ПЕРШІ БІБЛІОГРАФІЧНІ СПИСКИ КРАЄЗНАВЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ. ВИНИКНЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ БІБЛІОГРАФІЇ

Якщо бібліографія місцевих видань і біобібліографія місцевих діячів та уродженців зобов’язані своїм виникненням Харкову, то бібліографія краєзнавчої літератури зародилась на півдні України. Початок її зв’язаний з Новоросійським краєм та Кримом. Новоросійський край і Крим увійшли до складу Росії лише наприкінці XVIII ст. Царський уряд був зацікавлений в освоєнні цих багатих районів, які були відвойовані у Турції, вживав заходів до їх швидкого заселення, щедро роздавав землі російським та українським поміщикам, заохочував іноземну колонізацію. На південь країни полинули потоки іноземців-колонізаторів. Заїжджі французи та італійці заповнювали Одесу – центр Новоросії. В місті, в його навчальних закладах, театрі і друкарстві завдяки сприянню місцевої влади панувала «дворянська» французька мова. Користуючись заступництвом царської адміністрації, заповзятливі іноземці з метою кращого ознайомлення з благодатним краєм брались за виготовлення місцевих карт і планів, складали путівники та іншу краєзнавчу літературу. Прикладом подібної літератури може служити «Путівник по Криму» француза Монтандона, виданий в 1834 р. в Одесі. Укладач присвятив свою книгу генерал-губернатору Новоросії та Бесарабії графу М. С. Воронцову. У цьому виданні, яке вийшло французькою мовою, з’явилася перша на Україні бібліографія краєзнавчої літератури – «Каталог найбільш відомих творів, в яких згадується Крим» 253. У «Каталозі», який охопив 50 творів, знайшли відображення переважно праці зарубіжних авторів, опубліковані у великих західноєвропейських містах ( Парижі, Лондоні, Берліні, Амстердамі та ін.), починаючи з ХVI ст. і закінчуючи 1830 р. – описи мандрувань, путівники, історична, географічна та етнографічна література. Сюди увійшла також незначна кількість вітчизняних видань (петербурзьких, одеських та харківських) , головним чином надрукованих іноземними мовами. Із російських творів було названо лише «Бахчисарайський фонтан» О. С. Пушкіна, «Путешествие по Тавриде» І. М. Муравйова-Апостола, « Досуги кримського судьи» П. П. Сумарокова та «Крымские сонеты» А. Міцкевича у перекладі І. І. Козлова. Російська література описувалась паралельно мовою оригіналу і в перекладі на французьку мову. Частина описів не мала вказівок на вихідні дані. У кількох випадках подавались анотації (довідкові і з оцінкою книг). Протягом деякого часу «Каталог» залишався єдиною на Україні спробою бібліографування краєзнавчої літератури. Становище змінилося лише в середині 40-х рр., коли активізувалася діяльність «Губернских відомостей». «Губернскиеведомости» були урядовими друкованими органами на місцях, складалися з двох відділів – офіціального і неофіціального. Вони почали виходити майже в усіх губерніях країни з 1838 року. На Україні виходили Волинські, Катеринославські, Київські, Подільські, Полтавські, Таврійські,Харківські, Херсонські і Чернігівські «губернскиеведомости; пізніше (в 1854 р.) виникли «Бессарабскиеобластныеведомости», згодом (в 1873 р.) перейменовані в «Губернскиеведомости». У своїй неофіційній частині «Губернскиеведомости» приділяли велику увагу публікації місцевих матеріалів (документів, історико-краєзнавчих статей і т. д.), у тому числі бібліографічних. З середини 40-х рр., коли визначився характер цього відділу, кількість таких публікацій починає швидко зростати. Саме в ці роки, завдяки зусиллям редакції «Полтавских губернських відомостей» 254, вперше на Україні дістає підтримку відомий заклик П. І. Кеппена щодо розробки біобібліографії місцевих діячів та уродженців. З’являються і бібліографічні списки літератури про край. У 1847 р. «Херсонскиегубернскиеведомости» надрукували «Список некоторым источникам к изучению Новороссийского края» 255. Основнемісце в ньому посідала російська література, але зустрічались також видання іноземними мовами. Бажаючи допомогти