Результати дослідження, їх інтерпретація і узагальнення

Методи узагальнення результатів педагогічного експерименту.

Узагальнення(генералізація) − мисленнєві операція об’єднання предметів і явищ за їх спільними, істотними ознаками; спосіб формулювання нового знання у вигляді законів. У. досягають шляхом виділення найважливіших властивостей предметів, явищ та абстрагування від несуттєвих властивостей. З допомогою У. потенційно нескінчена множина даних одиничних спостережень заміняється кінцевою множиною наукових фактів.

Результати дослідження, їх інтерпретація і узагальнення.

Результати дослідження вже оброблені і подані в тій чи іншій формі. Крім того, використання статистичних критеріїв вже дозволило зробити висновок про прийняття чи відкидання статистичної гіпотези Н₁ або Н₀. Н₁ ― гіпотеза про відмінності, Н₀ ― гіпотеза про подібність. Підтвердження Н₁ свідчить про вірність статистичного твердження, а другої ― прийняття гіпотези Н₀ ― про відсутність відмінностей.

Але для науки важливіше отримати максимально достовірне знання, а не „засмічувати” наукові журнали невалідними і ненадійними результатами. Тому стратегія досліджень в будь-якій галузі педагогічної чи психологічної науки така: перехід від пошукового до уточнювального експерименту; від низьких рівнів достовірності ― до високих, від досліджень на малих вибірках ― до досліджень на великих.

В конкретних же дослідженнях значимість помилок І і ІІ роду може сильно залежати від цілей, які вирішуються в експерименті, від предмету вивчення і характеру завдання, яке вирішується в експерименті і т.д.

Прийняття чи відкидання статистичної гіпотези не є єдиною умовою прийняття чи неприйняття експериментальної гіпотези. Якщо статистична гіпотеза відкинута, то дослідник може це реалізувати по різному. Він може завершити експеримент і зробити спробу висунення нових гіпотез, може провести нове дослідження на розширеній вибірці з використанням модифікованого експериментального плану і т.д. „Негативний” результат, як говорять досвідчені експериментатори, теж результат.

Припустимо, що експериментальна гіпотеза підтверджена, або за К. Поппером, не спростована. Необхідно вирішити проблему узагальнення результатів експерименту: на які групи піддослідних можуть бути розповсюджені висновки, в яких зовнішніх умовах будуть відтворюватися результати, чи не буде впливати на результати дослідження зміна експериментатора?

1. Узагальнення стосовно об’єктів. Якщо ми провели експеримент на 30 оптантах ― чоловіках від 19 до 23 років, які є з сімей середнього класу, навчаються на ІІ-ІІІ курсах університетів, то, як правило, необхідно вирішити наступну проблему: на яку популяцію розповсюджувати результати? Граничним узагальненням буде перенесення висновків на все людство. Але подальші дослідження зводяться не лише до уточнення, але й до звуження діапазону використання знайдених закономірностей.

Обмежувачами генералізації виступають позапсихологічні та позапедагогічні характеристики популяції: 1) біологічні і 2) соціокультурні. До основних біологічних характеристик відносять стать, вік, расу, конституційні особливості, фізичне здоров’я. Соціокультурні особливості є другим важливим обмеженням узагальнення результатів. Вирішується проблема можливості розповсюдження результатів на представників інших народів і культур в кроскультурних дослідженнях. Аналогічна робота проводиться з уточнення впливу на результати експерименту таких додаткових змінних, як рівень освіти і рівень доходів піддослідних, приналежність до певного класу і т.д.

Буває, що результати експерименту можна використати лише на тій популяції, представники якої були в складі експериментальної групи. Але й тут проблема: чи можна отримані в експерименті результати розповсюдити на всю популяцію? Вирішення її залежить від того, наскільки при плануванні дослідження і формуванні експериментальної вибірки дотримувались вимоги репрезентативності.

Для перевірки висновків, по-перше, проводять додаткові експерименти на групах представників тієї ж популяції, які не увійшли в первинну вибірку. По-друге, прагнуть максимально збільшити в уточнювальному експерименті кількість експериментальних і контрольних груп.

Метод факторного аналізу розробив Ч. Спірмен у 1904 р. Це комплекс аналітичних методів, які дозволяють виявити латентні (приховані) ознаки, а також причини їх виникнення і внутрішні закономірності їх взаємозв’язку. Спрямований на перетворення вихідного набору ознак в більш просту і змістовну форму. Використовується для зведення отриманих результатів до відносно малого числа незалежних змінних і для виділення факторів, необхідних для опису індивідуальних відмінностей отриманих результатів. Це метод узагальнення результатів і підтвердження гіпотез стосовно природи процесів, які притаманні властивості, котра вивчається. Вихідною інформацією тут є кореляційна матриця, або матриця інтеркореляцій показників тестів (див. мал. 2.5.3.).