Контрактація та інші окремі договори щодо реалізації сільськогосподарської продукції

1.

1. За договором переробки давальницької сировини одна сторона (замовник) зобов’язується надати давальницьку сировину другій стороні (виконавцю), а виконавець зобов’язується переробити надану давальницьку сировину в готову продукцію та передати останню замовнику, який зобов’язується прийняти її та сплатити за її переробку.

Поставка сировини для переробки повинна випереджати строки виконання робіт з виготовлення готової продукції.

2. Виконавцем за договором переробки давальницької сировини є особа, яка має підприємств, як цілісний майновий комплекс.

Стаття_(2)_ . Давальницька сировина

1. Давальницька сировина – це сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, передані виконавцеві замовником в натурі без оплати їх вартості для безпосереднього використання у виробництві готової продукції, що належить та повертається замовнику, які визначають основні (ідентифікаційні) властивості готової продукції або характер процесу (процесів) її виробництва.

2. Давальницька сировина за договором переробки давальницької сировини для виготовлення готової продукції може піддаватися переробленню, обробленню, збагаченню чи використанню.

Стаття_(3)_. Поставка давальницької сировини та готової продукції

1. За договором переробки давальницької сировини поставка сировини для переробки є обов’язком замовника, а поставка готової продукції – обов’язком виконавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. До якості давальницької сировини та готової продукції за договором переробки давальницької сировини застосовуються положення про якість матеріалів, що передаються за договором підряду, та якість робіт, виконаних підрядником відповідно, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. До умов поставок давальницької сировини та готової продукції за договором переробки давальницької сировини можуть застосовуватися положення про поставку товарів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття_(4)_.Розрахунки за договором переробки давальницької сировини

1. Оплата робіт виконавця за договором переробки давальницької сировини за погодженням сторін можлива грошима, частиною давальницької сировини чи частиною готової продукції або з використанням усіх цих форм, якщо інше не встановлено законом.

12. До договору переробки давальницької сировини для побутових потреб громадян, що є також різновидом договору побутового замовлення, застосовується конструкція публічного договору.

За договором побутової переробки давальницької сировини умови поставки не входять до умов згадуваного договору. Правове регулювання такого договору здійснюється за допомогою норм про побутовий підряд, за винятком можливої натуральної оплати за цим договором, що пропонується передбачити загальними положеннями про договір переробки давальницької сировини.

13. Поділ умов договору на істотні, звичайні та випадкові має загальнонауковий, теоретичний характер; для конкретного договору на рівні індивідуального становища суб’єктів всі умови будуть істотними, тобто мати безпосередній вплив на факт його укладення.

14. Для договору переробки давальницької сировини на теоретичному рівні істотними є умови про предмет договору, про порядок та строки поставки, умови про норми витрат давальницької сировини, строки повернення її залишку та основних відходів. Умова про предмет договору переробки давальницької сировини містить у собі інформацію про кількість, номенклатуру, асортимент давальницької сировини чи готової продукції, вартість сировини. Вказівка на вартість сировини та готової продукції є звичайною умовою договору, ознакою об’єкта правовідносин, що слугує для правильного обчислення та забезпечення повноти розрахунку. Звичайними є умови про якість сировини чи готової продукції, а також умова про конкретний спосіб виготовлення продукції. Всі інші умови є випадковими.

15. Порядок укладення договору переробки давальницької сировини підпорядкований загальному порядку укладення цивільно-правових договорів. Форма договору переробки давальницької сировини повинна бути письмовою.

Особливістю договору побутової переробки давальницької сировини є те, що цей договір може укладатися на підставі публічної оферти.

Загальні особливості укладення зовнішньоекономічного договору переробки давальницької сировини передбачені законодавством про зовнішньоекономічну діяльність. Конкретні вимоги передбачені спеціальним законодавством про зовнішньоекономічні операції з давальницькою сировиною.

16. Порядок виконання договору переробки давальницької сировини, виходячи з типологічної приналежності цього договору, підпорядкований нормам про договір підряду.

17. Особливістю договору переробки давальницької сировини як підрядного договору є обмеження або повна неможливість надання вказівок та контролювання замовником роботи, яку здійснює виконавець. Це зумовлено взагалі специфікою виробничих процесів в умовах виробничих підприємств, а також тим, що сам виробничий процес отримання готової продукції з сировини або окремі його частини можуть бути комерційною таємницею виконавця.

18. Наявність у договорі переробки давальницької сировини відносин з поставки є за своєю природою допоміжним елементом, що забезпечує організацію та виконання основних підрядних обов’язків сторін за договором. У разі виникнення конкуренції норм про поставку та норм про підряд (порядок надання сировини, порядок приймання виконаної роботи) слід застосовувати норми про договір підряду, якщо договором або законом не передбачено інше.

19. Сторонами договору переробки давальницької сировини може бути зазначена можливість застосування норм про поставку у нормуванні поведінки сторін, пов’язаної з передачею майна, якщо це не суперечить положенням законодавства щодо договору підряду та не врегульовано самим договором.

