ТЕМА ДРУЖБИ І КОХАННЯ У СОНЕТАХ ШЕКСПІРА

Сонети Шекспіра мали присвяту: “Л. Н.”. Ще досі залишається відкритим питання, хто ховається за цими ініціалами. Більшість схиляються до версії, що це ініціали або графа Генрі Різлі Саутгемптона, І або графа Вільяма Герберта Пемброка. Існує версія, що це ініціали оксфордського студента Генрі Віллоубі, котрий в 1594 р. випустив у світ поему про нещасливе кохання. Але всі версії занадто хиткі, бо у Шекспіра було чимало друзів. Або ці ініціали могли належати якомусь спритному й злодійкуватому містеру, що роздобув рукопис сонетів і без дозволу Шекспіра передав видавцю Томасу Торпу, котрий у свою чергу порушив авторське право: видав сонети, навіть не повідомивши про це їх творця. Внадрукованій збірці їх було 154. Більшість з них (1—126) присвячені другові. Слід зазначити, що серед тих сонетів вирізняється 66, котрий міг би бути своєрідним епіграфом до трагедій Шекспіра. Сонети 127—154 (їх 28) присвячені загадковій “смаглявій леді”. Ці групи віршів пов’язані між собою певним сюжетом: прекрасний юнак, безумовно, друг поета, звабив кохану жінку поета — “смагляву леді”, а до того ж віддав свою прихильність іншому поету. Отже, і дружба, і кохання зазнали втрат. Але поет (ліричний герой) проходить через усі випробування життя, жорстокі і безжальні, нескорений духовно. Власні біди, страждання допомагають йому зрозуміти душевні муки інших, побачити суспільні пороки. Ідеали ліричного героя розбиті. Він у розпачі. Але знаходить у собі сили продовжити життя в ім’я зрадливого друга, щоб не полишити його сам на сам зі світом, де панує зло. Отже, дружні стосунки для ліричного героя — над усе.У 66-му сонеті окреслений нерозв’язаний конфлікт між ліричним героєм і суспільством, у якому панують жорстокість і несправедливість, що є наслідком бездуховності, культу золота, безбожності. Відчуваючи безвихідь, розпач, ліричний герой, стомлений переживаннями, благає смерті. Але водночас жадана смерть загрожує йому втратою того, що є найсвятішого в його серці, — почуття любові. І ліричний герой заради цього почуття продовжує жити, прирікаючи тим самим себе на нові страждання

Шекспір залишив по собі чимало таємниць, одна з яких: хто є прототипом прекрасного юнака і хто надихнув поета на створення образу “смаглявої леді”? Щодо юнака літературознавці майже в один голос висувають припущення, що прототипом його могли бути або граф Саутгемптон, або граф Пемброк, особливо — перший, котрий був покровителем Шекспіра.

Щодо “смаглявої леді”, то більшість дослідників вважають, що прототипом могла бути Мері Фіттон — коханка графа Пемброка. Вона не була аристократкою, але була певною мірою аристократкою духу. Шекспір, який часто бував у лондонських апартаментах графа, не міг не звернути уваги на Мері й не захопитися її тонким розумом і вишуканістю манер. портрет “смаглявої леді”. Він відрізняється від традиційних “портретів” героїнь сонетів, які писали тогочасні англійські поети, послідовники (так вони себе називали) італійця Франческа Петрарки. Як правило, вони змальовували янгелоподібну красуню із ледве не золотим волоссям, з білосніжним обличчям, гордовиту, неприступну. Вона була штучною.Шекспір створив образ живої жінки. Краса її була земна, але саме й це зачарувало поета. Вона була смаглява, брюнетка, із звичайною ходою, із звичайним голосом. Але поет покохав її, і вона стала найпрекраснішою жінкою на землі.“Смаглява леді” розбила його серце, принесла страждання. Вона зраджує кохання, ліричний герой у розпачі , зазнає подвійного лиха. “Смаглява леді” віддала перевагу юнакові, котрого ліричний герой вважав своїм другом. Душевні страждання досягають найвищої точки.

Сонет має жорстку віршову форму, яка вимагає від поета особливої майстерності. У сонеті завжди 14 рядків. Пишеться він найчастіше п'ятистопним ямбом (рідко - шестистопним або чотиристопним; чотиристопним ямбом написаний, наприклад, 145-й сонет Шекспіра). Композиційно сонет поділяється на дві частини: перша (8 рядків) - це зав'язка, друга (6 рядків) -розв'язка. У свою чергу зав'язка складається з двох чотиривіршів (катренів), розв'язка - з двох тривіршів (терцетів)

ІСТОРИЧНІ ХРОНІКИ ШЕКСПІРА РІЧАРД 3 І ГЕНРІХ 4

Річард III – п’єса Вільяма Шекспіра, написана в 1592-1593 роках. П’єса є хронікою життя й діянь Річарда Глостера із династії Йорків. Вона завершує цикл п’єс-хронік, так звану першу тетралогію, із історії Англії 15-го століття, розпочинаючи розповідь там, де закінчився сюжет «Генріха VI».

Вперше п’єса надрукована в 1597 році, потім 5 разів виходила окремими виданнями Quarto, і нарешті увійшла до великої збірки п’єс Шекспіра Folio 1623 року. Загалом Річард III в кінці 16-го та на початку 17-го століття друкувався більше, ніж будь-яка інша п’єса Шекспіра. Окремі видання були піратськими, надиктованими по пам’яті акторів, тому в них є чимало пропусків і спотворень.

