Головні функції політичних систем

Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства:

· вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання);

· організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна);

· функція легітимізації — приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм;

· координація окремих елементів суспільства;

· політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

· артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

· узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;

· інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

· політична комунікація складових політичної системи.

Політ с-ма – це цілісна сукупн політ суб’єктів, структур і відносин, що відображає інтереси всіх політичних і соціальних сил суспільства. Осн ф-ії

1. Регулятивна – виражається в координації поведінки індивідів, груп, спільнот на основі введення політичних і правових норм, дотримання яких забезпечується виконавчою та судовою владою.

2. Інтеграційна – вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства; організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм.

3. Дистрибутивна (розподільницька) – передбачає розподіл системою матеріальних благ, соціальних статусів і привілеїв інститутам, групам і індивідам. Окремі соціальні галузі вимагають централізованого фінансового розподілу: кошти для покриття потреб армії, соціальної сфери і управління отримуються з економіки через оподаткування.

4. Реагування – відбивається у здатності системи сприймати імпульси, що надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами.

5. Легітимізації – діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм.

6. Політичної соціалізації – залучення людини до політичної діяльності суспільства.

7. Артикуляції інтересів – пред´явлення вимог до осіб, які виробляють політику.

8. Агрегування інтересів – узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення.

9. Політичної комунікації – припускає різні форми взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами і громадянами.

10. Стабілізації – забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом.

Головним для функціональності системи є забезпечення стану динамічної рівноваги шляхом адекватної переробки імпульсів.

Головні характеристики традиційних політичних систем

Перша типологія була запропонована Г. Алмондом 1956 року у статті „Порівняльний аналіз політичних систем” . За зауваженням А. Лейпхарта, вона є найзначнішою з усіх існуючих класифікацій подібного роду . У підґрунтя класифікації Г. Алмонд поклав критерії політичної культури і рольової структури (характеру взаємодії різних політичних інститутів). За цими критеріями політичні системи поділяються на чотири основні групи:• англо-американська характеризується однорідною світською політичною культурою і високоспеціалізованою рольовою структурою. В ній наявні автономні політичні партії, групи інтересів і засоби масової комунікації;• європейська континентальна асоціюється з так званими багатоскладними суспільствами, яким притаманна гетерогенна (подрібнена) політична культура, обумовлена існуванням автономних конфліктних політичних субкультур;• доіндустріальна або частково індустріальна характерна для країн, що розвиваються. Вона відзначається недемократичністю, нестабільністю, наявністю безлічі етнічних, расових, мовних, релігійних тощо розколів, що породжують гострі соціальні конфлікти;• тоталітарна характеризується однорідною політичною культурою та високим рівнем суспільної інтеграції, що досягається насильством і придушенням опозиції.