20. У загальному випадку правові наслідки порушення договору переробки давальницької сировини передбачаються договором, загальними положеннями про правові наслідки порушення зобов’язань, загальними положеннями про відповідальність за порушення зобов’язання та положеннями про порушення договору підряду. Особливістю цивільно-правової відповідальності за договором переробки давальницької сировини як підприємницького договору є можливість застосування заходів відповідальності до порушника без уваги до факту його вини.

21. Для належного регулювання виявлених в результаті дослідження розбіжностей в законодавстві обґрунтована необхідність внесення таких змін до законодавства України:

1) Доповнити ст. 873 ЦК України (Розмір плати за договором побутового підряду) частиною 3 такого змісту: За договором побутової переробки давальницької сировини оплата за виконану роботу може бути передбачена у натуральній формі (давальницькою сировиною, готовою продукцією), грошима або поєднанням вказаних форм.

2) Змінити назву ст. 858 ЦК України «Відповідальність підрядника за неналежну якість роботи», яка не відповідає фактично викладеному у ній змісту, на назву «Наслідки неналежної якості роботи виконаної підрядником».

3) Внести зміни до ч.5 ст. 715 (Договір міни) ЦК України та викласти її у такій редакції:

До договору, в якому замість розрахунків за товари, роботи, послуги передбачається виконання робіт, надання послуг, передача виключних прав, застосовуються положення, встановлені частиною 2 статті 628 цього Кодексу.

4) Внести зміни до Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.01 № 47, де замінити слова «послуги з переробки (обробки, збагачення) давальницької сировини» на «роботи з переробки (обробки, збагачення) давальницької сировини».

22. Вважаємо необхідним переглянути положення Господарського кодексу України щодо вимог до установчих документів суб’єктів господарювання, виходячи з концепції загальної, а не спеціальної правоздатності юридичних осіб; переглянути положення ст. 180 щодо істотних умов договору; ч.2 ст.189 відносно можливості вказувати у договорі ціну в іноземній валюті та привести їх у відповідність з положеннями Цивільного кодексу України

2.

Контрактація та інші окремі договори щодо реалізації сільськогосподарської продукції

Формування державній ресурсів сільськогосподарської продук­ції, забезпечення населення продовольством, а переробних підпри­ємств — сировиною значною мірою залежать від чітко налагодженої системи договірних відносин із закупівель цієї продукції у сільсько­господарських товаровиробників. Оскільки, як вважає В. В. Луць, біржова торгівля сільгосппродукцією не досягла належного рівня, закупівлі цієї продукції заготівельниками та іншими організаціями безпосередньо у її виробників здійснюються переважно за догово­рами контрактації.

Контрактація. Ці договори є традиційною формою закупівлі сільськогосподарської продукції ще з часів радянського права.

У попередньому законодавстві договір контрактації регулювали положення гл. 24 ЦК 1963 р. та нормативно-правові акти, прийня­ті відповідно до нього.

2004 р. відбулися зміни в системі нормативно-правових актів, у тому числі з питань регулювання розглядуваних відносин. Так, з 1 січня 2004 р. набрали чинності ЦК та ГК. Обидва кодекси міс­тять положення про регулювання відносин із закупівлі сільськогос­подарської продукції на умовах договору контрактації.

За ЦК, договір контрактації є різновидом купівлі-продажу. По­ложення про цей вид договірного зобов'язання міститься в гл. 54 ЦК. На ці відносини, відповідно, поширюється дія параграфу 1 гл. 54 ЦК — "Загальні положення про купівлю-продаж". Параг­раф 4 гл. 54, безпосередньо присвячений договору контрактації сільськогосподарської продукції, містить одну статтю — ст. 713, в якій визначається поняття цього договору, і зауважується, що до згаданого договору застосовуються загальні положення про купів­лю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором та законом. За ч. 1 ст. 713, ЦК договір контрактації сільськогосподарської продукції визначається як та­кий, за яким виробник сільськогосподарської продукції зо­бов'язується виробити визначену ним сільськогосподарську про­дукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язуєть­ся прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими ціна­ми відповідно до умов договору.

У ч. З ст. 713 ЦК передбачено можливість визначення законом особливостей укладення та виконання договорів контрактації. Це положення дає можливість визначити співвідношення положень ЦК і ГК щодо регулювання відношень із договору контрактації: з одного боку, положення ГК (ст. ст. 272-274) є спеціальними сто­совно положень ст. 713 ЦК; тому вони мають переважне значення в регулюванні відносин із закупівлі сільськогосподарської продук­ції за договором контрактації. З іншого, якщо спеціальним зако­ном окремі питання не врегульовано, мають застосовуватися поло­ження ЦК: загальні — про купівлю-продаж, про договір поставки, якщо вони відповідають природі відносин, які існують між сторо­нами відповідно до конкретного договору, та іншим спеціальним законом не встановлені окремі правила про регулювання того або іншого питання. З огляду на це, положеннями ст. 272 ГК обмежу­ються можливості застосування договору контрактації лише випад­ками державної закупівлі сільськогосподарської продукції, яка здійснюється за договорами контрактації, що укладаються на осно­ві державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

Договір контрактації належить до тих договорів, що опосеред­ковують перехід права власності (право повного господарського ві­дання) від виробника сільськогосподарської продукції до держави в особі заготівельної (закупівельної) організації.