Джерелом для створення Річарда III послужила хроніка Голіншеда, який опирався на попередню хроніку Голла і на твір Томаса Мора «Історія короля Річарда III». При написанні п’єси Шекспір залишився лояльним династії Тюдорів, для яких було вигідно зобразити останнього з королів-Йорків у якомога менш привабливих барвах. Історичний аналіз показує, що Річард III не особливо відрізнявся від своїх сучасників ні віроломством ні жорстокістюУ Шекспіра Річард III не тільки носій середньовічного зла, а й гравець із долею, авантюрист. На відміну від попередніх п’єс-хронік, «Річард III» не просто переповідає події. Це вже твір із чіткою драматичною композицією із королем-негідником у центрі. Шекспір створив сильний, обдарований, артистичний образ короля, що підноситься над іншими персонажами, короля якому ніхто не може опиратися. Трагізм Річарда III у тому, що він веде боротьбу із несприятливим часом, намагаючись скорити його своїй волі, й зазнає в цій боротьбі поразки.Тематично й сюжетно хроніка «Річард III» пов'язана з трилогією «Генріх VI» і разом з нею складає першу тетралогію історичних хронік Шекспіра.

СЮЖЕТ:Відображено останній етап війни Білої і Червоної троянд та її фінал. Після тривалої і запеклої боротьби до влади прийшли Йорки - королем став представник їхньої династії Едвард IV. Проте міжусобиця на цьому не припинилася; через певний час вона розгорілась і всередині табору Йорків, та й супротивники їхні не склали зброї. Едвард IV виявився слабким і недалекоглядним правителем, який діяв за принципом «королю все дозволено»; одружившись із леді Грей, він підніс до влади її численну й не дуже знатну рідню, що викликало обурення серед давніх його прибічників. Помираючи, він залишив корону неповнолітньому синові Едвардові й призначив регентом свого брата Річарда, герцога Глостера. Зразу ж спалахнула боротьба між Річардом, з одного боку, і королевою Єлизаветою та її ріднею Вудвілами - з другого, в якій переміг герцог Глостер. Він проголосив себе королем Річардом III, але його правління виявилося короткочасним: проти нього виступила коаліція ворогів, очолена графом Річмондом, який, перемігїпи у битві при Босворті, став королем Генріхом VII і поклав початок династії Тюдорів.

Своєрідний титанізм Річарда III виявляється і в тому, що він вступає в боротьбу з «часом», намагається скорити його своєму бажанню, своїй волі. Цей конфлікт героя з «часом» виразно намітився вже в останній частині «Генріха VI», а в хроніці «Річард III» він досягає апогею, за яким швидко настає катастрофічна розв'язка. Протягом усього твору послідовно акцентується «випадіння» Річарда III з «часу», яке переростає в дерзновенне прагнення героя «осідлати час», повернути його в бажаному напрямі. Річард III хоче створити свій «час», але цей час не збігається з об'єктивним часом історії, і тому всі потуги героя закінчуються крахом. Зрештою, в своєму творі Шекспір осуджує волюнтаризм Річарда III, невіддільний від його аморальності.

Спеціальні дослідження показують, що стилістикою «Річард III» дуже близький до «Генріха VI», але своєю структурою це вже інший твір. Для нього характерна не епічно-хронікальна, а суто драматична композиція. «Річард III» - це монодрама, тут порядок і хід подій визначаються не стільки спонтанним рухом історії, скільки особистістю головного героя, його характером і волею, планами і намірами.

Генріх IV

П’єса

Джерелом сюжету з'явилися кілька анонімних п'єс і літописи Холіншеда, з якими, однак, Шекспір ​​обійшовся дуже вільно. П'єси про царювання Генріха IV складають як би серединну частину тетралогії, початком якої є «Річард II», а кінцем - «Генріх V». Всі вони пов'язані послідовністю історичних подій і спільністю деяких персонажів. Дія п'єси розгортається в Англії початку XV ст., Коли королівська влада стверджувала себе у боротьбі зі свавільними феодалами.

СЮЖЕТ:Король Генріх IV збирається очолити похід у Святу Землю, що має стати єпітимією, церковним покаянням, за вбивство Річарда II. Але ці плани зриваються, коли король дізнається від графа Уестморленда, що бунтівний уельський полководець Оуен Глендаур завдав поразки величезної англійської армії на чолі з Едмундом Мортімером, графом Марч, який потрапив у полон. Генріху також повідомляють, що в битві при Холмдоне юний Гаррі Персі, на прізвисько Хотспер («Гаряча Шпора», т, е. «Шибайголова»), розбив шотландців на чолі з Арчіболдом, графом Дугласом, але відмовився видати бранців королю. Згадавши про власний норовливим сина, Генріх дозволяє собі позаздрити графу Нортемберленду, батькові Хотспера.

Тим часом принц Уельський Хел розважається у своєму будинку з сером Фальстафом - огрядним лицарем, чию схильність до веселощів і хересу НЕ стримують ні сивини, ні порожній гаманець. Нед Пойнс, один з безпутних дружків принца, вмовляє його і сера Фальстафа пограбувати паломників і купців. Хел противиться, але Пойнс по секрету розповідає йому, як можна при цьому виставити Фальстафа боягузом, яким той і є. Залишившись один, принц розмірковує про свою поведінку. Він збирається наслідувати сонцю, яке ховається в хмарах, щоб з'явитися потім у ще більшому блиску.

Після помилкових повідомлень про перемогу граф Нортемберленд нарешті дізнається, що його син Хотспер убитий в битві при Шрусбері і що королівська армія на чолі з другим сином короля Джоном Ланкастером і графом Вестморленд рухається йому назустріч. Граф вирішує об'єднати свої війська з силами бунтівного архієпископа Йоркського.