Нормування та вимірювання рівнів шуму та вібрації

Шум.Основна ціні, нормування шуму на робочих місцях - встановлення допустимих рівнів шуму, які при щоденному впливі протягом всього робочого дня і протягом багатьох років ні: можуть викликати суттєвих захворювань організму люди-ми і не заважають його нормальній трудовій діяльності.

Допустимі рівні шуму на робочих місцях регламентуються за ГОСТ 12.1.003-83 ССБТ "Шум. Общие требования безопасности". Цей стандарт також встановлює класифікацію шуму, вимоги до шумових характеристик і до захисту від шуму на робочих місцях.

За характеристиками спектру шум підрозділяється на широкосмуговий з безперервним спектром шириною більше однієї октави і тональний, в спектрі якого є виражені дискретні тони.

За часовими характеристиками шум підрозділяють на постійний, рівень звуку якого за 8-годинний робочий день змінюється в часі не більше ніж на 5,0 дБА при вимірах на часовій характеристиці "повільного" шумоміра; непостійний, рівень звуку якого за 8-годинний робочий день змінюється в часі більше ніж на 5,0 дБА при вимірах на часовій характеристиці "повільного" шумоміра.

Непостійний шум підрозділяється на той, що коливається в часі, рівень звуку якого безперервно змінюється в часі; переривчастий, рівень звуку якого змінюється ступенево (на 5,0 дБА і більше), причому тривалість інтервалів, протягом яких рівень залишається постійним, становить 1,0 с і більше; імпульсний, який складається з одного чи кількох звукових сигналів, кожен тривалістю менше 1,0 с.

Застосовують два методи нормування шуму:

- за граничним спектром, дБ;

- інтегрального показника рівня звуку, дБА.

Метод нормування за граничним спектром застосовують при нормуванні постійних шумів. При цьому нормую^ть рівні звукового тиску (РЗТ) в октавних смугах із середньо геометричними частотами. Октавою називається смуга частот, в якій верхня гранична частота fв два рази більше нижньої f_н, тобто fв=2f_н. Середня частота октавної смуги визначається як середньо-геометричне із значень граничних частот

, (11.17)

Сукупність нормативних РЗТ для дев'яти октавних смуг називають граничним спектром. Для різних робочих місць в залежності від характеру трудової діяльності приймають різні значення граничного спектру (ГС). Наприклад, ГС = 80. Цифра 80 означає допустимий РЗТ в октавній смузі з середньо-геометричною частотою 1000 Гц.

Другий метод - нормування інтегрального (по всьому діапазону частот) рівня шуму, виміряного за шкалою А шумоміра. Цей показник називають рівнем звуку (РЗ) і вимірюють в дБА. Шкала А шумоміра використовується для оцінки постійного та непостійного шуму, то відповідають приблизно лініям рівної гучності (рис. 11,1). Рівень звуку пов'язаний із граничним спектром залежністю: L = ГС+5 дБ, дБА.

Рис 11.1. Криві рівної гучності

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот і рівні звуку на робочих місцях для широкополосного постійного та непостійного (крім імпульсного) шуму наведені в табл. 11.1.

У відповідності з ГОСТ 12.1.003-83 допустимі рівні звукового тиску, рівні звуку на робочих місцях слід приймати: для широкосмугового - за табл. 11.1; для непостійного – на 1 дБ менше значень, вказаних в табл. 11.1; для шуму, який і утворюється в приміщеннях установками кондиціювання повітря, вентиляцією і повітряним опаленням, - на 5 дБ менше значень, вказаних в табл. 11.1.

Крім ГОСТ 12.1.003 83 існують різні нормативні документи, які обмежують рівні шуму. Так, рівень шуму, який створюється підприємствами на території житлової забудови, обмежується санітарними нормами СН-245-71, нормування шуму в житлових будинках та будівлях загального користування проводиться у відповідності із санітарними нормами СН-872-70. Шум на робочому місці є допустимим, якщо вимірювані рівні звукового тиску в усіх октавних смугах спектру цього шуму чи рівні звуку нижче допустимих значень.

Звуковий тиск та інтенсивність звуку є характеристиками звукового поля у визначеній точці простору і не характеризують безпосередньо джерело шуму. Характеристикою безпосередньо джерела шуму є його звукова потужність.

Таблиця 11.1

Допустимі рівні шуму

Звукова потужність джерела - це загальна кількість звукової енергії, яка випромінюється джерелом шуму в оточуючий простір за одиницю часу. Рівень звукової потужності /.^ визначається за формулою, дБ:

L_N = 10 lg(N/N₀), (11.18)

де N -звукова потужність джерела, Вт; N_о = 10¹² Вт - величина звукової потужності.

Для визначення шумових характеристик технологічного обладнання можна використовувати чотири методи:

I - метод вільного звукового поля, який застосовується в заглушених камерах, в приміщеннях із великим звукопоглинанням чи у відкритому просторі.