Договір контрактації є оплатним, взаємним, консенсуальним. Згідно з ним виробник сільськогосподарської продукції (надалі — виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельно­му) або переробному підприємству чи організації (надалі — кон­трактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асорти­менті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийня­ти і оплатити її. Договір вважається укладеним з моменту досягнен­ня сторонами домовленості щодо всіх його істотних умов, передба­чених ч. З ст. 272 ГК.

Сторонами договору контрактації є виробник і контрактант. Контрактантами є заготівельні (закупівельні) або переробні підпри­ємства або організації, на які у встановленому порядку покладено функції державної закупівлі, заготівлі сільськогосподарської про­дукції (міністерства, відомства, підприємства й організації, яким надано такі повноваження, наприклад, організації споживчої коо­перації). Виробниками є організації всіх організаційно-правовихформ, що виробляють сільськогосподарську продукцію (колектив­ні, державні, акціонерні сільськогосподарські підприємства, фермерські та інші господарства).

Контрактація є самостійним договором, хоча за предметом і змістом він подібний до договорів поставки і купівлі-продажу, що й зумовило передбачену ч. З ст. 713 ЦК можливість застосовувати до відносин з договору контрактації правила договорів поставки та положень про купівлю-продаж.

При цьому слід враховувати, що, згідно з п. 4 ст. 1 Закону Ук­раїни від 22 грудня 1995 р. "Про поставки продукції для держав­них потреб", особливості відносин, що виникають у зв'язку з пос­тавками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподар­ської продукції, продовольства, регулюються окремими актами законодавства України. Тобто при регулюванні відносин щодо за­купівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб не можуть бути застосовані положення зазначеного Закону. Так, за­купівля сільськогосподарської продукції і продовольства для за­гальнодержавних потреб регулюється Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 62/96 "Про задоволення державних і регі­ональних потреб у сільськогосподарській продукції на 1996 рік" (див. лист Вищого арбітражного суду України від 22 березня 1996 р. № 01-8/110 "Про Закон України "Про поставки продукції для державних потреб").

У разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, що цілком або частково відбувається за рахунок державних коштів, за умови, коли вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 2 тис. євро, а робіт — 100 тис. євро, то до таких відносин застосовується Закон України від 22 лю­того 2000 р. "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 6 цього Закону, у разі, якщо предметом закупівлі є сільськогосподарська продукція чи продукти харчування вітчизняного виробництва, брати участь у тендерах можуть виключно вітчизняні сільськогосподарські товаро­виробники та підприємства харчової або переробної промисловос­ті. Відповідно до ч. З ст. 14 Закону України "Про закупівлю това­рів, робіт і послуг за державні кошти" замовник не має права діли­ти закупівлю на частини з метою уникнути застосування процедур, передбачених цим Законом, з урахуванням ч. 1 зазначеної статті, яка визначає основною процедурою закупівлі відкриті торги. Тоб­то замовник зобов'язаний здійснювати закупівлю, враховуючи не­обхідність раціонального й економічного витрачання бюджетних коштів, забезпечення максимальної конкуренції та прозорості під час здійснення закупівлі.

Специфіка договору контрактації полягає в тому, що 1) він є за­мовленням держави сільськогосподарському виробнику на відпо­відну продукцію; 2) його предметом може бути лише сільгосппро­дукція, що, як правило, на момент укладання договору ще не існує в натурі; 3) однією зі сторін договору є безпосередньо виробник продукції;. 4) на контрактанта покладаються певні обов'язки щодо сприяння виробнику (так договір контрактації певною мірою опо­середковує відносини щодо виробництва продукції).

Предметом договору контрактації є продукція, одержувана внаслідок сільськогосподарського виробництва; продукцією є речі, визначені родовими ознаками, як у сирому вигляді, так і ті, що заз­нали первинної обробки. Продукція, передана в рахунок виконан­ня договору контрактації, має бути виготовлена в господарстві ви­робника.

При цьому, за загальним правилом, реалізація сільськогоспо­дарськими виробниками отриманої ними продукції здійснюється на принципах вільного вибору форм, способів, видів і місця реалі­зації, за цінами, встановлюваними угодою сторін, а реалізація про­дукції в рахунок державного контракту чи замовлення — за ціна­ми, встановленими умовами договорів з урахуванням показників нормативних актів.

Істотні умови договору контрактації сільськогосподарської продукції, як було зазначено, передбачені ч. З ст. 272 ГК. Договір вважається укладеним з моменту досягнення домовленості зі всіх обов'язкових (істотних) умов зазначеної статті, але це не є перешкодою для сторін, для того щоб у договорі були визначені й інші умови.

Вид продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин є істотними умовами відповідно до абзацу другого части­ни 3 ст. 272 ГК.

