Русское слово”, 1905, 20 июля (2 авг.), № 194

Подписано: Вл. Гиляровский

У Г-ЖИ МАНОЛОВОЙ

Я видел сейчас счастливую семью в номерке, занимаемом г-жой Маноловой.

– Добрая, добрая Москва! Все в ней добрые! Благодарю... Благодарю!

Этими словами со слезами на глазах встретила меня радостная, оживленная г-жа Манолова.

Дочка Райка разбирается в подаренных ей книжках с картинами, а Любомир, которого я четыре дня назад видел полумертвым, весело глядит на меня и с восторгом показывает мне черные часики, подаренные ему одной из посетительниц. Он уже ест суп, и завтра доктор разрешит ему встать с постели.

Мать ликует.

Ее заветной, фантастической мечтой было открыть в Болгарии школу, имея на это две тысячи франков. Теперь у нее тысяча рублей, и она откроет школу в Болгарии, и будет воспитывать детей в чувстве самой теплой любви к русским людям.

Она это говорит, а слезы радости заливают глаза. Ей не хватает слов выразить чувства благодарности помогающим ей москвичам.

И действительно, столько задушевного, трогательного произошло за эти дни перед ней.

Много москвичей всех званий перебывало у нее. Особенно много дам.

Через меня поступили для г-жи Маноловой следующие деньги <…>

В настоящее время г-жа А. Манолова, принося сердечную, глубокую благодарность всем добрым людям, отозвавшимся на ее горе, просила меня заявить, что она имеет уже немного более тысячи рублей (положены в банк), через неделю, как только поправится сын и она сама окрепнет от пережитых волнений, они уезжают на родину.

Спасибо Москве!

Русское слово”, 1905, 24 июля (6 августа), № 198

В сокращении).

Подписано: Вл. Гиляровский

“Ефект присутності” – серце репортажу, його головна властивість. Український дослідник журналістських жанрів Г.П. Кривошея ілюструє це твердження так: якщо ви читаєте репортаж, сидячи в теплій домашній кімнаті, про події на Північному полюсі, у вас має виникнути бажання замінити капці на теплі валянки, натягнути на себе кожуха. Він же так формулює родові ознаки жанру:

§ правдивість, достовірність, документальна точність;

§ послідовне відтворення події;

§ образне змалювання картини того, що відбувалось;

§ створення ефекту присутності на місці події, причетності до того, що відбувалось;

§ обмеження розповіді про подію просторово-часовими рамками;

§ деталізація події інтер’єром, особливостями, висловлюваннями дійових осіб.

У репортажі можуть поєднуватись елементи різних інформаційних, аналітичних і навіть художньо-публіцистичних жанрів. Адже журналіст має розповісти про факти та явища якомога яскравіше, вражаюче, тож він використовує всі способи, які йому доступні: вплітає в тканину репортажу елементи звіту, інтерв’ю (монологу, діалогу чи бесіди кількох людей), коментарю, рецензії, нарису, зарисовки, есе та ін.

Цікавий авторський репортаж частіше за все містить у собі не лише оповідь про подію, але й пряму мову, короткий діалог (репліки), ліричний відступ, іронічну або захоплену характеристику персонажів, картинний, деталізований опис епізоду тощо. Жоден з інформаційних жанрів не дає автору таких багатих можливостей для розкриття таланту, показу себе, своєї ерудиції, неповторності, віртуозного володіння словом.

Якою б важливою не була подія, журналіст, що веде репортаж, завжди перебуває в її епіцентрі і читач (глядач, слухач) має це обов’язково відчувати.

Види репортажів. Залежно від того, яку мету ставить перед собою автор, репортажі поділяються на такі основні види:

а) подієвий – найпоширеніший вид репортажу, який оперативно відображає суспільно значиму подію, представлену журналістом у хронологічній послідовності її розгортання;

б) пізнавальний (неподієвий) – репортаж, в основі якого лежить не подія, а тема, яку висвітлює репортер (наприклад, оповідь про міліцейський рейд, про обряд вінчання в церкві, про буденну роботу хірурга тощо); такі матеріали плануються редакцією заздалегідь, вони не є настільки оперативними, як подієві, і журналіст вибудовує композицію репортажу на свій розсуд;

в) проблемний – несе в собі елементи аналізу, авторські узагальнення й висновки, для чого можуть залучатись додаткові факти, цифри, паралелі з іншими подіями; такий матеріал наближається до кореспонденції, адже за його допомогою журналісти піднімають актуальні економічні, політичні, соціальні, етичні та інші питання, загострюючи на них увагу для подальшого більш серйозного вивчення; цей вид жанру дає великі можливості для критики недоліків.

Процес синтезу, взаємопроникнення жанрів відбиває така класифікація репортажів, які залежно від способу освоєння фактичного матеріалу і манери викладу також поділяються на кілька видів:

1) Репортаж-зарисовка змальовує події в контрастному тоні за допомогою яскравих штрихів і колоритних описів, широко використовує пейзаж, портрет, діалог, зосереджує увагу на одному аспекті важливої події.

2) Звітний репортаж покликанийвідтворити важливі масові заходи (збори, мітинги, демонстрації, наради) у чітко вираженій тональності. Він детально описує обставини, у яких розгортаються події, показує людей поза часом засідань (наприклад, у кулуарах).

