Форми правління держави: монархія

Це така форма управління, коли держава очолює одна людина — монарх. Ця людина отримує владні права у спадщину, і перед суспільством держави, яким він керує, не несе відповідальності, а юридично його неможливо позбавити влади.

Розглянемо кілька видів монархії:

1. Абсолютна. Вона представлена необмеженою владою глави: він вищий орган, і в його руках абсолютна влада. У сучасному світі з таким правлінням існує Оман і Саудівська Аравія.

2. Обмежена. У цьому випадку державою править не одна людина, а ще владні органи, які монарху не підпорядковані. Владу між ними розосереджена, а повноваження його обмежуються традиціями або конституцією. В залежності від цього, такий вид правління поділяється на дві категорії: станово-представницьку монархію і конституційну. У першому випадку влада обмежується за критерієм причетності до стану, найчастіше вона проявляється в нарадчій формі. У конституційній формі влада монарха обмежується Конституцією і разом з цим у державі присутній парламент, склад якого формується народом.

Форми правління держави: республіка

При такому типі пристрою органи влади, а, зокрема, їх склад, формується народом. Представники влади обов’язково несуть відповідальність перед громадянами країни в рівній мірі. Дії президента здійснюються від імені народу, а органи влади сформовані таким чином, щоб бути незалежними один від одного.

Ліміт дії обраних народом — особлива міра, в якій виражається відповідальність їх перед громадянами країни. Влада дається на певний строк, який може бути скорочений, якщо обранці не виконують свої обов’язки належним чином.

Існує три види республік:

1. Парламентська, при якій парламент відіграє основну роль і має більше влади, ніж президент. Саме він формує уряд і відправляє його у відставку, якщо це необхідно. У Греції, Ізраїлі та ФРН саме така форма республіки, де президенти не володіють істотними повноваженнями.

2. Президентська. Відмінна риса цієї форми правління держави в тому, що основна влада зосереджена в руках президента, який формує уряд. В даний час вона існує в США та на Еквадорі.

3. Змішана форма. У цьому разі повноваження розділяються між парламентом і президентом.

Таким чином, перераховані типи правління мають ряд достоїнств і недоліків. На даний момент монархія не так поширена, і, ймовірно, її складно представити сьогодні як прогресивний варіант. Народне уряд також не ідеал правління, оскільки наявність безлічі відповідальних осіб в результаті призводить до того, що не відповідальний ніхто, а рівномірне розподіл влади сприяє перетягування канатів і порожнім спорах. У цьому сенсі монархічна форма правління має на увазі велику конкретику. Можливо, існує ідеальна форма правління, про яку нам ще невідомо, а може бути, вона полягає в його відсутності. Так чи інакше, але республіка і монархія — дві крайності, між якими знаходиться народ, який повинен миритися з однією з них.

Основні функції політики

Функції політики Функції політики — це основні напрями її впливу на суспільство. Оскільки вплив політики на суспільство є багатоманітним, то виокремлюються багато різних її функцій. Головною з них є та, що випливає із самої сутності політики та її соціального призначення і полягає у керівництві та управлінні суспільними процесами й забезпеченні завдяки цьому єдності та цілісності суспільства.

Інші функції політики підпорядковуються головній. До них, зокрема, належать:

вираження і задоволення соціальних інтересів. Політика покликана створювати членам суспільства можливості для вираження і задоволення їхніх суспільно значущих інтересів і потреб;

інтеграція суспільства на основі узгодження соціальних інтересів. Політика координує соціальні інтереси і потреби, певним чином субординує їх, підпорядковує часткові інтереси загальним. Вона може виражати у першу чергу інтереси лише частини суспільства, підпорядковуючи їй інші інтереси. У цьому разі політика відіграє дестабілізуючу роль і може викликати гострі соціальні конфлікти й навіть руйнування суспільства як політично організованої спільноти;

раціоналізація соціальних суперечностей і конфліктів, їх цивілізоване вирішення через діалог членів суспільства між собою і з державою;

