Проблеми належності, допустимості, доцільності та істинності методу юридичного дослідження

• допустимість методу - це проблема з якою стикаються (вчені всіх без винятку галузей науки, зокрема юридичних);

• вирішення питань, пов'язаних з допустимістю методу, лежить в площині етико-моральної, естетичної, культурологічної і т.д. проблематики;

• проблема допустимості, з якою стикається дослідник, зумовлена науковими і загально-світоглядними принципами, установками та стереотипами конкретного суб'єкта пізнання, включаючи співвідношення його індивідуальних установок з тими, що панують в суспільстві, притаманні окремому етносу, соціальній групі;

• багато в чому саме позиція щодо допустимості методу зумовлює структуру методології пізнання тощо.

Крім того, ще одним критерієм відбору методу пізнання для його подальшого включення до методології дослідження є доцільність. Проблема доцільності застосування методу, з одного боку, призводить до проблеми істинності, а з другого, і це основне, знову ж до проблеми допустимості.

Під час вирішення питання про доцільність застосування конкретного методу (прийому, способу і т. д.) фактично вирішується питання про те, якого ступеня достовірності (істинності) нам необхідне знання в даному випадку, та який обсяг ресурсів, у тому числі розумових, у процесі застосування того чи іншого методу є сенс витратити для отримання необхідної кількості істинного (певного ступеня істинності) знання. При цьому необхідно враховувати, що необов'язково наші зусилля призведуть до необхідних результатів, тобто наше припущення щодо характеру і ступеня істинності інформації, що необхідна нам для вирішення тієї чи іншої теоретичної та/ або практичної проблеми, забезпечить потрібне рішення.

Якщо ще раз звернутись до прикладу із зважуванням, то зрозумілим є те, що для визначення обсягу витрат при транспортуванні залізничним транспортом яких-небудь сипучих матеріалів, нас цікавлять втрати, які виміряються не грамами, і навіть не кілограми, а, як правило, сотнями кілограмів. Однак виміряти можна ці витрати і до сотих міліграма. Очевидно, що в останньому випадку ступінь істинності знання буде значно вищим, ніж вимірювання з допустимою помилкою в кілограми. Але оскільки витрати на вимірювання до міліграмів навряд чи в даному випадку виправдані з точки зору їх значення для вирішення практичних завдань, пов'язаних з транспортуванням зерна, але досить затратні, то швидше за все, ми застосуємо метод, який хоч і не буде максимально істинним, зокрема, в силу передбачуваної похибки в отриманій інформації, але який буде являти собою оптимальну міру істинності інформації і витрат на її отримання.

З точки зору допустимості, доцільність буде проявлятися в контексті тієї міри можливих відступів від етико-моральних, естетичних, культурологічних тощо принципів і установок, які собі може дозволити суб'єкт пізнання.

Наскільки є припустимим випробування ліків на людях у рамках гуманістичної системи цінностей (в її сучасному розумінні). Відповідь очевидна - неприпустимим. Але, мабуть, зовсім інакше можна відповісти на це питання, за всіх рівних умов, якщо такі випробування дослідник буде проводити власне на собі або на добровольцях.

Ще складніше буде вирішити поставлену проблему в межах християнського вчення. Тому, що виникає питання: "Чи не буде таке випробування ліків формою самогубства?". Особливо, якщо припустити, що ступінь ймовірності летального кінця такого дослідження для піддослідного є абсолютною.

Звичайно, іноді (точніше найчастіше) відповідь на питання про доцільність застосування того чи іншого методу (прийому, способу тощо) в тому чи іншому конкретному випадку може бути отримана лише після закінчення або в процесі застосування цього методу (прийому, способу тощо). Хоча буває іноді це достатньо легко визначити ще до початку дослідження.

Що стосується доцільності у контексті аспекту допустимості, то тут, перш за все, слід відзначити, що така постановка питання можлива лише в тому випадку, коли цінності розуміються не як універсальні і непорушні (в об'єктивному розумінні) феномени, а як певні установки, відступи від яких є припустимими або можливими в силу суб'єктивних побажань чи зовнішньо основоположних велінь чи обставин. В останньому випадку при виборі того чи іншого методу, застосування якого носить з точки зору допустимості дефектний характер, може виникнути проблема доцільності відступу від тієї чи іншої цінності в процесі пізнання. Щоб проілюструвати викладене, звернемось до правового експерименту як методу визначення шляхів правового регулювання.

З усього викладеного вище, неважко зробити висновок про те, що проблематика, пов'язана з відносністю, допустимістю, істинністю і доцільністю методу, є одним з актуальних питань як ТДП, так і будь-якої іншої юридичної науки. При цьому ця проблематика включає не лише проблему наповнення змістовної сторони понять відносність, допустимість, істинність, а й інші проблеми, зокрема:

• проблему співвідношення принципів методології з відносністю, допустимістю доцільністю та істинністю методу;

• проблему впливу завдань і цілей дослідження на відносність, допустимість, доцільність, істинність методу, особливо в контексті конкретного історичного етапу;

• проблему впливу конкретних форм прояву відносності, допустимості, істинності і доцільності методу і т. д.