Якість (сортність) сільськогосподарської продукції, що переда­ється виробником, має відповідати стандартам, технічним умовам, правилам ветеринарного й санітарного нагляду. Недоброякісність (невідповідність її обумовленій сортності) переданої продукції є підставою для відмови контрактанта цілком або частково від такої продукції, або для вимоги щодо відповідного зменшення ціни про­дукції відповідно до ст. 708 ЦК, тобто для прийняття її за дійсною ціною, котра відповідає якості цієї продукції.

Кількість і асортимент сільськогосподарської продукції, що підлягає закупівлі, визначається в договорах відповідно до держав­ного контракту, а у разі його відсутності — за домовленістю сторін.

Умови доставки: за договором контрактації, за загальним прави­лом, вивезення, експедирування й розвантаження продукції прова­дяться контрактантом або за його рахунок. Але на практиці кон­трактант найчастіше не здійснює вивезення продукції від виробни­ка власними силами. Сторони в договорах встановлюють один із наведених далі порядків вивезення (або використовують їх у сукуп­ності стосовно окремих обсягів закуповуваної продукції): 1) кон­трактант приймає продукцію безпосередньо у виробника; 2) контрактант приймає продукцію на своїх приймальних пунктах; 3) ви­робник безпосередньо доставляє продукцію третім особам за вка­зівкою контрактанта. Окремо в договорі має бути зазначена кіль­кість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у вироб­ника. Ця умова є істотною для договору.

У договорі контрактації зазначаються ціна за одиницю виміру продукції, загальна сума договору. Відповідно до змісту ст. 632 ЦК, зміна ціни після укладення договору дозволяється лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Ціна на сіль­ськогосподарську продукцію, що поставляється, не може змінюва­тися угодою сторін, якщо договір укладено на підставі державного контракту, яким передбачена ціна. Вступаючи в такі договірні від­носини виробник погоджується з умовами держконтракту. На про­дукцію, що закуповується не в рахунок держконтракту чи понад нього, сторони можуть установити інші ціни своєю угодою.

Строки виконання договору встановлюються з урахуванням особливостей виробництва і способу одержання (збирання, зберіган­ня, дозрівання) певного виду сільськогосподарської продукції з ура­хуванням місцевих умов заготівель. Стосовно окремих видів сіль­ськогосподарської продукції, зокрема продуктів рослинництва, за­гальні строки можуть змінюватися й уточнюватися з урахуванням кліматичних умов даного року збирання врожаю. Невід'ємною час­тиною договору є погоджені сторонами графіки доставки, що кон­кретизують терміни здачі продукції, оскільки на практиці для цього договору характерною є тривалість відносин між сторонами. Істот­ними для цього договору є строки здавання-приймання продукції, хоча незазначення інших строків може ускладнити виконання його.

Контрактант зобов'язаний прийняти доставлену продукцію на своєму приймальному пункті або у виробника в обумовлений тер­мін, не допускаючи простою транспортних засобів виробника.

Для договору контрактації характерно також те, що він передба­чає обов'язок контрактанта надавати виробнику певну допомогу в організації виробництва і здачі продукції, в забезпеченні господарс­тва тарою і пакувальними матеріалами, у видачі промислових чи продовольчих товарів або комбікормів у порядку зустрічного прода­жу (що не передбачено законодавством про поставку). Це випливає з поняття договору контрактації та визначення обов'язків контрак­танта щодо надання допомоги в організації виробництва сільсько­господарської продукції та її транспортування на приймальні пун­кти і підприємства як істотної умови договорів контрактації.

Контрактант зобов'язаний вчасно і цілком розрахуватися за от­риману продукцію. В іншому разі відповідно до ст. 4 Указу Прези­дента України від 16 березня 1995 р. № 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві Укра­їни" підприємства оптової та роздрібної торгівлі незалежно від форм власності сплачують пеню у розмірі 1,5% від суми платежу на користь товаровиробника сільськогосподарської продукції та про­довольства за кожен банківський день прострочення платежу, як­що більший розмір пені не обумовлено угодою сторін.

Для договорів контрактації встановлено обов'язковий авансо­вий порядок оплати отриманої продукції. Сторони зобов'язані виз­начити в договорі розмір такого авансу і терміни його виплати. Так, для закупівель сільськогосподарської продукції за держкон­трактом встановлено обов'язковий порядок авансового платежу в розмірі 50% вартості законтрактованої продукції.

Для договору контрактації є обов'язковими положення про від­повідальність сторін, а також вимога реального виконання зо­бов'язань. За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором настає відповідальність у вигляді неустойки і/чи відшкодування збитків. Відповідальність сторін за порушення договору грунтується на принципі вини. Виробник звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань, як­що вони не були виконані внаслідок стихійного лиха, інших нес­приятливих умов або з вини контрактанта. Доказами настання цих подій можуть слугувати висновки державної інспекції якості та сер­тифікації сільськогосподарської продукції, ветеринарного нагляду, метеослужби, акти страхових організацій тощо.

