Етапи развитку соціального управління

Лекція 2. Управління в доіндустріалізаційний період

1.Етапи розвитку соціального управління

2. Меркантилізм

3. Фізіократія

Питання для самостійного вивчення

1. Пробудження управлінської думки.

2. Ранні вчення менеджменту.

3. Роберт Оуен – менеджер і батько сучасного менеджменту з управління персоналу.

Реферати:

1. Давній Шумер та зародження писемності

2. Цар Хаммурапі та його закони

3. Наслідки хрестових походів

Етапи развитку соціального управління

Еволюція менеджменту – процес розвитку теорії та практики соціального управління в межах різних історичних етапів суспільного прогресу.

Відокремлюють ряд етапів та ревалюційних перетворень в підходах до проблем менеджменту.

Початком історії менеджменту прийнято вважати зародження писменності в давньому Шумері, що датується не пізніш як 3500 до н.е.

Шумеры — народ, заселявший Южное Междуречье (междуречье Тигра и Евфрата на юге современного Ирака) на заре исторического периода. Шумерам принадлежит изобретение клинописного письма. Шумеры также знали технологию колеса и обожжённого кирпича.

Це революційне досягнення в історії людства призвело до створення особливого прошарку «жреців-бізнесменів», що були зайняті торгівельними операціями. Перша управлінська революція отримала назву релігійно-комерційної.

Друга відноситься до 1760 р. до н.е. і пов’язана з діяльністю царя Хаммурапи, що видав зведення законів з управління державою для регулювання всього комплексу відносин між різними соціальними групами населення.

Третя відбулася під час правління Навуходоносора ІІ (682-605 рр. до н.е) та була спрямована на об’єднання державних методів управління з контролем за діяльністю в сфері виробництва та будівництва.

Четверта відноситься до XVII-XVIII столітть н.е. та визвана зародженням капіталізму та початком індустріального прогресу в Європі. В цей час загострився інтерес до управління, зароджувалась ідея, що управління саме може внести значний внесок до розвитку та ефективності виробництва. Відокремлення проблем управління в самостійну галузь знань було відповіддю на потреби підприємництва у зв’язку з загостренням конкуренції та формуванням крупних підприємств. Головним революційним перетворенням цього періоду в області менеджменту було його відокремлення від власності та зародження професійого менеджменту.

П’ята управлінська революція, часто називаєма бюрократичною, відноситься до кінця ХІХ – початку ХХ ст. теоретичною основною перетворень в області управління була концепція бюрократії, що дозволила сформулювати крупні ієрархічні структури упраління, здійснити поділ праці, ввести норми та стандарти, встановити посадові обов’язки та відповідальність.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. з’явились перші роботи з наукового узагальнення накопиченого досвіду та формування основ науки управління. Це було визвано потребами промисловості, яка все більше набувала таких специфіних рис як масове виробництво та масовий збут, великомасштабна організація в формі великих корпорацій та акціонерних товариств, орієнтація на ринки великої місткості.

Промислові підприємства відчували потребу в раціональній організації виробництва та праці, чіткій та взаємопов’язаній роботі всіх підрозділів та служб, керівників та виконавців. Для цього знадобились науковообґрунтовані принципи, норми та стандарти.

Теорія та практика управління виробництвом в ХХ ст. формувалась під дією успіху в інших галузях знань, пов’язаних з менеджментом, таких як математика, інженерні науки, соціологія, психологія тощо. Досягнення в цих галузях виявили нові чинники, що впливають на управління. Це дозволило знаходити нові підходи до упралвіння і відмовлятися від старих теорій, що не витримали перевірку практикою.

Вирізняють:

- релігійний менеджмент давнього світу, коли функції управління зосереджувались в руках жерців;

- адміністративний менеджмен, за якого влада перейшла від жерців до світської аристократії;

- індустріальний менеджмент, що розпочався у XVII-XVIIIст. разом з індустріальною революцією та виходом на історичну арену буржуазії;

- бюрократичний менеджмент, де головна роль належить державному чиновнику;

- постіндустріальний менеджмент, який здійснюється професіоналами соціального управління.

(за Щокіним Г.)

Меркантилізм

Причини виникнення меркантилізму.

Феодальна система (аграрні країни, землеробська аристократія) – це система, яка прикріпила людей до землі, визначила суворі класові відмінності, затвердила епоху землеробської аристократії, якій судилося проіснувати до промислової революції

Період середньовіччя (з V по XVст.) посідає в розвитку управлінської думки особливе, центральне місце. Навіть в цих умовах у середовищі релігійних лідерів, богословів були ті, хто писав книги, показуючи в них життя середньовіччя, узагальнюючи існуючу практику господарювання й управління. Але ці книги не призначалися для широкого кола читачів.

