Література латинською мовою

Загальна характеристика західноєвропейської літератури Середньовіччя (хронологічні межі, періодизація, світоглядна картина, мовна і жанрова система).

Середньові́чна літерату́ра — це період в історії світової літератури, що розпочинається в надрах пізньої античності (4-5 століття), а завершується у 15 столітті. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійних гімнів Амвросія Медіоланського, творів Августина Блаженного, переклад Біблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року).

Періодизація: раннє середньовіччя(5-10 ст.); зріле середньовіччя(11-15 ст.).

Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством(заклало основу світогляду, сюжети).

Головні риси: теоцентричний світогляд(в центрі всього – Бог, акцентується увага на морально-етичні цінності); уявлення про дуалізм світу: земна (іманентна) і духовна (трансцендентна) частини; символічність та алегоризм; універсалізм; колективна свідомість(персонажі відображу культуру колективу, груп людей, герой – представник певного середовища); соціальна за ангажованість(твори відображали суспільні стосунки, проблеми феодалізму, ієрархічний лад,…).

Жанровий розподіл художніх творів продовжився за міцною традицією античності. У європейській літературі чітка жанрова класифікація художніх творів продовжувалась до 20 століття. На передній план у добу середньовіччя поступово виходить периферійний для античної літератури жанр — розповідна проза, де поєднувалися історичний переказ, чудесна подія або дивовижний випадок, побутовий елемент і моральне напучування («Діяння римлян» тощо). В період раннього Середньовіччя в літературі переважав героїчний епос, а саме саги. Пізніше, з розвитком лицарської літератури зявляються такі жанри як лицарська поезія та лицарський роман. Поезія поділялась на такі жанри: канцона, альба, сирена, тенцона, сирвента, пасторелла, балада. Також розвивається клерикальна література,яка писалась латинською мовою.

Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло у 12-13 столітті. У цей час його найвагомішими досягненнями стали лицарська література, героїчний епос. Згасання середньовічної культури і перехід її в якісно нову стадію — Відродження (Ренесанс) — проходить в Італії у 14 столітті, у решті країн Західної Європи — у 15 столітті.

Література латинською мовою.

В основному латинською мовою писалась клерикальна(церковна) література. Клерикальна література створювалася для потреб церкви. Основні жанри:

1. Богослужбовий жанр - пісні, молитви, гімни й літургійна поезія. Тут уперше з'являється рима. Бурхлива творчість пов'язане з тим, що не існує церковних канонів (до 16 століття). Кожна церква могла прикрашати свою службу власними вставками. На зразок цих віршів виникає безліч повчальних творів. «Плач Богоматері біля хреста», «Плач Рахілі про чад».
2. Агіографія - житія святих. Зразок повчального читання для віруючих. До нас дійшло багато, два різновиди: а) житіє грішника-язичника, що пізнав істину й перетворився – «Житіє Марії Єгипетської». До нього сходять коріння авантюрного роману. б) житіє християнина із самого народження. Чітка схема: описувалася недитяча серйозність, перші подвиги, дарунок передбачення, зречення від світу, мученицька смерть, чудеса після смерті. З 12 століття широке поширення здобуває розважальна тенденція - оповідання про чудеса. Утворилися цілі збірники начебто «Чудеса діви Марії». Жанру чудес близький жанр бачень - провидіння. Алегорична поезія.
3. Проповідь. Збірник «Римські діяння».
4. Літописний жанр, жанр хроніки. «Хроніка Саксона Граматика».
   Паралельно із цим існувала сміхова, несерйозна література (пародіа сакра) - її створювали школярі й нижчі клірики. Незвичайна вченість авторів. «Вечеря Кіпряни» («Каэна Купріана»). Пародійна форма: на вечір збираються всі герої Біблії, в усіх є пародійна риса. Дуже часто таку літературу санкціонувала сама церква. Створювалися особливі «свята дурнів», де знімалися окови церкви.
5. Літургійна драма. Пов'язана з літургією, на зміну античній драмі. Сценки з Біблії, поступовий розвиток із читання по ролях.

Латинською мовою писалась світська література, яка була притаманна періодам Каролінського та Оттонівського відродження. Також до неї відносять поезію вагантів та латинські історичні хроніки.

Каролінське Відродження. Тривало за Карла Великого (768- 814). За наказом Карла у спеціальних майстернях - скрепторіях - переписувались і розмножувались античні рукописи, вивезені з Італії. На державну службу до себе він запрошував з усіх кінців Європи відомих своєю вченістю й талантами духовних та світських осіб - учених, письменників, будівельників, дипломатів та ін. Так, деякий час в Ахені жили відомий учений з Північної Італії Павло Діакон, автор знаменитої «Історії лангобардів»; талановитий педагог, автор підручників англосакс Алкуїн; прекрасний знавець латинської мови франк Егінхард, який написав цікавий у багатьох відношеннях «Життєпис Карла Великого».Державною мовою і мовою культури в різноплеменній імперії Карла Великого була латинь. Для поновлення латинської писемності багато зробили вчені-поети. При дворі Карла з учених, найкращих учнів, сановників було створене своєрідне об'єднання вчених, поетів, любителів поезії, відоме під назвою «Академія Карла Великого». Тут читались лекції, обговорювались богословські питання, тлумачились твори різних авторів; на диспутах змагались у вченості та дотепності, на банкетах - у вишуканих компліментарних віршах славили Карла, його походи і перемоги, його родину. Однією зі значних середньовічних пам'яток є поема «Вальтарій»,приклад створення книжкового латинського епосу на матеріалі народних сказань. Більшість дослідників вважає, що поема виникла в середині IX ст. і автор її належить до «третього покоління» поетів каролінгського Відродження. Ім'я його, можливо, Геральд (так він називає себе в тексті).

Оттонівське Відродження. Тривало в період правління Оттона І і Оттона ІІ (Х – ХІ ст..) – творчість черниці Хросвіти, що писала релігійні гімни.

Латинські хроніки. Найбільш значними історичними працями раннього середньовіччя є «Історія готів» Іордана (VI ст.), «Історія франків» Григорія Турського (VI ст.), «Церковна історія народу англів» Беди Високоповажного (VIII ст.), «Історія датчан» Саксона Граматика (XII ст.) та ін.