Біржові договори щодо реалізації сільськогосподарської продукції. Особливе місце в системі реалізації сільськогосподарської продук­ції український законодавець відводить біржовим договорам, роз­виток яких покладається на спеціалізовані аграрні біржі. Створен­ня системи спеціалізованих аграрних бірж започатковано Указом Президента України від 18 січня 1995 р. № 63/95 "Про заходи що­до реформування аграрних відносин". У ньому було передбачено організацію й проведення на Українській міжбанківській валютній біржі торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами під заку­півлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки із залученням до цього комерційних банків, як агентів-брокерів, з по­дальшим проведенням таких торгів на спеціалізованих товарних біржах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1995 р. № 916 схвалено Концепцію організації біржового сільськогоспо­дарського ринку. У п. 1 якої проголошено перехід від державно-ре­гульованої системи розподілу сільськогосподарської продукції та сировини і фіксованих закупівельних цін до ринкової системи пе­реміщення товару від виробника до споживача, формування цін на основі попиту й пропозиції, що об'єктивно стимулює створення різноманітних ринкових структур, таких як ринок сировини і про­довольства, оптові, роздрібні, спеціалізовані й регіональні ринки.

Зростання ролі біржової торгівлі, що відбулося останніми рока­ми в Україні, також зумовлене тим, що держава вважає цих учас­ників обороту сільськогосподарської продукції необхідним елемен­том механізму експорту зерна з України. Зокрема відповідно до підпункту "б" п. 1 Указу Президента України від 29 червня 2000 р. № 832/2000 "Про невідкладні заходи щодо стимулювання вироб­ництва та розвитку ринку зерна" вжито заходів щодо запроваджен­ня порядку, за яким експорт зерна здійснюється лише за експортними контрактами, укладеними та зареєстрованими на акредито­ваних для таких операцій біржах.

Основними інструментами фондового ринку є форвардний та ф'ючерсний контракти, які є деривативами. Відповідно до п. 1.5 Закону України від 28 грудня 1994 р. "Про оподаткування прибут­ку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.) дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зо­бов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або не­матеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Згідно з підпунктом 1.5.1 зазначеного Закону, фор­вардний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зо­бов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення цього контракту. Слід зазначити, що будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності зго­ди іншої або у випадках, визначених цивільним законодавством. Ф'ючерсний контракт засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зо­бов'язань сторонами контракту.

3.

4.

Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. визначив страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів, визначив форми проведення страхування та передбачив договірну природу виникнення страхових правовідносин.

Щодо нормативно-правових актів, що передбачають державну підтримку страхування сільськогосподарських ризиків, то тільки з 1 січня 2005 р. набув чинності Закон України "Про державну підтримку сільського господарства в Україні", який передбачає надання страхової субсидії за рахунок Фонду аграрних страхових субсидій. Хоча проблем з механізмом реалізації цього питання є багато: неналежне фінансування законодавчих програм, несвоєчасне прийняття підзаконних нормативних актів урядом щодо порядку використання бюджетних коштів на передбачені кошти та ряд інших. Позитивним кроком можна було б вважати прийняття закону про страхування у сільському господарстві, який так і залишається лише проектом, що визначає поняття сільськогосподарського страхування, його суб'єкти, предмет та враховує багато специфічних ознак страхування саме у сільському господарстві.

Серед основних підходів до класифікації страхування є класифікація за юридичними ознаками. Відповідно до міжнародних норм, за якими в багатьох країнах світу проводиться ліцензування страхової діяльності, виділяються певні класи страхування. Так, згідно з директивами ЄС з 1978 р. країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка охоплює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсії) та 18 класів загального страхування, серед яких є: страхування наземних транспортних засобів, страхування вантажів, страхування від пожеж та стихійного лиха, страхування власності, страхування відповідальності моторизованих транспортних засобів, страхування загальної відповідальності, страхування застави, страхування кредитів, страхування фінансових витрат. В Україні застосовується подібний підхід при видачі ліцензій страховикам, який передбачає більше 20 видів страхування (замість класів).

Класифікація страхування здійснюється також за об'єктами, та передбачає виділення галузей, підгалузей та видів страхування, а саме: майнове страхування, особисте страхування, страхування відповідальності та страхування підприємницьких ризиків. До галузі майнового страхування належать наступні види страхування, що характерні для суб'єктів аграрного права: страхування наземного транспорту, страхування тварин, страхування вантажу, страхування урожаю сільськогосподарських культур тощо. До сфери страхування відповідальності належать: екологічне страхування, страхування відповідальності аграрних товаровиробників за якість продукції, страхування професійної відповідальності, страхування кредитних ризиків, страхування експортно-імпортних операцій, страхування біржових операцій інші види. До сфери страхування підприємницьких ризиків відносять: страхування невиконання договірних зобов'язань, страхування перерв у виробництві, страхування на випадок введення нової техніки, технологій, страхування інвестицій та інші види.

