін-ції (феодалі,воєвод,наміснків)

-місту надавалась можливість самоврядування на корпоративній основі,

- запроваджувались власні органи міського самоврядування.

-до складу громади входили міщани - жителі міста, але лише ті, які мешкали поза межами земельної території, що належала єпископу чи княжому замкові.

В Україні першими одержали право самоврядування закарпатські міста, які входили до Угорського королівства (Хуст, Тячів, Вишкове). До середини XVII ст. його мала більшість великих міст України.

Діяло не класичне магдебурзьке право, а пристосоване до місцевих умов. Тому його норми були перероблені і поєднували такі правові джерела: а) праці юристів М. Яскера, П. Щербичата Б. Гроїцького щодо пристосування саксонських правових норм до польських; б) українське звичаєве право; в) правові норми Литовських статутів.

Магдебурзьке право регулювало діяльність органів влади та управління міста, цехових корпорацій, норми цивільного і кримінального права, судоустрій та провадження справ у судах.

Головним органом влади визначався магістрат, який складався з ради (розпорядчого органу) і лави (судового органу).

До ради населення міста щорічно обиралися від 6 до 24 райців і писар на чолі з бурмистром, до лави (скабінат) - 12 лавників (присяжних) на чолі з війтом (суддею).

Війт(солтис) вважався найвищим міським урядовцем.

До молодших урядовців належали комісар (межувальник), городничий (комунальна служба), возний (судовий виконавець), кат, інстигатор, перекладачі, канцеляристи.

До першої кат. міста з повним м.п.(магістрацькі) Львів 1356,Камянець,Київ де формувалися міські представницькі органи влади Рада з бургомістром і лава з війтом. Всі інші міста належ до категорії міст з неповним м.п. - ратушні міста. Третя категорія приватно-панські міста: з найменшими правами, з ласки свого пана,який міг змінити або скасувати. В ратушних містах козацька старшина відала справами козаків,а виборна міська влада - справами міщан. Міщани, які жили на магдебурзькому праві, вважалися вільними, мали право власності у місті, платили податки у міську казну, виставляли ополчення. Місто могло мати власну казну, шинок, млин, лазню, проводити щотижневі торги та щосезонні ярмарки, кошти від яких потрапляли у міський бюджет.

Цивільні тяжби городян розглядали і рада, і лава. Процес в них мав усний, гласний та змагальний характер. Кримінальні - лише лава, a процес був інквізиційний, з допитами і тортурами (за потреби). Апелювати можна було лише до королівського суду, який затверджував вирок. Діловодство у містах велося польською або латинською мовою.