3) Репортаж-роздум дає журналістові можливість використовувати літературні факти, наводити історичні паралелі. Усе побачене репортером стає предметом його міркувань та узагальнень.

4) У проблемному репортажі автор, описуючи якусь подію, ретельно, іноді навіть скрупульозно, проводить аналіз, прагне розкрити всі аспекти поставленої проблеми.

5) В оглядовому репортажі увага автора зосереджується на окремих етапах розвитку центральної події, на головних епізодах інформаційного характеру, які не зв'язуються суцільною лінією оповіді.

6) Основою репортажу-інтерв'ю є розмова журналіста з співрозмовником, викладена у формі суцільної розповіді, без запитань і відповідей.

Залежно від використання репортажу в різних галузях журналістики чи мистецтва розрізняються:

§ репортаж для преси,

§ радіорепортаж,

§ телерепортаж,

§ фоторепортаж,

§ кінорепортаж.

Приклади з української преси

Спеціальний репортаж

Білоруський майдан

ВИСТОЯЛИ! “ДОБРАЙ РАНІЦИ, БЄЛАРУСЬ!”

Перші три намети з'явилися на Жовтневій (Кастричніцькій) площі Мінська позавчора після сьомої вечора – якраз ко­ли там на мітингу виступав лідер демократичних сил Олександр Мілінкевич. Од­нак, на відміну від київсь­кого Майдану-2004, «малі архітектурні форми» мінсь­кого Майдану відразу були конфісковані міліцією. Сховавшись за спинами учасників мітингу, з деся­ток молодих людей поча­ли тихцем встановлювати ще один намет. Їх прикри­вали прапорами, щоб не привертати завчасну ува­гу. І до 21-ї години на площі стояло вже чотири намети, про що оголосив зі сходів Палацу профспілок один з ораторів – В’ячеслав Сівчик. Він закликав опози­ційно налаштованих біло­русів захистити молодь, що влаштувала табір, від репресій, а міліцію – вия­вити солідарність із власним народом.

Під охороною живого ланцюга

...Через півтори години, по­вернувшись на Майдан із 3-літровою банкою з гарячим чаєм, я ви­явила вже 13 наметів. Люди вже почали приносити хлопцям та дів­чатам, які в них оселилися, їжу й гарячі напої. Самих учасників та­бору, які зібралися жити на пло­щі, поки не доб'ються правди про вибори в країні, стало вдвічі біль­ше – близько двадцяти. Тут уже була не тільки молодь, а й кілька осіб більш зрілого віку.

Навколо наметів – живий ланцюг людей, що взялися за руки. На найближчому стовпі розвівався національний білий-червоно-білий прапор, над головами мітингувальників – ще й прапори Євросоюзу, а також російський, український, литовський, грузинський, азербайджанський… Пізніше в живому ланцюзі з’явився навіть учасник із прапором команди “Феррарі”.

Між наметами снували журналісти з камерами. Усі розуміли: якщо іноземні кореспонденти, особливо телевізійники, підуть – “тут буде щось страшне”, як висловився один із польських колег. Не йти людей із площі закликав і кандидат у президенти Олександр Мілінкевич, який попередньо оголосив про невизнання офіційних підсумків виборів.

Опозиція не має власних, незалежних результатів підрахунку голосів, а проведення екзит-полів провалилося, чому сприяли дії влади. “Ну немає нормальних цифр, вигадати нам, чи що, їх накажете?” – говорить «УМ» [“Україні молодій”] із цього приводу юрист штабу Мілінкевича Володимир Лабкович. Тому прихильники опозиційних канди­датів вимагають провести пов­торні вибори. Тому ті, хто має на це сили, залишилися на Жовтне­вій площі. Почали застосовувати таку форму опору білоруси з Мін­ська і Сморгоні та естонці, потім до них приєдналися росіяни й присутні тут українці – учасники Помаранчевої революції 2004 ро­ку.

Чайна» блокада

Навпроти, по інший бік прос­пекту Незалежності, на балюстраді над переходом метро тусувався спецназ у чорному спортивному екіпіруванні. Пройшовши до Будинку офіцерів, я знайшла Дмитра Павличенка, відомого побиттям опозиційного кандидата в президенти Козуліна – з посмішкою й у гарному настрої. Забігаючи наперед, додам: підрозділ одіозного Павлика, як називають його журналісти, простояв з іншого боку площі тільки півночі.

Після 23-ї години виявилося, що в навколишніх кафе, які ще залишалися відкритими, влада заборонила… продавати чай і каву. Навіть у «Макдональдзі»! У Києві було навпаки…

Міліція очевидно виконувала наказ з недопущення розбудови наметового містечка: на під’їздах до району Жовтневої площі та однойменної станції метро всі мікроавтобуси перевіряли співробітники ДАІ. А на самому Майдані їхні колеги знаком жезла забороняли зупинятися маршрутним таксі й автомобілям.

Ближче до півночі сили пра­вопорядку виправдали підозри щодо блокування «повстанців» та їхнього виснаження. Почалося затримання тих, хто йшов у бік площі з об'ємними сумками та рюкзаками. Не допускали вже навіть їжу й питво. До світанку у відділення міліції потрапили близько десятка людей, котрі ві­дійшли з місця події по чай або намагалися пронести в центр на­мет. Така ж доля спіткала й тих, хто просто вирішив відлучитися. Таким чином, на місце намето­вого містечка не тільки не пуска­ли – звідти ще й не випускали.