Та інших біологічних об'єктів

Гранично допустима доза опромінення - це найбільша доза, дія якої на організм не викликає в ньому утворення незворотних соматичних і генетичних змін, що виявляються сучасними методами дослідження.

Фонове опромінення людини складається із опромінення природними і штучними джерелами. Природний фон - це потужність дози іонізуючих випромінювань для даної місцевості, створювана космічним випромінюванням і випромінюваннями природних радіоактивних речовин (в гірських породах, ґрунтах, атмосфері, будівлях і живих об'єктах) при відсутності сторонніх джерел іонізуючих випромінювань. Середня для населення річна індивідуальна ефективна еквівалентна доза за рахунок всіх джерел фонового опромінення Н_Е=3,5 мЗв, із них за рахунок природного фона 1 мЗв; за рахунок використання будівельних матеріалів, маючих природні радіонукліди, - 1,05 мЗв; за рахунок рентгенодіагностичного опромінення 1,4 мЗв.

У відповідності із санітарними нормами встановлені три категорії осіб, що опромінюються.

Категорія А (професійні працівники) - особи, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо із джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б - обмежена частина населення - особи, які не працюють безпосередньо із джерелами іонізуючого випромінювання, але за умовами проживання чи розміщення робочих місця можуть зазнавати впливу радіоактивних речовин та інших джерел випромінювання, які використовуються на підприємств; і виводяться у зовнішнє середовище.

Категорія В - населення області, країни.

Як відзначалось, різні органи і тканини тіла людини мають різну радіочутливість. Критичним органом називається орган, тканина чи частина тіла, опромінення яких в умовах нерівномірного опромінення організму може заподіяти найбільше ушкодження здоров'ю даної особи або його потомкам. За рівнем зменшення радіочутливості встановлюються три групи критичних органів:

I група - все тіло і червоний кістковий мозок;

II група - м'язи, щитовидна залоза, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик ока та інші органи, які не увійшли до І і III груп;

IIІ група - шкіряний покрив, кісткова тканина, кісті, передпліччя, голінки та стопи.

Як основні дозові межі для осіб категорії А встановлюється гранично допустима доза за календарний рік, для осіб категорії Б - межа дози за календарний рік. Основні дозові межі встановлюються для індивідуальної максимальної еквівалентної дози в критичному органі (таблиця 13.1).

Таблиця 13.1

Основні дозові межі для різних

Груп критичних органів, мЗв/рік

Гранично допустима доза (ГДД) - найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за календарний рік, при якому рівномірне опромінення протягом 50 років не може викликати в стані здоров я персоналу (категорія А) несприятливих змін, що виявляються сучасними методами.

Межа дози (МД) - таке найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за календарний рік у критичної групи осіб, при якому рівномірне опромінення протягом 70 років не може викликати в стані здоров'я несприятливих змін, які виявляються сучасними методами. У цьому визначенні під критичною групою осіб розуміється невелика за кількістю група осіб категорії Б, однорідна за умовами життя, віку, статі чи іншими факторами, яка зазнає найбільшої радіаційної дії серед даного контингенту людей.

Опромінення населення (категорія В) не нормується, воно зумовлене лише природним фоном, медичними процедурами, технологічними факторами: радіоактивністю будівельних матеріалів, хімічних добрив, продуктами згоряння органічного палива та ін.

Для зменшення надходження радіонуклідів з водою, повітрям та харчовими продуктами до людей і усунення небезпеки опромінення населення підвищеними дозами радіації на забруднених територіях необхідне проведення радіаційного контролю та порівняння результатів дозиметричних вимірювань із нормами радіаційної безпеки (табл. 13.2, 13.3).

Таблиця 13.2

Тимчасові допустимі рівні радіоактивного

Забруднення різних об'єктів

Таблиця 13.3