Самостійність у предметній діяльності

На другому році життя дитини відбувається перехідвід просто­го маніпулювання до якісно нових предметних дій — знаряддєвих їх особливістю є те, що спосіб використання знаряддя не є очевидним. Це дорослі знають, що ложка призначена для їжі, а олівець — для малювання. Без допомоги дорослих дитина не навчиться використовувати предмет за призначенням. А роль випадковості тут нескінченно мала, тому й сподівання, що дитина навчиться усього сама, є марними. Ось чому роль дорослих у період раннього дитинства є надзвичайно важливою — вони допомагають дитині відкрити навколишній світ речей.

Оволодіння предметно-практичною діяльністю дитині забезпечує її здатність до наслідування дій оточення.Наслідування — це не просто гримаси, кривляння. Це більш складна властивість, що сприяє розвиткові, навчанню, набуттю життєво важливих умінь та навичок, дорослішанню. Наслідування завжди слугує дитині засобом засвоїти нове.

Оволодіння предметно-практичною діяльністю має не тільки самоцінне значення. Уміння застосовувати предмети є значимим і для побутового самообслуговування (про що йшлося раніше), а також обумовлює ще один важливий аспект — виникнення і становлення гри. Саме на основі предметно-практичної діяльності виникає і розвивається гра.Різниця між предметно-практичною та ігровою діяльністю полягає у тому, що перша націлена на результат, а друга регулюється сюжетом і процесом дії. До трьох років закладаються основи гри. І тут роль дорослих є також визначальною.

Деякі батьки помилково вважають, що будь-яка дитина сама добре вміє гратися і не треба її цього вчити. Насправді ж дитина раннього віку просто маніпулює іграшками, виконує одноманітні дії — кидає, стукає, гризе, — не знаючи, як застосовувати їх. Іноді так грається (як і трирічна дитина), бо ніхто з дорослих просто не показав, як цікаво можна гратися.

Теза про те, що гра не виникає сама собою, не потребує підтвердження. Гра складається під керівництвом дорослихі в спільній діяльності з ними. Спочатку дитині призначення іграшки і з нею: «З чашки варто дати попити ляльці, ведмедикові, песикові». Показують, що однією іграшкою можна гратися по-різному: ляльку можна годувати, умивати, одягати, катати на машинці, вкладати спати тощо. Однією з обов'язкових умов виникнення гри (і для розширення словникового запасу дитини) є піклування дорослих про збагачення дитини різноманітними враженнями. Якщо її обмежено територією кімнати чи квартири, якщо вона не знає назв і призначення елементарних речей, дитина позбавляється основи для розвитку гри: відтворення в уявній ситуації повсякденного життя.

На початковому етапі розвитку ігрових дій для дитини є характерним їх нескінчене повторення. Для того щоб дитина не «застрягала» на відтворенні певних ігрових дій, треба будувати не просто окремі дії, а їх послідовний ряд. Наприклад, замість безцільного пе­рекладання кубиків, можна завантажити їх у машину, привезти їх на будівництво, збудувати будиночок і поселити в ньому песика. При цьому дорослі пояснюють зміст і послідовність своїх дій. Так на очах дитини в грі об'єднують дві, три, чотири дії, одна з яких обслуговує інші. Наступним кроком у розвитку гри є вміння дитини використовувати предмети-замінники — цього дитину треба також вчити — кубик може бути і стільчиком для ляльки, і тарілочкою або цукеркою тощо. Дитина, яка відкрила для себе можливості заміщення, легко орієнтується в ігровому оточенні, знаходить у ньому все, що їй необхідно для сюжету. Використання предметів-замінників стає обов'язковою складовою гри дитини до кінця третього року життя.

Отже, наявність певної логіки у діях: можна прослідкувати їх послідовне розгортання, використання предметів-замінників, а також захоплення діями — все це свідчить про високий рівень розвитку ігрових дій у дитини трьох років.

Існує пряма залежність між розвитком предметної діяльності— умінням дитини діяти з різноманітними предметами та іграшками і характером її звикання до дитячого садка.У дитини, яка вміє різноманітно й зосереджено діяти з іграшками, звикання до нових умов відбувається відносно легко, оскільки вона захоплюється новими іграшками, ігровими діями з ними і рідше згадує про розлуку з рідними. Також вона вміє встановлювати ділові контакти з дорослими. Звідси — позитивний емоційний стан під час перебування в дитячому садку, а в цілому — більш швидке і легке пристосування до нових умов дитячого садка, адже цікава іграшка в руках нехай і незнайомого дорослого є все одно привабливою. А спілкування з ним з приводу іграшки є більш відстороненим. Таке спілкування з приводу предмета в конкретній ситуації має найменший ступінь емоційної близькості, що і дає змогу дитині контактувати «у справі» з незнайомими дорослими.

Формування у дитини ситуативно-ділової форми спілкування з дорослими і розвиток предметно-практичної діяльності має стати об'єктом пильної уваги батьків. Оскільки до дитячого садка швидше звикає дитина, у якої краще розвинута предметна діяльність, а спіл­кування з дорослими вибудовується на основі потреби у взаємодії.

Отже, питання входження дитини в нову ситуацію життєдіяльності є завжди гострим не лише для неї, а також і для її батьків та працівників дитячого садка. Проте саме від дорослих залежить ступінь загострення дитячих переживань і тих труднощів, які відчуватиме дитина в процесі звикання до умов дитячого садка. Дорослі мають максимально полегшити цей процес.Однак, зазвичай ані педагоги, ані батьки не усвідомлюють сповна, наскільки важливим і відповідальним є момент приходу дитини в дитячий садок, наскільки серйозні, хоча іноді не одразу помітні, наслідки він може мати.