Об'єкт страхування є вирішальним чинником, від якого залежить форма проведення страхування, характер договору страхування та його істотні умови.Форма страхування- порядок організації страхування на засадах добровільності або обов'язковості. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про страхування" передбачено такі види обов'язкового страхування для суб'єктів аграрного права:

- страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

- страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

- страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

- страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субвенцій за шкоду, заподіяну третім особам;

- страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог законодавства про страхування. Серед видів добровільного страхування є: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); страхування здоров'я на випадок хвороби; страхування залізничного транспорту; страхування наземного транспорту (крім залізничного); страхування повітряного транспорту; страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (ст. 6 Закону України "Про страхування"). Перелік видів добровільного страхування, що встановлений у законодавстві, не є вичерпним.

Порівняльна характеристика обов'язкового та добровільного страхування дає можливість зробити такі висновки:

1) страхові правовідносини щодо обов'язкового страхування виникають на підставі нормативно-правових актів, які встановлюють перелік об'єктів, обсяг страхової відповідальності, рівень або норми страхового забезпечення, порядок визначення тарифних ставок, періодичність внесення страхових платежів, основні права та обов'язки страховиків та страхувальників; на відміну від добровільного, де всі умови страхування встановлюються договором з урахуванням страхового законодавства;

2) суцільне охоплення обов'язковим страхуванням об'єктів, визначених у законі, на відміну від добровільного страхування, де охоплення є вибірковим та залежить від бажання страхувальника;

3) обов'язкове страхування є безстроковим та діє протягом усього періоду, поки страхувальник користується застрахованим об'єктом або виконує певні обов'язки. При переході майна до іншого страхувальника страхування не припиняється, а втрачає силу лише при загибелі застрахованого майна або припиненні виконання обов'язків. Добровільне страхування носить строковий характер;

4) для обов'язкового страхування передбачено нормування страхового забезпечення, на відміну від добровільного страхування, де страхове забезпечення залежить від бажання страхувальника.

Правове дослідження положень ЦК України (ст. 979), Закону України "Про страхування" (п. 16 ст. 6, пункти 11, 30, 35 ст. 7 та ч. 2 ст. 7) та відповідних положень Закону України "Про державну підтримку сільського господарства в Україні" (пункти 10.1, 10.4 ст. 10) дає підстави стверджувати, що страхові правовідносини сільськогосподарських підприємств мають форму обов'язкового або добровільного та виникають на підставі договору, причому обов'язкова форма хоча і грунтується на законі, який зобов'язує визначених у ньому осіб у якості страхувальників укладати зі страховиками договори у визначених випадках, теж опосередковується договором страхування. Тобто саме договір відіграє головну правову форму страхових відносин сільськогосподарських підприємств.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договір страхування має приватноправову природу, хоча на різних етапах здійснення страхових правовідносин спостерігаються елементи публічного права, оскільки страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та має ліцензію на її здійснення. При укладенні договорів майнового страхування та страхування відповідальності страхувальники за згодою застрахованої особи або самостійно мають право визначати особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також змінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування чи не випливає із його суті. При майновому страхуванні вигодонабувачами, як правило, є власники застрахованого майна. Так, наприклад, відповідно до ст. 8 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, що розробляються кожною страховою компанією окремо. Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Зміст договору страхування визначається в першу чергу Законом України "Про страхування" (статті 20, 21), Правилами страхування, що розробляються та затверджуються самими страховиками, та договорами страхування. До обов'язків страхувальника-сільськогосподарського підприємства належать: своєчасно вносити страхові платежі; при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику; при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору; вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника, виходячи із об'єкта страхування. Наприклад, повідомити про втрату ключів від транспортного засобу, блокуючих пристроїв, гаражу, де зберігається транспортний засіб, протягом 24 годин з моменту такої втрати; вжити необхідних та доцільних заходів, у тому числі рекомендованих страховиком, для запобіганню збільшення ступеня ризику, настання страхового випадку, збільшенню збитків внаслідок настання страхового випадку тощо.

Відповідно до статей 640,983 ЦК України договір страхування набуває юридичної сили лише після вчинення страхувальником певної ДІЇ, а саме внесення страхового платежу. Це означає, що факт досягнення згоди за всіма істотними умовами договору страхування і підписання договору не має юридичної сили та не породжує жодних прав та обов'язків для сторін. Таким чином, договір страхування є реальним.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі: 1) закінчення строку дії; 2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня. пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору; 4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22,23 і 24 Закону України "Про страхування"; 5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; 6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Дія договору страхування може бути достроково припинена за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. До специфічних ознак договорів страхування за участю сільськогосподарських підприємств можна віднести: суб'єктивний склад, принципи укладання таких договорів та їх предмет.

