Порядок захисту права на географічне зазначення

ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯтермін, що охоплює (об'єднує) терміни просте зазначення походження товару та кваліфіковане зазначення походження товару

Стаття 25. Способи захисту прав

1. Захист прав на зазначення походження товару здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

2. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону.

Порушенням прав на географічне зазначення є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місцезнаходження товару.

Порушенням права власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого географічного зазначення є:

• використання зареєстрованого географічного зазначення, якщо товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовують у перекладі або супроводжують словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо;

• використання зареєстрованого географічного зазначення особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання;

• використання зареєстрованого географічного зазначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару, його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання шкодить репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;

• використання зареєстрованого географічного зазначення як видової назви.

Не вважають порушенням прав власника свідоцтва:

• використання зареєстрованого географічного зазначення будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим географічним зазначенням товар у власника свідоцтва та повторно вводить його в обіг;

• використання географічного зазначення особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом 12 місяців від дати реєстрації географічного зазначення не подасть до установи заявку на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважають порушенням прав власника свідоцтва.

Захист прав на географічне зазначення здійснюють у судовому та іншому встановленому законом порядку.

Суди відповідно до їхньої компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

• правомірність реєстрації географічного зазначення;

• встановлення факту використання географічного зазначення;

• порушення прав власника свідоцтва про реєстрацію права на географічне зазначення;

• компенсації.

НОРМАТИВНИЙ АКТ:З А К О Н У К Р А Ї Н И «Про охорону прав на зазначення походження товарів»

ПРИКЛАД:Прикладами позначень товарів, які мають однакові специфічні властивості на всій території країни, можуть бути бразильська кава, швейцарський сир, грузинське вино, болгарська трояндова олія тощо.

57.Поняття комерційної таємниці, її ознаки.

ТЕОРІЯ:

Відповідно до ст. 505 (1) ЦК «комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію».

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, що відповідно до чинного законодавства не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Комерційна таємниця - це певна сукупність відомостей, знань, тобто вид інформаційного ресурсу. Якщо інформацію створено внаслідок певних інтелектуальних зусиль людини, її можна розглядати як об'єкт прав інтелектуальної власності.

До видів інформації, що не можуть становити комерційну таємницю, зокрема, належать:

• установчі документи;

• документи, що дають право здійснювати підприємницьку діяльність;

• відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність та інші відомості, необхідні для перевірки правильності обчислення, сплати податків та інших обов'язкових платежів;

• документи про платоспроможність;

• відомості про чисельність, склад працівників, їхню заробітну плату та умови праці;

• документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів, а також відомості про забруднення довкілля, порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров'ю населення.

Строк дії охорони прав на комерційну таємницю обмежує лише строк існування сукупності ознак комерційної таємниці (ст. 508 ЦК).

Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації та виконання інших формальностей, а також сплати державних зборів чи мита.

Комерційна таємниця має відповідати таким вимогам:

• інформація, що становить комерційну таємницю, невідома іншим особам;

• відсутній вільний доступ до інформації на законній підставі;

• вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

Охорона комерційної таємниці має моральну, економічну та політичну основу.

Моральною основою охорони комерційної таємниці є біблійна заповідь: «Не вкради».

Економічною основою - заохочення нововведень.

Політичною основою - могутнє лобі крупного бізнесу, що є володільцем більшості промислових секретів.

Комерційна таємниця має ряд специфічних ознак. Перш за все в її основі лежить фізична монополія певної особи на певну сукупність знань. Від самого правовласника, від повноти та результативності вжитих ним заходів щодо збереження його фактичної монополії на знання залежить життєвість його права на комерційну таємницю.

Комерційній таємниці властива найбільша серед інших об'єктів інтелектуальної власності універсальність. Комерційною таємницею можуть бути визнані найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємця.

Комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності не вимагає офіційного визнання її охороноздатності, державної реєстрації або виконання будь-яких інших формальностей, а також сплати державних зборів. Це також має значення при виборі цієї форми охорони досягнутого результату інтелектуальної діяльності серед існуючих можливостей.

НОРМАТИВНИЙ АКТ: Цивільний кодекс; постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці"

ПРИКЛАД: технологія виготовлення товару.