читачам у вивченні рідного краю, редакція одночасно переслідувала книготоргову мету, прагнула сприяти місцевій книжковій торгівлі: як зазначалось у примітці, всі перелічені книги можна було придбати в Одесі в книжковому магазині комісіонера Рішельєвського ліцею К. Тотті. Досить слабкий у бібліографічному відношенні список не заслуговував би нагадування, якби з ним не був пов'язаний початок розвитку на Україні бібліографії краєзнавчої літератури російською мовою. Деяку участь у бібліографуванні літератури про окремі райони України брали члени заснованого на той часРосійського географічного товариства. Так,А. Д. Озерський вмістив у № 4 «Горногожурнала» за 1847 р. невеликий, але цікавий бібліографічний перелік праць з геології Донбасу256. Складач подав до описів реферати та характеристики авторів. З краєзнавчою бібліографією тісно пов’язувалася в своєму розвитку сільськогосподарська бібліографія, яка виникла на Україні у 30–40-і рр. в зв’язку з економічним і культурним освоєнням південних степових районів. У 1828 р. в Одесі створюється «Обществосельского хазяйства ЮжнойРоссии», а з 1830 р. починають виходити «Записки» цього товариства і додатком до них «Листки». Публікуючи наукові праці, статті практиків сільського господарства та інші матеріали, ці видання вміщували також бібліографічні списки сільськогосподарської літератури. Бібліографічні матеріали зустрічаються на сторінках «Записок» і «Листков» уже з 1837 р. Криза, що охопила в ті роки кріпосницьке господарство Росії та України, примусила російських і українських поміщиків замислитись над становищем у сільськогосподарському виробництві, підвищила їх інтерес до сільськогосподарської науки, літератури, зокрема до періодики, а кількісне зростання сільськогосподарської друкованої продукції викликало необхідність в її бібліографуванні. Пред бібліографами постає завдання інформувати читачів про новинки сільськогосподарської літератури, у тму числі періодичної. Це завдання прагнули здійснити друковані органи «Обществасельського хазяйства ЮжнойРоссии». Вміщені в них бібліографічні матеріали мали поточний характер і в основному займали небагато місця. Часто це були передруки з «Земледельческой газеты», яку видавало Земельне відомство Міністерства державного майна. Позитивною стороною цієї бібліографії було, те, що, називаючи книги, журнали, редакція звертала увагу читачів на матеріали, які мали значення для розвитку сільського господарства свого краю. Досить часто в ній наводилися уривки з творів, переказувалися окремі місця: «Выписываемиз сей статьи правила предлагаемыесочинителем для насаждениякустарников, составляющихживые згороди, полагая, что правила эти когут бать полезны для жителів Новороссийскогокрая…» 257. 1847 р. в «Записках Обществасельскогохазяйства ЮжнойРосии» був надрукований «Библиографическийуказатель для хозяевЮжнойРосии» 258. Розпочинаючи публікацію покажчика, редакція не забула нагадати читачам про бібліографічну програму свого видання: «Редакция «Записок» предполагает, сообразно программе, представлять постоянно не только указания на статьи, заслуживающие, в каком-либо отношении, внимания сельских хозяев Южной России, но считает не бесполезным, для наведения читателя: сообщать обзор самих статей…»259. З бібліографічних робіт іншого роду можна відмітити «Систематический указатель «Земледельческой газеты» за 1840 год» 260. Прагнення зробити деякі висновки на підставі тогочасного становища сільськогосподарської науки на Півдні України викликало появу в 1855 р. книги «Отчет о действияхОбществасельскогохозяйстваЮжнойРосии в продолжениедвадцатипятилетнегоегосуществования» з додатком до неї великої бібліографічної роботи «Оглавление статей, помещенных в «Записках Общества сельского хозяйства Южной Росии» с 1830 по 1854 г.» 261. Звіт і бібліографія були складені І. У. Палімпсестовим (1819–1879), секретарем Товариства. Ученець-різочинець, автор багатьох статей з питань сільського господарства і педагог, він пізніше став про-

С. 97-101