соціалізація особи, тобто становлення індивіда як члена людської спільноти, включення його у складний світ суспільних відносин. З одного боку, політика забезпечує цілеспрямований вплив на соціалізацію особи, а з іншого — виступає засобом, за допомогою якого індивід здатен набути соціальних якостей, формувати себе як суспільно активного суб'єкта. Причому у сфері політики домінуючим мотивом соціальної активності особи є не пристосування до середовища, а потреба у його зміні та вдосконаленні;

забезпечення наступництва та інноваційності суспільного розвитку. Завдяки політиці забезпечується послідовність розвитку суспільства, в управлінні суспільними процесами враховується досвід попередніх поколінь і одночасно впроваджуються зумовлені назрілими потребами й вимогами новації.

Це найбільш загальні напрями впливу політики на суспільство. До числа її функцій належать і ті, які здійснюються окремими суб'єктами політики. Така всеосяжна роль політики зумовлена трьома її найважливішими властивостями: універсальністю, інклюзивністю та атрибутивністю. Універсальність політики полягає у її всеосяжному характері, здатності впливати практично на будь-які сторони та елементи життєдіяльності суспільства, починаючи з масштабів держави й закінчуючи індивідуальними рисами характеру людини.

Інклюзивність (від лат. includere — включати) політики — це її здатність необмежено проникати в усі сфери суспільного життя. Атрибутивність політики проявляється у її здатності поєднуватися з неполітичними суспільними феноменами, відносинами і сферами, утворюючи інші види суспільних відносин і сфери суспільного життя14.

Атрибутивність притаманна й іншим організаційно-регулятивним сферам, але різною мірою і не в такій імперативній формі. Так, право може не охоплювати культуру, ідеологію чи мораль, морально-етична сфера може не впливати на економіку тощо. Водночас політика безперешкодно вступає в найрізноманітніші взаємодії, утворюючи різні види і сфери суспільних відносин — політико-економічні, соціально-політичні, пол іти ко-культурні, політико-правові, морально-політичні тощо і породжуючи відповідні галузі управління та наукового знання про них.

Функції і властивості політики реалізуються за допомогою низки засобів. Такими засобами є право і примус (як найважливіші засоби здійснення влади), а також мораль» мова, символіка тощо. Примус, насильство домінували в політиці протягом усієї історії людства. В сучасних демократичних державах у політиці переважають право і мораль. Це зовсім не означає відмови від примусу. Ефективна політика передбачає оптимальне поєднання примусу, права й моралі. В разі відсутності оптимального співвідношення цих засобів політика втрачає свою здатність виражати інтегрований суспільний інтерес.

Співвідношення в політиці примусу і права значною мірою залежить від морального стану суспільства. Чим вищий рівень моральності суспільства, тим більший обсяг правового регулювання суспільних відносин. 1 навпаки, низький рівень морального стану суспільства потребує використання у збільшеному обсязі примусу.

Завершуючи розгляд сутності і функцій політики, доцільно зупинитися на її основних політологічних концепціях — директивній, функціональній і комунікативній. Директивне, або силове чи авторитарне, розуміння політики має в своїй основі твердження про владу як сутність політики. Функціональне розуміння політики, започатковане ще Платоном, виходить з того, що сутність політики полягає в розподілі обов'язків і повноважень з неодмінним їх узгодженням, а також у забезпеченні ефективності управління й цілісності суспільства як політичної спільноти. Політика при цьому трактується як уміння, здатність домогтися розподілу функцій, зберігаючи їх взаємодію та цілісність суспільної системи. Нарешті, комунікативне розуміння політики, біля витоків якого стояв Арістотель, виходить із всеосяжності політики як людського спілкування, взаємодії людей, вирішення ними спільних справ, які розуміють як справи держави

Усі концепції політики тісно взаємозв'язані. Директивний підхід охоплюється функціональним, оскільки керівництво та управління суспільством як найважливіша функція політики грунтуються на використанні влади. Всі функції політики формуються і визначаються у процесі спілкування, а це означає, що комунікативне розуміння політики включає в себе також функціональне, а через нього — й директивне.