II - метод відбитого звукового поля, який застосовується в ревербераційних камерах чи у приміщеннях із великим підбиттям звуку.

III - метод зразкового джерела шуму, який можна застосовувати у звичайних приміщеннях та цехах.

IV - метод вимірювання шумових характеристик на відстані 1,0 м від зовнішнього контуру машини, який застосовується в заглушених камерах, у приміщеннях із великим звукопоглинанням або у відкритому просторі.

Метод визначення шумових характеристик обладнання і машин вказаний в технічній документації.

Вимірювання шуму проводять в цілях визначення рівня шуму на робочих місцях і наступного співставлення його з допустимими значеннями, а також для розробки і оцінки ефективності різних заходів, спрямованих на зниження шуму. Для вимірювання рівнів звукового тиску і рівнів звуку використовують таку апаратуру: вимірювач шуму та вібрації ІШВ-1; шумомір типу Ш-71 з октавними фільтрами ОФ-5 і ОФ-6; шумомір РS 1-202 з октавними фільтрами ОF-101 фірми RЕТ (Німеччина); шумоміри типу 2203, 2209 з октавними фільтрами типу 1613 фірми "Брюль і К'єр" (Данія)

В шумомірі звук, який приймається мікрофоном, перетворюється в електричні коливання, які посилюються, проходячи через коректуючі фільтри і випрямник, а потім реєструється стрілковим або самописним приладом.

1-й клас - цехи, де шум перевищує допустимі рівні на ь< їх робочих місцях.

2-й клас - цехи, де шум перевищує допустимі рівні на деяких робочих місцях.

3-й клас - цехи, де найбільш шумне обладнання працює періодично.

4-й клас - цехи, де шум не перевищує допустимих рівнів і (кишковий та інші).

На підприємствах харчової промисловості вимірювання рівнів шуму на робочих місцях повинні проводитися не рідше 1 разу на рік.

Вібрація. Гігієнічне нормування вібрацій передбачає встановленням допустимих рівнів віброшвидкості в м/с. ГОСТ 12.1012-78 ССБТ "Вибрация. Основные требования безопасности" є основним документом, який визначає гігієнічні нори вібрації.

За способом передачі на людину розрізняють локальну та загальну вібрацію Загальна вібрація викликається коливанням опірних поверхонь і за джерелом її виникнення поділяється на транспортну, транспортно-технологічну та технологічну. Локальна вібрація передається безпосередньо через руки людини і виникає при роботі з окремими інструментами, які потрібно тримати в ході технологічного процесу.

Норми загальної технологічної та .локальної вібрації 8-годинної робочої зміни приведені на рис. 11.2.

З метою профілактики вібраційних хвороб на підприємствах повинні бути постійно діючі комісії, в задачу яких входять визначення фактичних параметрів вібрації машин, встановлення списку вібронебезпечних професій, розробка організаційно-технічних заходів до зменшення негативної дії вібрації на працюючих: організації медико-профілактичних заходів для працівників вібронебезпечних професій.

Для вимірювання параметрів вібрацій застосовують механічні вібрографи ВР-1 (рис. 11.3, а), вимірювачі шуму та вібрації ВШВ-1 (рис.11.3, б).

Звичайно технологічна та локальна вібрації при експлуатації основного обладнання підприємств харчової та переробної промисловості не перевищують допустимі. В тих випадках, коли вібраційні характеристики перевищують нормативні значення, професії відносять до вібронебезпечних.

Рис. 11.2. Гігієнічні норми вібрації:

а - загальна технологічна; б - локальна

Рис. 11.3. Вимірювачі шуму та вібрації: а - віброграф ВР-1;. б - ВШВ-1

Перелік вібронебезпечних професій, режими праці працюючих затверджуються керівником підприємства, погоджуються із санітарними органами та комітетом профспілок. Вимірювання Фактичних параметрів локальної вібрації повинні проводитися не менше 2 разів на рік, а також щоразу після ремонту. Вимірювання та обробка їх результатів проводиться згідно з ГОСТ 12.1.034-81 ССБТ. "Вибрация. Общие требования к проведенню измерений" та для локальної вібрації - за ГОСТ 12.1.042-84 ССБТ. "Вибрация локальная. Методы измерений".

Ультразвук та інфразвук.Допустимі рівні ультразвуку у зонах контакту рук та інших частин тіла оператора з робочими органами приладів та установок не повинні перевищувати 110 дБ.

У відповідності із СН 22-74 80 рівні звукового тиску інфразвуку в октавних смугах з середньо-геометричними частотами 2; 4; 8 та 16 не повинні перевищувати 105 дБ.

Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях низькочастотних звукових коливань, що поширюються повітряним шляхом, не повинні перевищувати таких значень (ГОСТ 12.1.001-83):