Сільськогосподарське підприємство, що виступає страхувальником у договорі страхування, має цілісну, комплексну правосуб'єктність, яка обумовлена статутною діяльністю, на яку, в свою чергу, впливає сезонність сільськогосподарського виробництва, а також використання ним земель сільськогосподарського призначення. Однією зі складових комплексної правосуб'єктності сільськогосподарського підприємства є цивільна правосуб'єктність, що характеризує його як юридичну особу, якій притаманні всі ознаки, характерні для таких осіб (статті 80-93 ЦК України). Реалізовуючи таку складову цивільної правосуб'єктності, як майнову правосуб'єктність (зміст якої складають здатність до володіння та реалізації сукупності прав та обов'язків, які має сільськогосподарське підприємство стосовно певного кола майна) та правосуб'єктність господарську, сільськогосподарське підприємство стає суб'єктом договору страхування. Отже, страхувальником (суб'єктом договору страхування) може бути будь-яка юридична особа, яка є власником або виробником товарної сільськогосподарської продукції, незалежно від форми власності і господарювання; сільськогосподарські підприємства, навчальні та дослідно-виробничі заклади, фабрики, кооперативи, фермерські, селянські господарства, розташовані на території України та ті, що уклали зі страховиком договір страхування. Особливість, пов'язана із принципами укладання договорів страхування за участю сільськогосподарських підприємств, полягає у комплексності правовідносин, що виникають при їх укладанні, а саме у поєднанні цивільно-правового начала договірних відносин та особливостей їх суб'єктивного складу - сільськогосподарських підприємств. Виходячи з того, що предметом аграрного права є урегульовані нормами аграрного та традиційних галузей права, засновані на багатоукладності форм власності та форм господарювання реальні суспільні відносини, об'єднані цілями, завданнями суб'єктів аграрного підприємництва (якими є сільськогосподарські підприємства), їхньою діяльністю з виробництва продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, є підстави стверджувати, що страхові правовідносини сільськогосподарських підприємств є частиною зовнішніх аграрних правовідносин, що входять до відповідного предмета правового регулювання.

5.

Основною правовою формою, яка опосередковує відносини щодо матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, є договір на поставку продукції виробничо-технічного призначення. Зміст і порядок укладення цього договору мають відповідати вимогам чинного законодавства, зокрема: Господарського процесуального кодексу України, Указів Президента України від 7 листопада 1994 року «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; від 4 жовтня 1994 року «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України»; а також Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 року, тощо. У договорі поставки повинно зазначатися:

— найменування, кількість, номенклатура продукції, якщо є необхідність, то і комплекти машин, устаткування, державний стандарт або технічні умови, які повинні бути зареєстровані в органі Держстандарту;

— якість і комплектність продукції;

— термін дії договору;

— ціна продукції, порядок, форми взаєморозрахунків (розрахунки за зовнішньоекономічним контрактом мають здійснюватися відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торговельної палати);

— умови постачання, які здійснюються відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правила ІНКОТЕРМС) Міжнародної торговельної палати;

— терміни повернення тари багаторазового використання;

— реквізити сторін (банківські, поштові);

— за міжнародним контрактом — арбітражні застереження та інші реквізити;

— інші умови.

Договір поставки вважається укладеним і набуває чинності з дня його підписання сторонами. У випадках невідповідності договору Уніфікованим правилам зовнішньоекономічні договори (контракти) щодо поставки у встановленому порядку визнаються недійсними.

Важливою правовою формою, що юридично опосередковує матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств, є договір на організацію поставки споживачам продукції виробничо-технічного призначення в порядку оптової торгівлі. Істотними умовами цього договору є кількість та найменування продукції, її комплектність та якість, ціна, порядок та умови транспортування. Сторонами можуть бути визначені також загальні умови розрахунків, упаковки, порядку прийомки тощо. В договорі також можуть бути визначені спеціальні умови, притаманні спеціальним видам та типам договорів. При цьому умови цих договорів повинні відповідати Правилам ІНКОТЕРМС. Прийняте до виконання постачальником замовлення на поставку продукції в порядку оптової торгівлі має силу договору.

Поставка продукції матеріально-технічного призначення може здійснюватись і за прямими довгостроковими договорами. В них детально визначаються ціни, термін, порядок поставки і розрахунків, співробітництво сторін по забезпеченню довгострокових зв'язків, відповідність вимогам щодо якості, комплектності продукції із зазначенням виду нормативно-технічних документів (ДСТУ, ГОСТ, ТУ, інші документи, їх номери та індекси), додаткові умови та заключні положення договору. Слід звернути увагу на те, що кількість і детальний асортимент продукції передбачаються сторонами в щорічно погоджуваних специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Специфікацію покупець має передати постачальникові в термін, що зазначений у договорі.

Нормальне виробниче функціонування аграрних товаровиробників можливе за умови якісного та своєчасного виробничо-технічного агросервісу. Технічний сервіс - це комплекс робіт та послуг із забезпечення покупців сільськогосподарськими машинами, ефективного використання та підтримання їх у справному стані протягом всього періоду експлуатації. Мета технічного обслуговування і ремонту-підтримування дорожніх транспортних засобів у технічно справному стані та належному зовнішньому вигляді, забезпечення надійності, економічності, безпеки руху та екологічної безпеки. Такі послуги здійснюють державні, кооперативні та приватні агросервісні підприємства, а також окремі підприємці за договором підряду. Залежно від мети та предмета договору обслуговування поділяється на такі види: виробничо-технічне, агрохімічне, гідромеліоративне тощо. Серед них найважливіше місце посідають договори щодо виробничо-технічного обслуговування аграрних товаровиробників районними ремонтно-технічними підприємствами (РТП), машинно-тракторними станціями (МТС). Цими договорами передбачається виконання таких робіт: ремонт тракторів, комбайнів, автомобілів, інших сільськогосподарських машин, двигунів, агрегатів, вузлів та устаткування; технічне обслуговування машинно-тракторного парку, автомобілів, устаткування тваринницьких ферм, птахоферм, теплиць тощо. Залежно від потреби ці види робіт можуть бути як самостійними, так і комплексними предметами договору у сфері виробничо-технічного агросервісу. У договорі визначається обсяг ремонту (кількість машин, агрегатів), його види, календарні терміни здачі в ремонт технічних засобів і його закінчення, загальна вартість цих послуг. Виконавець зобов'язується виконувати необхідні роботи у визначений термін, ремонтує машини, агрегати згідно зі стандартами і технічними умовами. Вони повинні гарантувати безвідмовну роботу машин і агрегатів протягом часу, встановленого технічними умовами.