Книги (рукописні) для певного кола читачів (священики, писарі, правителі, дрібнопомісні дворяни): про управління королівством, веденя війн, управління землекористуванням.

У період середньовіччя в результаті хрестових походів (з ХІ по ХІІІ ст.) у Європі відбулися події, що підготували умови для подальшого розвитку управління:

- з одного боку послаблювали християнські релігійні догми, протиставляючи їм культуру країн Середнього Сходу, мораль, торгівля, промисловість і військове мистецтво яких не тільки не поступалися країнам Європи, а й часто перевершували їх

- з іншого боку, стимулювали торгівлю, відкриваючи для Європи нові торговельні шляхи і багатство Середнього Сходу (Ближний Всток)

Розвиток торгівлі викликав появу нових організаційних форм - купецьких гільдій, що схожі на сучасні торговельні асоціації

Походи хрестоносців сприяли відродженню не тільки торгівлі, але й стародавньої класики з її пріоритетами розсудливості та науки. Остання звільняла людей від особистої залежності, відкривала шлях до економічної активності, досягнення успіхів і політичних свобод. Результатом цього стало не тільки формування нової атмосфери у суспільстві, а й необхідність вивчення управління як практики й теорії.

Першим проявом управлінських ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але великого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму

Меркантилізм (mercantilism) – економічна концепція, яка стверджує, що багатство націй визначається кількістю грошей (золота та срібла) на її території, а джерелом багатства є зовнішня торгівля з позитивним зовнішньоторговельним сальдо. З іншої сторони, меркантилізм – економічна філософія торговців і державних діячів у XVI–XVII ст. Вона покладалася на існування сильної держави і широке регулювання економічної діяльності.

Перша теорія міжнародної торгівлі – теорія меркантилізму – розроблена європейськими вченими Томасом Маном (1571-1641рр.), Чарльзом Дейвіантом (1656-1714рр.), Жаном Батістом Колбертом (1619-1683рр.), Вільямом Петті (1623-1687рр.). Теорія обґрунтувала роль товару та необхідність еконо­мічного виходу національних держав на зовнішні ринки. Ці функції виконав саме меркантилізм.

Результатом ключових положень теорії меркантилізму є надлишковий обсяг обмежень у міжнародній торгівлі, конфліктність національних інтересів різних країн.

Обмеженість теорії меркантилістівполягає у тому, що збагачення країн можливе не тільки внаслідок перерозподілу вже існуючого багатства, але й за рахунок його нарощування.

Ранній (монетарний) меркантилізм (16 ст.) ґрунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге - зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення. Адекватною була й економічна політика того часу, головною метою якої вважалося утримування грошей у країні, тобто максимальне зменшення імпорту. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися досягнути безпосереднім регулюванням руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зобов'язували частину виторгу привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва.

Друга стадія - розвинутий меркантилізм, який одержав назву мануфактурний або власне меркантилізм (17 століття) - дозволявся вивіз грошей за кордон. При цьому висувався принцип – купувати дешевше в одній країні та продавати дорожче в інший.

Меркантилістська концепція багатства:

§ багатство це гроші

§ виробництво створює умови для росту багатства і тому його потрібно розвивати

§ джерелом багатства є зовнішня торгівля

§ прибуток утворюється в сфері обігу, тому що товари продаються по вищій ціні, ніж купуються. Таким чином ціна продажу більша за ціну купівлі.

§ джерелом збагачення є тільки зовнішня торгівля. Національна торгівля не збільшує національного багатства, але може забезпечити процвітання окремих осіб.

§ баланс зовнішньої торгівлі повинен бути активним, тобто імпорт повинен бути менший за експорт

Фізіократія

Фізіократи — течія серед французьких економістів другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції. Фізіократія (від. грец. «фізіс» — природа і «кратос» — влада) означає «влада природи». Школа фізіократів проіснувала 20 років.

Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, але обмежились лише сільським господарством.

Фізіократи вважали, що єдиним джерелом багатства землеробських країн є "земля і аванси підприємців". Однак авансований у землеробство капітал вони розглядали не у вигляді грошей, а у вигляді придбаних за гроші засобів виробництва і сільськогосподарського інвентарю, худоби, будівель, добрив, насіння і затрат на найманих працівників.

Фізіократи, на відміну від меркантилістів, трактували капітал не тільки у грошовій, а передусім, у виробничій формі.