Аграрні товаровиробники беруть зобов'язання підготувати машини та агрегати до ремонту за діючими технічними умовами і, як правило, своїми силами і за свій рахунок доставити їх в агросервісні підприємства або інший пункт ремонту, передбачений договором. В обумовлений договором термін замовники після одержання повідомлення повинні прийняти відремонтовані машини і агрегати, оплатити вартість ремонту і вивезти відремонтовану техніку. Після капітального ремонту тракторів, автомобілів, комбайнів, двигунів виконавець передає замовнику заповнений паспорт (формуляр) і гарантійний талон; після ремонту інших вузлів і агрегатів, машин і нескладного устаткування - лише гарантійний талон. При виявленні невідповідності відремонтованих машин або агрегатів стандартам або технічним умовам виконавець забезпечує термінове усунення недоліків за власні кошти.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань сторони несуть майнову відповідальність. Так, у разі несвоєчасного надання виконавцю приміщення для виконання ним робіт яке призведе до простою техніки виконавця, замовник відшкодовує йому збитки, виходячи з фіксованої (планової) вартості машино-дня. Замовник звільняється від такої відповідальності в разі винної поведінки самого виконавця (несвоєчасного повідомлення замовника про необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт, надання необхідної техніки і т. ін.). Відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання зобов'язань за договором. Замовники при виявленні недоліків протягом гарантійного строку мають право вимагати від виконавця робіт з технічного сервісу безоплатного усунення недоліків машини або відшкодування витрат на їх усунення виконавцем робіт з технічного сервісу та відшкодування збитків.

Наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту" від 30 березня 1998 р. встановлено, що система технічного обслуговування та ремонту дорожніх транспортних засобів передбачає: перше технічне обслуговування (ТО-1); друге технічне обслуговування (ТО-2); сезонне технічне обслуговування; поточний ремонт; капітальний ремонт; технічне обслуговування під час консервації дорожніх транспортних засобів; технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів на лінії.

Наказом Міністерства аграрної політики України "Про порядок визначення на конкурсних засадах виконавців робіт з ремонту сільськогосподарської техніки та обладнання для агропромислового комплексу, що вилучені з фінансового лізингу в лізингоотримувачів, ви-1 знаних банкрутами, або таких, що порушили договір лізингу" від 27 липня 2005 р. встановлена процедура щодо забезпечення ефективного використання коштів Державного бюджету України, які спрямовуються на ремонт сільськогосподарської техніки та обладнання для агропромислового комплексу, що вилучені з фінансового лізингу в лізингоотримувачів, визнаних банкрутами, або таких, що порушили договір лізингу.

Перспективні напрями розвитку вітчизняного будівництва сільськогосподарської техніки для потреб АПК деталізовано у Законі України "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" від 7 лютого 2002 р. Постановою Кабінету Міністрів України "Про державну підтримку у 2009 році вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" від 18 березня 2009 р. № 328 визначено план дій, що передбачає здійснення заходів щодо організації на вітчизняних підприємствах машинобудування для агропромислового комплексу виробництва сільськогосподарської техніки та обладнання на суму 4,08 млрд гривень, а також залучення кредитів щонайменше на 260 млн гривень на технічне переоснащення підприємств машинобудування для агропромислового комплексу в 2009 р.

В Україні віднедавна існує нова послуга - технічний асистанс (assistance), яка являє собою проведення мобільного сервісного обслуговування сільськогосподарської техніки. Технічна допомога може надаватися транспортним засобам аграрних товаровиробників (автомашинам, комбайнам, тракторам, агрегатам) шляхом виїзду служби технічної допомоги на місце поломки, якщо така тралилася; проведення діагностики або аварійних ремонтних робіт на місці поломки, у тому числі у полі - заміна шин, пуск двигуна, аварійне відкриття замків, долив палива або необхідних мастил; організації евакуації транспортного засобу на станцію технічного обслуговування; доставки необхідних запчастин. Послуги технічного асистанса надаються страховими або спеціалізованими сервісними компаніями, у тому числі сільськогосподарськими корпораціями, такими як Агро-індустріальна компанія, Агро-Союз, Укравтосельхозмаш, на підставі укладання відповідних договорів.

6.